ультиматум про відторгнення Судетської області як «унесок у справу

збереження миру».

Радянський уряд відповів 20 вересня, що СРСР надасть Чехословаччині

негайну й дійову допомогу, якщо Франція теж виконає свої зобов'язання

(згідно з договорами про взаємну допомогу 1935 р.). Тільки в грудні 1949 р.

керівник КПЧ К. Готвальд розповів, як у вересні 1938 р. Й. Сталін просив

через нього передати Е. Бенешу, що Радянський Союз готовий надати конкретну

воєнну допомогу Чехословаччині й без Франції, але за двох умов: якщо

Чехословаччина попросить Москву про таку допомогу і якщо сама

захищатиметься від німецької агресії.

Але Англія та Франція 21 вересня попередили Бенеша, що допомагати

Чехословаччині не будуть, а якщо вона прийме допомогу СРСР, західні держави

разом з Німеччиною розв'яжуть «хрестовий похід» проти СРСР і зітруть

Чехословаччину з лиця Землі.

В той самий день Бенеш прийняв цей ультиматум.

2. 22 вересня в Годесберзі на зустрічі з Гітлером Чемберлен повідомив, що

домігся згоди на анексію Судетської області також від французького та

чехословацького урядів. Але Гітлер вже вимагав негайно за 10 днів віддати

Німеччині не тільки Судети, але й райони, де німці були в меншості, а

також задовольнити територіальні претензії Польщі та Угорщини.

Гітлер заявив, що не відмовиться від жодної зі своїх вимог, і

запропонував скликати міжнародну конференцію 4-х держав (без СРСР і

Чехословаччини). Гітлер запевняв, що «це — остання територіальна вимога,

яку я висуваю в Європі».

3. 29—30 вересня відбулася Мюнхенська конференція Гітлера, Муссоліні,

Чемберлена й Даладьє з їхніми міністрами. Чехословацька делегація в зал

засідань була не допущена. Сторони підписали основну угоду.

Мюнхенська угода про поділ Чехословаччини складалася з головної

частини, додатка й трьох декларацій про «міжнародні комісії», які мали

остаточно визначити кордони ЧСР. Основний зміст угоди: а) Судетська область

відділяється від Чехословаччини й передається Німеччині з 1 по 10 жовтня;

б) все майно, в тому числі зброя, укріплення, особисті речі, худоба, меблі

громадян, має залишатися на місці; в) Чехословаччина повинна задовольнити

територіальні претензії Польщі та Угорщини.

До яких же безпосередніх наслідків спричинилася Мюнхенська

конференція?

1. Це була цинічна змова Англії та Франції з фашистськими державами за

спиною Чехословаччини про її розчленування, «миротворчість» за чужий

рахунок. Німеччина одержала 1/5 території Чехословаччини й близько 1/4 її

населення, майже половину чеської важкої промисловості. Німецький кордон

проходив тепер у долині в 40 км від Праги.

Польща загарбала шматок чехословацької території з населенням 230 тис.

чоловік. Угорщина захопила територію з населенням близько 1 млн чоловік. У

Словаччині фашистський ставленик Тісо сформував самостійний уряд, а в

березні 1939 р. проголосив самостійність цієї частини Чехословаччини.

Одночасно самостійність проголосила Підкарпатська Русь.

Отже, Мюнхен «благословив» розчленування Чехословаччини.

2. Мюнхенська змова фактично означала поразку самої політики

«невтручання» й «умиротворення» фашистських агресорів.

3. «Мюнхенський мир» за одну ніч перетворив Францію на жалюгідну

другосортну країну, позбавивши її союзників й загальної поваги, Англії ж

завдав такого нищівного удару, якого вона не знала в останні 200 років.

4. З вини західних держав зазнала поразки й радянська політика щодо

створення системи колективної безпеки в Європі. СРСР залишався єдиною

державою, яка осудила Німеччину й послідовно виступала за колективне

отримання агресорів.

5. Мюнхенські рішення докорінно змінили стратегічне становище в

Європі. Через 5 із половиною місяців Чехословацька держава перестала

існувати. Над Польщею з трьох боків нависли німецькі збройні сили. Західні

країни опинилися перед суцільним італо-німецьким плацдармом від

Середземномор'я до Скандинавії. Мюнхен став прологом до нової світової

війни.

36. Англо-франко-радянські переговори щодо пакту про взаємодопомогу.

Переговори між СРСР, Англією та Францією відбувалися в Москві в три

етапи.

1. Середина квітня — середина червня 1939 р. — обмін нотами,

переговори з послами в Москві — У. Сідсом (Англії) й Ж. Пайяром (Франції).

Англія пропонувала Радянському Союзу дати односторонні гарантії Польщі та

Румунії. СРСР у відповідь 17 квітня запропонував Англії та Франції укласти

на 5—10 років союзний договір із воєнною конвенцією про взаємну допомогу.

Проте Англія відмовилася від радянської ініціативи.

З травня М. Литвинова, прихильника європейської колективної безпеки,

на посаді наркома закордонних справ заступив В. Молотов. Це була ознака

змін у зовнішній політиці СРСР. Радянський уряд шукав можливостей уникнуги

воєнної загрози з боку Заходу й зміцнити безпеку країни шляхом переговорів

з обома блоками.

Уряди Англії та Франції вважали свої контакти з Радянським Союзом

насамперед знаряддям тиску на Німеччину, аби домогтися від неї якихось

поступок, і, крім того, як писав американський посол у Лондоні Дж. Кенне-ді

(батько Джона Кеннеді), засобом «зв'язати Росію», щоб вона не уклала угоди

з Німеччиною.

2 червня уряд СРСР передав Англії та Франції чіткі проекти договору

про взаємодопомогу й воєнної конвенції трьох держав. Це внесло деякі зміни

у ведення переговорів. Вирішено перейти від обміну нотами до прямих

переговорів у Москві.

2. Другий етап — політичні переговори із середини червня до 23 липня

1939 р. Москва запросила до прямих переговорів міністра закордонних справ

Англії. Але Галіфакс відмовився. В Москву направили У. Стренга — керівника

одного з департаментів Форін офісу. Стренг, звичайно, мало допоміг справі —

Лондон дав йому вказівку саботувати й зволікати з переговорами.

У липні англійська дипломатія розглядала два можливих результати

переговорів у Москві — їх зрив або укладення обмеженого пакту. Водночас

вона вела таємні переговори з німецькими дипломатами. Так, радник

Чемберлена Г. Вільсон мав бесіди з німецьким чиновником з особливих

доручень X. Вольтатом щодо можливості підписання англо-німецької угоди про

відмову від застосування сили у взаємовідносинах і про «розмежування сфер

інтересів» (невтручання Німеччини в справи Британської імперії, а Англії —

в справи «Великого німецького райху»).

Про це ж вели таємні переговори в Лондоні міністр зовнішньої торгівлі

Р. Хадсон з X. Вольтатом, Г. Вільсон з німецьким послом Г. Дірксеном та

особистим секретарем Ріббентропа Т. Кордтом.

Все це спонукало радянський уряд припинити неефективні політичні

переговори з Англією та Францією й запропонувати їм проведення воєнних

переговорів з метою укладення воєнної конвенції.

3. Третій етап — воєнні англо-франко-радянські переговори. Вони

відбулися в Москві 12 — 21 серпня 1939р.

Радянський уряд призначив для цих переговорів делегацію високого рангу

— наркома оборони К. Є. Вороши-лова, начальника Генерального штабу Б. М.

Шапошни-кова, наркома ВМФ М. Г. Кузнецова, начальника ВПС РСЧА О. Д.

Локгіонова та ін. Це свідчило про велике значення, яке надавав переговорам

Радянський Союз.

Уряди Англії та Франції відрядили до Москви другорядних військових.

Так, керівником англійської делегації був призначений відставний адмірал П.

Дракс. У Москві виявилося, що в нього немає офіційних повноважень для

підписання угоди.

Французьку воєнну місію очолив маловідомий генерал Ж. Думенк.

Англійський генерал Хейвуд заявив, що Англія може виставити 5 піхотних

і 1 механізовану дивізію. Думенк зазначив, що французька армія

сконцентрується «на вигідних місцях для дії танків та артилерії й перейде в

контратаку».

Переговори були не просто безглуздими, це було знущання над самою

ідеєю воєнного співробітництва трьох держав перед загрозою агресії

Німеччини.

Начальник Генерального штабу Червоної Армії Б. М. Шапошников у

доповіді 15 серпня виклав радянські пропозиції: Радянський Союз готовий

виставити проти агресора в Європі 136 дивізій, 5 тис. важких гармат, до 10

тис. танків, до 5,5 тис. бойових літаків. При цьому радянська делегація

розглянула три варіанти спільних воєнних дій СРСР, Англії та Франції.

Варіант 1. У випадку нападу агресорів на Англію та Францію Радянський Союз

одразу готовий виставити збройні сили, що дорівнюватимуть 70 %

англо-французьких сил, виставлених проти Німеччини.

Варіант 2. Якщо агресор нападе на Польщу та Румунію, вони мобілізують усі

свої сили, Англія та Франція негайно оголосять війну Німеччині,

Радянський Союз «виставить 100% від збройних сил, які виділять

Англія та Франція».

Варіант 3. У випадку нападу Німеччини на СРСР через Прибалтику Радянський

Союз виставить 120 піхотних і 16 кавалерійських дивізій, а

Франція й Англія — 70% цих сил. Польща зобов'язана, як їхня

союзниця, виставити проти Німеччини не менш як 45 дивізій.

Західні місії по суті знехтували радянськими пропозиціями, навіть не

відповіли, чи Польща пропустить через свою територію радянські війська.

Переговори зайшли у безвихідь.

К. Є. Ворошилов запропонував припинити 21 серпня переговори, поки

уряди Англії та Франції «не внесуть повної ясності» у свої позиції.

37. Пакт Рібентропа-Молотова та його наслідки.

Англія та Франція саботували переговори, тому радянський уряд

повернувся до пропозиції Німеччини щодо укладення пакту про ненапад, яку

німецька дипломатія висувала перед Москвою ще з травня 1939 р. Радянський

уряд непокоїла безпека своєї країни, тим більше що на Халхін-Голі 38 тис.

японських солдатів у той час намагалися прорватися на радянську територію.

Тому й дала Москва згоду на приїзд міністра закордонних справ

Німеччини Ріббентропа й укладення радянсько-німецького пакту про ненапад.

Такий крок СРСР означав поразку англо-французької політики. Був

перекреслений франко-радянський договір 1935 р. (а втім, він фактично не

діяв уже після підписання франко-німецько-го пакту про ненапад 1938 р.).

Німеччина поспішала, Гітлер планував напад на Польщу 1 вересня 1939

р., тому переговори в Москві пройшли швидко.

Договір про ненапад між СРСР і Німеччиною був підписаний Молотовим і

Ріббентропом 23 серпня 1939 р. на 10 років. У преамбулі й 6 статтях

договору зазначалося, що обидві країни зобов'язалися «утримуватися від

усякого насильства, від усякої агресивної дії й усякого нападу» одна проти

одної, не підтримувати жодної третьої держави, яка розв'язала б війну проти

однієї із сторін, проводити взаємні консультації, розв'язувати конфлікти

виключно мирним шляхом.

Був і таємний протокол. В його трьох основних статтях поділялися «зони

впливу»: до «зони впливу» Радянського Союзу «в разі політико-територіальних

змін» віднесено Фінляндію, Естонію та Латвію, пізніше — Литву, визнавалися

«інтереси СРСР щодо Бессарабії» й межі «зон впливу» СРСР та Німеччини в

Польщі по лінії Нарев — Вісла — Сан.

Радянсько-німецький договір мав величезні наслідки.

1. Він зірвав на певний час спроби західних держав зіштовхнути між собою

Німеччину й Радянський Союз, проте об'єктивно сприяв Німеччині в

розв'язанні нової агресії в Європі.

2. Договір відвернув напад Японії на СРСР і війну Радянського Союзу на

два фронти. Японський уряд К. Хіра-нуми, який готувався до спільної

японо-німецької війни проти СРСР, після укладення договору

Молотова—Ріббентропа запитав перемир'я на Халхін-Голі, а сам на знак

протесту проти рішення Гітлера пішов у відставку.

3. Не тільки Японія, а й інші союзники Німеччини були незадоволені її

договором з СРСР. Італія висловила «глибоке почуття образи», Іспанія

заявила про нейтралітет. «Антикомінтернівський пакт» не спрацював,

єдність блоку агресорів у той час була підірвана.

4. Договір Молотова—Ріббентропа (пізніше дехто на Заході називав його

«пактом Сталіна—Гітлера») був вимушеним кроком, який дав можливість

Радянському Союзу відтягнути війну проти себе майже на два роки,

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26