геополітичних змін. Переважно характер міжнародних відносин визначався

встановленням біполярної системи міжнародних відносин на полюсах якої були

США та СРСР.

Головні характеристики МВ повоєнного періоду.

1. холодна війна – як результат протистояння двох наддержав в умовах

можливості застосування ядерної зброї. Гарячі війни перемістилися на

“околиці світу”, але провідні держави прямо чи опосередковано участь у

них все одно брали.

2. створення системи військових союзів та коаліційна дипломатія –

відбувалося групування держав навколо полюсів сили. Було створено НАТО та

Організацію Варшавського договору. Підписано цілий ряд невійськових угод,

що створювали політичні блоки держав, при чіткому розмежуванні їх на

східні та західні.

3. військова психологія в міжнародних відносинах – в умовах холодної війни,

в умовах протистояння двох військово-політичних формувань кожна сторона

розглядала іншу як потенційного ворога;

4. виникнення руху неприєднання як наслідок краху колоніальної системи,

проголошення нових незалежних держав та їхньої реакції на біполярну

структуру МВ;

5. Ідеологізація міжнародних відносин – коли кожна з сторін розглядала

опонента через призму власної ідеології (комуністичної,

антикомуністичної, антиколоніальної).

Наприкінці 80-х років почали проступати нові тенденції у розвитку МВ.

Кінець “холодної війни” і розпад СРСР поклали край біполярній системі МВ.

Явно почали проступати дві суперечливі тенденції: інтеграційна – як

наприклад створення ЄС і дезінтеграційна – розпад Чехословаччини,

Югославії, і серйозні внутрішні проблеми в Росії, Туреччині і ряді інших

країн.

55. Створення Ліги арабських держав

Після краху мандатної системи й утворення незалежних арабських держав

посилилися доцентрові тенденції в міжарабських відносинах. Цьому сприяла й

консолідація арабських країн у зв'язку з загостренням палестинської

проблеми.

Спочатку ініціаторами об'єднання виступили представники Хашимітів —

правлячої династії в Йорданії та Іраку. Проте їхні плани «Великої Сирії» та

«Родючого півмісяця» були відкинуті іншими арабськими країнами. Ініціативу

об'єднання взяв на себе Єгипет.

Восени 1944р. в Александрії на установчій конференції арабських країн

було підписано так званий Александ-рійський протокол, що передбачав

створення Ліги арабських держав.

Статут Ліги, підписали в Каїрі 22 березня 1945 р. Єгипет, Сирія,

Йорданія, Ірак та Ліван (Ємен підписав Статут у травні). Статут зафіксував

цілі й завдання організації: розвиток відносин між арабськими країнами на

основі поваги до незалежності й суверенітету, співпраця в галузі економіки,

соціальній та культурній сферах. Передбачалася також координація

зовнішньополітичних курсів арабських країн.

Принципами діяльності ЛАД проголошувалися: добровільність відносин між

державами, взаємна повага до суверенітету й незалежності, суверенна

рівність держав, заборона використання сили для розв'язання суперечок,

повага до існуючих в країнах режимів.

З самого початку існування ЛАД центральною проблемою в її діяльності

стала палестинська проблема. На сьогоднішній день ЛАД об'єднує 21 країну

(Алжир, Бахрейн, Джібуті, Єгипет, Йорданію, Ірак, ЙАР, Катар, Кувейт,

Ліван, Лівію, Мавританію, Марокко, НДРЙ, ОАЕ, Оман, Саудівську Аравію,

Сирію, Сомалі, Судан, Туніс).

56. Особливості повоєнного врегулювання в Європі

Згідно з рішеннями Потсдамської конференції було створено Раду

міністрів закордонних справ (РМЗС) п'яти великих держав для підготовки

мирних угод з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фінляндією.

Першій сесія РМЗС (з 11 вересня до 2 жовтня 1945 р. в Лондоні).

Істотним результатом роботи сесії стала принципова домовленість про те, що

в основу мирних угод з Болгарією, Угорщиною, Румунією та Фінляндією будуть

покладені угоди про замирення.

Робота Лондонської сесії РМЗС закінчилася фактично безрезультатно, бо

не було підписано протоколів, які б зафіксували узгоджені рішення.

Для того, щоб перебороти суперечності, в Москві, формально поза межами

РМЗС, з 16 по 26 грудня 1945 р. пройшла нарада міністрів закордонних справ

СРСР, США та Великобританії.

На нараді було узгоджено процедуру підготовки мирних угод,

запропонованих Потсдамською конференцією.

Основна робота з підготовки мирних угод розгорнулася на другій сесії

РМЗС (в Парижі з 25 квітня до 16 травня і з 15 червня до 12 липня 1946р.)

Першою проблемою була економічна. В пропозиціях США й Великобританії

містилися умови щодо «свободи торгівлі» та «рівних можливостей». Західні

країни наполягали на виплаті репарацій переможеними країнами в доларах США,

що означало узалежнення торгівлі й економіки цих країн від західних держав

у цілому й від США зокрема. Радянський Союз як держава, що зазнала

найбільших збитків від переможених країн, претендував на переважну частину

репарацій. СРСР висловив готовність отримати репараційні виплати у вигляді

товарів.

Питання про режим судноплавства Дунаєм розглядалося з ініціативи СРСР

як справа власне придунайських держав, яку не можна вирішувати, в мирних

угодах з ними.

Обговорювалося питання колишніх італійських колоній (Лівії, Еритреї,

Сомалі).

. З 25 липня по 15 жовтня 1946 р. в Парижі відбувалася мирна конференція

представників 21 держави.

Серед територіальних проблем конференція розглянула претензії Греції

на 1/10 болгарської території. Створена конференцією комісія ухвалила

постанову РМЗС про збереження існуючого болгаро-грецького кордону.

Широко обговорювалася на конференції й проблема репарацій.

. Паризька конференція, підтвердивши переважну більшість узгоджених у межах

РМЗС рішень, не виконала, проте, одне з головних завдань - подолання

суперечностей, що містилися в цих рішеннях.

Для цього було скликано третю сесію - РМЗС, що пройшла з 4 листопада

по 12 грудня 1946р. у Нью-Йорку. Територіальні пункти угод відновлювали

довоєнні кордони європейських держав з невеликими змінами. Узгоджено було

позиції з репараційного питання.

Нью-Йоркська сесія Ради міністрів закордонних справ завдяки взаємним

компромісним поступкам сторін ухвалила остаточно узгоджені рішення за всіма

статтями проектів мирних угод з країнами - колишніми союзниками

гітлерівської Німеччини.

. Мирні угоди з Італією, Болгарією, Угорщиною, Румунією та Фінляндією були

підписані 10 лютого 1947 р, в Парижі й набрали чинності 15 вересня 1947

р. Структура договорів була схожа для всіх країн. Вони складали з т.зв.

блоків:

1. Територіальні постанови.

2. Політичний блок. – Зміст блоку - підготовка країн до демократичних

перетворень і заборона нацистських організацій в цих країнах.

3. Військовий блок. – Було вирішено, що протягом 3 місяців, війська, що

окупували ці країни, мали бути виведені. Для кожної країни окремо

визначалися кількість і якісний склад збройних сил.

4. Економічний блок. – переважно стосувався репарацій.

15 травня 1955 року міністра закордонних справ СРСР, Великобританії,

Франції та США підписали Державний договір про відновлення незалежної і

демократичної Австрії. Кордони встановлювались на момент 1 січня 1938 року.

Австрії заборонялося мати зброю масового знищення.

26 жовтня 1955 року австрійський парламент прийняв конституційний

закон про нейтралітет Австрії.

57. Етапи мирного врегулювання з колишніми союзниками Німеччини в

Європі

Першою проблемою, яку вдалося владнати на основі компромісів в межах

співробітництва країн антифашистської коаліції, було врегулювання відносин

з колишніми союзниками Німеччини в Європі.

Це здійснювалося в три етапи.

Перший етап - відбувався ході другої світової війни: на Московській

конференції міністрів закордонних справ, на конференції у Тегерані,

в Ялті та у Потсдамі. Згідно рішень цих конференцій підготовку

мирних договорів було покладено на Раду міністрів закордонних справ

(РМЗС) 5 великих держав (США, Великобританії, Франції, СРСР та

Китаю). Основою мирних договорів мали стати угоди про перемир'я. До

вироблення цих нових документів величезної ваги було залучено

тільки країни, які підписали капітуляцію.

Другий етап - попередньої роботи над цими договорами. Відбулися засідання

РМЗС у Лондоні (11 вересня - 2 жовтня 1945 p.), Нарада міністрів

закордонних справ СРСР, Великобританії та США в Москві (16-26

грудня 1945 p.), II сесія РМЗС у Парижі (квітень - липень 1946 p.)

та мирна конференція у Парижі (липень - жовтень 1946 p.). На цьому

етапі постійно виникали конфлікти між західними державами й СРСР.

Їх було подолано шляхом взаємних поступок та компромісів.

Третій етап - завершення підготовчого процесу та укладення 10 лютого 1947

p. в Парижі мирних договорів з колишніми союзниками Німеччини в

Європі.

У договорах було накреслено заходи, спрямовані на демократизацію й

дефашизацію цих країн, передбачався їх вступ до ООН.

Територіальні угоди у більшості випадків обумовлювали повернення до

передвоєнних кордонів.

Італію було позбавлено усіх колоній, вона зобов'язувалася знищити свої

військові укріплення на кордонах.

Воєнні угоди передбачали встановлення лімітів для національних армій

цих країн, виведення окупаційних військ з їхніх територій, крім Угорщини та

Румунії, де залишалися радянські війська для підтримання комунікаційних

зв'язків з Австрією.

Економічні угоди передбачали часткову виплату репарацій. Долю Австрії

вдалося вирішити аж у травні 1955 p., коли СРСР, США, Англія та Франція

уклали у Відні Державний договір з цією країною, за яким вона

проголошувалася нейтральною.

Велике значення мало встановлення загальноприйнятого режиму

судноплавства по Дунаю. У 1948 p. на конференції у Белграді, в якій взяла

участь і Україна, завдяки перевазі прибічників СРСР (США, Англію та Францію

було виключено з числа запрошених) було вироблено рішення, вигідні для

СРСР. До системи судноплавства увійшов тільки сам Дунай - без приток та

каналів.

58. Принципи та етапи післявоєнного врегулювання з Японією

Досить важливою та складною проблемою було мирне врегулювання на

Далекому Сході

Можна відокремити кілька етапів мирного врегулювання.

Перший етап - відбувався під час другої світової війни, коли було досягнуто

домовленості щодо вступу СРСР у війну з Японією. СРСР тоді висунув

низку своїх умов: збереження чинного стану МНР, повернення

Радянському Союзу Південного Сахаліну й передання йому Курильських

островів.

26 червня 1945 p. США, Англія й Китай ухвалили Потсдамську декларацію,

що вимагала від Японії капітуляції й викладала принципи, які буде

запроваджено після цього: демілітаризація та окупація для забезпечення

гарантованого виконання умов, проголошених декларацією, покарання воєнних

злочинців, демократизація країни.

Другий етап - з 2 вересня 1945 p. до 1949 p.

Після беззастережної капітуляції Японії її окупували американські

війська. Головнокомандувачем було призначено генерала Макартура.

На конференції міністрів закордонних справ СРСР, США та Англії у

Москві у грудні 1945 p. було прийняте рішення про утворення Комісії у

справах Далекого Сходу у складі представників СРСР, США, Англії, Австралії,

Канади, Китаю, Франції, Нідерландів, Нової Зеландії, Індії та Філіппін.

Вона мала працювати у Вашингтоні або у Токіо. Її завдання - сформулювати

принципи політики щодо Японії. Діяла також щойно утворена Рада союзних

держав з питань Японії. Втім ця Рада фактично не функціонувала.

У жовтні 1945 p. генерал Макартур схвалив директиву японському уряду,

що передбачала:

. демократизацію, право трудящих об'єднуватися у профспілки;

. демократизацію системи освіти;

. ліквідацію абсолютизму;

. демократизацію економіки, ліквідацію засилля великих фамільних трестів

(дзайбацу);

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26