до початку війни в Кореї, повернення СРСР 1 серпня 1950 в Раду Безпеки.

79 Війна в Кореї та її наслідки.

Воєнний конфлікт на Корейському півострові 1950—1953 рр.

. Відповідно до угод між союзниками про організацію повоєнного миру на

Далекому Сході територію Кореї було поділено по 38-й паралелі на дві зони

відповідальності: на північ — Радянської Армії, на південь —американських

військ.

Це розмежування мало суто тимчасовий характер, а його мета полягала в

поділі зусиль із розгрому дислокованих там японських військ, прийнятті

їхньої капітуляції, ліквідації наслідків сорокарічного колоніального

панування Японії та створенні корейської демократичної держави.

Ця домовленість стала наслідком компромісу між СРСР і США.

СРСР бачив майбутнє Кореї після розгрому Японії як незалежної та

неподільної держави, маючи на увазі, що на Корейському півострові буде

створено уряд, що влаштовував би радянське керівництво.

Сполучені Штати запропонували власний план, який передбачав

установлення опіки над Кореєю та перехідний період терміном у 20—ЗО років,

після якого можна буде надати незалежність корейському народові. Реалізація

цього плану привела б до створення на Корейському півострові держави —

союзника США.

Радянська Армія, розгромивши японську Квантунську армію в північно-

східному Китаї та угруповання японських військ на Корейському півострові,

наприкінці серпня 1945 р. вийшла на лінію 38-ї паралелі. Війська США

висадилися на півдні Кореї 8 вересня, тобто за шість днів після капітуляції

Японії, і по суті не брали участі в розгромі японських військ на корейській

території.

Північна Корея

Відразу після капітуляції Японії радянське командування розпочало

формування прорадянської адміністрації в Північній Кореї. У свою чергу,

американська військова адміністрація заходилася створювати на Півдні

систему органів управління, зорієнтованих на США На Півдні зберігався

японський колоніальний апарат. Американське військове командування на чолі

з генералом А. Арнольдом вжило «обмежених політичних та військових заходів,

щоб перетворити південну частину півострова на фортецю антикомунізму». І

США здійснили це. Створений ними уряд очолив Лі Син Ман, який став найбільш

проамериканськи спрямованим лідером на Тихому океані. Такі дії свідчили, що

США свідомо здійснили розкол Корейського півострова.

Південна

У відповідь на дії США північнокорейські політичні організації провели

в серпні 1948 р. вибори на території Півночі та Півдня до Верховних

народних зборів, а у вересні 1948 р. проголосили створення КНДР. Кім Ір Сен

сформував уряд, який заявив, що він єдиний є законним представником

корейського народу. Таким чином, у 1948 р. на Корейському півострові

фактично виникло дві держави — КНДР, зорієнтована на СРСР, і Республіка

Корея, зорієнтована на США.

Розкол півострова на Південь та Північ призвів до гострої військово-

політичної конфронтації, що переросла в 1950 р. в громадянську війну. КНДР

неодноразово пропонувала Сеулові провести переговори, однак щоразу

натрапляла на відмову. Втім, на той час пропозиції КНДР були

малореалістичними та не відповідали вимогам політичної ситуації. Гостра

конфронтація подекуди переходила у воєнні сутички, що точилися на 38-й

паралелі. 25 червня тут відбулися великі бої, в ході яких північно-

корейські війська розгромили армію Південної Кореї, розгорнули наступ на

Сеул, який здобули за три дні.

Після здобуття Сеула північнокорейські війська продовжили наступ у

південному напрямку та 2 липня вийшли на рубіж річки Нактонган, але були

зупинені спільними діями південнокорейських частин та контингенту

американських військ, які ще залишалися на півострові. Участь Сполучених

Штатів призвела до інтернаціоналізації конфлікту. Як писав у своїх мемуарах

колишній президент США Дуайт Ейзенхауер, США втрутилися в конфлікт задля

«здійснення поліцейської акції», але на практиці це була справжня

інтервенція з метою розгрому північнокорейської армії та ліквідації КНДР.

По-перше, Сталін вважав, що США не підуть на участь у корейській війні

через проблеми з підтримкою Чан Кайші в китайській революції

По-друге, в 1949 р Радянський Союз оголосив про створення власної ядерної

зброї, що позбавило американців ядерної монополії

Перебільшення радянським керівництвом ролі цих двох факторів становило

суттєвий зовнішньополітичний прорахунок, що призвів до затягування війни.

Завдяки величезному впливові на нещодавно створену Організацію Об'єднаних

Націй, а особливо на Раду Безпеки 00Н, США отримали мандат 00Н на

здійснення миротворчих акцій у корейському конфлікті До бойових дій було

залучено військові формування ще 15 держав, що діяли під егідою 00Н

Щодо планів США відносно застосування ядерної зброї проти КНДР та

Китаю, то, як свідчать документи, у Пентагоні серйозно замислювалися над

можливістю застосування ядерної зброї з метою досягти переможного

закінчення війни та одночасно випробувати її руйнівну силу під час бойових

дій Але, незважаючи на настійливі пропозиції військових, ні Д. Ейзенхауер,

ні Г. Трумен не дали своєї згоди, і ядерну зброю не було застосовано

Наміри Сполучених Штатів застосувати ядерну зброю в корейській війні

викликали рішучу протидію громадськості, в тому числі в самих США. Загроза

виникнення ядерної війни спонукала СРСР і США шукати вихід з конфлікту.

Почалися складні переговори щодо припинення воєнних дій. Переговори

завершилися підписанням у 1953р. перемир'я між командуванням військ 00Н, з

однієї сторони, і представниками КНДР та китайських народних добровольців —

з другої Глава південноко-рейського режиму Лі Син Ман відмовився підписати

документ, наполягаючи на продовженні війни «до переможного кінця». В листі

до президента США 9 лютого 1953 р. він настійно радив йому не припиняти

бойові дії, не укладати перемир'я, оскільки «мирна угода надасть можливість

китайцям залишитися в Кореї» Однак США підписали угоду, яка чинна й досі,

тобто Республіка Корея досі де-юре перебуває з КНДР у стані війни.

Звертаючись до корейської війни, неможливо не зупинитися на ролі Китаю

і СРСР у цьому конфлікті Участь китайських добровольців та радянських

льотчиків, а також велика матеріально-технічна допомога СРСР відіграли

вирішальну роль у відстоюванні самого існування КНДР. Після висадки

американського морського десанту в Упгхоні армія КНДР була фактично

розгромлена, і в жовтні 1950 р американо-корейські війська підійшли до

кордонів Китаю 25 жовтня 1950 р китайські добровольчі підрозділи вступили в

бойові дії, а до кінця грудня вся Північна Корея була фактично визволена 3

цього часу й до підписання перемир'я фронт у цілому стабілізувався вздовж

38-ї паралелі. Треба визнати, що основний тягар війни винесли на своїх

плечах китайські добровольці

За три роки війни Півдню та Півночі Корейського півострова було

заподіяно велику матеріальну шкоду. Втрати тільки корейських сторін

становили понад 4 млн. убитих, поранених та зниклих безвісти. Кривава

трирічна війна в Кореї продемонструвала неможливість вирішення корейської

чи будь-якої іншої міжнародної проблеми шляхом застосування військової

сили. Війна також показала: за сучасних умов будь-який воєнний конфлікт

може перерости в ядерний, що загрожує катастрофічними наслідками для усього

людства.

80. Тайванська криза 1958 року.

Китай мав досить клопоту зі збитками, яких завдала громадянська війна,

що закінчилась лише в 1949, а також через своє втручання у корейські

справи. У червні 1957 Китай дістав від радянської Росії запевнення щодо

технічної допомоги у створенні атомного арсеналу. Але у цій допомозі було

несподівано відмовлено у 1959, але у 1958 Китай був іще упевнений в ній. І

вночі з 22 на 23 серпня 1958 артилерія комуністичного Китаю відновила

обстріл островів Кемой та Мацу, де знаходились націоналістичні сили. Ухвала

про відновлення бойових дій можливо стала наслідком угоди між Чан Кайші та

американським урядом 7 травня 1957 про розташування на Тайвані атомних

боєголовок, радіус дії яких досягав Китаю. Цілком можливо, що під час свого

візиту до Пекіна у липні 1958, Хрущов різко розкритикував починання в

тогочасній китайській внутрішній політиці, відомі під назвою “народні

комуни” та “великий стрибок”. Перше являло собою грубу форму колективізації

сільського господарства, друге – спробу, розцінену леніністами, як

“авантюристичну”, перейти від фази народної демократії безпосередньо до

фази “комунізму” без перехідного соціалістичного режиму, де рівність існує

за формулою – кожному по труду. Оскільки радянська Росія перебувала поки що

у фазі соціалізму, вона вважала нездійсненним китайський намір. Відновлення

обстрілу Кемою та Мацу можна з вірогідністю вважати китайською ініціативою

з метою довести свою незалежність у відносинах з СРСР. І всеж таки СРСР

після кількох днів вагання підтримав дії комуністичного Китаю і навіть

підштовхнув його висунути претензії не тільки на прибережні острови , а й

на Тайвань та Пескадорський архіпелаг. 19 вересня Хрущов заявив, що в разі

ядерного нападу на КНР агресорові буде дано відсіч тими самими засобами.

Конфлікт негайно загальмувався. Китай припинив обстріли, а пізніше, у

жовтні 1958, вирішив обстрілювати острови лише в непарні дні. Чи не йшлося

тут про небезпеку тотальної війни. До такої оцінки схилявся Фостер Даллас.

Він проголосив “політику балансування на грані війни”.

81. Втручання Франції в Індокитаї та його наслідки.

Утворення ДРВ. Боротьба в'єтнамського народу проти французької

агресії

За кілька тижнів до офіційного підписання Японією акта про

беззастережну капітуляцію на території Індокитаю відбулися значні

політичні зміни. Ще 1 серпня 1945 р. в Кохінхіні (Південний В'єтнам) постав

автономний уряд з прояпонських елементів, уже 26 серпня повалений народним

рухом. 14 серпня імператор Аннаму (Центральний В'єтнам) Бао Дай Проголосив

його незалежність і скасування договорів 1862 І 1874 рр., що перетворили

Кохінхіну на французьку Колонію. 15 серпня його приклад наслідував король

Камбоджі. 18 серпня в столиці Тонкіну (Північний В'єтнам) йХаної закріпився

створений В'єтмінем (Демократичний Іфронт боротьби за незалежність

В'єтнаму) Комітет національного визволення, який, усунувши маріонетковий

уряд, проголосив Народну Республіку В'єтнам. 29 серпня в Х'юе (столиця

Аннаму) внаслідок переговорів із представниками республіки імператор Бао

Дай зрікся престолу й перемінив трон на посаду радника республіки. 2

вересня 1945 р. на багатотисячному мітингу в Ханої Хо Ші Мін урочисто

проголосив Декларацію незалежності В'єтнаму й утворення Демократичної

Республіки В'єтнам. В проголошенні незалежності в момент капітуляції Японії

буржуазно-поміщицька верхівка В'єтнаму вбачала «ідеальний випадок» здобуття

незалежності без революції.

Проте правлячі кола Франції не бажали миритися з втратою Індокитаю.

Вони швидко замінили французьким експедиційним корпусом британські

окупаційні війська на півдні від 16-ї паралелі, а в лютому 1946р. підписали

з гомінданівським Китаєм угоду про виведення китайських військ із північної

від 16-ї паралелі частини В'єтнаму і з Лаосу. 7 січня і 27 серпня 1946 р.

були підписані угоди з Камбоджею і Лаосом про надання їм статусу автономій

у межах Французького союзу та Індокитайської федерації. 6 березня 1946 р.

В'єтнам і Франція підписали угоду, за якою Франція визнала В'єтнамську

Республіку як незалежну державу зі своїми урядом.

Проте на розрив з Парижем керівництво ДРВ не пішло. 14 вересня 1946 р.

Хо Ші Мін підписав у Парижі тимчасову угоду, яка передбачала рівні права

громадян В'єтнаму й Франції, створення єдиної митної та грошової системи в

Індокитаї, відкриття консульських представництв В'єтнаму в сусідніх

країнах. Підписання тимчасової угоди викликало різку критику уряду ДРВ з

боку певних політичних сил В'єтнаму. Для в'єтнамського ж керівництва

підписання цієї угоди було ще однією спробою не допустити розширення

колоніальної війни, яка фактично розпочалась у вересні 1945 р. після

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26