|
серпня 1936 р. 27 країн вирішили обрати політику «невтручання». У вересні в
Лондоні вони створили «міжнародну комісію невтручання». Проте фактично
більшість західних урядів підтримувала фашистів, побоюючись перемог
народних фронтів у своїх країнах.
o США солідаризувалися з позицією Англії та Франції. Розвиваючи ідеї «Акта
про нейтралітет», уряд США в серпні 1936 р. наклав «моральне ембарго» на
експорт зброї до Іспанії.
o Для Німеччини та Італії інтервенція була засобом створення разом із
заколотниками генерала Франко нового вогнища війни. Тож вони не тільки
придушували демократію, а й здійснювали репетицію майбутніх воєн.
o Радянський Союз, який спочатку ввійшов до «міжнародної комісії
невтручання», вже в жовтні 1936 р. висловив протест проти того, що
комісія фактично сприяла фашистським заколотникам, і невдовзі покинув цю
комісію.
o СРСР вимагав від західних держав установити контроль над португальськими
портами, протестував проти їхнього фактичного втручання в громадянську
війну в Іспанії на користь заколотників.
o Радянський уряд майже три місяці обережно реагував на численні прохання
республіканців про поставки радянської зброї. Йому не хотілося йти на
воєнний конфлікт із Німеччиною та Італією, тим більше що на Далекому
Сході радянським кордонам загрожувала японська вояччина.
Тим часом об'єднані фашистські війська підійшли до Мадрида.
Республіканський уряд знову звернувся до Москви з проханням прийняти на
зберігання частину свого золотого запасу з тим, щоб за цей рахунок
направити в Іспанію радянську зброю. 17 жовтня 1936 р. Радянський Союз дав
згоду. Іспанське золото загальною вагою близько 510 т перевезли до Одеси.
Крім цього, Радянський Союз відкрив іспанському урядові кредит у 85
млн крб., населення СРСР зібрало 56 млн крб. у фонд допомоги іспанському
народу. До березня 1936 р. Радянський Союз встиг поставити
республіканському уряду до 500 тис. т зброї, боєприпасів та інших
матеріалів. Декілька радянських пароплавів з борошном і продовольством
німецькі та італійські підводні човни потопили в Середземному морі. Тисячі
іспанських дітей, вивезені з Іспанії, на багато років знайшли собі притулок
у Радянському Союзі.
На допомогу Іспанській республіці в складі «Інтернаціональної бригади»
прибули 42 тис. добровольців з 54 країн (у тому числі понад 3 тис.
радянських громадян, з яких кількасот чоловік там загинули). Але сили були
нерівними. Німеччина та Італія в цілому відрядили до Іспанії за три роки
війни близько 300 тис. своїх солдатів та офіцерів.
Спільна інтервенція Німеччини та Італії в Іспанії ще більше зблизила
обидві фашистські держави й сприяла оформленню їх воєнно-політичного блоку.
25 жовтня 1936 р. в Берліні була підписана угода про німецько-італійський
союз. Німеччина та Італія домовилися про розмежування сфер своєї експансії
на Балканах і в Дунайському басейні, а також про тактику у війні проти
Іспанської республіки. Німеччина офіційно визнала загарбання Італією
Ефіопії. Так була створена вісь «Берлін — Рим».
А рівно через місяць — 25 листопада 1936 р. — в Берліні був підписаний
договір між Німеччиною і Японією, відомий як «Антикомінтернівський пакт».
Цим пактом обидві сторони зобов'язувалися вести спільну боротьбу проти
Комуністичного Інтернаціоналу, рекомендували те ж саме будь-якій третій
державі, котрій «загрожує підривна робота Комінтерну». Термін дії пакту
визначався в 5 років. У додатковому протоколі сторони зобов'язувалися
вживати необхідних заходів щодо «агентів Комінтерну». А в секретному
додатку зазначалося, що у випадку війни з СРСР сторони не будуть
полегшувати його становище. Протягом строку дії договору вони
зобов'язувалися «без взаємної згоди не укладати з СРСР ніяких політичних
договорів, які б суперечили духові даної угоди». Вже наступного дня (26
листопада) японська вояччина влаштувала провокацію проти СРСР. У районі
озера Ханко батальйон японських солдатів зі зброєю вдерся на радянську
територію. Радянські прикордонники розгромили провокаторів.
«Антикомінтернівський пакт» викликав бурхливу реакцію протесту в СРСР. 6
листопада 1937 р. до «Антикомінтернівського пакту» приєдналася Італія.
Через місяць вона теж вийшла з Ліги Націй. Таким чином, фашистські держави
— Німеччина та Італія разом із мілітаристською Японією досягли політичної
єдності, яка пізніше була закріплена укладенням тристороннього воєнного
союзу, котрий відіграв вирішальну роль у розв'язанні другої світової війни.
Тим часом іспанські заколотники зазнали поразки під Мадридом. Але
Італія та Німеччина посилили свою допомогу Франко. Німецька авіація
бомбардувала іспанські міста.
Західні держави продовжували негласно підтримувати режим Франко. В
1937 р. лише одна Англія надала таємну позику Франко на суму в 1 млн ф. ст.
Франція передала йому золотий фонд Іспанії. 27 лютого 1939 р. уряди Франції
та Англії офіційно визнали фашистський режим в Іспанії. Французьким послом
при Франко був призначений маршал А. Петен — майбутній глава
капітулянтської Франції.
В березні 1939 р. «п'ята колона» в Мадриді за підтримки англійської й
французької агентури здійснила переворот. Мадрид був захоплений фашистами,
республіка роздавлена. 2 квітня 1939 р. вже й США офіційно визнали
франкістський уряд.
Отже, спільними зусиллями гітлерівської Німеччини, фашистської Італії,
Англії, Франції та США Іспанська республіка була потоплена в крові. Це
стало ще одним кроком до розв'язання Німеччиною другої світової війни через
якихось 5 місяців.
31. Становлення блоку агресорів
У 1922р. в Італії до влади прийшли фашисти. У січні 1933 р. до
державного керма Німеччини стала очолювана Гітлером фішистська націонал-
соціалістична робітнича партія. Встановленню фашистських режимів сприяло
те, що фашизм найбільше відповідав зовнішньополітичним амбіціям певних
політичних кіл, які не погоджувались з реаліями, що склалися у світі після
війни. На початку 30х рр. позиція Франції погіршилась. Стала відчутнішою
загроза її безпеці з боку Німеччини. Вона починає переговори з СРСР щодо
укладення франко-радянського пакту про ненапад, який укладено у 1932р. У
1935р. до складу Німеччини в результаті плебісциту увійшла Саарська
область. У березні 1936р. німецькі війська вступили в Рейнську область.
Німеччина переозброїлась й була готова до агресивних дій. До середини 30х
років Італія стала висувати вимоги щодо перегляду колоніальних володінь в
Африці. У жовтні 1935р. вона напала на Ефіопію. Навесні 1936р. ця війна
завершилася: Ефіопія стала італійською колонією.
Це була перша фашистська агресія. Влітку 1936р. генерал Франко вчинив
заколот проти уряду Народного фронту Іспанії. В країні почалась
громадянська війна. Франко підтримали Італія й Німеччина. Протягом 1936-
1939рр було здійснено спільну італо-німецьку інтервенцію в Іспанії. Італо-
німецька інтервенція й політика невтручання західних держав. Події в
Іспанії через те, що в них брали участь кілька держав, перетворилися на
затяжинй регіональний конфлікт на європейському континенті. Він згубно
позначився на усій системі МВ того часу.
Спільна інтервенція Німеччини та Італії в Іспанії ще більше зблизила
обидві фашистські держави й сприяла оформленню їх воєнно-політичного блоку.
25 жовтня 1936 р. в Берліні була підписана угода про німецько-італійський
союз. Німеччина та Італія домовилися про розмежування сфер своєї експансії
на Балканах і в Дунайському басейні, а також про тактику у війні проти
Іспанської республіки. Німеччина офіційно визнала загарбання Італією
Ефіопії. Так була створена вісь «Берлін — Рим».
А рівно через місяць - 25 листопада 1936 р. - в Берліні був підписаний
договір між Німеччиною і Японією, відомий як «Антикомінтернівський пакт».
Цим пактом обидві сторони зобов'язувалися вести спільну боротьбу проти
Комуністичного Інтернаціоналу, рекомендували те ж саме будь-якій третій
державі, котрій «загрожує підривна робота Комінтерну». Термін дії пакту
визначався в 5 років. У додатковому протоколі сторони зобов'язувалися
вживати необхідних заходів щодо «агентів Комінтерну». А в секретному
додатку зазначалося, що у випадку війни з СРСР сторони не будуть
полегшувати його становище. Протягом строку дії договору вони
зобов'язувалися «без взаємної згоди не укладати з СРСР ніяких політичних
договорів, які б суперечили духові даної угоди». Вже наступного дня (26
листопада) японська вояччина влаштувала провокацію проти СРСР. У районі
озера Ханко батальйон японських солдатів зі зброєю вдерся на радянську
територію. Радянські прикордонники розгромили провокаторів.
«Антикомінтернівський пакт» викликав бурхливу реакцію протесту в СРСР. 6
листопада 1937 р. до «Антикомінтернівського пакту» приєдналася Італія.
Через місяць вона теж вийшла з Ліги Націй. Таким чином, фашистські держави
- Німеччина та Італія разом із мілітаристською Японією досягли політичної
єдності (вісь Рим-Берлін-Токіо), яка пізніше була закріплена укладенням
тристороннього воєнного союзу, котрий відіграв вирішальну роль у
розв'язанні другої світової війни.
Спільними зусиллями гітлерівської Німеччини, фашистської Італії,
Англії, Франції та США Іспанська республіка була потоплена в крові. Це
стало ще одним кроком до розв'язання Німеччиною другої світової війни через
якихось 5 місяців.
32. Криза Вашингтонської системи (агресія Японії)
Після підписання з Німеччиною «Антикомінтернівського пакту» Японія
почала новий етап своєї агресії в Китаї. В прийнятій ще в серпні 1936 р. в
Японії новій зовнішньополітичній програмі «Основні принципи національної
політики» ставилися завдання «ліквідувати загрозу з півночі, з боку
Радянського Союзу», «зустріти у всеозброєнні Англію та Америку», поширити
«національне й економічне просування на південь, особливо в район країн
південних морів». Зазначалося, що основна мета зовнішньої політики Японії -
«перетворити імперію номінально й фактично на стабілізуючу силу в Східній
Азії».
Спочатку японська вояччина, згідно з «меморандумом Танаки», вдерлася
на територію Монгольської Народної Республіки (березень 1936 р.). Але
радянський уряд 12 березня 1936 р. підписав із МНР протокол про взаємну
допомогу на 10 років. Монгольські війська разом з Червоною Армією
розгромили японських інтервентів. Це змусило Японію змінити напрямок своєї
агресії.
7 липня 1937 р. японські агресори, спровокувавши інцидент в 10 км від
Пекіна, без оголошення війни вдерлися в Північний Китай і за короткий час
захопили Пекін, Тяньцзінь. Калган та ряд інших міст. Вони збиралися
створити на окупованих територіях п'яти північних китайських провінцій
маріонеткові режими (щось на зразок Маньчжоу-Го, утвореного японцями в
окупованій Маньчжурії 1 березня 1932 р. на чолі з маріонетковим імператором
Пу Ї). Через місяць японські війська висадилися біля Шанхая, захопили його
й попрямували на захід, здобули Нанкін (тодішню столицю Китаю) та Ханькоу,
захопили велику територію. Починаючи з 1939 р. й до 1944 р. Японія дещо
припинила наступальні операції й організувала блокаду морського узбережжя
Китаю, намагаючись перекрити шляхи постачання йому зброї. Становище Китаю в
цих умовах значною мірою залежало від позицій великих держав.
США, додержуючись «доктрини Стімсона» (від 7 січня 1932 р.), «не
визнавали» захватів Японії в Китаї. 16 липня 1937 р. державний секретар К.
Хелл направив звернення до 62 країн-учасниць пакту Бріана-Келлога, де вкрай
обережно осуджував політику Японії, навіть не називав її агресором і не
пропонував нічого конкретного для припинення цієї війни. Американський
закон про нейтралітет забороняв експорт воєнних матеріалів до воюючих
країн. Користуючись тим, що ні Японія, ні Китай не оголошували стану війни,
Ф. Рузвельт заявив, що на них дія цього закону не поширюється. Американські
поставки в Японію в 1937 р. збільшилися майже в 3 рази порівняно з 1936 р.
й продовжували зростати. Поставки ж у Китай через японську морську блокаду
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26
|
