м(яза. Саме за цією ознакою м(язи поділяють на перисті, прямі, колові,

поперечні тощо.

В залежності від розташування м(язи поділяють на: поверхневі і

глибокі, медіальні і латеральні, зовнішні і внутрішні.

Назви м(язів часто вказують на їх форму (ромбопо-дібний,

трапецієподібний, квадратний) величину (великий, малий, довгий), напрямок

(поперечний, косий), кількість головок, назви кісток, до яких вони

прикріплені, виконувана функція (згинач, розгинач тощо).

За формою м(язи поділяються на довгі, короткі і широкі. Довгі м(язи

мають довгасте черевце (venter), в якому зосереджені м(язові волокна, а на

його кінцях - два (як мінімум) сухожилки, якими м(яз прикріплюється до

кісток. Широкі м(язи мають і широкі сухожилки - апоневрози. Короткі м(язи

відрізняються від довгих лише розмірами (звідси і назва). У деяких м(язів є

два черевця - це двочеревцеві м(язи. Крім того, довгі м(язи можуть

починатися від кісток не одним, а 2-ма, 3-ма і навіть 4-ма сухожилками або

головками (caput). Вони так і називаються - дво-, три- та чотириголовими.

Для того щоб відбувався рух м(язи мають кріпитися до різних кісток,

проходячи мимо суглоба, в якому виконується даний рух, а перетинаючи, якщо

не самий суглоб, то вісь обертання цього суглоба. Деякі м(язи минають не

один а два суглоби. Наприклад, двоголовий м(яз плеча проходить спереду від

плечового суглоба, розпочинаючись на лопатці, і спереду від ліктьового,

приєднуючись до променевої кістки. Він діє на обидва ці суглоби. Це

двосуглобові м(язи.

Кожний м(яз може виконувати не один рух, а два (наприклад, одночасно

приведення і пронацію), але не може робити двох протилежних рухів у тому

самому суглобі. Для цих рухів існують окремі групи м(язів (антагоністи).

Наприклад, згиначі ліктьового суглоба проходять спереду від нього, а

розгиначі - ззаду.

Згідно з усіма можливими рухами навколо трьох осей обертання існує

шість основних груп м(язів: згиначі (флексори) - розгиначі (екстензори),

привідні (аддукто-ри) - відвідні (абдуктори), пронатори (обертання до серендини) - супінатори (ротація назовні).

М(язи мають допоміжєні апарати: фасції, зв(язки, слизові піхви

сухожилків, блоки, сесамоподібні кістки.

Від внутрішньої поверхні фасцій відходять фасціальні перетинки, які

йдуть у глибину поміж сусідніми групами м(язових волокон і прикріплюються

до кісток. Таким чином вони відділяють одну групу м(язів від іншої,

охоплюючи їх фіброзною або кістково-фіброзною піхвою. Це має функціональне

значення, бо піхви утримують м(язи при їх скороченні в певних межах. Крім

того фасції мають значення в патології, створюючи опір (бар(єр) поширенню

запальних процесів. Фасції бувають різної міцності. Деякі з них слабенькі,

тісно зв(язані із зовнішнім перимізієм так, що й розділити їх важко, інші

міцні, блискучі, нагадують собою апоневрози. Найбільшого розвитку фасції

досягають у людей важкої фізичної праці.

Зв(язки - це місцеві потовщення фасцій у вигляді блискучих фіброзних

пучків, косих або поперечних, які перекидаються між кістковими виступами

над сухожилками м(язів, що тут проходять з одного відділу кінцівки на

другий, наприклад, з гомілки на стопу. Ці зв(язки ніякого відношення не

мають до суглоба. Перекидаючись над сухожилками м(язів, вони утворюють для

них фіброзні піхви. Піхви утримують сухожилки в певному положенні під час

скорочень м(язів, не даючи їм відходити вбік.

Слизові сумки утворюються в місцях, де сухожилки м(язів під час

скорочень найбільше труться об тверді сусідні утвори, найчастіше біля місця

прикріплення м(яза, між його сухожилком і кісткою. Вони утворюються під

впливом постійного тертя через розпушування сполучної тванини, в якій,

нарешті, з(являються порожнини з гладенькими стінками і незначною кількістю

рідини, подібної до синовії.

Синовіальну піхву сухожилків можна уявити собі як сліпий видовжений

циліндричний мішок із сполучної тканини, який охоплює сухожилок з усіх

боків двома листками так, що один листок приростає до сухожилка, а другий

охоплює його ззовні. Зовнішній листок сполучений з внутрішнім лише на свої

кінцях і між ними є щілина, в якій є слизька рідина. Під час рухів

сухожилка разом з ним рухається і прирощений до нього внутрішній листок

піхви, який треться об зовнішній листок, і це тертя полегшується через

наявність слизового мастила між листками.

Блоки - це вкриті хрящем виїмки на кістках, в тих місцях, де через

кістку перекидається сухожилок м(яза, який змінює свій напрям. Сухожилок

легко рухається по хрящовій поверхні виїмки, не зміщуючись убік.

Сесамоподібні кістки містяться в товщі м(язових сухожилків недалеко

від місця їх приєднання. Частина волокон сухожилка приєднується до

сесамоподібної кістки, друга частина проходить далі і приєднується до тієї

кістки, яку даний м(яз рухає. При цьому змінюється кут, під яким сухожилок

приєднується до кістки. Це зумовлює і більш вигідний кут дії м(яза на

кістку. Найбільша сесамоподібна кістка - колінна чашечка, трохи менша -

горіхоподібна кістка, а також кісточки біля основ перших фаланг великих

пальців кисті і стопи.

Рухи тіла здійснюються завдяки розташуванню м(язів і кісток в тілі

людини, яка нагадує систему важелів. В зв(язку з цим у м(язі виділяють

анатомічний та фізіологічний поперечник - площу перерізу через черевце.

Анатомічний переріз - це сума перерізу усіх м(язових волокон, переріз яких

проведений перпендикулярно до довгої осі м(яза. Фізіологічний поперечник -

сума перерізу усіх м(язових волокон при перерізі перепендикулярному до

самих волокон. У прямих м(язів ці поперечникі співпадають. У косих чи

перистих м(язів фізіологічний поперечник буде більшим.

Розрізняють абсолютну та відносну силу м(яза. Абсолютна показує

максимальну масу вантажу, які м(яз здатний підняти. Відносна - максимальна

маса вантажу (піднята даним м(язом) розділена на площу фізіологічного

поперечника (чи анатомічного), тобто віднесена до одиниці площі (зрештою до

окремого волокна).

Сила м(яза залежить від кількості м(язових волокон в ньому та

напрямку їх розташування до осі м(яза. Кожний м(яз складається із

нейромоторних одиниць - група м(язових волокон об(єднаних одним аксоном.

Така одиниця працює як єдине ціле.

Нервова система.

Головний мозок (encephalon) розташований у мозковому відділі черепа

має масу приблизно 1500 г. і складається з: переднього, середнього,

проміжного, довгастого, мосту і мозочка. З основи мозку можна бачити

(спереду назад) в нюхових борознах лобних часток розташовані нюхові

цибулини (до них відходять 15-20 нюхових нервів - 1-а пара черепних

нервів), які переходять у нюхові тракти і нюхові трикутники. За ними з обох

боків видно передню дирчасту речовину, крізь яку в глибину мозку проходять

кровоносні судини. Між названими ділянками розташований зоровий перехрест

(продовження зорових нервів - 2-а пара черепних нервів), безпосередньо за

перехрестом - сірий горб, який переходить у лійку і далі у гіпофіз, а ззаду

від сірого горба - 2 сосцеподібних тіла: ці структури належать гіпоталамусу

(проміжний мозок). За ними лежать ніжки мозку (середній мозок) і міст

(задній мозок). Між ніжками мозку відкривається міжніжкова ямка, дно якої

продирявлене, - задня дирчаста речовина. Розташовані по боках ніжки мозку

сполучають міст з півкулями великого мозку. На внутрішній поверхні кожної

ніжки мозку біля переднього краю мосту виходить окоруховий нерв (3-я пара),

а збоку від ніжки мозку - блоковий нерв (4-а пара черепних нервів). Від

мосту назад і латерально розходяться середні ніжки мозочка, які сполучають

ці структури. Трійничний нерв (5-а пара) виходить із товщі середньої ніжки

мозочка. Назад від мосту розташований довгастий мозок. Між ними медіально

виходить відвідний нерв (6-а пара), а латерально - лицьовий (7-а) і

присінково-завитковий (8-а пара черепних нервів). По боках від серединної

борозни довгастого мозку видні поздовжні потовщення - піраміди, а збоку від

кожної із них - оливи. Із позадоливної борозни довгастого мозку виходять

послідовно язикоглотковий (9-а), блукаючий (10-а) і додатковий (11-а), а із

борозни між пірамідою і оливою - під'язиковий (12-а пара черепних нервів).

Півкулі головного мозку віддалені одна від одної поздовжньою щілиною

великого мозку, у глибині якої залягає мозолисте тіло, яке сполучає

півкулі. Поперечна щілина великого мозку відділяє потиличні частки півкуль

від мозочка. Назад і вниз від потиличних часток розташовані мозочок і

довгастий мозок, який переходить у спинний.

Головний мозок поділяють на 3 основних відділи: мозковий стовбур,

мозочок і кінцевий мозок (півкулі). Перший - філогенетично найдавніша

частина головного мозку включає довгастий мозок, міст, середній і проміжний

мозок. Саме звідси виходять черепні нерви.

Найрозвиненіша, велика і функціонально значима частина мозку – це

півкулі головного мозку. Відділи півкуль утворюють плащ, наймолодші у

філогенетичному відношенні структури.

Півкулі головного мозку діляться на частки: центральна (Роландова)

борозна відділяє лобну частку від тім'яної, латеральна (Сільвієва) борозна

відділяє від тім'яної і лобної скроневу частку. Тім'яно-потилична борозна

розділяє тім'яну і потиличну частки. Дрібніші борозни поділяють частки на

звивини.

На медіальній і нижній поверхнях півкуль головного мозку ряд утворів

відносяться до лімбічної системи: нюхова цибулина, нюховий тракт, нюховий

трикутник, передня дирчаста речовина, гіпокамп, поясна звивина, гачок.

Кора великих півкуль утворена сірою речовиною, яка лежить по

периферії. Товщина кори у різних ділянках коливається від 1,3 до 5 мм. В.О.

Бец виявив, що будова і взаємне розташування нейроцитів неоднакове у різних

ділянках кори, що визначає нейроцитоархітектоніку кори. Клітини більш менш

однакової структури розташовуються у вигляді шарів (пластинок). Їх

налічується 6. Товщина шару, характер границь, розміри клітин, їх кількість

варіюють у різних відділах мозку.

Зовні розташований 1-й - молекулярний - шар, в ньому залягають дрібні

мультиполярні асоціативні нейроцити і багато волокон - відростків

нейроцитів нижчих шарів.

2-й шар - зовнішній зернистий - утворений багатьма дрібними

мультиполярними нейроцитами.

3-й - найширший шар - пірамідний - містить нейронцити пірамідної

форми, тіла яких збільшуються зверху вниз.

4-й шар - внутрішній зернистий - утворений дрібними нейроцитами

зірчастої форми.

5-й шар - внутрішній пірамідний - (найбільше розвинений у

прецентральній звивині ) утворений пірамідними клітинами

(клітини Беца, до 125 мкм).

6-й шар - поліморфний - утворений нейронами різної форми і розмірів.

Деякі автори виділяють і 7-й шар - аморфний.

У кожному шарі окрім нервових клітин розташовані нервові волокна.

Будова і щільність їх залягання неоднакові у різних відділах кори.

Особливості розташування волокон у корі вивчає міелоархітектоніка. Всю кору

прийнято поділяти на поля (за Бродманом їх виділяють 52).

В корі великих півкуль мозку відбувається аналіз усіх подразнень, які

надходять із навколишнього світу та внутрішнього середовища організму.

Найбільша кількість аферентних імпульсів надходить через ядра таламуса до

клітин 3-го і 4-го шарів кори. В корі розташовуються центри регуляції

виконання окремих функцій. Кора - це кінцева ланка аналізаторів (Павлов). В

процесі еволюції відбувається локалізація функцій у корі. Звичайно у корі

кожний аналізатор представлений ядром і розсіяними елементами. Ядро - це

ділянка розташування найбільшої кількості нейроцитів кори, у якій точно

проектуються всі структури периферичного рецептора. Розсіяні елементи

розташовані поблизу ядра і на різних відстанях від нього. Якщо ядра

здійснюють вищий аналіз і синтез, то у розсіяних елементах - більш простий.

Розсіяні елементи різних аналізаторів можуть перекриватися.

Приклади деяких ядер і їх локалізація:

Ядра пропріоцептивної та загальної чутливості (температурної,

больової, тактильної) протилежної частини тіла розташовані у

постцентральній звивині і верхньої тім'яної часточки.

Ядра рухового аналізатора розташовані головним чином у

прецентральній звивині і парацентральній часточці на медіальній поверхні

півкулі (рухова зона кори).

В обох цих центрах розміри проекційних зон різних органів залежать не

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17