органи від механічних зовнішніх впливів з боку передньої черевної стінки.

Стравохід (esophagus) - дещо сплющена у спинно-черевному напрямку

трубка довжиною 25-30 см. Починається на рівні середини між 6-м і 7-м

шийними хребцями, закінчується отвором у шлунок на рівні 11-го грудного

хребця. Розрізняють шийний, грудний (найдовший) і черевний найкоротший)

відділи стравоходу. Знаходиться у задньому середостінні. Стінка стравоходу

має адвентицію, м'язеву оболонку, слизову з підслизовим шаром. Черевний

відділ стравоходу має серозну оболонку. М'язева оболонка зверху 2/3

представлена смугастими м'язами, а нижня 1/3 має гладеньку м'язеву тканину.

Зовнішній шар м'язів має поздовжнє розташування м'язів, внутрішній -

кільцеве. Кільцевий м'яз в місці переходу стравоходу в шлунок утворює

сфінктер - кардіальний.

Слизова оболонка вкрита багатошаровим плоским епітелієм, має

волокнисту сполучну тканину з тонким шаром м'язевих клітин. Залози невеликі

за розмірами, але їх дуже багато у підслизовому шарі. Підслизовий шар

представлений рихлою сполучною тканиною, завдяки чому слизова і м'язева

оболонки зв'язані “м'яко”, рухливо. Слизова оболонка утворює глибокі

поздовжні складки, які вирівнюються при проходженні грудки їжі.

Стравохід має 3 звуження: перехід глотки у стравохід, перетин з лівим

бронхом (на рівні 4-5 грудних хребців) і при переході крізь діафрагму.

Кровопостачання: шийний відділ - від нижніх щитоподібних артерій (від

щитошийного стовбуру підключичної артерії); грудний - гілки грудної частини

аорти; черевний - гілки лівої шлункової артерії (велика нутряна - гілка

черевної аорти).

Іннервація: гілки блукаючого нерва і грудного відділу симпатичного

стовбура, які у стінці стравоходу утворюють нервове сплетення.

Шлунок (ventriculus, gaster) - розширений відділ травного каналу, який

виконує, перш за все, резервуарну функцію. Тут відбуваються початкові

процеси розщеплення їжі під впливом соку шлунка та слини. Шлунок

розташований у верхній частині черевної порожнини у лівому підребер'ї.

Кардіальний сфінктер розташований на рівні тіл 10-11-го грудних хребців.

Форма і розміри шлунка варіюють індивідуально і залежать від наповнення

їжею. Частіше форму шлунка порівнюють з перевернутою ретортою, або грушею.

Ємність шлунка коливається від 1 до кількох (4) літрів.

Місце, де починається шлунок, називається входом до шлунка. Поряд з

ним, піднімаючись вище за нього до самої діафрагми, лежить верхня частина

шлунка, що зветься його дном. Нижче від входу лежить найширша його частина

- тіло шлунка. Тіло переходить через серединну лінію організму і,

звужуючись, піднімається трохи догори, закінчуючись виходом з шлунка на

рівні першого поперекового хребця. Вихід із шлунка називається воротарем

(pylorus). Звужена частина шлунка перед воротарем називається пілоричною

його частиною. Шлунок має передню і задню стінки і дві кривизни, де ці

стінки переходять одна в одну. Верхня кривизна, увігнута і коротка,

називається малою кривизною шлунка (curvatura minor), нижня, опукла, -

великою кривизною (curvatura maior). Передня поверхня шлунка частково

прилягає до нижньої поверхні печінки, а більшою своєю частиною - до

передньої стінки живота.

Стінка шлунка складається з 4-х шарів. Слизова оболонка нерівна, вона

має характерну складчатість. В ділянці малої кривизни складки ідуть вздовж

неї (таке розташування складок властиве стравоходу) - це шлункова доріжка

або жолоб. В ділянці дна і тіла складки мають сітчастий характер, а у

воротарній частині - вони переважно поздовжні. На межі шлунка і 12-палої

кишки, в місці пілоричного сфінктера, слизова оболонка утворює колову

складку - заслінку воротаря. На слизовій оболонці шлунка розрізняють також

підвищення - шлункові поля, на яких є багаточисельні отвори невеликих

заглибин - шлункові ямки. Шлункові поля - багатокутні ділянки, відмежовані

борозенками. В кожну із шлункових ямок відкриваються 2-3 залози, які лежать

на власній пластинці слизової оболонки і секретуюють шлунковий сік.

Слизова оболонка вкрита одношаровим простим стовпчастим циліндричним

залозистим епітелієм, який продукує слиз.

Шлункові залози прості, трубчасті, нерозгалужені. Виділяють їх 3

групи: залози дна і тіла - біля 35 млн.; воротарні (біля 3,5 млн.) і

кардіальні. Залози залягають у власній пластинці слизової оболонки.

Залози мають 4 типи клітин: головні - продукують пепсиноген і реннін;

паріетальні (обкладові) - продукують соляну кислоту і внутрішній

антианемічний фактор; слизові - мукоцити - виробляють слиз; шлункові -

продукують серотонін, ендорфін, гістамін та інші біологічно активні

речовини.

Залози дна і тіла мають всі типи клітин. Залози воротарної частини не

мають обкладових клітин (не виділяють соляної кислоти). У них дуже багато

додаткових клітин (продукують слиз). У кардіальних залоз обкладових клітин

менше, ніж у дні і тілі.

Сукупність секретів усіх клітин шлунка називають шлунковим соком.

Шлунковий сік діє на . . . . . . .

Підслизова основа у шлунку виражена добре і має пухку сполучну

тканину.

М'язева оболонка має 3 шари м'язів (не посмуговані): зовнішній

поздовжній, середній циркулярний (найкраще розвинений у пілоричному відділі

і утворює пілоричний сфінктер), внутрішній - косий. Перші два є

продовженням із стравоходу. Косий шар добре розвинений у ділянці дна і

тіла. Волокна цього шару йдуть від входу до тіла косо і вниз, не доходячи

до великої кривизни і до воротаря. При скороченні косих м'язів від

загальної порожнини шлунка може відділятися канал вздовж шлункової доріжки

(малої кривизни) для проходження рідкої їжі.

Зовнішня оболонка шлунка - очеревина - вкриває шлунок з усіх боків і

переходить з нього на сусідні органи.

Кровопостачання: Ліва (від нутряної) і права (гілка загальної

печінкової) шлункові артерії, права (від загальної печінкової, гілки

великої нутряної) і ліва (гілка селезінкової артерії, яка є гілкою великої

нутряної) шлунково-сальникові артерії і короткі шлункові артерії.

Іннервація: гілки блукаючого нерва і симпатичного стовбура.

Тонка кишка поділяється на 3 відділи: 12-пала кишка (25 - 30 см);

порожня (2 - 2,5 метри) і клубова (2,5 - 3,5 метри). Діаметр тонкої кишки

не перевищує 3 - 5 см. Стінка тонкої кишки побудована за стандартною

схемою. Від інших частин трубки відрізняється напрямком складок слизової

оболонки - тут вони циркулярні. Густина складок і їх висота найбільші у

початкових відділах тонкої кишки. З наближенням до кінця клубової кишки

кількість складок та їх висота зменшуються. Слизова оболонка тонкої кишки

вкрита особливими виростами - ворсинками. Вони густо лежать одна біля

одної.

Ворсинки - це орган всмоктування перетравленої їжі. Кожна ворсинка

складається із пухкої сполучнотканинної основи, в якій розгалужені

кровоносні капіляри (у них всмоктуються амінокислоти і вуглеводи) і

початковий лімфатичний капіляр (у нього всмоктуються жири). У ворсинці є

гладенькі м'язи, які допомагають відтіканню продуктів всмоктування.

Поверхня слизової та ворсинок вкрита одношаровим циліндричним епітелієм з

бокалоподібними клітинами. Поміж ворсинками вся слизова оболонка має

численні трубчасті залози, які виробляють кишковий сік.

Крім того, в слизовій оболонці кишки є захисні пристосування, це

поодинокі лімфоїдні вузли, розкидані по всій тонкій кишці, - невеличкі

скупчення лімфоїдної тканини, в яких виробляються лімфоцити, що знищують

бактерії. Існують і довгасті скупчення цих вузлів (1-3 см довжиною). Їхня

довжина збігається з віссю кишки. Їх є всього 30-40 штук, і розташовані

вони переважно в клубовій кишці, часом у невеликій кількості в порожній і

ніколи не бувають у 12-палій. Ці скупчення називають пейєровими бляшками.

У м'язевій оболонці: зовнішній шар - поздовжній, внутрішній -

циркулярний.

Серозною оболонкою тонка кишка вкрита з усіх боків, за винятком 12-

палої кишки, яка вкрита серозною оболонкою лише зпереду.

12-пала кишка має, крім циркулярних складок, ще одну поздовжню

складку, утворену проходженням тут під слизовою оболонкою двох проток -

печінки і підшлункової залози. Складка закінчується сосочком, на поверхні

якого і відкриваються ці протоки спільним отвором.

Кровопостачання: 12-пала - гілками шлунково-дванадцятипалої (гілка

загальної печінкової, яка є гілкою великої нутряної) і верхньої брижової

артерій (вісцеральна гілка черевної аорти). Порожня і клубова - верхня

брижова артерія (непарна гілка черевної аорти).

Іннервація: Гілки черевного, печінкового (12-палої кишки) і верхнього

брижового сплетень.

Товста кишка поділяється на сліпу з червеподібним відростком, висхідну

ободову, поперечну ободову, низхідну ободову, сигмоподібну і пряму. Довжина

усієї товстої кишки коливається від 1,5 до 2 м. Ширина сліпої досягає 7 см,

поступово зменшується до 4 см у низхідної ободової кишки. Очеревиною різні

частини товстої кишки вкриті неоднаково. Сліпа, поперечна і сигмоподібна

вкриті нею з усіх боків (поперечна і сигмоподібна мають власні брижі).

Висхідна і низхідна вкриті очеревиною лише з трьох боків; ззаду вони вкриті

тонким шаром адвентиції.

Ободова товста кишка оточує всі петлі тонких кишок з боків і згори,

наче якимось обідком, тому і називається ободовою кишкою (colon).

Починається вона в межах заглибини крила правої клубової кістки і йде вгору

до самої печінки. В клубовій заглибині в неї впадає кінець тонкої кишки,

утворюючи клубово-ободову заслінку (або ілеоцекальний сфінктер).

Особливість такого утвору забезпечує вільне проходження хімусу до товстої

кишки і запобігає прониканню вмісту товстої кишки до тонкої.

Частина ободової кишки, що лежить нижче від місця з'єднання тонкої

кишки з товстою, називається сліпою кишкою (coecum). Сліпа кишка має

довжину у середньому 7 см. З медіального боку її дна від неї відходить

тоненький червеподібний виросток, або апендикс (8 - 9 см довжиною, а

діаметром не більше 1 см).

Та частина ободової кишки, що піднімається догори, називається

висхідною ободовою кишкою (colon ascendens). Дійшовши до печінки, вона

робить вигин і йде впоперек з правого боку до лівого, оточуючи петлі тонких

кишок згори. Це поперечна ободова (colon transversum). Дійшовши до

селезінки і торкаючись її, поперечна ободова кишка робить новий вигин і йде

донизу. Це низхідна ободова кишка (colon descendes). Вона доходить до лівої

клубової заглибини і переходить безпосередньо в s-подібну сигмоподібну

кишку (colon sigmoideum; має власну брижу, якою підвішена до лівої клубової

ями), вигин якої нагадує часом вигин літери s. Вона займає всю клубову

заглибину і частково розміщується в малому тазі. На рівні 3-го крижового

хребця s-подібна кишка переходить у пряму (rectum), яка закінчується

відхідником (anus).

Стінка товстої кишки складається з таких самих оболонок, як і стінка

тонкої, але має важливі особливості, що відрізняють її від тонкої кишки як

ззовні, так і з внутрішнього боку.

Три особливості має товста кишка ззовні. По-перше, поздовжній шар

її м'язової оболонки нерівномірний по всій стінці кишки, а зібраний у три

пасма (taenia coli), що проходять на певній відстані одне від одного.

Переходячи на пряму кишку, ці стрічки ширшають, зближуються між собою і

знову вкривають пряму кишку суцільним шаром. По-друге, оскільки стрічки

коротші за товсту кишку, вони збирають її на зразок кисета, і тому на

поверхні кишки утворюються випини (haustra). Випини розділені між собою

поперечними борознами, яким на слизовій оболонці відповідають півмісяцеві

складки. По-третє, наявність жирових відростків. Це часом досить довгі

випини серозної оболонки, в яких міститься жир. На тонких кишках таких

відростків не буває.

Слизова оболонка товстої кишки відрізняється насамперед відсутністю

ворсинок. Тому вона має гладенький вигляд. Крім того впадають в очі

заглибини, що відповідають випинам на зовнішній поверхні кишки, розділені

півмісяцевими складками, які йдуть не циркулярно, як складки тонкої кишки,

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17