а займають кожна приблизно третину внутрішньої поверхні між місцем

проходження двох сусідніх м'язових складок.

Епітелій, що вкриває слизову оболонку, одношаровий циліндричний, в

ньому є велика кількість бокалоподібних клітин. Маленьких трубчастих

залоз багато. Є у великій кількості окремі лімфоїдні вузлики, а пейєрових

бляшок не буває.

Пряма кишка має згини у передньо-задньому напрямку. Верхній згин -

крижовий, відповідає вигину крижу, до передньої поверхні якого прилягає

пряма кишка. Другий вигин - промежини. Верхній відділ прямої кишки до низу

розширюється, утворюючи ампулу. Кінцевий відділ називається задньопрохідним

каналом. Він проходить крізь тазове дно і закінчується анусом.

Слизова оболонка прямої кишки утворює у верхньому відділі поперечні

складки. У нижньому є поздовжні складки (їх 8-10); це прямокишечні стовпи

(колони), між якими є пазухи.

Відхідникова частина прямої кишки має два сфінктери - внутрішній і

зовнішній. Внутрішній (гладенькі м'язи) є потовщенням циркулярного

м'язового шару кишки. Він розташований вище від зовнішнього. Зовнішній

побудований смугастою тканиною і є вольовим сфінктером.

Кровопостачання сліпої, ободової і верхньої третини прямої кишки

здійснюється від гілок верхньої і брижової артерій. Нижні дві третини

прямої кишки отримують кров від внутрішньої клубової і серединної крижової

артерій.

Іннервація: гілки верхнього і нижнього брижових нервів (ободова

кишка), гілки прямокишкового нервового сплетення (пряма кишка), тазові

нутряні нерви (сигмоподібна і пряма кишки).

З кишковим трактом, а саме з 12-палою кишкою, зв'язані найбільші

залози організму людини - печінка і підшлункова залоза.

Печінка у людини важить близько 1,5 кг. Маса печінки дорослої людини

складає 1/36 маси тіла. У новонародженого - 1/20. Клітини печінки виділяють

жовч. Це орган травлення, обміну речовин, бар'єрний орган. У ембріональному

періоді кровотвірний орган.

Розташована печінка під правою половиною купола діафрагми, частково

переходить за середню лінію тіла і займає над шлунком невелику частину

лівої половини купола діафрагми. Нижня межа правого краю печінки

розташовується на рівні 10-го міжребер'я. Спереду печінка іде по реберній

дузі і не виступає за ребра. Найвища точка печінки знаходиться у 4-му

міжреберному проміжку по правій середньоключичній лінії.

Печінка вкрита (за винятком її задньої поверхні) серозною оболонкою,

яка з неї переходить на діафрагму, утворюючи сагітальну серпоподібну

зв'язку (дублікатура очеревини). Цією зв'язкою печінка по верхній поверхні

поділяється на праву (більша) і ліву частки. На нижній поверхні печінки

йдуть у сагітальному напрямі дві поздовжні борозни, або ями - права і ліва.

Ліва сагітальна борозна йде впоперек усієї печінки, повторюючи серпоподібну

зв'язку на нижній поверхні печінки і відділяє ліву частку печінки від

правої. У передньому відділі лівої нижньої борозни розташована кругла

зв'язка печінки, яка є залишком зарослої пупкової вени зародка. В задній її

частині є залишок зародкової венозної протоки (у плоду це була протока, яка

сполучала пупочну вену з нижньою порожнистою веною).

Паралельно до лівої проходять передня і задня праві сагітальні борозни

(ями). У передній з них розташований прирослий до печінки жовчевий міхур

(цю яму називають міхуровою). У задній сагітальній правій ямі розташована

нижня порожниста вена (також приросла до печінки). Посередині печінки йде

ще поперечна борозна - це ворота печінки. Ці борозни знизу відділяють на

нижній поверхні правої частки печінки хвостату (задня) і квадратну

(передня) її частки.

У частках печінки виділяють відносно великі частини, які мають

відокремлене кровопостачання за рахунок великих гілок печінкової артерії і

ворітної вени (гілки 3-го порядку) - це сегменти. Їх виділяють 4 у правій і

4 у лівій частках печінки.

У ворота печінки входить печінкова артерія і ворітна вена - це

приносні судини. Печінкові вени (виносні, їх 3-4) впадають у нижню

порожнисту вену у місці зростання її з печінкою. Крім того, через ворота до

печінки входять нерви і виходять лімфатичні судини.

Увійшовши у ворота печінки, ворітна вена і печінкова артерія

розгалужуються на часткові, сегментарні і далі аж до міжчасточкових вен і

артерій, які ідуть вздовж поверхні часточки поряд з міжчасточковою жовчевою

протокою. Від міжчасточкових артерій і вен відходять навколочасточкові

(оточують часточку кільцем), а від них капіляри, що ідуть до центрау

часточки. Потім вони зливаються і утворюють внутрішньочасточкові

гемокапіляри і впадають у центральну вену часточки. Вийшовши із часточки,

вони впадають у підчасточкові. Від них починається система печінкових вен,

які зливаючись утворюють 3-4 печінкові вени, що впадають у нижню порожнисту

вену.

Гепатоцити у печінкових балках розташовуються двома рядами так, щоб

плазматична мембрана кожного з них обов'язково контактувала з одного боку з

синусоідальною судиною, а з іншого - жовчевим капіляром. Останній не має

власних стінок - вони утворені мембранами сусідніх гепатоцитів. Іншими

словами, жовчеві капіляри - це щілини між сусідніми гепатоцитами. Жовчеві

капіляри беруть початок біля центральної вени часточки і йдуть до її

периферії, де переходять у міжчасточкові жовчні протоки.

Печінка вкрита фіброзною капсулою (Глісонова капсула). Прошарки

сполучної тканини всередині печінки поділяють її паренхіму на гексагональні

часточки призматичної форми близько 1,5 мм в діаметрі. Всередині прошарків

між часточками печінки розташовані гілки ворітної вени, печінкової артерії,

жовчна протока - вони утворюють так звану портальну зону (печінкову

тріаду). Кров у печінці проходить крізь широкі синусоідальні кровоносні

капіляри з переривистою базальною мембраною (синусоідальні судини). По них

тече змішана кров до центру часточки.

Печінкові часточки побудовані гепатоцитами, які розташовані

радіальними рядами у напрямку від периферії до центру часточки, де

проходить центральна вена. Всередині часточки між рядами гепатоцитів

проходять широкі кровоносні капіляри (синусоїди) і жовчні капіляри (жовчні

ходи). Всього у печінці налічується до 500 тис. часточок.

Жовчні капіляри, зливаючись на виході із печінки, утворюють праву і

ліву печінкові протоки, які, зливаючись, утворюють загальну печінкову

протоку. Остання, зливаючись з міхуровою протокою, утворює загальну жовчну

протоку, яка між листками печінково-12-палої зв'язки (дублікатура

очеревини) прямує до 12-палої кишки, входить в неї, зливається з протокою

підшлункової залози і разом з нею відкривається на вершині невеликого

сосочка 12-палої кишки. Пучки міоцитів оточують кінець загальної жовчної

протоки в товщі стінки кишки і утворюють сфінктер Одді. Вище місця злиття

жовчної протоки і протоки 12-палої кишки є сфінктер загальної жовчної

протоки, який регулює надходження жовчі у кишку чи міхур.

Жовчний міхур є резервуаром для збереження жовчі. Це мішок

грушеподібної форми довжиною 8-12 см, шириною 4-5 см з розширеним дном.

Ємність міхура близько 40 мл. Звужена частина міхура (шийка) переходить у

пузирну протоку. Міхур знизу і з боків вкритий очеревиною, нижня його

частина прилягає до печінки і прикріплений до неї пухкою сполучною

тканиною.

Слизова оболонка жовчного міхура має сітку невисоких складок, вкрита

одношаровим циліндричним епітелієм. На слизовій оболонці міхурової протоки,

починаючи від самої шийки, є велика спіральна складка - спіральна заслінка,

в товщі якої закладені пучки м'язових волокон. Через їх рефлекторне

скорочення течія жовчі може прискорюватися або сповільнюватися. М'язова

оболонка міхура представлена тонким шаром міоцитів.

Іннервація: печінкове сплетення (блукаючі і діафрагмальні нерви,

симпатичний стовбур).

Підшлункова залоза (pancreas) має масу 60-100 г, довжину 15-22 см.

Часточкова, розташована заочеревинно, впоперек тіла від 12-палої кишки до

селезінки. Вкрита тонкою сполучнотканинною капсулою. Виділяють голівку,

тіло (трикутної форми) і хвіст.

Це змішана залоза: зовнішньої (панкреатичний сік) і внутрішньої

(гормони) секреції (про це див. інший розділ).

Екзокринна частина є складною альвеолярно-трубчастою залозою,

розділеною на частки тонкими перетинками, які відходять від капсули. В

частках лежать ацинуси (шар пірамідальних клітин, які лежать на базальній

мембрані. У них виділяють широку базальну і конічну апікальну частини).

Секрет збирається у внутрішньочасткові, міжчасткові протоки, а вони -

протоку залози (іноді може йти паралельно ще невелика протока, яка у кишку

відкривається самостійно), що йде вздовж залози від хвоста до головки і

відкривається у 12-палій кишці разом із жовчною протокою.

Кровопостачання: тіло і хвіст - гілки селезінкової артерії (гілка

великої нутряної); голівка - верхні (? звідки) і нижні (верхня брижова від

черевної аорти) підшлунково-дванадцятипалі артерії.

Іннервація: гілки черевного, печінкового і верхнього брижового

сплетення.

Селезінка - розглядається з органами травлення у зв'язку з її

топографічним розташуванням, вона є органом кровотворення і до травлення

відношення не має. Розташована у лівому підребер'ї, зовнішньою поверхнею

прилягає до діафрагми. На внутрішній її поверхні є довгасте заглиблення -

ворота, куди входять і виходять кровоносні судини і нерви. Протоки

селезінка не має. Селезінка з усіх боків вкрита очеревиною, яка від воріт

переходить на дно шлунка, утворюючи шлунково-сальникову зв'язку.

Селезінка має капсулу, від якої всередину йдуть перетинки (трабекули).

Вони поділяють селезінку на окремі часточки. Капсула і трабекули утворені

щільною сполучною тканиною, еластичними волокнами і міоцитами. Між

трабекулами міститься м'яка речовина - пульпа. Її основу складає

ретикулярна тканина з великою кількістю кровоносних судин. Тут розташовані

лімфоїдні фолікули (вузлики). Ділянки пульпи з лімфатичними вузликами

світло-сірі (біла пульпа), решта пульпи має червоний колір. Тут багато

еритроцитів (червона пульпа).

Топографія органів черевної порожнини. Шлунок розташований під

діафрагмою, до купола якої доходить своїм дном. Вхід до шлунка лежить на

рівні 11-го грудного хребця, а вихід - на рівні 1-го поперекового. Передня

поверхня шлунка прилягає до лівого підребер'я, лівої частки печінки і до

передньої черевної стінки. Велика кривизна його, при середньому заповненні

шлунка, лежить на 3-5 см вище пупка. 5/6 частин шлунка лежить у лівому

підребер'ї, 1/6 - прилягає до передньої черевної стінки під реберним кутом.

Дванадцятипала кишка відходить від шлунка на рівні першого

поперекового хребця і верхньою своєю частиною торкається до нижньої

поверхні печінки. Низхідна частина прилягає спереду до медіального краю

правої нирки і доходить до 3-го поперекового хребця. Остання частина

піднімається до другого поперекового хребця, де робить значний вигин вперед

і переходить у порожню кишку.

Зв'язка Трейца ????

Порожня і клубова кишки займають своїми петлями середню частину

черевної порожнини, обмежені справа, згори і зліва ободовою кишкою. Клубова

кишка з'єднується з ободовою коло правої клубової ями. Нижче цього

з'єднання в клубовій ямі лежить сліпа кишка.

Висхідна ободова кишка піднімається догори, торкаючись правої нирки і

нижньої поверхні печінки. Поперечна ободова кишка лежить на рівні пупка або

трохи вище і доходить до селезінки. Тут вона загинається вниз (низхідна

ободова кишка) і, торкаючись частково лівої нирки, доходить до лівої

клубової заглибини, де переходить у сигмоподібюну кишку. На рівні третього

крижового хребця ця кишка переходить у пряму.

Печінка лежить у правому підребер'ї під куполом діафрагми. Передній

край печінки виходить з правого підребер'я на рівні хряща 10-го ребра і йде

косо догори до хряща 7-го лівого ребра, прилягаючи до передньої черевної

стінки. Нижче від неї до передньої черевної стінки прилягає шлунок. До

нижньої поверхні печінки торкаються, утворюючи на ній відбитки, такі

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17