коренем і тілом язика в один ряд у вигляді тупого кута, верхівка якого
звернена до зіву. В центрі цього кута є невеличка заглибина - сліпий отвір.
На слизовій оболонці кореня сосочків немає, тут розташований язичний
мигдалик.
Слизова оболонка нижньої поверхні язика вільна лише в передній його
частині. Переходячи на ясна вона утворює вуздечку язика. З обох боків
вуздечки розташоване невелике підвищення - під’язикове м'ясце -, місце
виходу протоків під’язикових та піднижньощелепних слинних залоз.
М'язи язика поділяють на власні і скелетні (зовнішні). Всі вони
побудовані із смугастої м'язевої тканини. Зовнішні (3 пари): 1) підборідно-
язиковий (внутрішня поверхня нижньої щелепи - віялоподібно вплітається у
корінь язика) тягне язик вперед; 2) підязичноязиковий (широка пластинка від
під’язикової кістки - товща язика) тягне язик назад і вниз; 3) шило-
язиковий м'яз (шилоподібний відросток скроневої кістки - корінь язика) -
тягне язик назад і вгору.
Власні м'язи складають основну масу язика. Є верхній і нижній
поздовжні, поперечний і вертикальний м'язи.
Всі м'язи язика іннервуються 12 парою нервів (під’язиковий нерв).
Кровопостачання язика здійснюється язиковою артерією (далі - одна з
передніх гілок зовнішньої сонної артерії).
Іннервація: слизова оболонка - чутлива іннервація від трійничного (5
пара), лицьового (7), язикоглоткового (9) і блукаючого (10) нервів.
Зуби як і у інших ссавців диференційовані на різці (8), ікла (4), малі
(8) та великі (12) корінні (кутні) (2:1:2:3). Всього у людини 32 зуби.
Останній (третій) великий кутній зуб називають зубом мудрості. Він виростає
значно пізніше, іноді не з'являється взагалі.
Молочних зубів у людини всього 20 (2:1:0:2). Вони з'являються у дітей
на 7-8 місяці життя. З 6-7 років до 12-14 років - замінюються постійними.
У зубі виділяють: корінь, шийку та коронку. Корінь (один або кілька)
заглиблений у альвеоли щелеп (сполучення вбиванням), шийка - малопомітне
звуження між коренем і коронкою - заглиблена у ясна. Коронка звернена в
ротову порожнину і виступає над яснами. На верхівці кореня є отвір, у який
з боку щелепи заходять судини і нерви. В корені є канал, який в межах шийки
розширюється в порожнину зуба, заповнений пульпою. Порожнина зуба майже не
заходить у його коронку.
Зуб збудований з дентину, коронка вкрита емаллю. Корінь вкритий
цементом.
Слинні залози: дрібні розташовуються у слизовій оболонці ротової
порожнини. Їх звичайно називають за місцем розташування: язикові,
піднебінні, губні, щічні тощо.
Крім цього, слину в ротову порожнину виділяють 3 пари великих слинних
залоз. Привушна (glandula parotis) найбільша, розташована під зовнішнім
слуховим проходом у позадщелепній ямці, частково налягаючи на зовнішній
жувальний м'яз. Ззовні вкрита щільною фасцією. Її вивідна протока іде по
зовнішньому жувальному м'язу, пронизує щічний м'яз і відкривається у
присінку рота на рівні 2-го верхнього великого кутнього зуба. Виділяє
білковий секрет. Має часточкову, альвеолярну будову. Товщу залози пронизує
сонна артерія і ділиться на зовнішню і внутрішню.
Кровопостачання: гілки поверхневої скроневої артерії (медіальна гілка
зовнішньої сонної артерії).
Іннервація: чутлива - волокна вушно-скроневого нерва; парасимпатична -
післявузлові волокна від вушного вузла (вище від нижнього слиновидільного
ядра язикоглоткового нерва у складі малого кам'янистого нерва); симпатична
- післявузлові від зовнішнього сонного сплетення (із верхнього шийного
симпатичного вузла).
Піднижньощелепна (glandula submandibularis) розташовується в
піднижньощелепній ямці. Вивідна протока проходить крізь діафрагму рота в
складку під язиком і відкривається у під’язиковому м'ясці. Це залоза
змішаного типу за секретом (білково-слизова), за будовою трубчасто-
альвеолярна.
Під'язикова (glandula sublingualis) лежить на дні ротової порожнини
під язиком, трубчасто-альвеолярна, білково-слизова з перевагою слизу. Має
10-12 дрібних вивідних протоків, що відкриваються вздовж під'язикової
складки і 1-ну велику вивідну протоку, яка зливається з протокою
піднижньощелепної залози і відкрваються на під'язиковому слинному сосочку.
Кровопостачання: гілками (обидві залози) під'язикової і лицьової
артерій (передні гілки зовнішньої сонної артерії).
Іннервація: (обох) - чутливі в складі язикового нерва; парасимпатична
від піднижньощелепного вузла (далі від верхнього слиновидільного ядра
лицьового нерва); симпатична від сплетення язикової артерії (далі від
верхнього шийного симпатичного вузла).
Глотка (pharynx) - трубка попереду від шийних хребців. Угорі вона
приєднана до кісток черепа, внизу на рівні 6-го шийного хребця звужується і
переходить у стравохід. Задня стінка сполучена із хребцями та глибокими
м'язами шиї шаром пухкої сполучної тканини і може вільно рухатися при
ковтанні та нахилянні голови. На передній стінці глотки є отвори, які
сполучають її вгорі з носовою порожниною, нижче - з ротовою і ще нижче - з
гортанною. Від цього глотку прийнято поділяти на носоглотку, ротоглотку і
гортаноглотку.
В носоглотці є 4 отвори: 2 хоани та 2 отвори слухових труб на
латеральних стінках носоглотки (біля них розташовані трубні мигдалики). На
задній стінці носоглотки розташований непарний глотковий мигдалик.
Ротоглотка має один отвір - зів. Також один отвір - вхід до гортані - є і в
гортаноглотці.
Нижня частина глотки стінки не має, вона переходить у порожнину
стравоходу. Тут є звуження.
Стінка глотки складається з 4-х шарів: слизової оболонки - продовження
такої рота; фіброзної (фіброзна тканина, не утворює складок, глотка
гладенька); м'язевої та адвентиції.
М'язова оболонка глотки складається з 3-х м'язів-констрікторів -
верхнього, середнього і нижнього. Своїми скороченнями вони проштовхують
грудку їжі у стравохід.
Кровопостачання: гілки висхідної глоткової (відходить від зовнішньої
сонної артерії з медіального боку; дає кров і до піднебінного мигдалика),
висхідної і низхідної піднебінних артерій (також зовнішня сонна артерія).
Іннервація: глоткове нервове сплетення (язико-глотковий і блукаючий
нерви).
Далі, перед розгядом окремих відділів травної трубки розглянемо будову
її стінки в цілому.
Стінка травної системи побудована з кількох оболонок. Внутрішня
оболонка - слизова з підслизовим шаром (основою). Слизова (tunica mucosa) -
включає епітелій, власну пластинку слизової оболонки, шар м'язевих волокон.
Колір слизової оболонки залежить від кількості судин і заповнення їх
кров'ю.
Епітелій (у різних відділах він різний) ротової порожнини, глотки,
стравоходу, ануса - багатошаровий (не здатний роговіти). шлунка, тонкого і
товстого кишечника - одношаровий циліндричний.
Епітелій не має кровоносних судин.
Власна сполучнотканинна пластинка (саме на ній лежить епітелій)
утворена рихлою волокнистою неоформленою сполучною тканиною. В ній
розташовуються залози, скупчення лімфоїдних вузликів (іноді утворюють
скупчення - фолікули), нервові елементи, кров'яні і лімфатичні судини.
М'язева пластинка розташована на межі слизової оболонки та підслизової
основи і складається із міоцитів.
Підслизовий шар (основа) складається з рихлої сполучної тканини і
сполучає слизову оболонку з м'язевою. Забезпечує рухливість слизової,
утворення складок. В цьому шарі розташоване підслизове нервове сплетення
(Мейснера).
В слизовій оболонці є залози. Крім окремих епітеліальних залозистих
клітин, які виділяють слиз (бокалоподібні клітини або одноклітинні залози -
гландулоцити), в ній є багатоклітинні залози. Вони мають різноманітну
будову. Серед залоз виділяють трубчасті, альвеолярні (мал. 97, Татарінов)
(альвеола - міхурець) та змішані. Залози можуть бути простими (поодинокі
трубочки, або альвеоли), або складними (мають розгалуження трубок і
міхурців).
М'язева оболонка (tunica muscularis) складається із внутрішнього
кільцевого і зовнішнього поздовжнього шарів м'язевих клітин. Шари відділені
прошарком рихлої волокнистої неоформленої сполучної тканини, у якій
розташоване міжм'язеве нервове сплетення (Ауербахове), судини.
В основному ця оболонка представлена гладенькою м'язевою тканиною.
Разом з тим: у глотці, верхній третині стравоходу, зовнішній сфінктер
прямої кишки - м'язи смугасті.
Серозна оболонка (tunica serosa) - вісцеральний листок очеревини -
вкрита одношаровим плоским епітелієм (мезотелієм), сполучнотканинна
основа з великою кількістю еластичних волокон, яка обгортає більшу частину
органів травної системи. Деякі органи травного апарату (глотка, шийний і
грудний відділи стравоходу, нижня частина прямої кишки) вкриті не серозною
оболонкою, а рихлою волокнистою сполучною тканиною (адвентиція) з нервами і
судинами.
Серозна оболонка гладенька, має велику здатність до всмоктування.
Вісцеральний (viscera - нутрощі) листок переходить на паріетальний
(пристінний) (paries - стінка) листок, який вистилає стінки порожнини.
Між цими листками є порожнина із рідиною, волога забезпечує ковзання
нутрощів.
Очеревина - це тонкий покрив як черевних органів, так і стінок
черевної порожнини зсередини. Має вигляд замкненого мішка, який ніде не
перетинається. Очеревина з деяких органів переходить на стінки черевної
порожнини безпосередньо, а іноді утворює широкі складки, які називають
зв'язками. Наприклад, серпоподібна зв'язка печінки. Складки, які ідуть від
кишок, називаються брижами (mesenterium). Деякі складки очеревини
переходять з органу на орган або вільно звисають у черевній порожнині,
розпочавшись від органу. Між їх листками нагромаджується жир, іноді у
великій кількості, тому їх називають сальниками.
Нутрощі лежать у черевній порожнині, але не лежать у порожнині
очеревини. Очеревинна порожнина у чоловіків замкнена, у жінок вона
сполучається через маткові труби з порожниною матки, потім через піхву - із
зовнішнім середовищем. Органи можуть бути вкриті очеревиною з усіх боків, і
тоді положення органу у відношенні до очеревини буде розглядатися як
інтраперитонеальне. Якщо орган вкритий з трьох боків - він розташований
мезоперитонеально. Якщо орган вкритий очеревиною лише з одного боку кажуть
про екстраперитонеальне розташування. Найбільш випнуті в порожнину
очеревини органи відтягують листок очеревини від черевної задньої стінки і
утворюють брижі. Брижу мають порожня і клубова кишки.
Корінь брижі - місце її переходу на задню черевну стінку. Корінь брижі
тонких кишок іде згори й донизу і зліва направо, перетинаючи косо хребет.
Починається він зліва на рівні тіла 2-го поперекового хребця, а
закінчується біля правої клубової заглибини на рівні правого краю крижово-
клубового суглоба, там, де клубова кишка впадає в товсту. Довжина кореня
брижі 15-17 см. Протилежний її край, що підходить до товстої кишки має
довжину рівну довжині кишки. Через це брижа має численні вигини, за петлями
кишки.
Товста кишка має брижу не скрізь. Є маленька брижа у червеподібного
відростка, широка, але рівна, без вигинів, брижа поперечної ободової кишки
і брижа сигмоподібної кишки. Пряма кишка має невелику брижу лише у верхній
своїй частині.
Є два сальники: великий і малий. Малий складається з двох листків
очеревини, які являють собою продовження листків очеревини, що вкривають
передню і задню поверхні шлунка, сходячись на малій кривизні. Вони
тягнуться від неї до воріт печінки і від воріт переходять на передню і
задню частини її нижньої поверхні.
Великий сальник починається від великої кривизни шлунка як продовження
листків очеревини, що вкривають його передню і задню поверхні. Ці два
листки спускаються вниз, а потім обидва загортаються назад догори,
прилягаючи ззаду до передніх листків. Отже, у великому сальнику утворюється
4-ри листки. Задні два листки сальника, піднімаючись догори, доходять до
підшлункової залози і переходять з неї на задню черевну стінку. Великий
сальник, маючи в собі жир, є захисною подушкою, яка захищає внутрішні
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17
|