призму. Верхній епіфіз більш масивний, має два відростки - ліктьовий

(ззаду, для сполучення з блоком плечової кістки) і вінцевий (спереду). На

вінцевому відростку розташована суглобова поверхня для сполучення з

променевою кісткою. На нижньому епіфізі ліктьової кістки є суглобова

поверхня для сполучення з променевою кісткою і медіально розташований

шилоподібний відросток.

На верхньому епіфізі довгої трубчастої променевої кістки (radius) є

суглобова ямка для сполучення з голівкою плечової кістки та суглобове коло

для сполучення з ліктьовою кісткою. Поряд з цією голівкою розташована

горбистість двоголового м'яза. Дистальний епіфіз має зап'ястну суглобову

поверхню для сполучення з верхнім (проксимальним) рядом кісток зап'ястя і

закінчується латеральним шилоподібним відростком. На медіальному краї цього

епіфізу є суглобова поверхня для сполучення із ліктьовою кісткою.

Нижня кінцівка складається із поясу (представленого тазовими кістками,

між якими ззаду розташованна крижова кістка) та вільної нижньої кінцівки. У

вільній кінцівці виділяють стегно (стегнова кістка), гомілку (велика і мала

гомілкові кістки) і стопу із заплесно (7 кісток), плесно (5 кісток) і

фаланги пальців (14 кісток).

Тазова кістка (os coxae) - парна плоска кістка, утворена лобковою,

клубовою та сідничною кістками, які зрослися в районі вертлюжної впадини -

глибокої ямки, що зчленовується з голівкою стегна. Сіднична і лобкова

кістки обмежують запиральний отвір овальної форми великих розмірів, який

закритий сполучнотканинною запиральною мембраною. Спереду лобкові кістки

сполучені напівсуглобом - симфізом. Тазові кістки сполучені з крижовою

кісткою вушкоподібними поверхнями клубової кістки, утворюючи суглоб.

Стегнова кістка (os femoris) - найбільша трубчаста кістка. Куляста

голівка стегнової кістки, яка сполучається із вертлужною впадиною тазової

кістки, має на собі ямку круглої зв'язки. Довга шийка кістки розташована до

неї під кутом. У чоловіків цей кут тупий, у жінок майже прямий. Під шийкою

латерально розташований великий вертел. З медіального боку є малий вертел.

Тіло стегнової кістки циліндричної форми. На задній його поверхні є

горбистість для прикріплення м'язів випрямлячів нижньої кінцівки. На

нижньому епіфізі є два виростки - медіальний і латеральний (на їх бокових

поверхнях розташовані надвиростки, розділені міжвиростковою ямкою, яка

переходить у надколінну поверхню, де прилягає надколінник).

Надколінник (patella) - сесамоподібна кістка, яка лежить у товщі

сухожилля 4-голового м'яза стегна.

Велика гомілкова кістка (tibia) сполучається із стегновою, утворюючи

колінний суглоб. На верхньому масивному і широкому епіфізі є два мищелки з

латеральною і медіальною ямками, між якими є міжямкове підвищення.

Суглобові поверхні не відповідають за своєю глибиною горбикам стегна, тому

тут є два хрящових меніски. На латеральній поверхні одноіменного горбика є

малогомілкова суглобова поверхня. Тіло великої гомілкової кістки трикутної

форми. На верхній його частині спереду розташована горбистість для

прикріплення 4-голового м'яза. До латерального (міжкісткового) краю

прикріплюється міжкісткова перетинка. Чотирикутної форми дистальний епіфіз

має нижню суглобову поверхню для сполучення з таранною кісткою стопи.

Медіальний його (епіфіза) кінець відтягнутий і утворює медіальну ....

(ладижку) На латеральній поверхні нижнього епіфізу великої гомілкової

кістки є малогомілкова вирізка для сполучення з однойменною кісткою.

Тонка довга трубчаста мала гомілкова кістка (fibula) має на верхньому

епіфізі суглобову поверхню для сполучення з великою гомілковою. Трикутної

форми тіло кістки закінчується латеральною ладижкою, на якій є суглобова

поверхня ладижки. Нижня суглобова поверхня великої гомілкової кістки і

суглобові поверхні ладижок утворюють виделку, яка охоплює блок таранної

кістки зверху і з боків.

Кістки (скелет) стопи (ossa pedis) сполучені таким чином, що утворюють

склепіння. Передплесно утворене 7 кістками: таранна, п'яткова, кубоподібна,

ладьєподібна і 3 клиноподібних. Гомілка приєднується до таранної. Найбільша

кістка - п'яткова.

Плесно складається із 5 коротких трубчастих кісток. Фаланги пальців

також належать до коротких трубчастих кісток.

Кістки кінцівок (крім ключиці) у онтогенезі людини проходять 3 стадії:

сполучнотканинну, хрящову і кісткову. В діафізах трубчастих кісток в кінці

2-го - на початку 3-го місяців внутрішньоутробного розвитку закладаються

первинні точки скостеніння, які поширюються до епіфізів. У новонароджених

епіфізи хрящові, вторинні точки скостеніння закладаються у них впродовж

перших 5-10 років, а зростання епіфізів з діафізами, як правило,

відбувається після 15-18 років, причому у дівчат на 1-2 роки раніше, ніж у

хлопців.

Сполучення кісток (артрологія) прийнято поділяти на перервні і

безеперервні. Неперервне сполучення забезпечується сполучною тканиною. Воно

може бути фіброзним (синдесмози), хрящовим (синхондрози) і кістковим

(зростання).

Синдесмози - зв'язками і мембранами (міжкісткові перетинки передпліччя

і гомілки, жовті зв'язки дуг хребців та швами (зубчасті, лускаті і прямі).

До синдесмозів належить і вбивання (зуби).

Синхондрози - між кістками розташовується хрящ (рукоятка або

мечеподібний відросток з тілом грудної кістки). Кісткові сполучення

з'являються при скостенінні синхондрозів.

До хрящових сполучень належать і напівсуглоби або симфізи. У таких

хрящах є порожнини, які позбавлені синовіальної оболонки. До цього типу

сполучення згідно з PNA відносяться міжхребцеві симфізи, лобковий симфіз та

симфіз рукоятки грудини.

Суглоби є перервним (синовіальним) сполученням кісток у яких є вкриті

гіаліновим хрящем ( за винятком скроневонижньощелепного та

грудиноключичного суглобів - тут хрящ волокнистий) суглобові поверхні

кісток, суглобова капсула, порожнина, синовіальна рідина. Товщина хряща

(0,2 - 6,0 мм) залежить від функціонального навантаження на суглоб. Хрящ

позбавлений кровоносних судин на охрястя, містить в собі багато органічних

сполук (колагенові волокна та протеоглікани ). З боку суглобової поверхні хрящ вкритий шаром аморфної

речовини. Змащування суглобових поверхонь забезпечується синовіальною

рідиною, яка продукується синовиіальною мембраною (внутрішній шар

суглобової сумки). Синовіальна мембрана має багато ворсинок і складок, що

збільшує її поверхню. Вона добре васкуляризована, капіляри лежать

безпосередньо під шаром епітеліальних клітин (секреторні синовіоцити), які

і виробляють синовіальну рідину

(основним компонентом якого є гіалуронова кислота). Фагоцитарні синовіоцити

мають властивості макрофагів.

Щільний зовнішній шар суглобової капсули (фіброзна мембрана)

прикріплюється до кісток поблизу біля країв суглобових поверхонь і

переходить у окістя. Суглобова капсула біологічно герметична. Вона, як

правило, укріплюється позасуглобовими (в товщі капсули) зв'язками. Зв'язки

не тільки укріплюють суглоб, а і спрямовують і обмежують рухи. Тиск у

суглобовій сумці нижчий від атмосферного.

Суглобові поверхні рідко повторюють (доповнюють) одна одну за формою.

Для досягнення конгруентності (від лат. congruens - відповідний) у суглобах

є ряд допоміжних утворів - хрящових дисків, менісків, губ, синовіальні

сумки і піхви. Так, наприклад, у скронево-нижньощелепному суглобі є

хрящовий диск, зрощений з капсулою по зовнішньому краю; у колінному -

півкільцеві медіальний і латеральний меніски, які розташовані між

суглобовими поверхнями стегнової та великої гомілкової кісток; по краю

вертлюжної впадини є одноіменна губа, завдяки якій суглобова поверхня

тазостегнового суглоба поглиблюється і більше відповідає кулястій голівці

стегнової кістки. Синовіальні сумки і піхви - невеликі порожнини

синовіальної мембрани, які розташовуються у фіброзній мембрані (оболонці) і

заповнені синовіальною рідиною. Вони полегшують рух розташованих поряд

сухожиль, зв'язок, кісток.

В залежності від кількості суглобових поверхонь у суглобі їх поділяють

на прості (дві суглобові поверхні), складні (більше двох) і комплексні (між

зчленівними поверхнями є диск або меніск, що ділять порожнину суглоба на

два відділи) та комбіновані (анатомічно розрізнені суглоби працюють як одне

ціле ).

Форма зчленівних поверхонь зумовлює кількість площин, у яких можуть

здійснюватися рухи. В залежності від цього суглоби поділяють на одно-

(циліндричні, блокоподібні), дво- (еліпсоподібні, сідлоподібні) та

багатовісні (кулясті і плоскі).

Для зручності форму суглобової поверхні порівнюють з відрізком тіла

повертання і на цій підставі виділяють суглоби: циліндричні (серединний

атлантоосьовий, проксимальний променево-ліктьовий), блокоподібні - це

власне циліндричні, але розділені заглибленням або горбиком (міжфалангові

кисті, плечо-ліктьовий), еліпсоподібні (променево-зап'ястковий, колінний

(комплексний>, атланто-потиличний ), сідловидні (зап'ясно-

п'ястковий великого пальця , кулясті (плечовий,

кульшовий), плоскі (міжзап'ясні, передплесно-плесневі).

В суглобах навколо поперечної осі відбувається згинання і розгинання,

навколо сагітальної - відведення і приведення, навколо фронтальної -

кручення.

Сполучення окремих відділів скелету.

М’язи

Скелетна мускулатура складається з окремих м’язів, побудованих з

м’язової (посмугованої) тканини, сполучної тканини, нервів і судин, які в

ній проходять. В давнину м’яз порівнювали з мишею (musculus - миша), а тому

у ньому виділяли головку, черевце і хвіст. За головку (origo) у м’язі

прийнято вважати ту його частину, яка залишається нерухомою при скороченні

цього ж м(яза. Відповідно рухливий кінець називають хвостом (insertio).

Ці м(язи утримують тіло у рівновазі, переміщують його в просторі та

рухаючи кістки змінюють положення органів, утворюють стінки грудної та

черевної порожнин, тазу, входять до складу глотки, верхньої частини

стравоходу, гортані, рухають очне яблуко і слухові кісточки, забезпечують

ковтання та дихальні рухи, утворюють зовнішній анальний сфінктер.

М(яз в цілому побудований з пучків м(язових волокон. Кожне волокно

має форму циліндра і вкрите сполучнотканинною оболонкою (ендомізій).

Довжина м(язового волокна коливається від 1 до 40 мм, товщина - до 0.1 мм.

Розрізняють (за кількістю міоглобіну) червоні та білі м(язові волокна.

Червоні м(язи мають багато міоглобіну і мітохондрій. Це найтонші волокна з

груповим розташуванням міофібрил. Білі волокна містять мало міоглобіну і

мітохондрій, міофібрил у них багато і розташовані вони рівномірно. Є і

проміжний тип волокон.

Білі волокна скорочуються швидше, але швидко і заморюються. Червоні

м(язи скорочуються триваліше і довше не заморюються. У людини більшість

м(язів мають усі три типи волокон.

Групи волокон об(єднуються в пучки 1-го порядку сполучною тканиною

(внутрішній перимізій), яка їх охоплює і щільно з(єднує їх між собою. Пучки

1-го порядку об(єднуються сполучною тканиною в пучки 2-го порядку. Так само

утворюються пучки 3-го і інших порядків, і, нарешті, сполучна тканина

охоплює весь м(яз в цілому. Ця зовнішня сполучнотканинна оболонка

називається зовнішнім перимізієм або епімізієм. Внутрішня сполучна тканина,

що охоплює пучки волокон, називається внутрішнім перимізієм. Окремі великі

м(язи або групи м(язів вкриваються поверх їх зовнішнього перимізія ще

особливими пластинками сполучної тканини - фасціями. Це своєрідні футляри,

які вкривають окрмі м(язи, групи м(язів, все тіло людини (поверхнева та

власна фасції) порожнини торсу зсередини, внутрішні органі, судини тощо.

Скелетні м(язи приєднуються до кісток (рідше до хрящів, фасцій,

сухожилків) своїми сухожилками (tendo). Сухожилки збудовані з волокон

щільної сполучної тканини і в поперечному перерізі мають форму кола чи

овалу. Підходячи до кінців м(язових волокон, пучки сухожилкових волокон

роз(єднуються і охоплюють ці кінці так, що тонкі сухожилкові волоконця

переходять у структури сарколеми. Таким способом встановлюється міцний

зв(язок між сухожилком і м(язом.

У м(язах м(язові волокна можуть розташовуватись по різному до осі

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17