кістки, а у верхньому її відділі - щитоподібна залоза.

Трахея вкрита адвентиціальною оболонкою, яка складається із рихлої

волокнистої незформованої сполучної тканини.

Починається трахея у грудних дітей на рівні 4-5 шийних хребців, у

дорослих - на рівні 6-го, у стариків опускається до 7-го шийного хребця. У

жінок початок трахеї лежить вище, ніж у чоловіків. Біфуркація у дітей до 1-

го року розташована на рівні 3-го грудного хребця, від 2 до 6 років - на

рівні 4-5, від 7 до 12 років на рівні 5-6 грудного хребця.

Головні Бронхи (bronchus) збудовані як і трахея. Вони розходяться і

входять у ворота легень. Правий бронх ширший і коротший (в ньому 6-8

хрящових півкілець) від лівого (тут є 9-12 півкілець), за напрямком правий

бронх є ніби продовженням трахеї. Від правого головного бронха беруть

початок 3 часткові бронхи - верхній (під ним проходить права легенева

артерія), середній і нижній. Лівий головний бронх зразу ділиться на 2

часткові бронхи - верхній і нижній. Через лівий головний бронх

перегинається дуга аорти, через правий - непарна вена.

Головні бронхи дають початок вторинним (частковим) бронхам. Від них

відходять третинні (сегментарні) бронхи, які далі поділяються дихотомічно.

Міжнародна класифікація передбачає певні назви кожного бронхолегеневого

сегмента та їх номерацію (див. таблицю).

Далі бронхи поділяються на субсегментарні (9-10 генерацій), часточкові

і внутрішньочасточкові.

Таблиця із стор. 241 Сапіна

Із зменшенням калібру бронхів їх хрящі поступово змінюють форму:

спочатку це півкільця, потім хрящові пластинки різної величини, і зовсім

вони зникають у бронхіолах діаметром близько 1 мм. У стінках

внутрішньолегеневих бронхів є круговий шар міоцитів, що розташовуються між

слизовою оболонкою і хрящами.

У дрібних бронхах (діаметром до 1-2 мм) поступово зникають хрящові

пластинки і залози, а м'язева пластинка слизової оболонки стає відносно

товстою.

Внутрішньочасточкові бронхи розпадаються на різну кількість кінцевих

(термінальних) бронхіол (18-20), які є кінцевими розгалудженнями

повітроносних шляхів і мають діаметр близько 0,5 мм.

Бронхи вистелені війчастим псевдобагатошаровим епітелієм з великою

кількістю бокалоподібних клітин. Є клітини Клара (секреторні), які

виділяють ферменти для руйнування сурфактантів. Сурфактант (фосфоліпіди,

білки і глікопротеїди) - поверхневоактивна речовина, яка підтримує

поверхнвий натяг альвеол. Має бактерицидні властивості.

Легені (pulmo pulmones) мають вигляд конуса, основа якого звернена до

діафрагми. Верхівка легень виступає над ключицею в ділянку шиї. Легені

мають опуклу реберну поверхню (іноді на легенях є відбитки від ребер),

увігнуту діафрагмальну і серединну поверхню, обернену до серединної площини

тіла. Ця поверхня називається медіастинальною (середостінною). Всі органи,

що розташовані між легенями посередині складають середостіння

(mediastinum). На середостінній поверхні легень розташовані їх ворота, куди

заходить бронх, входять і виходять судини і нерви. На медіастінальній

поверхні лівої легені є досить глибока серцева яма, а на передньому краї -

серцева вирізка. Основна частина серця розташована саме тут - зліва від

серединної лінії.

Легені складаються з часток, розділених глибокими вирізками. Права

легеня має 3 частки, ліва - 2.

Частки легень - це окремі, певною мірою ізольовані, анатомічно

відокремлені ділянки легень з власним частковим судинно-нервовим

комплексом.

У дітей тканина легень блідно-рожевого кольору. У дорослих тканина

легень поступово темніє за рахунок часточок вугілля, пилу, які

відкладаються у сполучнотканинній основі легень.

Сегмент - ділянка легеневої тканини із своїми судинами і нервами та

сегментарним бронхом. Кожний сегмент в цілому нагадує зрізаний конус,

вершина якого спрямована до кореня легень, а широка основа вкрита

вісцеральною плеврою. Чітких меж сегменти на поверхні плеври не мають.

Сегменти утворені легеневими часточками, кількість яких у сегменті досягає

приблизно 80 штук. Часточки розділені міжчасточковими сполучнотканинними

перегородками.

Форма часточки нагадує неправильну піраміду з діаметром основи 0,5-2

см. У верхівку часточки входить часточковий бронх, який галузиться на 3-7

кінцевих (термінальних) бронхіол діаметром близько 0,5 мм. Їх слизова

оболонка вистелена одношаровим війчастим епітелієм, між клітинами якого

розташовуються секреторні клітини (Клара). Вважається, що вони забезпечують

відновлення епітелію кінцевих бронхіол. Власна пластинка слизової оболонки

багата на еластичні волокна, які переходять в еластичні волокна

респіраторного апарату. Це забезпечує їх не спадання. Залози відсутні.

Зовні є пучки міоцитів.

Функціональною одиницею легень є ацинус (їх у легенях близько 800

тисяч) - система розгалуджень однієї кінцевої бронхіоли, яка ділиться на 14-

16 дихальних (респіраторних) бронхіол, що утворюють до 1500 альвеолярних

ходів із 20000 альвеолярних мішечків і альвеол. У одній легеневій часточці

налічується 16-18 ацинусів. У людини на один альвеолярний хід припадає в

середньому 21 альвеола.

Альвеоли нагадують міхурці неправильної форми, вони розділяються

міжальвеолярними перегородками товщиною 2-8 мкм. Кожна перегородка є

стінкою двох альвеол, у перегородці розташована густа сітка кровоносних

капілярів, еластичних, ретикулярних і колагенових волокон і клітин

сполучної тканини. У перегородках часто є пори, якими альвеоли сполучаються

між собою.

У легенях налічується 600-700 млн, їх поверхня коливається в межах 40-

120 кв.м.

Альвеоли вистелені дихальними (сквамозними) і великими (гранулярні

клітини) альвеоцитами. Дихальні вкривають близько 97% альвеолярної поверхні

і розташовані на власній базальній мембрані. Великі альвеоцити - синтезують

сурфактант, речовина ліпопротеїнової природи, що вистилає альвеоли з

середини.

Плевра. Подібно до очеревини, плевра (pleura) утворює два листки:

вісцеральний і паріетальний. Вісцеральний тісно зростається з легеневою

тканиною з усіх боків,заходить у щілини між їх частками. Паріетальний

(пристінний) листок зростається з грудною порожниною і органами

середостіння. Обидва листки зрощені і утворюють суцільний подвійний

мішок навколо легень.

Плевра - вкрита мезотелієм сполучнотканинна пластинка. У паріетального

листка виділяють реберну, медіастинальну і діафрагмальну поверхні.

Медіастинальна зростається з перикардом. В ділянці воріт легень цей листок

переходить у вісцеральний. Діафрагма покривається плеврою не вся - частина

її зайнята перикардом.

Порожнина плеври - вузька замкнена щілина, у якій є невелика кількість

серозної рідини, що зволожує листки плеври. У місцях переходу реберної

плеври у діафрагмальну і медіастинальну, утворюються синуси (тут легень

немає): реберно-діафрагмальний, діафрагмо-медіастинальний і реберно-

медіастинальний.

Середостіння (mediastinum) - простір між лівим і правим плевральними

мішками. Спереду воно обмежене грудиною, ззаду грудним відділом хребта,

знизу - діафрагмою, верхня межа утворена апертурою грудної клітки.

Середостіння умовно ділять на верхнє і нижнє. Межа проходить: спереду

у місці переходу рукоятки грудини у тіло; ззаду на рівні міжхребцевого

хряща між 4 і 5 грудними хребцями.

У верхньому середостінні розташована вилочкова залоза, права і ліва

плечеголові вени, верхня частина верхньої порожнистої вени, дуга аорти і її

гілки, частина трахеї, верхня частина стравоходу, нерви.

Нижнє середостіння ділиться на переднє, заднє і середнє. У передньому

(між тілом грудини і передньою стінкою перикарду) розташовані внутрішні

грудні артерії, вени і білягрудинні лімфатичні судини. В середньому

розташоване серце із своїми судинами. Заднє (між хребтом і задньою стінкою

перикарду) містить грудну частину аорти, непарну і напівнепарну вени,

нерви, стравохід, лімфатичні вузли.

Органи травлення

Травна система виконує функції механічної та хімічної переробки їжі,

переведення продуктів розщеплення у кров і лімфу та видалення

неперетравлених решток.

Травна система складається із травної трубки (7-8 метрів) та залоз,

які розташовані в стінці та поза нею. Трубка утворює багато згинів та

петель. Всмоктувальна поверхня травної трубки складає близько 12000 кв.см.

Передній відділ (ротова порожнина, глотка, стравохід) забезпечує

прийом їжі, перетирання (подрібнення) та змочування (слина). В глотці

відбувається перехрест дихальних шляхів і шляху їжі.

Середній відділ - обробка і всмоктування. Задній відділ (товста кишка)

- всмоктування води і формування калових мас.

Ротова порожнина ділиться на власне ротову і передротову (присінок)

частини (відділи). Передротова частина оточена губами, щоками, зубами і

яснами.

Має відношення до мовного апарату. Ротова щілина оточена губами.

Коловий м'яз рота оточений складкою шкіри ззовні і слизовою оболонкою

зсередини. Проміжна частина (перехід від шкіри до слизової оболонки)

називається червоною частиною губи і відрізняється від шкіри кольором.

Тутешній епітелій прозорий і через нього просвічується колір м'язів. У

цій частині губи відсутні волосяні сумки, потові і сальні залози (як у

шкіри, крім невеликої кількості їх коло кутів рота). Від слизової оболонки

червона частина відрізняється сухістю - тут відсутні слизові залози. Від

кожної губи до ясен ззовні по середній лінії іде складочка слизової

оболонки - вуздечка губи.

Власне ротова порожнина зверху обмежована піднебінням, знизу -

діафрагмою рота, спереду і збоків - зубами і яснами. Ясна (gingiva) -

ділянка слизової оболонки порожнини рота, яка вкриває альвеолярні відростки

щелеп і шийки зубів. Заповнена язиком і під’язиковими слинними залозами.

Піднебіння поділяється на тверде і м'яке. Тверде відділяє ротову

порожнину від носової. Його кісткова основа представлена відростками

верхніх щелеп і піднебінних кісток. Слизова оболонка твердого піднебіння

міцно зростається з окістям. Тверде переходить у м'яке піднебіння - вкрита

слизовою оболонкою м'язева пластинка. Задня вільна його частина називається

піднебінною занавіскою, на якій є язичок.

М'язева пластинка м'якого піднебіння має два парні м'язи - піднімач і

напружувач піднебінної занавіски.

З боків піднебінна занавіска переходить у парні складки, які ідуть

донизу - піднебінні дужки: передня - піднебінноязикова, задня -

піднебінноглоткова. В кожній дужці проходить одноіменний м'яз (вони

опускають піднебіння). Між ними розташовані піднебінні мигдалики

(tonsilla). На корені язика розташований язиковий мигдалик.

Всього мигдаликів у ротовій порожнині 6 (див. далі). Вони розташовані

у вигляді видовженого кільця і дістали назву лімфоїдного кільця Пірогова.

(Деякі автори дають Пірогова-Вальдейера).

Задня частина власне ротової порожнини - зів (isthumus faucium) -

отвір, утворений м'яким піднебінням, коренем язика і дужками.

Язик - вкриті слизовою оболонкою м'язи - бере участь в оцінці смакових

якостей їжі, її пересуванні, перемішуванні, ковтанні. У людини язик - ще і

орган мови. У язиці виділяють три частини: передню (верхівка, або кінчик),

середню (тіло) і задню (корінь). Задньою частиною язик прикріплений до

під’язикової кістки і надгортанника. Верхню поверхню язика називають

спинкою, вона значно довша, ніж нижня поверхня. Слизова оболонка язика

вкрита нездатним роговіти багатошаровим (плоским) сквамозним епітелієм.

Слизова оболонка язика шорстка, вкрита сосочками. Виділяють кілька типів

сосочків: ниткоподібні, грибоподібні, листкоподібні та обваловані

(жолобкуваті). Перші з них є рецепторами тактильної чутливості, решта -

смакові, вони мають смакові цибулини. Ниткоподібні розташовані на кінчику

та тілі язика. Грибоподібні розташовуються поміж ниткоподібних по краях

тіла і на верхівці язика. Листкоподібні (їх 4-8) розташовані по краях тіла

язика. Обваловані сосочки (їх 7-12 або 8-15) розташовані на межі між

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17