головне - Україна не забезпечила собі перших місць у світі за тривалістю

життя її населення. А це, мабуть, найбільш комплексний показник ефективності

суспільного виробництва взагалі і АПК зокрема. Наше виробництво було

надзвичайно енерго-, матеріало- і трудомістким. За цих умов країні

відводилась роль сировинного придатка для країн із розвинутою ринковою

економікою.

Потрібно визнати, що результати реформ, які здійсню-ються вже протягом майже

7 років, далекі від бажаних. За 1991 - 1996 рр. виробництво валової продукції

сільського господарства (у порівняльних цінах 1983 р.) зменшилося на 41% і в

1996 р. перебувало на рівні 1960 - 1961 рр., а випуск продукції харчової

промисловості скоротився відповідно на 50% і знизився до рівня 50-х років

(10, с.77).

Рівень душового споживання в 1996 р. був нижчим від рівня рекомендованих норм

по овочах і баштанних культурах на 47%, по плодах та ягодах - на 59, по м’ясу

і м’ясо-продуктах - на 40, по яйцях - на 45, по олії і маргарину - на 37, по

рибі і рибопродуктах - на 79% (10, с.77).

У 1996 р. все сільськогосподарське виробництво було збитковим.

Але у чому ж причина такого стану? Ряд економістів пояснює це тим, що в

Україні реформи не йдуть. Проте з цим важко погодитись. За минулі роки в АПК

відбулися величезні зміни в економічних відносинах: ліквідовано раніше

існуючу систему заготівель сільськогосподарської продукції і матеріало-

технічного постачання, систему ціно-утворення, страхування, кредитування,

оподаткування, де-ржава практично повністю усунулася від управління АПК.

Кардинальні зміни відбулися в питаннях, що стосуються власності, землі й

майна. Отже, багато зроблено, але бажаних результатів немає.

На думку провідних економістів, різкий і такий тривалий спад

сільськогосподарського виробництва, його ефективності значною мірою

зумовлений макроекономічними факторами, непослідовністю й безсистемністю

реформ, неврахуванням психології вітчизняного товаровиробника, яка

формувалася десятиріччями, і тих політичних суперечностей, що існують нині.

Суцільна руйнація, безперечно, неефективної адмініст-ративно-командної

системи управління економікою здійс-нювалася внаслідок безсистемної і

своєчасної її заміни більш результативною ринковою системою, надмірним

сподіванням на саморегулюючу роль “невидимої руки” ри-нку.

У світовому співтоваристві Українську державу, передовсім, визнають як

значного потенційного лідера з виробництва найважливіших продуктів

харчування: зерна, цукру, олії,м’яса, продуктів переробки молока, овочів,

плодів, ягід тощо.Співробітничати висловлює бажання значна кількість компаній

усіх без винятку високорозвинених країн світу. Використати цей настрій

іноземних інвесторів, створити умови, щоб економіка Украіни змогла отримати

якомога бі-льшу вигоду,— святий обов’язок тих, хто причетний до ке-рівництва

державою, і зокрема аграрною сферою, на всіх рівнях управлінської ієрархії.

Багатство держави визначається вмінням народу повною мірою використовувати

природний потенціал (і чим він різноманітніший, тим краще). В Україні

головним ресурсним потенціалом є земля. Можна навести два приклади. У країнах

Західної Європи з одного гектара посівів цукрових буряків одержують 8 - 10

тонн цукру, в нас 1995 року - лише 2,6 тонни, а в сприятливому 1990-му - 3

тонни. Хоча є всі можливості, щоб виробляти 10 - 12 млн. т цукру. За цих умов

можна реалізовувати на зовнішньому ринку близько 7 - 8 млн. т, а це 4 - 5

млрд доларів США. Аналогічним резервом для зміцнення економіки є соняшник.

Вихід в цій галузі на європейський рівень урожайності та переробки може

додатково забезпечити 2,5 - 3 млрд доларів (8, с.6).

Таким чином, лише за рахунок цукрових буряків та соняшнику ми можемо

розв’язати проблему постачання газу для всього народного господарства.

Україна є також великим виробником зерна, м’яса і молока, плодів та ягід. Але

наявні резерви використовуються лише на третину.

Насамперед потрібно зорієнтувати вітчизняну промисловість (хімічну,

машинобудівну) на виготовлення для галузей АПК необхідних машин, обладнання,

добрив та засобів захисту рослин і тварин. За якістю та стандартами вони

повинні відповідати усім вимогам технологічного процесу. Візьмемо для

прикладу молочне господарство краї-ни. Сьогодні значне поголів’я корів

знаходиться не тільки в колгоспах (близько 5 млн. голів), а й в особистих

господарствах населення (2,8 млн. голів). Однак молочна продукція приватного

сектора потрапляє на ринки в дуже обмеженій кількості. Виходить, що

виробничий потенціал села не повністю працює на потреби споживача, усього

населення держави. А це великі втрати для суспільства. Потрібно, щоб у

кожному з 30 тис. сільських поселень діяли молочні пункти. Це не важко

зробити місцевій владі. Головне - забезпечити пункти потрібним обладнанням,

то-бто, холодильним устаткуванням, засобами контролю жир-ності, загальної

якості молока тощо. Йдеться про забезпечення сучасного рівня переробки молока

відповідно до світової практики.

Відповідальні завдання постають перед Міністерством промисловості щодо

забезпечення сільськогосподарського виробництва мінеральними добривами. Якщо

сільське гос-подарство не буде забезпечуватися добривами та іншими хімічними

засобами, то з економічної точки зору підприєм-ства хімічної промисловості

стають непотрібними Україні. Наприклад, в зоні Полісся без добрив вигідніше

взагалі не сіяти. Але ж допустити цього ніяк не можна. Не можна і закрити

хімічні заводи, бо люди, які на них працюють, залишаться без роботи. У

підсумку суспільству належить виявляти увагу до всіх галузей сільського

господарства, до питань технічного переозброєння АПК.

Загрозливим є стан оплати праці на селі. Якщо в 1990 році за рівнем

середньомісячної заробітної плати працівни-ки сільськогосподарських

підприємств перебували на рівні середньої оплати по народному господарству

(94%), то в 1996 р. вона становила всього 49%. За рівнем оплати пра-ці

сільське господарство займає 23 місце серед 25 головних галузей народного

господарства (7, с.78). Проте тривалий час таке “самопоїдання” природних і

трудових ресурсів продовжуватися не може. Далі - катастрофа. Правда, слід

зазначити, що катастрофа стосується переважно товарного виробника. Сільське

господарство, як специфічна галузь, у вигляді натурального виробництва і за

цих умов не зникне.

Ключове місце сільського господарства у народногосподарському комплексі

обумовлює потребу негайного роз-в’язання проблеми узгодження цін і

прибутковості підпри-ємств аграрної сфери. Йдеться про необхідність внесення

серйозної корекції в економічний механізм. Його функціо-нування,на жаль, не

вирішує питання фінансового забезпечення комплексу.

Сільське господарство належить до консервативної сфери діяльності. І це має

об’єктивне пояснення. Галузь просто не може оперативно відгукуватися на зміни

цінової чи фінансової ситуації, як це, скажімо, відбувається на ринку цінних

паперів. Зважаючи на це, у всьому світі сіль-ське господарство підтримується

державою. Це робиться по-різному. У США на підтримку вирощування лише пшениці

застосовується близько 20 різних дотацій та субсидій.

Досвід більшості країн ринкової економіки показує, що товар іде до вищої

ціни. При низьких цінах на продукцію сільського господарства значна кількість

необхідних товарів (трактори, комбайни, добрива тощо) до землі ніколи не

прийдуть,технічне переозброєння галузі не відбудеться.

Вихід із становища, яке склалося в АПК, вбачається насамперед в удосконаленні

економічного механізму господарювання, уведення для сільськогосподарських

товаровиробників нехай і жорстких, але певних “правил гри”, які забезпечували

б для тих, хто нормально працює, хоча б мінімум умов простого відтворення.

Треба зменшити фактичний податковий прес на товаровиробника завдяки уведенню

основного податку на землю й на прибуток.

Потрібно, щоб економічний механізм для АПК був системний, постійний і відомий

хоча б на кілька років.

Необхідно уточнити наявні програмні документи з питань соціального розвитку

села і життєзабезпечення сіль-ського населення, визначити джерела

фінансування програм, їх конкретних виконавців і строки реалізації. На

особливу увагу заслуговує продовольче та інше забезпечення пенсіонерів і

решти категорій не зайнятого в аграрному виробництві сільського населення з

урахуванням можливостей розвитку фермерства та інших форм приватног

підприємництва на селі.

Слід забезпечити товаровиробнику своєчасність виплат за реалізовану

продукцію, зробити реструктуризацію його боргів, що усуне бартерні відносини.

Кожному товаровиробнику варто постійно й чітко підраховувати витрати свого

виробництва і знати, що в ри-нкових умовах доцільно виробляти тільки те, що

можна вигідно продати.

Потрібно усвідомити, що в ринковому середовищі мають функціонувати усі

складові економіки, в тому числі ри-нок паперів та ринок землі. Тому

твердження окремих по-літичних лідерів про те, що ми за ринкову економіку,

але проти ринку землі, виглядають досить дивно.

Земля має бути включена в ринкові відносини послідо-вно. Передовсім,слід

визначати її вартість і будувати земе-льні відносини тільки через вартісне

зіставлення. За всю історію, іншого методу, як зіставлення в грошовому

вираженні будь-яких відносин, в тому числі земельних, не знай-дено.

Наступною проблемою аграрної реформи є активна ін-теграція товаровиробника,

переробних підприємств і торгі-влі. Це дасть можливість обминути всілякі

посередницькі накрутки банківських і торговельних систем, своєчасно

забезпечувати всі ланки виробничого процесу коштами, вийти зі своєю

продукцією на зовнішній ринок.

Важливим є створення ринкової інфраструктури: бірж, торгових будинків,

брокерських і дилерських контор, земельного банку. Ці установи повинні

терміново замінити зруйновану систему збуту сільськогосподарської продукції

та постачання матеріально-технічних засобів.

Якщо Верховна Рада, Президент і Уряд України вживуть необхідних заходів по

пріоритетному розвитку АПК ре-спубліки, то вже в найближчі роки буде створено

всі необхідні передумови для активізації кардинальних змін у продуктивних

силах інших галузей матеріального виробництва, бо у всі часи село було і

залишається однією з головних сил, яка забезпечує економічний суверенітет

нашої держави.

Бібліографія.

1. Географія Української РСР / за редакцією М.Д. Пісту-на і Є.Й. Шиповича.

— Київ: Вища школа, 1982

2. Заставний Ф.Д. Географія України. — Львів: Світ,1994

3. Паламарчук М.М. Экономическая география Украинской ССР. — Киев:

Радянська школа,1977

4. Розміщення продуктивних сил України / за редакцією Є.П. Качана. — Київ:

Вища школа,1997

5. Соціально-економічна географія України / за редак-цією О.І. Шаблія. —

Львів: Світ,1994

6. Марчук Є.К. Село — опора української економіки // Економіка АПК. — 1995.

— №11

7. Прейгер Д. Сільське господарство України: вчора, сьогодні, завтра //

Економіка України. — 1993. — №12

8. Саблук П. Агропромисловий комплекс: проблеми розвитку // Урядовий

кур’єр. — 19 грудня 1995. — №190

9. Сафін О. Планування в сільському господарстві у нових економічних умовах

// Економіка України. — 1993. — №9.

10. Шпичак О.М. Економічні проблеми АПК України в умовах формування ринкових

відносин // Вісник аграрної науки. — 1997. — №9

11. Географічна енциклопедія України. І том. — Київ: Українська Радянська

Енциклопедія ім. М.П. Бажана,1989

12. Статистичний щорічник України за 1995 рік. — Київ: Техніка, 1996

* У вазі після доробки.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6