Продовження таблиці 1.

До 1970 р. (проти 1960 р.) посівні площі в Україні було скорочено на 765 тис.

га (або на 2,3%). При цьому посіви зернових зросли на 1,8 млн. га (або на

13%), а технічних культур — на 365 тис. га (або на 10%), тоді як посіви

кар­топлі та овочевобаштанних зменшилися на 240 тис. га (або на 8,5%). Тепер

структурні зміни здійснили за рахунок кормового клину, площу якого скоротили

майже на 2,7 млн. га (або на 20%). Вдвічі (з 751 тис. до 1421 тис. га)

розширили площі чистих парів,проте цього було явно не­достатньо для

раціоналізації землекористування (7, с.48).

Саме на ці роки припадають найбільші вилучення сіль- ськогосподарських угіль

і орних земель під промислове і гідротехнічне будівництво, під зведення

тваринницьких ферм і комплексів, об’єктів виробничої інфраструктури,

інженерних і комунікаційних споруд. Їх вибуття компенсу­валося залученням до

сільськогосподарського обороту но-вих, як правило, менш якісних земель,

розорюванням при­руслових зон, рекультивацією порушених ділянок.

Широ­комасштабні перетворення природних ландшафтів ви­правдовувалися

необхідністю інтенсифікувати сільськогос-подарське виробництво на основі

розвитку зрошення (за 1961 — 1970 рр. на 722,6 тис. га), осушення ( на 1091,3

тис. га) (7, с.48), випрямлення русел річок, розорювання значної частини

лукопасовищних земель, освоєння яруг та інших непридатних земель,

розкорчовування чагарників, вирубки лісових масивів тощо.

Інакше кажучи, йшов широкомасштабний наступ на природні агроландшафти з метою

їх використання для по­точних потреб.

Наступні дві п’ятирічки характеризуються вже меншою стабільністю виробництва:

в цей період по більшості най­важливіших видів рослинницької і тваринницької

продукції спостерігається падіння його обсягів (у середньорічному обчисленні

по п’ятирічках); по деяких з них навіть не дося­галися колишні показники

(треба сказати, що, наприклад, по соняшнику і винограду обсяги виробництва

1966 — 1970 рр. (у середньорічному обчисленні) не досягнуті й досі).

Тривав активний наступ на природу. За 1971 — 1980 рр. в експлуатацію введено

1222,8 тис. га зрошуваних і 1348,5 тис. га осушених земель. При цьому під

орні землі, замість площ, які вибувають у зв’язку з промисловою і бу-

дівельною діяльністю, освоювалися нові. Різко посилився процес хімізації

сільськогосподарського виробництва: якщо в 1970 р. на кожний гектар посівних

площ вносилося 55 кг діючої речовини мінеральних добрив, то в 1980 р. — вже

109 кг, а загальне їх споживання зросло за ці роки з 16498,1 тис. до 34005,7

тис. ц (або у 2,1 раза). Істотно розширилися також масштаби застосування

хімічних за­собів захисту рослин і тварин від хвороб і шкідників(7,с.49).

Слід зазначити, що і в ті роки збалансованість у роз­витку сільського

господарства не забезпечувалася. Відставала кормова база галузі, внаслідок

чого продуктив-ність тварин практично не підвищувалася і була значно нижчою

від їх біологічних можливостей. Так, у 1980 році середньорічний надій молока

від 1 корови становив 2272 кг, що є всього на 82 кг (або на 3,7%) більшим,

ніж у 1970 році, і на 75 кг меншим, ніж було вже в 1975 році. На рівні 1970

р. — у розмірі 3 кг — залишився середньорічний на- стриг вовни з 1 вівці ( в

1975 р. він був на 0,1 кг більшим). Обсяги виробництва нарощувалися, головним

чином, ек­стенсивним шляхом. Поголів’я великої рогатої худоби збільшилося з

21,4 млн. голів на початок 1971 р. до 25,4 млн. — на початок 1981 р., овець і

кіз — відповідно, з 8971 тис. до 9185 тис. Поголів’я свиней за ці роки

скоротилося на 4,6% (7, с.49).

За 10-річний період урожайність багатох основних ви- дів вирощуваних культур

не тільки не зросла, але й знизи­лася: по зерну, наприклад,— з 23,4 ц з га в

1970 р. до 23,1 ц з га в 1980 р., по цукрових буряках (фабричних) - з 280 до

274, по соняшнику — з 15,4 до 13,4 і по картоплі - з 99 до 77 (7, с.49).

Таким чином, сільськогосподарське виробництво в ос- новному тупцювало на

місці, а зростання обсягів продукції його галузей забезпечувалося за рахунок

додаткового за- лучення природних ресурсів. Крім цього, на гідромеліора-

тивні роботи затрачувалися величезні капітальні вкладен- ня з державного

бюджету, хоча на високоефективне і еко­логічно безпечне освоєння і

використання зрошуваних і осушених земель коштів виділялося явно недостатньо.

Для роботи на зрошуваних землях Півдня України мобілі- зувалися сотні тисяч

переселенців з інших регіонів України і Росії, а відчутного приросту обсягів

виробництва сільсь- когосподарської продукції не одержано.

Тим часом вже в 70-і роки дедалі відчутніше стали проявлятися негативні

наслідки великомасштабного осу­шення земель у Поліссі і зрошення — у степовій

зоні. По­рушився режим підземних і грунтових вод, активізувалися ерозійні

процеси, з’явилися ареали вторинного заболочу- вання і перезволоження

грунтів. Надмірне захоплення мінеральними добривами (особливо — їх кислими

форма- ми) супроводжувалося закисленням грунтів.

Механізація сільськогосподарського виробництва зали­ша­лася на низькому

рівні, а продуктивність праці в галузі зростала дуже повільними темпами.

Розв’язання соці­аль­них проблем села не було комплексним. Відсталість у

роз­витку і навіть деградація багатьох елементів продуктивних сил сільського

господарства проявлялися дедалі помітні­ше.

Усе це, разом з іншими об’єктивними і суб’єктивними причинами, зумовило різке

скорочення обсягів сільського- сподарської (і насамперед — рослинницької

продукції) в 1981 — 1985 рр.

Прийнятими економічними і адміністративними захо­дами в наступні роки (1986 —

1990) вдалося трохи припи­нити падіння виробництва в більшості галузей

сільського господарства, а по окремих видах продукції — навіть за­безпечити

його приріст. Протиалкогольна кампанія, в су­купності з несприятливими

кліматичними умовами 1985 — 1987 рр., призвела до скорочення площ плодових

культур і винограду (і насамперед у плодоносному віці), до падін­ня обсягів

виробництва продукції. Одночасно йшов процес руйнування налагодженої сітки

спеціалізованих госпо­дарств і розсадників, звужувалися роботи по

насінництву, селекції та розсадництву. Не дістала обіцяного розвитку галузь

по виробленню соків та інших продуктів харчування з плодів, ягід і винограду,

що, в свою чергу, спричинило зростання втрат вирощеного врожаю.

Економічні заходи (збільшення закупочних цін на сіль- ськогосподарську

продукцію, списання заборгованостей, пільгове кредитування, зменшення цінових

“ножиць” тощо) мали, в основному, тільки оперативний характер і вичер­пали

свої позитивні моменти вже до 1990 р. Більше того: частина обіцянок,виданих

тоді на адресу селянства ко­лишніми союзними органами, так і залишилася

невикона­ною.

Водночас надмірна експлуатація природних ресурсів дедалі більше загострювала

екологічні проблеми земле­робства, до яких додалися ще й наслідки

Чорнобильської катастрофи. На значних площах довелося змінити напрям

використання, ввести нові сівозміни, частину угідь повніс- тю виключено з

сільськогосподарського обороту. Дедалі гострішою стає проблема виробництва

чистих продуктів харчування — як для тих, хто проживає на забруднених те-

риторіях, так і для дітей, рекреантів, інших особливих кате­горій споживачів.

4. Сучасний стан та характер розміщення галузі.

Для описання сучасного стану та характеру розміщен- ня агропромислового

комплексу перш за все необхідно вказати, які галузі АПК являються провідними

(тобто, на які припадає найбільша питома вага всієї випущеної про­дукції

АПК).

Такими галузями є сільське господарство та галузі первинної обробки

сільськогосподарської продукції (або харчової промисловості). Розглянемо

відповідно кожну з цих галузей.

Сільське господарство є найважливішою ланкою агро­промислового комплексу,

оскільки вартість сільськогоспо- дарських виробничих основних фондів у

суспільному аг­рарному господарстві на кінець 1995 р. у порівняльних цінах

1983р. становила 1691,0 млрд крб. В аграрному сек­торі зайнято майже 75%

середньорічних працівників та ви­робляється понад 53% вартості продукції (4,

с.180).

У структурі сільського господарства домінують такі га­лузі: рослинництво і

тваринництво.

Рослинництво є базовою галуззю сільськогосподарсь- кого виробництва

україни, однією з провідних ланок усього АПК республіки. Частка рослинницьких

галузей у вартості всієї продукції сільського господарства становить 51,7%.

Основа розвитку рослинництва — це земля, яка вико­ристовується як окремі

угіддя для певних виробничих ці- лей. Певна кількість землі відведена під

присадибні та са- дово-городні ділянки колгоспників, робітників та

служ­бовців. Для сільськогосподарського виробництва найбільш цінні орні

землі, які складають понад 80% усіх сільськогос-подарських угідь України.

Найбільш сприятливими для розвитку рослинництва є степова і лісостепова зони.

Посівні площі на території Ураїни в 1995 р. становили 30,9 млн. га, в тому

числі під зерновими культурами — 14,1, технічними — 3,7, картоплею і овоче-

баштанними — 2,1 і кормовими культурами — 10,9 млн. га. Площа чистих парів

становила 1,5 млн. га (12, с.236).

Таблиця 2.

Посівні площі сільськогосподарських культур

(у господарствах всіх категорій; тис. га) (12, с.236).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6