Курсовая: Агропромышленный комплекс Украины

1. Народногосподарське значення агропромислового комплексу України.

Агропромисловий комплекс (АПК) — це сукупність ла­нок народного господарства

(галузей, підгалузей, ви­роб­ничих підприємств, організацій), діяльність яких

тісно пов’язана з виробництвом, зберіганням, транспортуван­ням, переробкою та

збутом продукції. АПК формуються на основі агропромислової інтеграції в

умовах високого рівня розвитку продуктивних сил та усуспільнення

ви­робництва. Поділяються на агропромислові підприємства та агропро­мислові

територіальні комплекси. За тери­торіальними масштабами та особливостями вони

різноманітні. В галу­зевій структурі АПК виділяють такі основні сфери:

сільське господарство; промисловість по переробці сільськогоспо- дарської

сировини (харчова, де­які галузі лег­кої промисло­вості); виробництво засобів

ви­робництва для сільсько­­­г­о­спо­­­­­­­д­а­р­с­ь­ки­х

­т­а­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­

­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­ несільськогосподарських

галузей (машино- будування для сільського господарства, легкої та харчової

промисло­вості, виробництво мінеральних добрив тощо); заготівля,

транспортування та збут продукції; виробниче обслуго­вування комплексу

(ремонт тракторів та сільсько- господарських машин, будівництво тощо); наука,

управлін-ня, підготовка кадрів.

Складовою частиною АПК є також продовольчий ком­плекс, який включає такі

підкомплекси: зернопродуктовий, картоплепродуктовий, цукробуряковий,

плодоовочевокон­сервний, виноградно-виноробний, м’ясний, молочний, олійно-

жировий.

Функціональна структура АПК відображає його внутрішні комплексоутворюючі

зв’язки, які найінтенсив- ніше розвиваються у сфері виробництва і переробки

кон­кретних видів сільськогосподарської продукції. Основними ланками

функціональної структури агропромислового інтегрального комплексу є

агропромислові спеціалізовані комплекси, що розвиваються на базі певних

агропроми­слових циклів. Їхня територіальна структура складається з

регіональних і зональних елементів.

АПК як складна система має три головні аспекти: ком­понентний, територіальний

і організаційний. Компо­нентний аспект структури АПК полягає у наявності і

зв’язаності ок­ремих галузей, функціональних сфер (блоків) галузей і

аг­ропромислових циклів (ланцюгів).

Агропромисловий цикл (ланцюг) як одна з форм ком­понентної структури АПК ­­—

це поєднання взаємопов’яза- них стадій одного виробничого процесу, що охоплює

ви­робництво, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції.

Агропромислові цикли є основою формування спеціалізованих АПК

(м’ясопромислового, молокопроми­слового, плодоовочевоконсервного тощо).

Основною формою територіального зосередження сільськогосподарського

виробництва і засобом розв’яза- ння питань його планової територіальної

організації є аг­рарно-територіальні комплекси (АТК). Під АТК слід ро­зуміти

певну систему територіальних формувань сільсько- господарських підприємств,

для яких характерно порівня- но стійке поєднання галузей і вироблюваних

про­дуктів у виробничо-територіальних типах господарств, що скла­лося на

основі найновіших технологічних процесів і раціональних виробничих зв’язків.

АТК є результатом роз­витку територіального поділу сільськогосподарської

праці, для якого характерні переважно горизонтальні виробничі зв’язки.

В Україні сформувався АПК республіки — важлива функціональна ланка всього

народногосподарського ком­плексу України. Це другий після індустріального

ви­роб­ництва структурний підрозділ гос­подарства України. На галузі, що

входять до АПК рес­публіки (включаючи забезпе­чення його засобами

вироб­ництва), припадає близько 40% валового суспільного продукту, майже

чверть основних виробничих фондів і чисельності зайня­тих працівників.

2. Природні умови і фактори розвитку та розміщення галузей АПК.

Формування АПК і особливості його територіальної ор­ганізації залежать від

сукупної дії природно- і суспільно-географічних факторів. Водночас кожен

фактор зокрема впливає на формування АПК в певному напрямі.

Найбільший вплив на формування АПК України мають такі суспільно-географічні

фактори: рівень господарського освоєння території, науково-технічний прогрес,

потреби населення в продуктах харчування, характер розселення і рівень

забезпечення трудовими ресурсами.

Для формування АПК України дуже велике значення мають природно-географічні

фактори, особливо для розміщення і спеціалізації сільського господарства. Під

впливом природних умов формується територіальна структура АПК України.

Серед природно-кліматичних факторів найважливіше значення мають

агрокліматичні, грунтові і водні ресурси.

Агрокліматичні ресурси характеризують ступінь за­без­печення

сільськогосподарських культур теплом і воло­гою. Для України характерна

зональність у розподілі тепла і во­логи.

Агрокліматичні ресурси Полісся характеризуються се­реднім рівнем

теплозабезпеченості та доброю вологоза­безпеченістю. Суми температур понад

10° становлять від 2300° до 2600°. Вегетаційний період збільшується зі сходу

на захід і триває відповідно 190 ­— 215 днів. Річна сума опадів становить 550

— 750 мм. Кількість їх збільшується зі сходу на захід (5, с. 288).

У Лісостепу агрокліматичні ресурси більш сприятливі для вирощування

сільськогосподарських культур. Суми температур понад 10° становлять від 2600°

до 2800°, що дає змогу вирощувати основні теплолюбні культури ранніх і пізніх

строків дозрівання. Кількість опадів коливається від 700 мм на заході до 450

мм на сході. Переважна їх більшість випадає в теплий період року (5, с.288).

Степова зона характеризується високим ступенем те­плозабезпеченості. Суми

температур понад 10° колива­ються від 2900° на півночі до 3600° на півдні.

Середнь­о­річна кількість опадів зменшується у цьому ж напрямку від 500 мм до

300 мм. Недостатня вологозабезпеченість сте­пової зони є одним з факторів, що

стримують розвиток сільського господарства (5, с.288).

Сільськогосподарська зона південного Криму характе­ризується субтропічним

кліматом середземноморського типу. Середньорічні температури становлять 11° —

130°, а кількість опадів від 400 до 500 мм за рік. Опади перева­жають в

осінньо-зимовий період. Тому літо тут сухе і жарке (5, с.288).

У гірських районах Карпат суми температур повітря понад 10° не перевищують

1600° — 1800°. Період веге­тації триває в середньому 136 днів. За рік випадає

від 800 до 1000 мм і більше опадів (5, с.288).

Грунтові ресурси України дуже різноманітні. На її те­риторії виділяють

Поліську, Лісостепову і Степову грунтові зони, а також Карпатську і Кримську

гірські області, з вла­стивими для кожної з них грунтами.

На Поліссі найбільш поширені дерново-підзолисті і бо­лотні грунти, серед яких

переважають торфо-болотні. Ці грунти здебільшого бідні на перегній. Для

підвищення їх родючості в грунт обов’язково слід вносити органічні і

мінеральні речовини, а також проводити розумне осу­шення.

Грунтово-кліматичні ресурси Полісся сприяють виро­щуванню озимого жита,

льону-довгунця, картоплі.

У Лісостепу України поширені різні типи чорноземних грунтів. Крім цих

грунтів, значні площі лучно-чорноземні та сірі лісові грунти. Тут склалися

найкращі умови для виро­щування зернових культур, особливо озимої пшениці,

цук­рових буряків, кукурудзи.

Грунтові ресурси Степу України досить однорідні та представлені, головним

чином, чорноземами. Ці грунти мають найвищу природну родючість. Провідними

культу­рами тут є озима пшениця, соняшник, баштанні та ефіроолійні культури.

Наявність великої кількості тепла сприяє розвитку виноградарства, а з

розширенням мережі зрошення створюються умови для вирощування рису і овочів.

У Степу, як і на Поліссі та в Лісостепу, добрі умови для скотарства,

вівчарства і птахівництва.

У Карпатах грунтовий покрив змінюється як у широт­ному, так і в вертикальному

напрямках. Найбільш придат­ними для сільського господарства є Закарпатська

низо­вина і Передкарпаття. У гірських районах землеробство розвивається лише

у вузьких долинах річок.

Для Закарпатської низовини характерні, головним чи­ном, дерново-опідзолені та

дерново-глеєві грунти. Грунти Передкарпаття в основному дерново-

середньоопідзолені і поверхневооглеєні. У гірській зоні переважають бурі

лісові грунти.

У північних передгірських і гірських районах Карпат природні умови сприяють

вирощуванню озимого жита, льону-довгунця і картоплі, а в низовинах і

передгірських районах Закарпаття — озимої пшениці, кукурудзи, тютюну, овочів,

винограду. Важливою галуззю сільського госпо­дарства є тваринництво, особливо

скотарство, а в гірських районах ще й вівчарство, що зумовлено великими

пло­щами природних пасовищ — полонин.

Грунтовий покрив Криму має добре виявлену верти­кальну зональність. У

передгірській степовій зоні поширені чорноземи. Лісостепова зона вкрита

дерново-карбонатни- ми грунтами. У гірській лісовій зоні поширені буроземи, у

найнижчому поясі — коричневі грунти. Основними галу­зями сільського

господарства є садівництво, виноградар­ство, вирощування овочів, тютюну.

Наявність гірських лук і пасовищ сприяє розвитку скотарства і вівчарства.

Водні ресурси відіграють важливу роль у розвитку аг­рарно- промислового

комплексу. Основними джерелами задоволення сучасних і перспективних потреб

господар­ства України в прісній воді є водні ресурси поверхневого стоку

(річки, озера і водойми) і підземного стоку.

Україна має досить обмежені ресурси поверхневих вод. Загальне водоспоживання в

країні досягло 65% її се­реднього багаторічного поверхневого стоку.

Забезпе­ченість водними ресурсами місцевого стоку у розрахунку на одну людину

становить 1000 м3 на рік (5, с.289). Най­вищим є цей показник в

Карпатах, на Поліссі та в західній частині Лісостепу, найменшим — у Степу.

Найбільшим споживачем води в господарстві України є сільське господарство.

Його частка становить більш як 2/3. Основний водоспоживач — зрошуване

землеробство. Особливо висока його питома вага в південних областях.

Отже, природні умови і ресурси України в цілому спри­ятливі для розвитку

сільського господарства. Переважно рівнинний рельєф, достатня кількість тепла

і вологи в період активної вегетації, великі площі родючих грунтів дають

змогу вирощувати найрізноманітніші сільськогоспо- дарські культури помірної

зони і розвивати всі основні га­лузі тваринництва.

Земельний фонд України характеризується високим ступенем освоєння.

Сільськогосподарські угіддя займають 42,4 млн. га, або 70% загальної земельної

площі. Землі, які потребують освоєння, займають лише 2,5% її території. У

сільському господарстві земля є найважливішим засо­бом виробництва.

Характерною особливістю структури сільськогосподар- ських угідь є висока

питома вага орних земель (більше 80%). Інші площі використовуються під

багаторічні насад­ження (2,7%), сінокоси (5,1%) і пасовища (11,4%) (мал.1)

Найбільше розорані сільськогосподарські угіддя в Лісо- степовій зоні (85,4%),

а найменше — на Поліссі (68,9%) (5, с.291). У Поліській зоні майже третину

площ сільсько­господарських угідь займають природні кормові угіддя.

У зв’язку з тим, що в Україні сільське господарство по­ступається

промисловості як за щільністю основних ви­робничих фондів, так і за обсягом

виробництва товарної продукції, в республіці переважає промислово-

сільськогос- подарський тип освоєння території. Важливою складовою частиною

освоєння території України є рівень розвитку ін- фраструктури території,

особливо комунікаційної. Від тери­торіальної організації інфраструктури,

густоти транспортної мережі, її технічного стану, напрямку залізниць і

авто­мобільних доріг залежать особливості територіальної ор­ганізації АПК і

регулярність зв’язків між його основними ланками.

Провідна роль у структурі перевезень вантажів АПК належить автомобільному

транспорту. Спеціалізовані транспортні засоби (автоцистерни, спеціалізовані

автома­шини для овочів, хліба, рефрижератори тощо) перевозять вантажі АПК.

Залізничний транспорт займає провідне міс-це у здійсненні зовнішніх зв’язків

АПК.

Одним з головних чинників, що впливають на форму­вання і територіальну

організацію АПК і споживання його кінцевої продукції є характер розселення,

густота сільсько- го населення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.

Розвиток великих систем розселення впливає на вели­чину і структуру різних

аграрно-промислових комплексів. Найбільші та великі міста є одним з

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6