5. Європейський ринок досить насичений товарами з низьким ступенем

обробки, промисловими товарами споживчого призначення та

сільськогосподарською продукцією. А саме ці товари сьогодні

становлять основну частку українського експорту. Насиченість ринку ЄС

виробами традиційного машинобудування, що їх випускає вітчизняна

промисловість, означає, що утвердження України на ринку ЄС як

виробника складної продукції об'єктивно вимагає активізації

інноваційного процесу в країні.

б. Українським експортерам ще явно бракує досвіду діяльності на

зовнішніх ринках. Часто-густо міжнародне співробітництво гальмується

недостатньою підтримкою виробників з боку відповідних міністерств та

відомств. До того ж можна назвати численні випадки, коли Україна

втрачала вигідні можливості внаслідок неефективної системи вироблення

та реалізації економічної політики в цілому.

3.2. Шляхи прискорення входження України до ЄС.

У зв’язку з викладеними фактами можна сформулювати і основні завдання

зовнішньоекономічної політики України у відносинах з країнами ЄС :

1. Якомога повніша реалізація у відносинах з ЄС та його країнами-

членами загальних принципів торговельно-економічного

співробітництва, викладених в Гельсінському Заключному акті

Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ),

Паризькій хартії для нової Європи, документах Мадридської та

Віденської нарад НБСЄ, Бонської Конференції НБСЄ з економічного

співробітництва, у Гельсінському документі НБСЄ “Виклик змін”,

Європейській енергетичній хартії, Декларації Люцернської

конференції (квітень 1993 р.), а також зафіксованих в Угоді про

партнерство і співробітництво між Європейськими співтовариствами

та їх державами-членами і Україною від 14 червня 1994 року.

Тимчасовій угоді про торгівлю та питання, пов’язані з торгівлею,

між країнами західноі Європи і Україною 1 червня 1995 року.

2. Своєчасне і комплексне здійснення економічних та політичних

заходів, що є необхідними для початку переговорів з країнами Західної

Європи щодо створення в перспективі в їх відносинах зони вільної

торгівлі.

З. Здобуття послідовної підтримки з боку ЄС та його країн-членів у

питанні якнайшвидшого приєднання України до Генеральної угоди про

тарифи і торгівлю (ГАТТ) /Світової організації торгівлі (СОТ),

одержання якнайширшого доступу до Загальної системи преференцій з

країнами Західної Європи, грунтуючись на визнанні України країною з

перехідною економікою.

4. Вирішення питань, пов’язаних з можливістю приєднання України до

окремих європейських програм інтеграційного характеру, насамперед у

сферах енергетики, транспорту, науки і техніки, інформатики,

сільського господарства,

окремих галузей промисловості, охорон» навколишнього середовища,

освіти.

5. Забезпечення безперешкодного недискримінаційного доступу

основних експортних товарів і послуг України на ринки країн -

членів ЄС.

6. Здобуття стабільної фінансової підтримки і технічної допомоги

для успішного проведення ринкових перетворень в економіці

України, насамперед якомога більш динамічних і безболісних

структурних зрушень і формування міжнародно-конкурентоспроможної

економіки.

Питання про можливе набуття статусу асоційованого члена ЄС має

розглядатися в майбутньому не як самостійне завдання, а як можливий

альтернативний варіант розвитку відносин з країнами Західної Європи

залежно від досягнутих результатів адаптації до вимог ЄС і

ефективності розвитку відносин в рамках СНД. [26]

Безумовно, було б невиправданим ставити всі ці завдання одночасно,

оскільки у цьому разі навряд чи вдасться виконати хоча б одне із них.

Отже, необхідно виділити окремі етапи розвитку взаємних економічних

відносин. Таких якісно різних етапів можна визначити, принаймні, три.

Перший етап створення передумов для розвитку співробітництва, в який

Україна вступила в 1994 році. На цьому етапі головна увага має бути

зосереджена на таких проблемах.

Насамперед слід вирішити завдання успішного проведення внутрішніх

економічних перетворень в Україні з метою створення ринкового

середовища, здатного до взаємовигідного співробітництва з ЄС та його

країнами-членами та інтеграції в європейські економічні структури.

Необхідно також створити організаційні макроекономічні передумови для

майбутнього включення в європейські економічні структури (насамперед

заохотити створення здатних до масштабної міжнародної кооперації

великих фірм, фінансово-промислових груп).

Ще одним завданням початкового етапу є гармонізація законодавства

України, що регулює зовнішньоекономічні відносини та створює для них

загальне економічне середовище, до вимог системи ГАТТ/СОТ і початку

пристосування до вимог гармонізованого та уніфікованого законодавства

ЄС. [27]

Важливе значення має визначення пріоритетних галузей і секторів

української економіки, що володіють або можуть володіти конкурентними

перевагами у європейській економіці, динамічне нарощування їх

експортного потенціалу, в тому числі за рахунок залучення кредитів та

прямих інвестицій з країн—членів ЄС.

Паралельно з цим потрібен розвиток договірних відносин з країнами

Західної Європи, виборювання більш вільного доступу на його єдиний

ринок, в тому числі шляхом отримання відповідних квот стосовно певних

експортних товарів, імпорт яких до з країн Західної Європи

обмежується, одержання доступу до так званої Загальної системи

преференцій Європейських співтовариств від 1971 року.

Слід опрацювати питання про можливість вибіркового підключення до тих

проектів європейського співробітництва та інтеграції, де Україна вже

сьогодні здатна дотримуватись жорстких міжнародних вимог і стандартів

й використання такого підключення з метою апробації конкретних

механізмів взаємодії України з європейськими економічними структурами.

Нарешті, слід подбати про найбільш раціональне використання фінансової

допомоги ЄС з метою подолання тимчасових ускладнень з платіжним

балансом України, забезпечення критичного імпорту, реальної

макроекономічної стабілізації на основі переходу до розвитку

виробництва, створення інституційної основи ринкової економіки та

динамізації прогресивних структурних зрушень. [1]

Лише ефективне вирішення основних завдань першого етапу зробить

правомірною постановку нових, більш складних завдань на другому етапі

- етапі прискореної адаптації і початку входження в європейські

економічні структури, що може зайняти 6-10 років. Головним змістом

другого етапу має стати:

прискорений вихід і закріплення на спільному з країн Західної Європи

українських виробників товарів і послуг у пріоритетних міжнародно-

спеціалізованих сферах і секторах української економіки;

. істотне розширення і поглиблення процесу вибіркового входження

України в європейські економічні структури, насамперед через

розвиток великих інтернаціоналізованих фірм, фінансово-

промислових груп, і створення тим самим передумов для майбутньої

комплексної інтеграції в європейські економічні структури в

цілому;

. значна диверсифікація форм економічної і науково-технічної

взаємодії з особливою увагою на розвиток стійких і комплексних

форм міжнародної науково-технічної і виробничої кооперації;

. за умови досягнення принципової згоди ЄС на створення в

перспективі з Україною зони вільної торгівлі — проведення

переговорів з країнами ЄС і досягнення комплексної угоди щодо

поступового створення зони вільної торгівлі, що передбачала б

повне скасування мита та аналогічних податків і зборів,

кількісних та будь-яких інших адміністративних обмежень на шляху

вільного переміщення товарів і послуг, застосування

національного режиму внутрішнього оподаткування до товарів і

послуг іншої сторони;

. прийняття гармонізованих правил щодо регулювання взаємних

економічних та науково-технічних стосунків; досягнення

приблизної адекватності законів України та країн Західної Європи

у таких сферах: митне законодавство, законодавство про компанії,

банківську справу, бухгалтерський облік компаній та податки,

інтелектуальну власність, охорону праці, фінансові послуги,

правила конкуренції, державні закупки, охорону здоров’я та життя

людей, тварин і рослин, навколишнє середовище, захист прав

споживачів, непряме оподаткування, технічні правила і стандарти,

законодавство та нормативні правила стосовно ядерної енергії,

транспорт;

. поступове створення передумов для подальшої лібералізації

економічних зв’язків — у сфері переміщення капіталів та робочої

сили з підвищенням ступеня координації зовнішньоекономічної та

загальноекономічної політики.

Нарешті, на третьому етапі - етапі комплексної інтеграції в

європейські економічні структури (його можлива тривалість - 10-20

років) можна було б вирішити найбільш складні проблеми інтеграції

економіки України в цілому в європейські економічні структури. [21]

Слід зазначити, що конкретний зміст цього віддаленого етапу зараз

визначити непросто: він буде значною мірою залежати від результатів

попередніх етапів і загального геополітичного становища в

європейському та євразійському регіонах в майбутньому.

Оцінюючи перспективи економічного співробітництва України і ЄС та його

країн-членів, слід особливу увагу приділити двом ключовим проблемам.

Перспективи економічної взаємодії України з ЄС та його країнами-

членами залежать насамперед від раціональності експортної політики

України відносно цього регіону. Це має бути ядром всієї

зовнішньоекономічної політики країни. Щоб бути ефективною, вона має

будуватися на принципі селективного розвитку на базі використання

конкурентних переваг, якими володіє економіка України сьогодні і

реально може володіти в майбутньому, з урахуванням специфічних потреб

і вимог єдиного європейського ринку.

В результаті реалізації експортної політики має відбутися суттєве

збільшення питомої ваги країн Західної Європи в експорті України - з

нинішніх 11 % до, принаймні, 18-20 % в 2005р. [20]

Причому на початку цю проблему доведеться вирішувати в несприятливих

умовах відсутності чітко вираженої довгострокової профілізації

українського експорту на основі міжнародної спеціалізації виробництва

і стійких ніш на єдиному ринку ЄС. За таких умов головним завданням

буде забезпечення швидкої реакції на поточні наявні можливості

збільшення експорту. При цьому українські виробники експортних поварів

і послуг мають змогу спиратись на істотно менший рівень оплати праці в

країні, що створює передумови для політики цінової конкуренції по

технічно нескладних виробах та окремих технологічних операціях з

підвищеним рівнем трудомісткості в переробній промисловості, включаючи

лету ( в тому числі на основі переробки давальницької сировини),

деревообробну промисловість, збирання електронних та електротехнічних

виробів з імпортних комплектуючих, окремі види виробництва в чорній і

кольоровій металургії. Передумовою використання цих можливостей є,

однак, врегулювання з країнами Західної Європи питань, пов’язаних із

необгрунтованим в численних випадках застосуванням до України

антидемпінгових процедур.

Важливим напрямом експортної політики на першому етапі має бути

розширення або якісний розвиток тих обмежених “плацдармів” на ринку

країн Західної Європи, які було завойовано в минулі роки.

З метою нарощування експорту в країни ЄС на першому етапі певну роль

можуть відіграти створені на території України підприємства за участю

інвесторів з країн Західної Європи. Це особливо стосується галузей

переробної промисловості.

В подальшому буде закладено основи селективного розвитку виробничо-

експортного потенціалу України на довгострокову перспективу. При цьому

досягнуто стійкої міжнародної конкурентоспроможності по окремих видах

виробництва товарів і послуг, де Україна володіє або володітиме в

недалекій перспективі конкурентними перевагами.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10