положення цих галузей, особливо загальної с/г політики.

Виходячи з розумінь захисту власних інтересів, країни-члени ЄС

поки що тримають своїх східних сусідів на відстані, ведучи з ними

принизливий торг про діл кожного з них на ринку ЄС і висновків угод

про висилку іммігрантів.

Як вважають у країнах Центральної і Східної Європи, ситуація

нагадує скоріше нову "залізну завісу" у Європі, цього разу економічну,

І він опускається усупереч всім угодам про їхнє асоційоване членство в

ЄС, митним послабленням і підкреслюване постійно Брюсселем бажання

прийняти ці країни в ЄС. [23]

Самі завзяті заперечення проти зм'якшення протекціоністських мір ЄС у

відношенні країн Східної Європи висуває Португалія, до неї

приєднується Бельгія. Однак навіть найбільше сприятливо влаштовані

стосовно розширення ЄС країни, такі як Франція й особливо Німеччина,

вважають, що ринки ЄС повинні відкриватися для країн ЦСЄ не відразу, а

поступово. Вже їхніх представників стали запрошувати на сесії ради ЄС

на рівні міністрів закордонних справ і глав держав. Зокрема, вони були

запрошені на зустріч на вищому рівні в Ессені 9-10 грудня 1994 р., де

були визначені рамки загальної стратегії ЄС і орієнтири на майбутнє,

що передбачають установлення багатобічного діалогу. Це дозволяє вже

зараз прилучити представників держав-кандидатів на вступ у ЄС до

найбільш важливих сфер європейського будівництва. У травні 1994 р.

країни ЦСЄ одержали статус асоційованих партнерів у ЗЄС. Пройшли

переговори між Європейським союзом і країнами Балтії про створення

зони вільної торгівлі, що допоможе їм підготуватися до

наступного приєднання до ЄС.

Європейська інтеграція - це магістральний напрям розвитку

континенту, який визначить як ситуацію в самій Європі в третьому

тисячолітті, так і її місце у світі. Від часу свого заснування 1957

року Європейський Союз поступово перетворився на один з найпотужніших

фінансово-економічних і політичних центрів світу, ключовий компонент

новостворюваної архітектури європейської безпеки, ядро системи

європейських цінностей і стандартів.

Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є

стратегічною метою України тому, що це є найкращим способом реалізації

національних інтересів, побудови економічно розвинутої і

демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі

міжнародних відносин.

Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації

економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних

інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць,

підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника,

вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС. [21]

Сьогодні Європейський Союз займає провідні позиції у світовому

господарстві. На його частку припадає 41,4 % світового товарного

експорту та 39,8 % імпорту, 42,8 % сагового експорту та 41,9 %

імпорту послуг. Тому для будь-якої країни співробітництво з

Європейським Союзом означає можливість отримати істотні економічні

здобутки, які, зрештою, сприятимуть економічному зростанню та

підвищенню життєвого рівня населення. При цьому слід зазначити, що

таке співробітництво вигідне всім сторонам. Думка про те, що виграш

одного партнера означає втрати іншого, є хибною. [10]

Ось чому, враховуючи особливості сучасного стану економіки України,

можна навести цілу низку аргументів на користь розвитку співпраці з

ЄС :

1. Економічний потенціал ЄС та динаміка його розвитку дають

можливість дійти висновку про те, що Європейський Союз являє собою

великий ринок збуту виробів та джерело задоволення потреб України в

найрізноманітніших споживчих та інвестиційних товарах. До того ж

торгівля з ЄС є важливим джерелом надходження вільно конвертованої

валюти, дозволяє обмежувати бартер, масштаби якого сьогодні

загрожують економічній безпеці країни.

2. Співробітництво України з Європейським Союзом необхідне для

технологічного оновлення українського виробництва. Виробничі

технології українських підприємств відстають від тих, що їх

використовують передові європейські країни, Україна не має капіталу,

необхідного для модернізації наявних та створення нових сучасних

підприємств. А без модернізації успадкованих від СРСР виробничих

структур Україна навряд чи може сподіватися вийти на траєкторію

стійкого економічного розвитку та подолати зростаюче відставання від

економічно розвинутих країн, які визначають напрями та масштаби

динаміки світової економіки. Іншими словами, йдеться про створення

виробничо-технологічного укладу, порівнянного з європейським.

3. Протягом десятиліть українські підприємства були фактично

відрізані від світового ринку. Тому їх вихід на європейський ринок

має велике значення як джерело досвіду та практичних вмінь

конкурувати з виробниками інших країн, розробляти та реалізовувати

стратегію виробничо-комерційної діяльності, зорієнтованої на світову

кон'юнктуру відповідних ринків. При цьому слід окремо зазначити, що

вміння успішно діяти на міжнародних ринках веде до підвищення рівня

та якості задоволення потреб національних споживачів.

4. Розвиток співробітництва з ЄС сприятиме повнішому використанню

потенціалу України як транзитної держави, що означає збільшення

надходжень від експорту транспортних послуг та розвиток відповідних

галузей промисловості.

5. Однією з тенденцій сучасного промислового розвитку є формування

виробничо-комерційних ланцюгів, учасниками яких є фірми та

підприємства різних країн. Інтеграція українських виробників у такі

ланцюги дасть змогу виходити на нові перспективні ринки збуту,

раціоналізувати власне виробництво, гнучкіше реагувати на зміни

міжнародної економічної кон'юнктури, забезпечувати стабільний

розвиток відповідних виробництв.

6. Європейський Союз - це невичерпне джерело досвіду функціонування

ринкової соціально зорієнтованої економіки та державного регулювання

економічних процесів. Очевидно, саме тут Україна може отримати знання

щодо розробки та реалізації антимонопольної політики та здійснення

контролю за концентрацією економічної діяльності, регулюванням

фондового ринку, політики в галузі зайнятості тощо,

7. Розвиток співробітництва з ЄС неминуче означає необхідність

запроваджувати відповідні правила та стандарти вироблення та

реалізації економічної політики, поведінки первинних економічних

агентів. А це, в свою чергу, сприятиме формуванню прозорого

середовища виробничо-комерційної діяльності на національному ринку,

що має надзвичайно велике значення для України.

8. Розвиток міжнародного співробітництва в цілому та економічних

зв'язків з ЄС зокрема безпосередньо впливає на більш раціональний

розподіл ресурсів, підвищення ефективності економічних процесів,

тобто має позитивні наслідки в довготерміновому плані.

9. Саме на європейському фінансовому ринку, який сьогодні є

найбільшим у світі, Україна може мобілізувати кошти, необхідні для

забезпечення макроекономічної стабільності, диверсифікуючи тим самим

джерела зовнішніх запозичень.

Слід окремо зазначити, що сьогодні основні товарні потоки ЄС

сконцентровані в межах самого союзу. На ринок ЄС припадає 62,7 %

сукупного товарного експорту та 63,1 % імпорту. Іншими словами, ЄС

сьогодні характеризується одним з найвищих рівнів

внутрішньорегіональної торгівлі. А це означає, що вихід на внутрішній

ринок Європейського Союзу великою мірою визначатиметься саме якісним

рівнем співробітництва України з цим інтеграційним угрупованням. [3]

Разом з тим було б помилкою замовчувати або применшувати складність

процесу європейської інтеграції. Зрозуміло, що він буде тривалим і

непростим. Серед іншого, інтеграція в Європу означає зростання

відкритості національної економіки та конкуренції з боку фірм ЄС. При

цьому неминучі досить болючі наслідки для окремих секторів,

виробництв і навіть регіонів. Проте потенційні здобутки і переваги

європейської інтеграції перевищують можливі втрати й ризики. Це було

переконливо доведено попереднім досвідом всіх без винятку

європейських країн, у тому числі тих, рівень економічного розвитку

яких був нижчий від середнього: від Португалії на заході до Польщі та

країн Балтії на сході, від Ірландії на півночі до Греції на півдні.

Про це хронологічно свідчить досвід першої (Данія, Ірландія, Велика

Британія, 1973), другої (Греція, 1981, Іспанія, Португалія, 1986),

третьої (Австрія, Швеція, Фінляндія, 1995) та сучасної (Польща,

Угорщина, Чеська Республіка, Естонія, Словенія, Словаччина, Мальта,

Кіпр, Латвія, Литва, Румунія, Болгарія) фаз розширення Європейського

Союзу. [25]

Економічно-торговельні відносини з ЄС - це потенційний шанс, яким

треба вміти скористатися, розрізняючи наявні можливості і виправдану

обережність від невиправданого оптимізму і популістських страхів.

Основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції

є зміцнення стабільності демократичної політичної системи та ЇЇ

інститутів, модернізація правового поля і забезпечення прозорості

національного законодавства, поглиблення культури демократії і повага

до прав людини тощо. Європейська інтеграція також означає зміцнення

національної безпеки та безпеки громадян, адже вона виключає

застосування сили як методу вирішення залагоджування суперечностей,

сприяє стабільності у відносинах з усіма сусідами. В цьому контексті

успішне просування України шляхом європейської інтеграції може

наблизити до Європи і Росію, зміцнить українсько-російські взаємини,

що відповідає національним інтересам обох країн.

Як повноправний учасник побудови об'єднаної Європи, а в майбутньому

- член Європейського Союзу, Україна зможе впливати на вироблення

відповідних рішень і, таким чином, на процеси, що відбуваються на

європейському континенті - перебуваючи осторонь, Україна не матиме

ані економічних, ані політичних ресурсів для такого впливу і може

перетворитися радше на слабкий об'єкт, ніж активний суб'єкт

європейської політики. Можливою альтернативою європейській інтеграції

є поступова маргіналізація України, її економічна недорозвинутість,

політична нестабільність і поява нових загроз національній безпеці.

Геополітична невизначеність зробить Україну надто вразливою для

зовнішнього тиску. Після початку розширення Європейського Союзу на

схід та внаслідок активної участі в ньому всіх без винятку західних

сусідів України опинитися поза цим процесом означатиме самоусунення

від загальноєвропейських процесів і небезпеку ізоляції. В такому разі

ціна неінтеграціі може виявитися набагато вищою від ціни інтеграції.

1.2. Нормативно-правова база відносин України з ЄС.

Фактично від початків унезалежнення Україна будувала свою зовнішню

політику і - в ширшому розумінні - свою незалежність на "поверненні до

Європи". Україна стала першою країною на теренах СНД, що уклала Угоду

про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом (16 червня

1994 р.), де було визначено правовий механізм взаємодії між двома

сторонами. У 1994-1996 роках ЄС ухвалив Спільну позицію щодо України

(28 листопада 1994 р.) і План дій (6 грудня 1996 р.), які висловлювали

підтримку незалежності, територіальної цілісності, демократичних

політичних та економічних перетворень в Україні та її інтеграції до

світової економіки, 1 березня 1998 року Угода про партнерство і

співробітництво набула чинності, незабаром 11 червня 1998 р. Указом

Президента України було затверджено "Стратегію інтеграції України до

Європейського Союзу", розраховану на період до 2007 року. Набуття

Україною повноправного членства в Європейському Союзі було проголошено

стратегічною метою, а отримання статусу асоційованого члена ЄС -

головним зовнішньополітичним пріоритетом України у середньотерміновому

вимірі. [18]

У 1998-1999 роках було сформовано інституційну базу співпраці згідно

з Угодою про партнерство і співробітництво (УПС) і проведено перші

засідання Ради (8-9 червня 1998 р.) і Комітету (5 листопада 1998 р.) з

питань співробітництва між Україною та ЄС, відповідних підкомітетів, а

також перше робоче засідання Комітету парламентського співробітництва

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10