ознак ТОВ та ЗАТ на основі яких на практиці можна було б здійснювати вибір

між цими формами господарювання.

В теоретичному плані головна відмінність в наявності у ЗАТ акцій. Порівнюючи

АТ та ТОВ на прикладі германського законодавства С.Н.Андкоф писав :

“економічна природа цих товариств така ж сама як й у АТ, з тією різницею, що

внески не перетворюються на акції, в бумажні, легко продаваємі цінності”

(36).

Економічне значення акцій в тому, що за допомогою публічной передплати на них

акціонерні товариства можуть акумулювати великі фінансові кошти й на їх

основі реалізовувати великі ділові проекти. Крім того, можливість швидкого

обігу акцій на біржі призводить до того, що часто акції купуються не з ціллю

отримання прибутку, а для розміщення тимчасово вільного капіталу з надією на

швидке підвищення біржевої ціни на акції та швидкого продажу за ціною, що

перевищуя ціну купівлі. Таким чином. Можливість пропонувати акції для купівлі

необмеженому колу осіб та можливість швидкого продажу їх на біржі є

найважливішою перевагою АТ.

Але ЗАТ однак не надає таких переваг, тому що воно не може проводити відкриту

передплату на свої акції, чи іншим чином, пропонувати їх купівлю необмеженому

колу осіб. Крім того можливість продажу акцій ЗАТ що не є його акціонерами,

обмежена першочерговими правами акціонерів на отримання таких акцій. Таким

чином, ЗАТ не дозволяє ефективно використовувати акції.

ЗАТ може розташовувати не тільки звичайні акції, але й привілейовані, які в

багатьох випадках дозволяють сбалансовано враховувати інтереси засновників чи

залучати інвесторів з числа третіх осіб, не віддаючи при цьому до їх рук

контроль за ЗАТ. Але навряд чи на практиці привелейовані акції необхідні у

більшості випадків. До того ж номінальна вартість цих акцій не може

перевищувати 25 % від встановленного капіталу ЗАТ. Тому наявність

привілейованих акцій в ЗАТ та відсутність в ТОВ юридичного механізму, що

дозволяє досягати тих самих результатів, до яких призводить використання

привілейованих акцій в ЗАТ не є на практиці вирішаючою обставиною на користь

ЗАТ.

Таким чином принципова відмінність ЗАТ від ТОВ, що складається у наявності акцій

в ЗАТ, не має вирішального значення на практиці. Мабуть саме тому закордонні

юристи при аналізування правових проблем, що пов¢язані з ТОВ, вважають

можливим порівнювати товариство з обмеженою відповідальністю німецького права

(GmBH) та частну компанію английского права (private company) не тільки з

українськими ТОВ але й з ЗАТ (37). Всі ті переваги, що надає ЗАТ можливо

досягнути за допомогою ТОВ. Тому вірен висновок , що зроблено в українській

літературі багатороків тому про те, що при невеликих кількостях акціонерів АТ

перетворюються на “хитромудру машину для звичайних річей” (38).

Існує однак одна різниця між тов та ЗАТ, яка є дуже істотною на практиці. Як

відмічалось вище, якщо учасник ТОВ може у будь який час передати частину

самому ТОВ (вийти з його членів) та отримати вартість частини майна ТОВ, що

співпадає з його частиною у статутному капіталі ТОВ, то акціонер, по

загальному правилу не може вимагати від ЗАТ купівлі (викупу) його акцій. На

практиці часто, стережучись цього положення, засновники господарських

товариств віддають перевагу ЗАТ.

Дійсно, в силу положення цієї статті учасник ТОВ ще до досягнення мети його

створення може вийти з нього незалежно від згоди інших учасників. При цьому

йому повинно бути сплачено вартість його частини. Це може нанести великих

збитків ТОВ та й його учасникам. Тому для багатьох підприємців такі умови

співпраці в межах ТОВ неможливі.

На основі вищенаведеного аналізу можливо сказати, що правове положення ТОВ та

правове положення ЗАТ майже співпадає. Такий висновок розділє й автор цієї

дипломної роботи. Принципову різниця між ними в наявності акцій у ЗАТ та їх

відсутності у ТОВ, не має істотнього практичного значення. В більшості

випадків наявність акцій не тягне будь яких переваг для ЗАТ порівняно з ТОВ.

З вищенаведеного ми бачимо, що перехід української економіки до ринку

обумовив розвиток різних форм підприємницької діяльності, серед яких

вищенаведені такі господарські товариства як АТ, ЗАТ та ТОВ.

відносин робітника, трудового колективу

Практика державного регулювання економіки показує, що методи, що застосовуються

у цій сфері напряму пов¢язані з економічною самостійністю господарюючих

суб¢єктів - підприємств.

Економічна та організаційна самостійність підприємства має сенс лише тому, що

підприємство може вступати у взаємодію з іншими, не менш самостійними

господарюючими суб¢єктами. В цих умовах держава здійснює регулювання

ринкової економіки шляхом створення системи матеріальних стимулів та

встановлення економічної відповідальності для суб¢єктів господарської

діяльності, а саме використовуючи економічні засоби (методи) управління.

А.В.Венедиктов. розглядаючи економічну основу діяльності колективного

суб¢єкта права (юридичної особи), вказував, що майно юридичної особи

повинно бути відокремлено як від майна його членів, так і від майна інших

установ, хоч як би й тісно вони не були пов’язані з цією юридичною особою.

Питання стає про форму та ступінь такого відокремлення (40).

Господарська практика як у нашій країні так і за її межами виробила значну

різноманітність форм відокремлення майна колективних суб¢єктів

економічного обігу. Деякі з таких форм отримали закріплення в законодавстві -

закон “Про власність”.

Отже суть економічних методів складається в управлінні господарською діяльністю

через економічний інтерес суб¢єкта, що управляється. Але щоб цей

суб¢єкт мав змогу реалізувати свій інтерес, виявити ініціативу, він

повинен мати свободу вибору варіантів своєї поведінки, а саме мати

організаційну самостійність. Ступінь організаційної самостійності суб¢єкта

господарської діяльності (підприємства) визначається ступінню й засобом

відокремлення майна, що знаходиться у його розпорядженні. Економічною

передумовою організаційної відокремленості підприємства є право власності чи

право оперативного управління державним майном, що закріплено зо підприємством,

а також право повного господарського розпорядження сотосовно вказаного майна.

Також об¢єм права оперативного управління (повного господарського

розпорядження) обумовлює ступінь організаційної самостійності підприємства, а

тому є показником рівня розвитку економічних методів державного управління

економікою.

З іншого боку, колектив, що має організаційну самостійність може реалізовувати

свій інтерес тільки шляхом беспосередньої взаємодії з іншими, не менш

самостійними колективами. Тому, реалізація економічних методів управління

передбачає систему відносин по еквівалентному обміну товарами (послугами) між

підприємствами, а саме систему товарно-грошових відносин (41). До того ж, як

суб¢єкт цих відносин повинно виступати, не менш двох осіб, інакше говорячи

необхідно мати ринок товарів та послуг.

Завданням держави в цих умовах є регулювання вказаних відносин через створення у

їх суб¢єктів економічних пріоритетів. Структура соціальних зв¢язків

при економічному управлінні є неи колектив сам собою, а суспільне відношення

між різними суб¢єктами економічної (господарської) діяльності. Ця

обставина дуже збільшує роль права :тому що у таких умовах об¢єктом

управління є не окремий індивид (колектив), а суспільне відношення, то найбільш

оптимальним та ефективним засобом управління є саме правове регулювання як

централізоване, так й локальне. Крім того при плюралізмі форм власності, коли

до сфери економічного обігу додаються поряд з державними підприємствами

суб¢єкти, що засновють свою діяльність не на державній, а не інших, також

й приватній формах власності, застосування методів беспосереднього державного

управління в економіці можливо тільки за умов, що фікцією є сам плюралізм форм

власності (42). З іншого боку, можливо,використання прямого адміністративного

управління й до державних підприємств, що є учасниками ринкових відносин,

становило б відступ від принципів рівноправності усіх форм власності, причому

відхід не на користь державного підприємства, оскільки дуже знизило б його

самостійність в сфері господарських відносин, а тому й економічну ефективність.

В таких умовах держава не може впливати на економіку не беспосередньо, а

непрямим шляхом, а саме через правове регулювання. Мова має йти не про просте

збільшення кількості нормативних актів в господарської сфері, а про якісні

зміни правил регулювання, коли право виступає як необхідна й природна основа

взаємодії вільних в своєї поведінці у господарській сфері суб¢єктів.

Як уявляється, все вказане можна застосувати не тільки стосовно відносин, що

виникають між підприємствами, але й з окремими уточненнями й до відносин

всередині підприємства, а саме до управління працею.

Отже, з одного боку економічні та адміністративні методи державного

регулювання економіки. З іншого - самоврядування трудових колективів й участь

в управління підприємством, що здійснюється окремими робітниками.

Визначивши зв¢язки й закономірності взаємодії цих категорій, а також

правові форми у яких ці зв¢язки втілені, ми тим самим зможемо розробити

поняття правового механізму управління працею. В літературі справедливо

підкреслено що поняття господарського механізму (а елементом останнього є

маханізм управління працею) має загальнотеоретичне зачення, що складається з

того, що всі застовувані при управління економікою структури, форми, принципи й

методи повинні розглядатися з точки зору їх місця й ролі у господарському

механизмі (43).

Як вже вказувалось, держава здійснює регулювання економікою шляхом

використання адміністративних й економічних методів управління.

Відслідкувавши шляхи реалізації вказаних методів ми тим самим у значній мірі

відтворимо зміст поняття “господарський механізм”.

Перед усім реалізація всіх методів державного управління повинна здійснюватися в

рамках права. Норми права визначають правове положення учасників господарської

діяльності (їх компетенцію, основне коло правочинностей, відповідальність), а

саме коло об¢єктів й суб¢єктів управлінської діяльності й порядок їх

взаємодії. Тому норма права є необхідним етапом розвитку державного регулювання

економіки й елементом господарського механізму будь-якого типу, що має за

основу як адміністративні так й економічні методи управління (44). Видима роль

права в об¢єктивному змісті (правових норм) в господарському механізмі, що

опосередує економічні методи державного регулювання. Тому що в цьому випадку у

значній мірі виключається прямий вплив органу державни на господарську

діяльність, тому що потрібен перехідний, передаточний механізм, що корегує цю

діяльність згідно з потребами й інтересами суспільства. Роль посередника між

державю та самостійно господарюючим суб¢єктом найбільш ефективно може

виконувати саме право. Якщо оцінювати роль господарського механізму, то можна

погодитися з його визначенням як сукупності економічних важилів, які

використовуються державою для впливу на виробництво - це механізми цін,

фінансово-кредитний, економічного стимулювання , матеріально-технічного

забеспечення (45). Але навряд чи можна можна погодитися з тим, що право є

одним з тих важилів (46), воно у своїй реалізації тільки опосереднює

функціонування всіх вказаних механизмів й надає їм юридичної форми. Тому й

механізм розрахунків, ціноутворення і т.д. є юридично формалізованим, а

оскільки кожен з них є сукупністю окремиз суспільних зв¢язків (відносин)

то, підлягаючи впливу права,вони набирають форми правовідносин. Інакше кажучи,

господарський механізм у своїй статиці є визначеною системою юридичних норм й

соціальних інститутівуправління, а в процесі реалізації - сукупністю

правовідносин.

Отже діяльність всіх органів по управлінню працею як і її результатом

(ефективність), закінчується й проявляється на підприємстві - цій головній

ланці народного господарства, а підприємстві вона діференцується залежно від

конкретного об¢єкта управління (48).

В літературі відзначається, що форми організації підприємства та його

внутрішніх підрозділів визначається у першу чергу особливостями технології й

структури виробництва, а саме тільки виробничими факторами (49). Таким чином,

можно сказати про технологічну структуру колективу підприємства й його

внутрішніх виробничих підрозділів. Як відомо, сьогодні традиційною є цехова

структура підприємства, коли підприємство є сукупністю цехів та різноманітних

допоміжних служб (50).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13