Дійсно, Святий Петро - перший Папа - був одружений, як, втім, і багато хто з апостолів і ранніх глав християнської церкви. Надалі християни стали надавати більшого значення питанням помірності, а Тертулліан назвав жінку "вратами в пекло".

Оріген Олександрійський, великий християнський філософ третього століття, сам себе кастрував. А Хью Линкольнський, згодом канонізований єпископ, стверджував, що ангел небесний облагодіяв його, коли, зійшов із раю, кастрував священнослужителя, зробивши його життя набагато спокійнішим.

У деяких випадках церква пристосовується до місцевих умов. Найбільш активне християнство розвивається в Африці, але тутешнє духівництво скаржиться на труднощі в залученні нових священиків, пов'язані з місцевими звичаями, які вимагають, щоб чоловіки мали дітей. "Обітниця безшлюбності суперечить місцевим культурним традиціям.".

Рукоположення жінок також може стати відмінним способом поповнення рядів духівництва.

Часто говорять, що за заповітом Іоанна Павла II нового Папу повинні вибрати всі кардинали, крім трьох, але це зовсім не означає, що глава католицької церкви обов'язково буде консерватором. Адже Пій XII відсторонив від виборів двох кардиналів, які в 1958 році обрали його спадкоємцем більше терпимого Іоанна XXIII.

Пітер Стейнфелс у своїй книзі "Кинуті напризволяще долі" пише: "Сьогодні католицька церква стоїть перед вибором між необоротним занепадом і радикальною трансформацією".

Проаналізувавши історію целібату, можна стверджувати, що протягом усього часу буття Римсько-католицької церкви безшлюбність духовенства вважалося ідеальним для клірика. Але целібат часто сприймався католиками як непосильний тягар, і тому він не завжди виконувався. Його порушували навіть Римські папи. Наприклад, деякі папи були офіційно одружені Папа Фелікс (483-492) мав двох дітей; Гормизд (514-523) - одного сина; Адріан II (867-872) - одну дочку; Климент IV (1265-1268) - двох дочок; Фелікс V (1439-1449) - одного сина., а деякі одружені не були, однак мали дітей Папа Інокентій VIII (1484-1492) мав декількох дітей; Олександр VI (1492-1503) також декількох дітей; Юлій II (1503-1513) - трьох дочок; Павло III (1534-1549) - трьох синів і одну дочку; Пій IV (1559-1565) - трьох синів; Григорій XIII (1572-1585) - одного сина.. Якщо «намісники Христа на землі" дозволяли собі порушити целібат аж до XVII ст., що залишалося робити іншим клірикам?» Опираючись на історичні факти, можна стверджувати, що целібат ніколи не виконувався всіма кліриками Римсько-католицької церкви Уніати фактично завжди зберігали право мати духовенство із числа одружених чоловіків..

Хоча офіційна позиція Римсько-католицької церкви незмінна, однак ми бачимо, що все більше число католиків не бачить змісту в подальшій практиці обов'язкової безшлюбності кліру.

4.3 Обов'язкова безшлюбність духовенства -- аргументи католицької богословської школи

Чим був обґрунтований целібат, чи має він божественне походження або є відступом від християнської традиції? Для відповіді на це питання необхідно виявити основні аргументи католицької богословської школи, яка виправдує безшлюбність духовенства .

У Старому Заповіті шлюб розглядається як благословення Бога, дане всім людям. Про безшлюбність майже нічого не говориться. У книзі Буття, при описі створення людини, говориться, що однією з перших заповідей, що одержали люди, був заклик "плодитися й розмножуватися" [Бут. 1:28]. У буквальному значенні слова Бог вказав людям той задум, що вони повинні були здійснити, виконуючи Його приписання. Отже, однією із цілей людського буття був шлюб. У старозавітному розумінні головною метою шлюбу було народження дітей, що сприймалося, як благословення Боже, дане дружинам. Коли Бог благословляє Авраама за його віру, Він говорить: "Я, благословляючи, благословлю тебе, і, множачи, помножу насіння твоє, як зірки небесні і як пісок на березі моря" [Бут. 22:17]. Пісняр псалмів Давид, говорячи про блаженства, приводить у приклад родину, як прямий прояв благословення Божого: "От спадщина від Господа: діти; нагорода від Нього - плід чрева. Що стріли в руці сильного, то сини молоді. Блаженна людина, яка наповнила ними сагайдак свій!" [Пс. 127:3-5]. І, навпроти, відсутність дітей і родини сприймався як проклін Божий. "І помолився Авраам Богові, і зцілив Бог Авимелеха й дружину його, і рабинь його, і вони стали родити. Тому що уклав Господь усяке чрево в домі Авимелеха…"[ Бут. 20:17-18; Бут. 30:22-23]

Збереження ж незайманого стану й відсутність можливості одружитися сприймалися як привід до смутку й уболівань. Дочка Ієффая Галаадитяніна, зустрівши свого батька й довідавшись, що той дав обітницю піднести Господові у всеспалення, те, що зустріне у воріт, засмутилася, тому що тільки вона вийшла його зустрічати. "І сказала батькові своєму: зроби мені тільки от що: відпусти мене на два місяці, я піду, зійду на гори, і оплачу дівоцтво моє з подругами моїми" [Суд. 11:37]. Причому підкреслюється: горем було, що "вона не пізнала чоловіка" [Суд. 11:39-40].

Особливий інтерес при розгляді даного питання представляє інститут назорейства в старозавітні часи. У книзі Чисел (6:2-21) докладним образом описуються всі вимоги до назореїв. Назорею було заборонено вживати виноград і все, що походить від нього, також не можна було торкатись померлих людей і стригти волосся. Ми згадуємо тут про назореїв у зв'язку з оманою ряду авторів, які вважають, що назореї були зобов'язані давати обітницю безшлюбності. Наприклад, Генрі Даніель-Ропс пише, що "назореї приймали целібат або як мінімум утримувалися від спілкування з жінками на час несення обітниці". Однак з тексту книги Чисел ми бачимо, що: по-перше, обітниця назорейства носила тимчасовий характер і, після закінчення покладеного періоду, назорей починав жити простим життям. По-друге, у Божественному приписанні, даному Мойсею, нічого не сказано про прийняття целібату назореєм. Отже, спроби знайти корінь целібату в Старому Заповіті не мають під собою підстав, тому що для людей до християнської епохи нормою й ідеалом було сімейне життя.

Католицька традиція безшлюбності духовенства доводить необхідність останнього, опираючись на тексти Нового Заповіту. Спаситель виразив своє відношення до помилкової практики назорейства в іудеїв, характеризуючи так званий переказ єврейських старців. "Ви говорите: якщо хто скаже батькові або матері: "дарунок Богові те, чим би ти від мене користувався", той може й не вшанувати батька свого або мати свою" [Мф. 15:5-6.; Мк. 7:11-1255]. Однак, засудивши фарисейське назорейство, Господь установив нове - християнське. Христос "радикальним чином міняє іудейську традицію відносно целібату". [19, 200]

Господь указує на цноту, як на один зі шляхів у Царство Небесне. "Тому що є скопці, які зі черева материнського народилися так; і є скопці, які оскоплені від людей; і є скопці, які зробили самі себе скопцями Безсумнівно, тут мова йде не про натуральне оскоплення самого себе, а про духовне оскоплення тобто про збереження цнотливості заради Бога. Для старозавітної свідомості оскоплення означало позбавлення людини можливості порятунку. В 23 гл. 1 ст. кн. Друге законня говориться, що "У кого роздавлені ятра або відрізаний дітородний член, той не може ввійти в суспільство Господнє". Навряд чи Христос міг призивати іудеїв до подібного, встановивши Сам для них цей закон. На підтвердження цієї думки див: Вибрані твори святого Іоанна Златоуста. Тлумачення на святого Матфея Євангеліста. Т.2, М., 1993, сс. 637 - 639. для Царства Небесного. Хто може вмістити, так умістить" [Мф. 19:12].

Останні слова Спасителя прямо говорять про свідомий, вільний вибір подібного шляху для християнина. Варто звернути увагу, на те що Господь не вказує на перевагу незайманого шляху над шлюбним шляхом, а тільки підкреслює, що шлях безшлюбності доступний не всім, а тільки тим, кому це дано від Бога. Про збереження Божественного благословення на шлюбі як інституті людського буття Господь говорив багаторазово. Наприклад, у тій же 19 главі Євангелія від Матфея Він сказав: "Тому залишить людина батька й мати, і приліпиться до дружини своєї, і будуть дві одною плоттю, так що вони вже не двоє, але одна плоть. Отже, що Бог сполучив, того людина так не розлучає" [Мф. 19: 5-6; Мф. 5:31-32; Лк. 16: 18.].

Достоїнство шлюбу підтверджується Христом і тим, що для позначення радості життя в Царстві Небесному Він використовує образ шлюбного бенкету [Мф. 9: 15; 22: 8-12; Мк. 2: 19; Лк. 5: 34; 12: 36; 14: 8], а себе часто йменує Нареченим.

Католицька богословська традиція визнає шлюб і цноту гідними християнськими шляхами в Царство Небесне. Однак, коли мова заходить про целібат католицького духовенства, основним аргументом служить те, що священство у своєму служінні повинне в максимальному ступені бути in persona Christi. Для католиків священство повинне здійсниться не тільки в різних сферах служіння Церкви, але й у максимальному ступені наслідування ХристуТут можна говорити про вікові характеристики, про статеву приналежність і звичайно про безшлюбність..

Християнська традиція однозначно говорить про те, що Христос був дівичем, що для католиків є однією з головних причин визнати необхідним целібат для духовенства.

Апостольський корпус Священного Писання також піднімає питання целібату. Однак, саме в апостольському корпусі питання целібату духовенства розглядається негативно. Католики часто посилаються на слова апостола Павла про незайманий стан християнина: "Бажаю, щоб всі люди були, як і я (дівичем)" [1 Кор. 7:7.]. Однак, це побажання апостола не може ані в якій мірі бути віднесене до духовенства як інституту церковної ієрархії. По-перше, коли апостол говорить про себе, він відзначає, що такий стан доступний не всім тому що "кожний має своє дарування від Бога, один так, інший інакше" [1 Кор. 7:7.].

По-друге, говорячи про дівоцтво й шлюб в 7 главі 1 послання до Коринфянам, апостол Павло відповідає на запитання коринфян про практику християнського аскетизму й про боротьбу із блудом. Апостол робить висновок, що є два шляхи подвигу. Один, запропонований Богом [1 Кор. 7:10, 17] - шлях шлюбу. І другий, котрий радить апостол: "Щодо дівоцтва я не маю веління Господня, а даю пораду…добре людині залишатися так" [1 Кор. 7:25-26].

Отже, апостол Павло говорить тут не про повинність і навіть не про перевагу дівоцтва над шлюбом, а про зручність незайманого шляху порятунку [1 Кор. 7:32-38]. І, звичайно, мова апостола звернена до всіх християн, а не тільки до духовенства. Про кліриків апостол Павло пише в 1 посланні до Тимофія й у посланні до Тита. "Єпископ повинен бути непорочний, однієї дружини чоловік…Диякон повинен бути чоловік однієї дружини" [1 Тим. (3; 2,12)]. І далі: "Для того я залишив тебе в Криті, щоб ти довершив недокінчене й поставив по всіх містах пресвітерів, як я тобі наказував: якщо хто непорочний, чоловік однієї дружини…"[ Тит (1; 5-6)]... Із цих уривків видно, що духовенство не було зобов'язане додержуватися шляху дівоцтва. Навіть навпаки, підтвердження про те, що єпископ гарний сім'янин було необхідним свідченням, тому що "хто не вміє управляти власним будинком, чи той буде піклуватись про Церкву Божу?" [1 Тим. 3:5].

Отже, спроба католиків знайти підтвердження у Святому Писанні практики обов'язкового целібату для духовенства в Римсько-католицькій церкві не може вважатися здійсненною. Залишається тільки один доказ -- багатовікова традиція католицизму.

Таким чином, питання целібату лежить у площині навчання, виробленого католиками після розколу 1054 р. і в основі цієї проблеми лежить вчення про папу (у наслідку це було віднесено до всього римського кліру), як про "ікону Христа" [15, 276]. Відповідно до цього вчення, священик, під час здійснення таїнства, повинен сприйматися віруючими як Христос. Наслідком цього з'явився перенос даного твердження на все життя духовенства, а тому що Спаситель був дівичем, то, щоб повною мірою відповідати Його образу, духовенству було запропоновано перебувати у стані целібату. Однак, це положення суперечить Святому Писанню: один зі шляхів християнського життя видається за єдино можливий.

Таке положення справ привело до сучасної кризи. Кількість судових позовів, за обвинуваченням католицького кліру в сексуальних злочинах перевалило за 10 тисяч.

Порушення євангельської традиції й заміна її своїм переказом привело до відродження реформаційних рухів у сучасній Римсько-католицькій церкві. Все частіше лунають голоси за скасування целібату духовенства. Тисячолітня аномалія вимагає вирішення. Нинішній понтифік навряд чи скасує целібат, а от наступний, швидше за все це зробить. Причин для цього безліч, починаючи від вище наведених судових обвинувачень кліру й закінчуючи острахом втрати впливу в тих регіонах, де Католицька церква вже втрачає свій колишній авторитет Тут можна говорити про США, Мексику, Бразилію, Венесуелу й т.д.

.

Також не слід забувати, що боротьба проти целібату почала набирати силу, після того як католикам було дозволено читати Святе Писання До II Ватиканського собору читати Св. Писання дозволялося тільки священикам. Цей Собор дозволив читати Св. Писання всім католикам, що й було закріплено в Католицькому катехізисі. Див.: Катехізис Католицької Церкви, М., 1996, стор. 506.

, тобто тоді коли люди довідалися про два шляхи можливі для осіб духовного сану. Втім, II Ватиканський собор уже почав відступати від цієї традиції, дозволивши одружений дияконат. Тому можна припустити, що рух за скасування целібату набрав силу, і його прихильникам залишається тільки дочекатися зручного випадку, наприклад, зміни понтифіка.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10