У 80-х роках ХVІ ст. постала і вища Духовна школа - Острозька академія, заснована Боголюбивим князем Констянтином Констянтиновичем Острозьким. Постання Острозької академії, заснування друкарні, переклад і видання Острозької біблії - все це було великим духовним даром для українського народу, його святої української православної церкви.

Острозька академія виховала ціле покоління борців за українську духовність і українську душу, які зброєю слова чинили опір її ворогам.

Ще один яскравий феномен духовної освіти на Рівненщині - це філія-академія в Гощі, заснована у 1639 році українською православною княгинею Раїною Соломорецькою з роду Гойських. Академія в Гощі - це філія Києво-Молилянської академії, яка була заснована з благословення великого митрополита Петра Могили, а її фундатором стала видатна українська православна княгиня Раїна Соломорецька, яка в своєму маєтку заснувала монастир Св. Михайла, а при ньому вищу школу переведену з Вінниці. Проіснувала Гощанська академія до 1672 року і, як і Острозька виховала багато українських Богословів, вчених-патріотів, духівників церкви і т.д.

Братська школа в містечку Степань була широко відома на тогочасній історичній Волині. Вона пріснувала до кінця ХVІІ ст. І дала нашій церкві і українській культурі багато визначних діячів, зокрема відомого іконописця середин ХVІІ ст. Семена Стапанського, святі образи якого збереглися до нашого часу і вражають глибиною релігійно-національного духа, ряд інших культурно-мистецьких та релігійних достойників [40, c.75].

Видатний мученик і праведник нашої церкви, перший православний єпископ Волині - Варлаам Шишацький заснував 1796 року в м. Острозі Волинську Духовну семінарію. ЇЇ острозький період сягає 1796 -1825 років, коли вона була переведена до містечка Ганнополя. Острозький період Волинської Духовної семінарії тісно пв'язаний з ім'ям її засновника, який наповнив цю Духовну школу українським духом, і цей український дух витав в ній з 1796 по1918 рр. коли наша земля була окупована москалями, а наша церква, духовність закуті в ганебні варварські ланцюги московського бездуховного рабства. Одночасно, з заснуванням Волинської Духовної семінарії, в Острозі постало Духовне повітове, парафіяльне училище, яке в 1833 році було переведено до Дермані. В духовних повітових училищах готували кандидатів до Волинської Духовної семінарії і, як правило, учнями були діти православних священиків, дияконів, церковних і прицерковних осіб. Тривалий час духовна освіта на Рівненщині була залита хвилями полської, московської, німецької окупації, і лише з постанням незалежності України воскресла і кожним роком набирає висоти духу і глибини віри. З відродженням УАПЦ 1991 року засновано при Рівненсько-Острозькій єпархії пастирські курси, на яких здобували духовну освіту наші молоді священики-патріоти, які вибрали шлях служіння Богові. Пастирські курси проіснували до 1996 року. Саме тоді ж владикою Серафимом, архієпископом Рівненським і Острозьким, було засноване Рівненське Духовне училище, яке зробило лише один випуск своїх вихованців - в червні 2000 року [39, c.75].

З приходом на кафедру єпископа Даниїла в 2000 році докорінно змінилося на краще духовне життя на Рівненщині, а саме духовна освіта зазнала якісних змін. Владика Даниїл направив рапорт святішому патріарху Філарету і священному Синоду про реорганізацію Рівненського Духовного училища в Семінарію. На прохання владики ректором Семінарії призначено протоієрея Ігоря Швеця, високоосвіченого, глибоко віруючого духівника, людину з добрими організаторськими здібностями [40, c.75].

З того часу Рівненська Духовна семінарія стала головним осередком Духовної освіти на Рівненщині, вона лишається єдиним спадкоємцем всіх своїх попередників, продовжує їх славні традиції виховання кандидатів у душпастирі для рідної церкви, які б вірою правдою служили Богові та Україні.

3. Проблеми релігійного життя Рівненщини

3.1 Аналіз законодавчого поля щодо поширення релігії в Україні

У розділі І Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" викладені основні його положення. А саме:

- гарантування права на свободу совісті громадянам України та здійснення цього права;

- забезпечення відповідно до Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та норм Міжнародного права, визнаних Україною, соціальної справедливості, рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від ставлення до релігії;

- визначення обов'язків держави щодо релігійних організацій;

- визначення обов'язків релігійних організацій перед державою і суспільством;

- подолання негативних наслідків державної політики щодо релігії і церкви;

- гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі і гуманізму, громадянської злагоди і співробітництва людей незалежно від їх світогляду чи віровизнання.

В Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" дозволяється відокремити декілька основних прав, які конкретизують свободу совісті: по-перше, мати, вибирати, змінювати релігію або переконання за власним вибором; по-друге, свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати одну релігію чи не сповідувати ніякої. Так у ст. 4 про рівність громадян незалежно від ставлення до релігії йдеться про те, що:

- громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується,

- будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі і ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України;

по-третє, відправляти релігійні культи. Це право здійснюється періодично і пов'язане, зокрема, з виникненням державно-правових та інших відносин. В Україні вільне відправлення релігійних обрядів забезпечується тим, що воно:

а) не порушує громадського порядку;

б) не пов'язане з посяганням на права інших громадян;

в) не заподіює шкоди здоров'ю населення;

по-четверте, відкрито виражати, вільно поширювати свої релігійні чи атеїстичні переконання [41, c.75].

Однак, аналізуючи сутність свободи совісті, слід відзначити, що насамперед, вона не означає відмови від будь-якої відповідальності людини за свої думки і вчинки. Тому в цьому законі наголошено, що ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятись від виконання своїх конституційних обов'язків.

З початку 2003 року в Державному комітеті України у справах релігій було проведено чотири засідання Колегії, на яких розглянуто ряд важливих питань, пов'язаних з основними напрямками діяльності Комітету.

У січні на засіданні Колегії було затверджено статистичний звіт Держкомрелігій за 2002 рік і розглянуто стан виконавської дисципліни структурних підрозділів у роботі з документами. Було відзначено, що впродовж минулого року до Держкомрелігій надійшло та опрацьовано 6132 документи й водночас підготовлено та відправлене 4308 вихідних документів, що надійшли з вищих органів влади (міністерств, відомств та інших установ). 1277 документів було взято на контроль як такі, що мали визначений термін виконання й потребували вирішення [42, c.75].

У лютому на розширеному засіданні Колегії було розглянуто інформаційний звіт Держкомрелігій "Стан та тенденції розвитку релігійної ситуації в Україні" за 2002 рік. Члени Колеги разом з керівниками регіональних управлінь у справах релігій обговорили релігійну ситуацію в, зокрема, Донецькій, Волинській, Тернопільській областях та Автономній Республіці Крим.

19 березня 2003 р. на засіданні Колегії Держкомрелігій були розглянуті питання про стан дотримання законодавства України про свободу совісті та релігійні організації у Рівненській області, про роботу структурних підрозділів центрального апарату Державного комітету України у справах релігій з виконання актів та доручень Президента України, Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, звернень народних депутатів України, а також про заходи Державного комітету України у справах релігій, які випливають із розпорядження Кабінету Міністрів України від 4.03.2003 p. N 123-р "Про додаткові заходи щодо забезпечення ефективної співпраці Кабінету Міністрів України з Верховною Радою України".

Відзначалося, що в результаті вжитих заходів у Рівненській області впродовж останніх років послідовно й цілеспрямовано забезпечується реалізація державної політики щодо релігії та церкви, зменшилась напруга в релігійному середовищі, кількість відкритих протистоянь віруючих різних конфесій, грубих порушень законодавства про свободу совісті, виявів релігійного екстремізму та фанатизму [42, 43, c.75, 44, 45 c.76].

3.2 Конфесії України в контексті міжнародних релігійних реалій

Якщо порівняти карту релігій світу і карту релігійної мережі України, перше, що кидається в очі, це наявність на нашій карті майже всіх тих конфесій, які є найбільше поширеними на карті світовій. Чим же зумовлене таке порівняно велике конфесійне різноманіття в Україні?

Вивчення історії нашого буття як етносу засвідчує, що нинішньому конфесійному різноманіттю в Україні сприяло ряд чинників. Перший - наше межове розташування між Сходом і Заходом, між двома світовими релігіями - християнством та ісламом, між двома основними течіями християнства - Православ'ям та Католицизмом. Другий - відсутність в Україні протягом століть національної держави, що не сприяло утвердженню на наших теренах своїх національних Церков. Третій - урбанізація, що створила умови, коли на релігієвибір особистості, особливо у великих містах, вже не впливає усталена конфесійна громадська думка чи сімейна традиція. Четвертий - відсутність конфесійної екології у наших історичних Церков, їхня незорганізованість до місіонерської роботи. П'ятий - матеріальна скрута традиційних Церков, які нездатні налагодити таку благодійницьку, просвітницьку чи видавничу діяльність, як це можуть принесені в Україну в останнє десятиліття конфесії [8, c.73].

Окремо слід сказати про роль міжнародного чинника, а саме: 1. Ми не маємо спеціальних законів, які б обмежували втручання зарубіжних релігійних центрів у внутрішнє релігійне життя України. 2. Якщо в політичній сфері на теренах колишнього Союзу з'явилися незалежні держави, то в релігійній продовжує діяти та система інституційного підпорядкуванню зарубіжжю, яка склалася в часи, коли у нас була відсутня свобода віросповідань, Україна не була незалежною країною. 3. Українці надто вже толерантні і міжнародно законопослушні при прийнятті на свої терени зарубіжних релігієтворів, легко йдуть на їх реєстрацію й офіційне визнання

Розглянемо причини поширення найбільших релігійних конфесій по території України.

Православ'я. Тут з Україною як окремою країною ніхто не рахується. Нещодавно в Асхані відбувся всесвітній форум релігій, на якому Україну репрезентував Московський Патріархат. Російська Православна Церква - державна Церква Росії, не дає згоди на утворення в Україні своєї Православної Автокефалії чи навіть Автономії, вдалася до анафемування всього, що пов'язано з національним виокремленням України з російської "тюрми." Православна Церква України Московського патріархату розглядається як один із засобів очікуваного повернення до якоїсь нової східнослов'янської державної структури, нової імперії. Багато, що в святих Російської Православної Церкви значиться останній цар цієї імперії Микола ІІ, ікони якого вже не один раз транспортувалися по українських єпархіях Церкви Московського Патріархату. А царевича Олександра проголошено також святим, подають я захисника українських діточок, організовуючи на його честь молодіжні хресні ходи по парафіях УПЦ МП всієї України. Залишилося ще знайти живого престолонаступника. В московсько-православних виданнях взагалі береться під сумнів існування такого народу як українці, такої держави як Україна.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9