тім, щоб допомогти клієнту у виявленні своїх внутрішніх резервів і в

усуненні факторів, що заважають їхньому використанню. Консультант також

повинний допомогти клієнту зрозуміти, яким він хоче стати. Клієнтам під час

консультування варто щиро оцінювати своє поводження, стиль життя і

вирішити, яким образом і в якому напрямку вони хотіли б змінити якість

свого життя.

М. Сох називає це "структуруванням процесу терапії", що може бути

первинним і вторинної. Під первинним структуруванням мається на увазі

особиста присутність консультанта (психотерапевта) у терапевтичному

просторі і значення цієї присутності для клієнта. Вторинне структурування –

це діяльність консультанта, що забезпечує максимальний рівень розкриття

клієнтів. У першому випадку ми відповідаємо на запитання, ким є

консультант, а в другому – що він робить. Структуруючи терапевтичний

процес, консультант надає клієнту ініціативу в саморозкритті. Іноді

ініціативу приходиться обмежувати, якщо консультант почуває, що в даний

момент клієнт занадто енергійний. Іншими словами, консультант активує і

контролює "потенціал розкриття" клієнтів.

Керуючись таким розумінням процесу консультування ми сформулювали

найважливіші рольові функції консультанта:

- побудова відносин із клієнтом на взаємній довірі;

- виявлення альтернатив саморозуміння і способів діяльності клієнтів;

- безпосереднє "входження" у життєві обставини клієнтів і їхні

відносини зі значимими для них людьми;

- створення навколо клієнтів здорового психологічного клімату;

- постійне удосконалювання процесу консультування.

Якщо в такий спосіб загалом представити зміст ролі консультанта, стає

очевидним, що дуже істотної складової процесу консультування є особистість

консультанта.

2.2. Вимоги до особистості консультанта – модель ефективного

консультанта

Особистість консультанта (психотерапевта) виділяється майже у всіх

теоретичних системах як найважливіший цілющий засіб у процесі

консультування. Підкреслюються то одні, то інші її риси. Відомий

англійський психоаналітик угорського походження М. Balint у 1957 р. говорив

про повне забуття того, що психотерапія – це не теоретичне знання, а

навички особистості. Йому вторить не менш знаменитий представник

гуманістичної психології С. Rogers (1961), підкреслюючи, що теорія і методи

консультанта менш важливі, ніж здійснення їм своєї ролі. З. Фрейд на

питання про критерії успішності психотерапевта відповів, що психоаналітику

не обов'язкова медична освіта, а необхідна спостережливість і уміння

проникати в душу клієнта. [8]

Отже, власне кажучи основна техніка психологічного консультування – це

"я-як-інструмент", тобто основним засобом, що стимулює удосконалювання

особистості клієнта, є особистість консультанта (А.Адлер: "техніка

лікування закладена у Вас").

A. Storr [9] відзначає, що психотерапію і психологічне консультування

прийнято вважати незвичайними професіями, оскільки багатьом людям важко

представити, як можна цілими днями вислухувати чужі історії про нещасливе

життя і труднощі. Тому представників цих професій чи вважають

ненормальними, чи мирськими святими, що перебороли людську обмеженість. Ні

перше, ні друге не є вірним. Звідси питання: "Хто такий консультант, а

точніше, що являє собою консультант як людина, які вимоги пред'являються до

нього як до особистості, що робить його професійним помічником у заплутаних

проблемах інших людей?" Насамперед варто сказати, що ніхто не народжується

психотерапевтом чи консультантом. Необхідні якості не вроджені, а

розвиваються протягом життя.

Узагальнюючи сказане, підкреслимо, що ефективність консультанта

визначається властивостями особистості, професійними знаннями і

спеціальними навичками. Кожний з цих факторів забезпечує якісний

консультативний контакт, що і є стрижнем психологічного консультування. У

підсумку від консультативного контакту залежить остаточний ефект

консультування – зміна особистості клієнта в процесі конструктивних дій

консультанта. Анітрошки не применшуючи значення теоретичної і практичної

підготовки, ми все-таки схильні віддати перевагу фактору особистості

консультанта. У свій час М. Balint і Е. Balint писали, що знання можна

одержати з книг чи лекцій, навички здобуваються в процесі роботи, але їхня

цінність обмежена без удосконалювання особистості психотерапевта;

психотерапія стає ремеслом, вимощеним добрими намірами, якщо її не

піднімають на професійний рівень відповідні якості особистості

психотерапевта.

Яким же повинне бути сполучення властивостей особистості, що найбільшою

мірою забезпечувало б успіх консультування? Хоча досліджень у цій області

досить багато, однак однозначної відповіді про властивості особистості, що

сприяють ефективній роботі консультанта, на жаль, немає. Дуже часто при

описі процвітаючого консультанта як професіонали, так і клієнти вживають

побутові поняття: "відкритий", "теплий", "уважний", "щирий", "гнучкий",

"терпимий". Починалися спроби виділити властивості особистості, необхідні

консультанту для роботи з профвідбору. Національна асоціація професійної

орієнтації США виділяє наступні властивості особистості (цит. по [9]):

- прояв глибокого інтересу до людей і терпіння в спілкуванні з ними.

Цей фактор характеризується як інтерес до людей у силу їхнього

буття, а не тому, що деякі з них шизофреніки чи психопати;

- чутливість до установок і поводження інших людей;

- емоційна стабільність і об'єктивність;

- здатність викликати довіру інших людей;

- повага прав інших людей.

У 1964 р. Комітет з нагляду і підготовки консультантів США установив

наступні шість якостей особистості, необхідних консультанту (цит. по: [8]):

- довіра до людей;

- повага цінностей іншої особистості;

- проникливість;

- відсутність упереджень;

- саморозуміння;

- свідомість професійного боргу.

Ми акцентуємо такі особливості: чуйність, об'єктивність (неототожнення

себе з клієнтами), гнучкість, емпатію і відсутність власних серйозних

проблем. До особливо шкідливого для консультанта рис відноситься

авторитарність, пасивність і залежність, замкнутість, схильність

використовувати клієнтів для задоволення своїх потреб, невміння бути

терпимим до різних спонукань клієнтів, невротичну установку у відношенні

грошей.

На думку A. Storr [9], ідеальним психотерапевтом чи консультантом у

стані бути симпатична людина, відвертий і відкритий почуттям інших; здатний

ототожнюватися із самими різними людьми; теплий, але не сентиментальний, що

не прагне до самоствердження, однак повинен мати свою думку і здатний її

захистити; що вміє служити на благо своїм клієнтам.

Якщо продовжити огляд численних джерел літератури про властивості

особистості, що необхідні консультанту, щоб надавати допомогу, являти собою

каталізатор самопізнання, зміни й удосконалювання іншої людини, ми

наблизимося до моделі особистості ефективного консультанта. Подібний

перелік особистісних особливостей міг би послужити основою програми по

підготовці консультантів. Мова йде, звичайно, про "рухливу" модель,

оскільки кожен консультант має можливість її доповнити. Розглянемо фактори,

здатні скласти ост такої моделі.

1 Аутентичність.

A. Storr [9] називає аутентичність стрижневою якістю психотерапевта і

найважливішою екзистенціальною цінністю. Він виділяє три основних ознаки

аутентичного існування:

- повне усвідомлення дійсного моменту;

- вибір способу життя в даний момент;

- прийняття відповідальності за свій вибір.

Аутентичність у якомусь ступені узагальнює багато властивостей

особистості. Насамперед, це вираження щирості стосовно клієнта. Аутентична

людина жадає бути і є самим собою як у своїх безпосередніх реакціях, так і

в цілісному поводженні. Вона дозволяє собі не знати усі відповіді на

життєві питання, якщо їхній дійсно не знає. Вона не поводиться як закохана

людина, якщо в даний момент почуває ворожість. Труднощі більшості людей у

тім і полягають, що вони багато енергії витрачають на програвання ролей, на

створення зовнішнього фасаду, замість того щоб використовувати її на

рішення реальних проблем. Якщо консультант велику частину часу буде

ховатися за професійною роллю, клієнт теж сховається від нього. Якщо

консультант виконує роль тільки технічного експерта, відмежовуючи від своїх

особистих реакцій, цінностей, почуттів, консультування буде стерильним, а

його ефективність – сумнівною. Стикнутися з життям клієнта ми можемо,

тільки залишаючись живими людьми. Аутентичний консультант найбільш придатна

модель для клієнтів, що служить прикладом гнучкого поводження.

2 Відкритість власному досвіду.

Тут відкритість розуміється не в змісті відвертості перед іншими

людьми, а як щирість у сприйнятті власних почуттів. Соціальний досвід учить

нас заперечувати, відкидати свої почуття, особливо негативні. Дитині

говорять: "Замовчи, великі діти (чи хлопчики) не плачуть!" Дорослим

навколишні говорять те ж: "Не плач!" чи "Не нервуй!" Тиск навколишніх

змушує витісняти сум, дратівливість, злість. Ефективний консультант не

повинний відганяти будь-які почуття, у тому числі і негативні. Тільки в

такому випадку можна успішно контролювати своє поводження, оскільки

витиснуті почуття стають ірраціональними, джерелом неконтрольованого

поводження. Коли ми усвідомлюємо свої емоційні реакції, то можемо самі

вибирати той чи інший спосіб поводження в ситуації, а не дозволяти

неусвідомленим почуттям порушувати регуляцію нашого поводження. Консультант

здатний сприяти позитивним змінам клієнта, тільки коли виявляє терпимість

до всієї розмаїтості чужих і своїх емоційних реакцій.

3 Розвиток самопізнання.

Обмежене самопізнання означає обмеження волі, а глибоке самопізнання

збільшує можливість вибору в житті. Чим більше консультант знає про себе,

тим краще зрозуміє своїх клієнтів, і навпаки – чим більше консультант

пізнає своїх клієнтів, тим глибше розуміє себе. Невміння почути, що діється

усередині нас, збільшує схильність стресу й обмежує нашу ефективність, крім

того, зростає імовірність упасти жертвою задоволення в процесі

консультування своїх неусвідомлених потреб. Дуже важливо реалістично

відноситися до себе. Відповідь на питання, як можна допомогти іншій людині,

криється в самооцінці консультанта, адекватності його відносини до власних

здібностей і взагалі до життя.

4 Сила особистості й ідентичність.

Консультант повинний знати, хто він такий, ким може стати, чого хоче

від життя, що для нього важливо власне кажучи. Він звертається до життя з

питаннями, відповідає на питання, поставлені йому життям, і постійно піддає

перевірці свої цінності. Як у професійній роботі, так і в особистому житті

консультанту не слід бути простим відображенням надій інших людей, він

повинний діяти, керуючись власною внутрішньою позицією. Це дозволить йому

почувати себе сильним у міжособистісних відносинах.

5 Толерантність до невизначеності.

Багато людей незатишно почувають себе в ситуаціях, у яких бракує

структури, ясності, визначеності. Але оскільки однієї з передумов

становлення особистості є "прощання" людини зі звичним, відомим із власного

досвіду і вступ на "незнайому територію", консультанту зовсім необхідна

впевненість у собі в ситуаціях невизначеності. Власне кажучи саме такі

ситуації і складають "тканину" консультування. Адже ми ніколи не знаємо, з

яким клієнтом і проблемою зштовхнемося, які прийдеться приймати рішення.

Впевненість у своїй інтуїції й адекватності почуттів, переконаність у

правильності прийнятих рішень і здатність ризикувати – усі ці якості

допомагають переносити напругу, створювана невизначеністю при частій

взаємодії з клієнтами.

6 Прийняття особистої відповідальності.

Оскільки багато ситуацій у консультуванні виникають під контролем

консультанта, він повинний нести відповідальність за свої дії в цих

ситуаціях. Розуміння своєї відповідальності дозволяє вільно і свідомо

Страницы: 1, 2, 3, 4