імпортом так званих "інвестиційних товарів" — машин, устаткування тощо,

необхідних для модернізації виробництва. За логікою системної трансформації

країна, використавши цей імпорт за призначенням, здатна згодом компенсувати

тимчасовий торговельний дефіцит. На жаль, Україна досі недостатньо

використовувала цю можливість .

Відсутність помітних зрушень у товарній структурі

Зростання обсягів торгівлі з ЄС було досягнуто без будь-яких істот-

них зрушень у товарній структурі. Відкриття європейських ринків Україна

використала для нарощування експорту тих продуктів, які вже у минулому мали

досить високі експортні квоти, спираючись на технологічну базу і а ноу-хау

радянських часів. З-поміж експортної палітри металургії та хімії Україна

експортувала до Європи надто вузький асортимент простих виробів з

невеликими ступенем обробки. Отже, зростання обсягів продажу цих

капіталоємних товарів у ЄС було досягнуто не завдяки нарощуванню їхнього

виробництва, а лише через переорієнтацію поставок з внутрішнього ринку та

ринків колишнього СРСР на решту світу .

Головні носії експортного буму України до ЄС - це металургія (чорні та

кольорові метали й вироби з них), одяг, продукція основної хімії та овочі.

Саме за рахунок цих продуктів експорт України зростав щороку двозначними

темпами. Структурні зрушення в структурі імпорті полягали у зростанні

питомої ваги перероблених продуктів харчування;

натомість імпорт машин та устаткування — певна річ, через поглиблення

загальної економічної кризи - відчутно скорочувався.

Саме остання тенденція й стала на заваді широкому використанню імпорту на

цілі модернізації. Лише у гнучких галузях промисловості -харчовій та легкій

- останнім часом можна спостерігати ознаки пожвавлення виробництва, зокрема

через використання на підприємствах

імпортованих інвестиційних товарів.

Решта ж галузей досі на змогла опанувати сучасні технології. Скепсис

європейських партнерів щодо здійснення інвестицій у важку промисловість

України пов'язаний з добре відомими хронічними валами підприємницького

клімату в країні -неусталеністю законодавства, поширенням корупції та

втручанням державних органів в діяльність компаній. Внаслідок цього

несприятливі зрушення в галузевій структурі промисловості на користь

енергоємних виробництв тільки закріпилися.

Обмеження щодо подальшого нарощування експорту

Структурні вади, притаманні українській промисловості, у свою чергу

ускладнюють подальше нарощування обсягів експорту України до ЄС та, власне,

підводять експортний потенціал до межі вичерпання. Одним з головних

структурних викривлень є в цьому плані так званий імпортний компонент в

експорті. Традиційний український експорт є надто енергоємним. Відтак,

Україна неспроможна експортувати свої традиційні товари без збільшення (або

принаймні збереження незмінним) імпорту енергоносіїв. Високий ступінь

концентрації експорту (коли обмежена кількість товарних груп або товарів

мають високу питому вагу у загальному обсязі) змушує країну продовжувати

енергетичний імпорт. Звідси виникає замкнене коло, що далося взнаки вже

1998 року: скорочення енергоімпорту призвело до падіння обсягів випуску в

металургії, а це, серед іншого, спричинило істотне падіння обсягів експорту

металів.

Інше глибинне структурне викривлення звернуло на себе увагу завдяки

поширенню антидемпінгових процесів проти українського експорту. У січні

1999 року експерти ОЕСР звинуватили українських та російських виробників

сталі у недотриманні міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та

свідомому заниженні цін збуту на ринках США та ЄС. Попри вкрай низьку

ефективність виробництва (витрати на виробництво однієї тони сталі в Росії

та Україні становлять в середньому 19,5 години проти 4,1 години в країнах

ОЕСР) обидві країни "спромоглися" пропонувати сталь власного виробництва за

цінами суттєво нижчими за такі, що відповідають т.зв. домінуючим ринковим

умовам (prevailing market conditions), а відтак вважаються прийнятними на

міжнародному ринку сталі. Свідоме , заниження цін є безперечним порушенням

узгоджених правил торгівлі та засад міжнародної конкуренції. Зрозуміло, що

ці дії дають підстави для запровадження проти порушників антидемпінгових

розслідувань.

Погляд на чинники, що уможливили такий несприятливий для України перебіг

подій, недвозначно свідчить про їхній зв'язок з глибинними структурними

викривленнями, притаманними теперішній системі господарювання в Україні.

Недотримання міжнародних стандартів обліку стало можливим завдяки втечі

підприємств у взаємну заборгованість, використанням грошових сурогатів та

бартеру у розрахунках та "заощадженню" коштів шляхом невиплати заробітної

плати працівникам. Якщо українські виробники досягають низької собівартості

своєї продукції саме завдяки цим особливостям, то так звана абсолютна

конкурентоспроможність чорних металів на ринку ЄС відразу стає сумнівною.

За таких умов, крім того, неможливо з'ясувати, чи є рівень цін, за якими

йдуть розрахунки на українському внутрішньому ринку, економічно

виправданим. Часто навіть і самі ціни не піддаються відстеженню. Ясно одне:

за існування системи неплатежів та бартеру прозорості, а відтак справжнього

використання конкурентних переваг України у торгівлі з ЄС бути не може. Що

довше в Україні існуватимуть означені викривлення, то важче буде країні

аргументовано спростовувати закиди в демпінгу через порушення міжнародних

стандартів обліку. Найбільш уразливими при цьому залишатимуться саме

чутливі товари (зокрема метали), частка яких складає майже 60% експорту

України до ЄС.

Проблеми імпорту

Можливості України збільшувати закупівлю вкрай необхідних інвестиційних

товарів з ЄС обмежується подорожчанням імпорту через знецінення

національної валюти, що відбулося внаслідок фінансової кризи вересня -

грудня 1998 р. Помісячні обсяги імпорту товарів з країн "решти світу"

починаючи з вересня 1998 року, були помітно меншими, ніж у відповідні

місяці торік. По лютий 1999 року включно Україна так і не спромоглася

відновити минулорічний обсяг імпортних надходжень зі світових ринків поза

межами СНД.

З огляду на зазначені вище структурні вали українського господарства стає

зрозумілим, що Україна повинна будь-що вдосконалити товарну структуру

імпорту — зберегти в ньому наукоємкі товари та скоротити справді

некритичний імпорт готового продовольства, автомобілів т.ін. Наразі в

країні, не в останню чергу завдяки вже згадуваному пристосуванню гнучких

виробництв харчової та легкої промисловості, виникла сприятлива кон'юнктура

для конкуренції вітчизняних виробників з імпортними поставками.

2.1 Торгово-економічна співпраця України з Німеччиною.

З моменту проголошення незалежності Україна почала вживати енергійні заходи

по встановленню і розвитку зовнішньої торгівлі з Німеччиною. З огляду на

економічний розвиток Німеччини, її потенціал, на її місце серед інших

розвинутих країн Заходу торговельно-економічні відносини з нею, безумовно,

мають пріоритетне значення.

У галузі зовнішньої торгівлі Німеччина була і залишається одним з

найважливіших партнерів України, на неї припадає близько 7% загального

обороту нашої держави. За підсумками 1998 р. Україна увійшла до десятки

головних торгових партнерів Німеччини у Центральній та Східній Європі й

впевнено посідає друге місце піісля Російської Федерації. Досягнутий рівень

взаємної торгівлі ( 2 млрд.дол) є найвищим за весь час існування незалежної

Української держави, хоча й досить скромним порівняно із загальними

обсягами німецької зовнішньої торгівлі, де наша частка становить лише 0,2

%.

У структурі торгівельного обороту спостерiгається від'ємне сальдо взаємної

торгівлі, яке на жаль, набуло хронічного характеру (рис 3) аналогічною,

проблемою стикаються й інші країни з перехідною економікою. Варто

зауважити, що серед 27 держав ЦСЄ та СНД тільки три (Росія, Словенія,

Словаччина) спромоглися досягти позитивного торговельного балансу з

Німеччиною.

Фактично у 1994 рр. щорічний обсяг торгівлі між Україною Німеччиною

становив близько 669 млн дол, у якому експортна частка України була близько

228 мільйонів. Такий обсяг експорту взагалом характерний для невеликої

країни, що розвивається, проте за своєю товарною структурою він був

подібний до експорту високорозвинутих країн. У 1993 році 50 відсотків

українського експорту становили промислові вироби: машинобудівне

устаткування і одяг.

Рис 3

У 1995 році особливо збільшився німецький імпорт з України — на 20 % (до

325 мільйонів дол), а німецький експорт до України зріс всього на 11 % (до

910 мільйонів доларів). Навіть після цього Німеччина все ще зберігала

позитивне сальдо у розмірі 584 мільйонів дол. Імпорт з України лише на

третину покривав експорт з Німеччини.

У 1995 р. збільшення обсягів зовнішньо-торговельного обороту між нашими

двома країнами відбувалося завдяки прискореному зростанню українських

поставок на німецький ринок на фоні призупинення росту нашого імпорту.

Досягнуті внаслідок лібералізації української зовнішньої торгівлі та

стабілізації на внутрішньому валютному ринку позитивні тенденції в

українсько-німецькому товарообміні набули нової динаміки у 1996 р.У 1996

року товарооборот між Україною й Німеччиною порівняно з 1995 роком

збільшився на 24 відсотки, український експорт — на 25,9%, імпорт — на

21,4%.

Незважаючи на таке збільшення, німєцько - українській товарообмiн за умов

незначної вихідної бази розвивалися у дуже вузьких рамках.

У 1997 році спостерігалася тенденція паритетного збільшення як імпорту

так i експорту. В 1998 Український експорт виріс в порівнянні з 1997 роком

на 10%. Таким чином спостерігається позитивна тенденція .

Питома вага України у зовнішній торгівлі Німеччини складає зараз майже 0,2

відсотка. Головним чином з України до Німеччини експортуються товари

промислового сектора, їх питома вага у структурі експорту складає близько

90 відсотків. Провідне місце загального українського експорту посідають

текстильні вироби і одяг , виготовлені переважно із давальницької сировини

(33%), друге — вироби фармацевтичної та хімічної промисловості (13%), а

також вироби з заліза та сталі (13%) (рис 4,5). На вироби харчової

промисловості припадає 8,5%. У німецькому експорті до України також

переважають товари промислового сектора з питомою вагою близько 90%.

Рис 4

Рис 5

Перше місце посідають машини (27%), друге - транспортні засоби (12%), далі

—сировина та вироби хімічної й фармацевтичної промисловості (10%),

електротехнічні вироби (10%) і текстиль (9%) На продукти харчової

промисловості припадає 10% .

На сьогодні Україна стала одним з найбільших торгових партнерів Німеччини

у придбанні продукції машинобудування і поставок текстильних та

деревообробних виробів.

На жаль, значно скоротився імпорт інвестиційних товарів, зокрема

обладнання для підприємств легкої та харчової промисловості, металообробних

верстатів, виіробів точної механіки, що, зрозуміло, не сприяє поновленню

основних виробничих фондів в Україні На цьому тлі залишаються значними

обсяги так званого некритичного імпорту. Тільки тютюнових виробів,

алкогольних напоїв та пива було ввезено у 1998 Р. майже на 10 млн. марок,

що свідчить про необхідність подальшого вдосконалений державної митно-

тарифної політики.

Для забезпечення німецького експорту до України через гарантії фірми

«Гермес» щорічно створюється фонд розміром у 300 мільйонів німецьких марок.

Передумовою надання гарантій є відповідні гарантії уряду України.

Однак слід зважити на те, що становлення економічних і торговельних

зв'язків між нашими державами відбувається у складних умовах стагнації

внутрішньої кон'юнктури Німеччини., особливо у іі західних землях, та

загальної кризи господарства України. Тому налагодження ефективних

комерційних і виробничих зв'язків між фірмами і установами, підприємствами

і підприємцями, створення СП ,торговельних представництв потребує наявності

відповідних умов для співробітництва, підписання необхідних договорів та

Страницы: 1, 2, 3, 4