В.С. Проніна при аналізі компетенції органів міжгалузевого управління (насамперед державних комітетів) показує, що в їх діяльності можна розрізняти три види контролю:

1. Внутрішньовідомчий контроль як частина діяльності по управлінню всією системою.

2. Надвідомчий контроль, який є функцією, частиною власне міжгалузевої управлінської діяльності.

3. Надвідомчий контроль як міжгалузеве інспектування або державний нагляд за виконанням частини функцій міністерств із комплексом правоохоронних повноважень. Відповідно до цього виду контролю в структурі Держкомітетів створюються спеціальні інспекції. [121, С. 104]

Особливий погляд відносно співвідношення понять “контроль” і “нагляд” мав учений ? адміністративіст із Польщі Є. Старосьцяк, який розглядає їх як самостійні категорії.

Так, під контролем він розумів спостереження, визначення або виявлення фактичного стану справ, зіставлення фактичного стану справ із наміченими цілями, протидія несприятливим явищам і сигналізація компетентним органам про свої спостереження, проте без права приймати рішення про зміну напрямків діяльності обстеженого осередку.

У випадках, коли має місце дача вказівок, обов'язкових директив про зміну напрямку діяльності по керівництву підпорядкованими органами, йдеться про нагляд за адміністративними органами, а не про контроль. Контроль за діяльністю органів державного управління виступає як службова стосовно нагляду функція. До того ж, на його думку, зміст нагляду ніякою мірою не визначається формою зв'язків суб'єкта нагляду і піднаглядного об'єкта. “Наявність елементів централізму в системі органів державного управління припускає можливість здійснення такого нагляду шляхом видання службових вказівок підпорядкованим органам (директивний нагляд)”. [131, С. 202]

Це положення діаметрально протилежне позиції радянських та українських адміністративістів, які пов'язують один із елементів характеристики нагляду саме з відсутністю організаційної підпорядкованості об'єкта нагляду суб'єкту наглядової діяльності.

Здійснюючи аналіз нормативних актів законодавства часів колишнього СРСР, що регламентували діяльність наглядових ланок державного управління, Р.І. Денисов формулює головне завдання наглядових органів як спостереження за відповідністю виробничої та іншої діяльності колективів або окремих людей правовим розпорядженням з метою охорони конкретних управлінських суспільних відносин від усілякого роду посягань”. [34, С. 12]

В подальшому, відстоюючи точку зору про самостійність адміністративного нагляду серед видів соціального контролю, серед засобів забезпечення законності в державному управлінні, він вказує на наявність у цього виду державної діяльності “загальних характерних ознак”, якими, на його погляд, є: наявність спеціальних завдань у сфері контролю (в широкому розумінні слова); закінченість (очевидність) організаційного виділення суб'єктів цієї діяльності в загальній системі державних органів; специфіка основного методу їх діяльності; наявність спеціального об'єкта; видання нормативних актів, що встановлюють спеціальну компетенцію для всіх ланок системи в цілому або складових її частинах. [34, С. 19]

З цього приводу Д.М. Бахрах розрізняє дві організаційні форми нагляду в сфері управління.

1. Наглядову діяльність органів активної адміністрації, а також утворюваних нею комісій, для яких це не є основним видом роботи і здійснюється лише епізодично, найчастіше не з ініціативи суб'єкта управління, а на підставі заяв, скарг, справ, які надійшли до них. Це насамперед перевірка законності формування і діяльності підприємств, комерційних банків, засобів масової інформації, громадських об'єднань, кооперативів, здійснювана у формі реєстрації, ліцензування, зміни їх діяльності тощо.

2. Адміністративний нагляд, який здійснюється спеціальними відомствами і службами, органами для яких така функція є найважливішою і, навіть, головною. Його суб'єкти наділені функціональною владою, широкими надвідомчими повноваженнями. Їх діяльність ? це різновид міжгалузевого управління. Об'єктами такого нагляду можуть бути як державні, так і громадські, релігійні та інші недержавні організації, а також громадяни.

Адміністративний нагляд, як правило, полягає в забезпеченні виконання загальнообов'язкових норм, встановлених як законами, так і підзаконними актами, і здійснюваний систематично, причому, звичайно, за ініціативою його суб'єктів. І ще однією важливою особливістю такого нагляду Д.М. Бахрах вважає те, що він, як правило, пов'язаний із застосуванням адміністративного примусу. [18, С. 40]

Як зазначалося вище, контрольно-наглядову діяльність можна характеризувати або з управлінської, або з юридичної точок зору.

У першому випадку йдеться про функцію управління, стадії управлінського циклу, реалізацію принципу “зворотного зв'язку” в управлінні.

У другому ? про засіб забезпечення законності в реалізації виконавчої влади. Цю обставину потрібно мати на увазі при розгляді співвідношення контролю і нагляду: контроль і нагляд співвідносяться або з управлінських, або з юридичних позицій.

Не вдаючись у зміст проблеми, вважаючи, що це питання в достатньому обсязі вивчено в юридичній літературі, зазначимо, що з управлінської (функції, цикл управління, зворотний зв'язок) точки зору змісту контролю і нагляду, у тому числі й адміністративного, цілком збігаються. З погляду на це, адміністративний нагляд можна охарактеризувати як зовнішній контроль, тобто, констатувати, що між наглядовим органом і піднаглядним об'єктом відсутні відношення організаційної співпідпорядкованості. Ця істотна ознака адміністративного нагляду виділяється всіма українськими вченими-адміністративістами.

Проте, як зазначає більшість авторів, при виявленні змісту адміністративного нагляду його співвідносять з надвідомчим державним контролем, вносячи тим самим правові моменти в характеристику цих явищ.

Зауважимо також, що поняття “надвідомчий” і “зовнішній” контроль також не збігаються: поняття “зовнішній контроль” значно вужчий за змістом і містить у собі лише ознаку відсутності організаційної підпорядкованості у відношеннях між суб'єктом і об'єктом нагляду.

З юридичної точки зору, зміст адміністративного нагляду добре проглядається в порівнянні його з іншими видами контрольно-наглядової діяльності.

З цією метою спробуємо узагальнити критерії для такого порівняльного аналізу, висловлені в наведених вище точках зору на сутність адміністративного нагляду.

На наш погляд, такими критеріями можуть бути:

наявність організаційної підпорядкованості суб'єктів контрольно-наглядової діяльності і підконтрольних або піднаглядних суб'єктів;

належність до реалізації певної гілки державної влади;

оцінка дій піднаглядних або підконтрольних суб'єктів з точки зору лише законності, або з погляду законності і доцільності;

можливість втручання в діяльність підконтрольних або піднаглядних суб'єктів;

оцінка дій підконтрольних або піднаглядних суб'єктів з широкого кола питань або з вузької, спеціальної їх частини;

наявність або відсутність проміжної ланки при реалізації своїх повноважень;

можливість поширення контрольно-наглядових повноважень на громадян;

можливість здійснення контрольно-наглядових повноважень за власною ініціативою;

можливість застосування заходів адміністративного примусу, у тому числі й адміністративних стягнень;

широта або вузькість набору методів діяльності.

Розглянемо співвідношення адміністративного нагляду з іншими видами контрольно-наглядової діяльності, як то: з прокурорським наглядом, судовим контролем, внутрішньовідомчим і надвідомчим державним контролем, суспільним контролем, використовуючи ці критерії.

Збігання адміністративного нагляду з прокурорським наглядом вбачається насамперед з огляду на такі риси:

дії піднаглядних об'єктів оцінюються в обох випадках з позицій законності;

повноваження суб'єктів нагляду обмежені рамками наглядової діяльності;

об'єктом наглядової діяльності є суспільні відносини, врегульовані нормами права;

свої повноваження суб'єкти нагляду можуть здійснювати за власною ініціативою і поширювати їх на громадян;

крім цього варто зазначити, що набір методів діяльності і засобів реагування в обох випадках обмежений правовими розпорядженнями.

Розбіжність цих видів наглядової діяльності полягає насамперед у тому, що адміністративний нагляд є засобом реалізації виконавчої влади, у той час як прокурорський нагляд незалежний від будь-якої гілки влади, і здійснює нагляд за дотриманням законності в країні.

При реалізації своїх повноважень прокуратура охоплює діяльність піднаглядного суб'єкта з різних сторін, у той час як органи, що здійснюють адміністративний нагляд мають свій вузький об'єкт нагляду ? конкретні норми, правила, стандарти тощо. Крім цього, при виявленні правопорушень органи прокуратури можуть реалізовувати свої повноваження лише через “проміжну ланку” ? відповідну адміністрацію, вищий орган або суд, тоді як органи адміністративного нагляду наділені правами безпосереднього припинення виявленого правопорушення і самостійного застосування заходів адміністративного стягнення.

Порівнюючи адміністративний нагляд із судовим контролем, можна відмітити такі подібні риси:

відсутність організаційної підпорядкованості між суб'єктами контрольно-наглядової діяльності і підконтрольними й піднаглядними суб'єктами;

оцінка їх діяльності лише з погляду законності;

можливості втручання в оперативну діяльність суб'єктів;

в обох випадках об'єктом контрольно-наглядової діяльності є лише правовідносини;

названі органи можуть здійснювати свої контрольно-наглядові повноваження за власною ініціативою;

перелік методів діяльності органів обмежений рамками нормативних актів.

Особливість цього контролю полягає в тому, що він здійснюється не систематично, не повсякденно, як, наприклад, контроль з боку спеціалізованих контролюючих органів, а одноразово при розгляді справ (адміністративних, цивільних, кримінальних).

Розбіжність судового контролю та адміністративного нагляду полягає в тому, що судовий контроль здійснюється судовими органами, які відносяться до судової влади, причому, на відміну від адміністративного органу, для якого наглядова діяльність є основною, судові органи здійснюють свої контрольні повноваження паралельно зі своєю основною діяльністю ? відправленням правосуддя.

Лише в процесі відправлення правосуддя в судових органів з'являється можливість здійснювати оцінку стану законності в окремих організаціях, підприємствах і організаціях. Причому, на відміну від адміністративного нагляду, коло аналізованих питань при цій оцінці досить широке. Як і органи прокуратури, судові органи для реалізації контрольних повноважень використовують “проміжну ланку” ? відповідні адміністрації підприємств, установ і організацій. Крім цього, контрольні повноваження судових органів не поширюються на громадян. Єдиною формою реагування суду на розкриті порушення законності є окрема ухвала, у той час як арсенал засобів адміністративного нагляду набагато ширший.

Державний контроль є традиційним і найдетальніше вивченим засобом забезпечення законності і дисципліни в процесі реалізації виконавчої влади. Цей вид державної контрольної діяльності, особливо та його частина, як відомчий державний контроль, має багато спільних рис з адміністративним наглядом. Не випадково саме з цього приводу дещо відрізняються точки зору багатьох вчених-адміністративістів.

Подібність адміністративного нагляду і відомчого державного контролю можна бачити за такими позиціями:

обидва види контрольної і наглядової діяльності належать до реалізації однієї гілки державної влади ? виконавчої;

як для адміністративного нагляду, так і для відомчого державного контролю характерна відсутність організаційної підпорядкованості суб'єктів контрольної і наглядової діяльності;

в першому і другому випадках контролю або нагляду підлягає достатньо вузьке коло питань;

в обох випадках для реалізації контрольних і наглядових повноважень не потрібно додаткових “проміжних ланок”, ці органи наділені правами безпосереднього припинення й усунення шкідливих наслідків посягань на охоронювані об'єкти;

обидва види контрольних і наглядових органів наділені правами застосування заходів державного примусу;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22