4. Законодавством встановлено особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності (скла-дання протоколу, збір і оцінка доказів, винесення поста-нови тощо).

5. Адміністративна відповідальність урегульована нор-мами адміністративного права, що містить переліки адмі-ністративних стягнень та органів, уповноважених їх засто-совувати.

6. Право встановлення адміністративної відповідаль-ності має досить широке коло суб'єктів: Верховна Рада;

Реальна юридична відповідальність настає за наявності трьох підстав: нормативної, складовою частиною якої є норма, що закріплює склад; фактичної (правопорушення);

процесуальної (правозастосовчий, юрисдикційний акт).

Система правових норм, які регулюють застосування адміністративних стягнень, є нормативною основою адмі-ністративної відповідальності.

За змістом їх можна поділити на три види:

а) матеріально-правові, що закріплюють загальні пи-тання адміністративної відповідальності (завдання і сис-тема законодавства про адміністративні правопорушен-ня, підстави і суб'єкти відповідальності, система адміністративних стягнень та ін.); склади адміністративних проступків;

б) адміністративно-процесуальні, що закріплюють про-вадження у справах про адміністративні правопорушення;

в) організаційні, що закріплюють порядок створення, правове становище, підвідомчість суб'єктів адміністратив-ної юрисдикції.

Норми, що встановлюють адміністративну відповідаль-ність, розосереджені в різних кодексах і нормативних ак-тах. Основним їхнім джерелом є Кодекс України про адмі-ністративні правопорушення. Паралельно з ним діють Митний, Лісовий, Повітряний кодекси; закони " Про над-звичайний стан", "Про охорону державного кордону", "Про боротьбу з корупцією" та ін., що містять норми, яки-ми встановлюється адміністративна відповідальність.

Так, законом "Про надзвичайний стан" встановлена ад-міністративна відповідальність за порушення особою ре-жиму надзвичайного стану (ст. ЗО) і злісне багаторазове порушення цього режиму (ст. 31). Законом "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" встановлена відповідальність за адміністративні правопорушення, пов'язані з діяльністю на ринку цінних паперів (ст. 13).

Усі разом вони становлять законодавство про адмініст-ративні правопорушення.

У 60-х і 70-х роках учені-адміністративісти провели ве-лику роботу по розробці основних положень про адмініст-ративну відповідальність і підготували проекти кодифіко-ваних актів. Її результатом стало прийняття 7 грудня 1984 р. Кодексу про адміністративні правопорушення (введено в дію з 1 червня 1985 р.), що діє і сьогодні, прав-да, зі значними змінами і доповненнями. Він містить по-над 330 статей, об'єднаних у 33 глави і 5 розділів.

Цілі, принципи, повноваження учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення закріплені в IV розділі КпАП. Тут же містяться положення про поря-док здійснення адміністративного розслідування і розгляду справ, оскарження прийнятих постанов.

Останній, V розділ КпАП називається "Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень". У ньому сконцентровані норми, якими регулюється вико-нання кожного з існуючих стягнень.

Необхідно зазначити, що адміністративні проступки здебільшого вчиняються в один час, а розглядаються в ін-ший. Між днем учинення діяння і днем притягнення до відповідальності за це діяння проходить певний термін, протягом якого може змінитися законодавство. Якщо ста-ра норма скасована, виникає питання, якою нормою по-трібно керуватися: тією, що діяла на момент учинення, або тією, що діє на момент розгляду справи.

Це питання вирішується по-різному, виходячи з мате-ріальних і процесуальних норм.

За загальним правилом, особа, що вчинила адміністра-тивне правопорушення, підлягає відповідальності на підс-таві законодавства, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення (ч. 1 ст. 8 КпАП).

Тому акти, що встановлюють або посилюють відпові-дальність, зворотної сили не мають і можуть застосовува-тись лише щодо діянь, вчинених після вступу цих актів у законну силу. Гуманізм адміністративного права проявля-ється у встановленому законом винятку із загального правила, відповідно до якого норми, що пом'якшують або скасовують відповідальність, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до вступу та-ких норм у силу (ч. 2 ст. 8 КаПА).

Отже, якщо громадянин скоїв проступок, коли діяли одні процесуальні норми, а справа розглядається пізніше, коли вже набрали чинності нові процесуальні правила, провадження має бути проведене відповідно до нових норм.

У даний час виникає питання про існування адмініст-ративної відповідальності юридичних осіб. Проте дана проблема не набула прийнятного розв'язання ні в законо-давстві, ні в теорії адміністративного права.

Справа в тому, що чинне адміністративне законодав-ство не дає узагальненого визначення суб'єкта адміністра-тивного правопорушення і навіть не вживає такого термі-на. У Кодексі України про адміністративні правопорушен-ня використовується термін "особа" без чіткої вказівки на те, яка це особа: фізична або юридична. За рамками КпАП діє досить велика група норм, що встановлюють відпові-дальність юридичних осіб з вчинення протиправних дій. І хоча такі дії не віднесені законодавцем до адміністратив-них правопорушень, а відповідальність за них не названа адміністративною, вони мають багато їхніх ознак. Це, на-приклад, норми, що встановлюють відповідальність об'єд-нань громадян (статті 28--32 Закону "Про об'єднання гро-мадян" від 16 червня 1992 р.), норми Закону "Про відпові-дальність підприємств, установ та організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину" від 5 грудня 1996 р. тощо. Більше того, у Законі України "Про насіння" від 15 грудня 1993 р. ст. 25 міститься таке поло-ження: "Юридичні і фізичні особи, винні в порушенні за-конодавства з питань насінництва, притягаються до дис-циплінарної, адміністративної та кримінальної відпові-дальності згідно із законодавством України".

Очевидно, ці обставини дозволяють деяким дослідни-кам вважати, що в адміністративному праві України, за аналогією з Російською Федерацією, де діє закон "Про ад-міністративну відповідальність підприємств, установ і ор-ганізацій за адміністративні правопорушення в галузі бу-дівництва", вже сьогодні існує адміністративна відпові-дальність юридичних осіб1. Гадаємо, що дана позиція більше відповідає перспективам удосконалення інституту адміністративної відповідальності, ніж реаліям сьогодніш-нього дня.

Чинний на сьогодні КлАП недвозначно, хоча і побічно, визнає суб'єктом проступку тільки фізичну особу. Про це, зокрема, свідчать закріплені нормативне його ознаки.

Так, ст. 12 встановлює вік, з досягненням якого настає адміністративна відповідальність (16 років); ст. 20 передба-чає як обов'язкову ознаку суб'єкта його осудність; ст. 33 вимагає при накладенні стягнення враховувати особу пра-вопорушника; ст. 256 вимагає, щоб у протоколі про адмі-ністративне правопорушення в обов'язковому порядку бу-ли відомості про особу правопорушника, а також зобов'я-зує правопорушника підписати протокол; ст. 268 закріплює за особою, що скоїла проступок, право виступа-ти рідною мовою тощо. Важко уявити, що перелічені нор-ми розраховані на юридичних осіб. Більш того, ст. 27 КпАП абсолютно точно визначає, що штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення.

Характеристика адміністративних стягнень. Сут-ність і мета адміністративного стягнення зафіксовані в ст. 23 КпАП. У ній підкреслюється, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з ме-тою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів, а також запобіган-ня вчинення нових правопорушень.

До осіб, які не є громадянами України, може бути застосоване адміністративне видворення за межі України (ст. 24 КпАП і ст. 32 Закону "Про правовий статус іно-земців").

Усі названі стягнення тісно пов'язані між собою й утворюють єдину систему. Їх насамперед об'єднує загальна мета: захист правопорядку, виховання осіб, що учинили адміністративні проступки, у дусі дотримання законів, а також попередження вчинення нових проступків як сами-ми правопорушниками, так і іншими особами.

Кожне стягнення є покаранням, мірою відповідальнос-ті, призначеної за проступки, а застосування будь-якого стягнення означає настання адміністративної відповідаль-ності і тягне для винного несприятливі юридичні наслідки.

Адміністративне стягнення заподіює винному певні страждання, обмеження. Проте покарання не є самоціл-лю, воно тільки необхідний засіб виховання і попереджен-ня правопорушень. Стягнення є запобіжним заходом на шляху вчинення нових правопорушень з боку винного (приватна превенція) і правопорушень з боку інших осіб (загальна превенція). Завдання попередження правопору-шень деякі покарання розв'язують не тільки своїм вихов-ним впливом, а й позбавленням правопорушника можли-вості знову порушити закон.

Адміністративні стягнення накладаються компетентни-ми органами і посадовими особами шляхом видання спе-ціальних індивідуальних актів управління, що мають при-мусовий характер. Примусовий вплив повинен бути спра-ведливим, відповідати характеру проступку й особи правопорушника. Його тяжкість залежить від тяжкості проступку.

Кожне з наведених у статті стягнень не рівнозначне ін-шому за об'єктом стягнення, усі вони не збігаються за об-сягом і вагою впливу. Ця розмаїтість відбиває множин-ність об'єктів адміністративних правопорушень і засобів зазіхань на них, а також нерівномірний ступінь небезпеки правопорушень.

За характером впливу стягнення поділяються на осо-бисті, майнові, особисто-майнові. Так, попередження й адміністративний арешт спрямовані безпосередньо на осо-бу правопорушника. До майнового належать штраф, ви-правні роботи, вилучення і конфіскація предмета. Особис-то-майновим стягненням є позбавлення спеціального пра-ва. Це стягнення в тому або іншому обсязі впливає на особистість через його майнові інтереси.

Система стягнень суворо формалізована: ними є тільки ті заходи примусового впливу, які законодавець визначив як адміністративні. Будь-які інші засоби примусу, навіть якщо вони подібні до стягнення за метою, змістом, наз-вою, до таких не належать. Так, треба відрізняти такі стяг-нення, як адміністративний арешт (ст. 32), сплатне вилу-чення предмета (ст. 28) і конфіскацію предмета (ст. 29), позбавлення спеціального права (ст. ЗО) від таких заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, як адміністративне затримання (ст. 261), вилучення речей і документів (ст. 265), відсторонення во-діїв від керування транспортними засобами (ст. 266).

Види адміністративних стягнень. Попередження (ст. 26 КаАП) застосовується як самостійна міра покаран-ня за вчинення незначних адміністративних порушень, а також щодо осіб, які вперше вчинили проступок і при цьому мають добрі характеристики. Зміст попередження як міри адміністративного стягнення полягає в офіційно-му, від імені держави, осудженні протиправного діяння органом адміністративної юрисдикції й у попередженні правопорушника про неприпустимість таких дій надалі.

Попередження про припинення протиправної поведін-ки провадиться, коли правопорушення ще не закінчене, з метою припинення протиправної поведінки й у встановле-них законодавством випадках є обов'язковим першим примусовим заходом.

Таким чином, даний запобіжний захід відрізняється від попередження як адміністративного стягнення тим, що стягнення накладається за певний проступок компетент-ним державним органом шляхом винесення спеціальної постанови.

Попередження-стягнення необхідно також відрізняти від попередження як заходу впливу щодо неповнолітніх (від 16 до 18 років), що застосовується в порядку ст. 24'

Штраф -- адміністративне стягнення накладається на правопорушників або в адміністративному порядку (орга-нами адміністративної юрисдикції, повноваження яких визначені статтями 218--2201 і 222--2447), або в судовому (адміністративне-юрисдикційні повноваження міських і районних судів визначені ст. 221). Це винятково грошове стягнення. Чинному законодавству про адміністративні правопорушення не відомі інші форми штрафу (наприк-лад, натуральний штраф).

У адміністративно-юрисдикційній практиці штраф -- домінуючий вид стягнення. Насамперед це пояснюється тим, що він передбачений як єдиний або альтернативний захід за більшість адміністративних правопорушень.

У випадку несплати штрафу у встановлений термін по-станова про накладення стягнення направляється для ут-римання відповідної суми з грошових прибутків правопо-рушника. Якщо утримати штраф із цих прибутків не має можливості, посадовою особою виноситься постанова про накладення штрафу судовим виконавцем при районному (міському) суді. Судовий виконавець спрямовує стягнення штрафу на особисте майно правопорушника.

Мета сплатного вилучення -- виключити володіння предметом, забороненим до використання або ж викорис-товуваним з порушенням установлених правил. Дана міра більш м'яка порівняно з конфіскацією і відрізняється від неї сплатним характером.

За цільовою спрямованістю дане стягнення відрізняєть-ся від такої міри, як реквізиція. Реквізиція (від лат. reguisitum -- необхідне) -- це вилучення державного майна у власника в державних або громадських інтересах з випла-тою власнику вартості реквізованого майна.

Адміністративно-правова конфіскація завжди є спеці-альною (має спеціальний характер). Це означає, що кон-фіскується не все майно і не будь-які предмети. Конфіска-ція провадиться тільки щодо речей, безпосередньо зв'яза-них із проступком і прямо названих у законі (рушниць та інших знарядь полювання, предметів спекуляції тощо).

До осіб, для яких полювання є основним джерелом іс-нування, не може застосовуватися конфіскація вогнепаль-ної зброї і боєприпасів до неї, а також інших знарядь по-лювання.

Вилучення як запобіжна міра провадиться у зв'язку з реальним, а не можливим правопорушенням, проте пока-рання правопорушника не є її метою. Мета даної міри -- припинення правопорушення.

Вилучені в порядку припинення правопорушення предмети зберігаються до розгляду адміністративної спра-ви. Після розгляду справи щодо цих предметів приймаєть-ся рішення або про їх конфіскацію, або повернення влас-нику, або про їх сплатне вилучення.

Вилучення з метою попередження правопорушень до-пускається щодо предметів, якими володіють на законних підставах, проте конкретні обставини дозволяють відпо-відним державним органам приймати рішення про їх вилу-чення в адміністративному порядку. Рішення про таке ви-лучення приймаються відповідно до чинного законодав-ства.

Конфіскація як одне з додаткових покарань за вчинен-ня злочинів (статті 23 і 35 КК) провадиться винятково за вироком суду, є додатковим покаранням за скоєний зло-чин, може поширюватися на все майно засудженого або його частину, незалежно від зв'язку предметів, що конфіс-куються, із злочинним діянням.

Вилучення на підставі цивільно-правових норм здій-снюється винятково в судовому порядку з відповідним по-зовом (див.: статті 105, 136 ЦК).

Позбавлення спеціальних прав (ст. ЗО КпАП). Позбавлен-ня прав -- це обмеження правосуб'єктності громадянина в адміністративному порядку за адміністративні проступки. Ця міра застосовується щодо тих суб'єктивних прав, які раніше були надані суб'єкту органами державного керу-вання. Якщо громадянин неправильно використовує нада-не йому право, орган державного управління тимчасово позбавляє його цього права.

Серед стягнень КпАП називає тільки два види позбав-лення спеціального права: права керування транспортни-ми засобми (статті 108; 116; 122; 123; 124; 130 та ін.) і права полювання (ст. 85).

Таке стягнення передбачається за грубе або система-тичне порушення порядку користування правом. Воно за-стосовується уповноваженими на те посадовими особами органів внутрішніх справ (щодо права на керування авто-мобільним транспортом); органами річкового транспорту і Державтоінспекції по маломірних суднах (щодо права ке-рування річковими і маломірними суднами); органами, що здійснюють нагляд за дотриманням правил полювання (щодо права на полювання) на термін до трьох років.

Позбавлення прав, будучи стягненням, водночас вико-нує завдання припинення протиправної діяльності, у ньому вдало сполучаються каральний і припинювальний моменти. Попереджувальне завдання воно вирішує не тільки шляхом виправлення і перевиховання правопоруш-ника, а й шляхом позбавлення його можливості знову чи-нити аналогічні проступки.

До осіб, що користуються транспортними засобами в зв'язку з інвалідністю, позбавлення права на керування може застосовуватися тільки у випадках керування ними транспортом у стані сп'яніння. Не можна позбавляти пра-ва полювання осіб, для яких полювання є основним дже-релом існування.

Виправні роботи (ст. 31 КпАП) -- стягнення майнового характеру, що триває. Воно застосовується на термін від 15 днів до двох місяців із відбуванням за місцем постійної ро-боти винного і з відрахуванням до 20 відсотків його заро-бітку в доход держави.

Виправні роботи призначаються районним (міським) судом (суддею). Дана санкція застосовується тільки до правопорушників, що мають постійну роботу. Вона не мо-же застосовуватися до непрацездатних осіб (пенсіонерів за віком, інвалідів, до вагітних). Крім цього, відповідно до ст. 15 КпАП, виправні роботи не можуть бути застосовані до військових, призваних на збори військовозобов'язаних, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Виправні роботи призначаються тільки як основне стягнення й відбуваються виключно за місцем постійної роботи правопорушника. Відрахування здійснюються із заробітку за основним місцем роботи, за сумісництвом, гонорарів, одержуваних за договорами і трудовими угода-ми. Вони не допускаються з пенсій, грошової допомоги, виплат одноразового характеру.

Крім відрахувань грошових сум у доход держави, ви-правні роботи припускають ще ряд правообмежень майно-вого і трудового характеру, так, у період відбування ви-правних робіт забороняється надання чергової відпустки, час їх відбування не зараховується у виробничий стаж, не допускається звільнення з роботи за власним бажанням, крім окремих випадків (перехід на роботу з кращими умо-вами праці, на роботу з фаху тощо).

У випадку ухвалення рішення про виселення іноземець зобов'язаний покинути територію України в терміни, за-значені в цьому рішенні. Якщо іноземець ухиляється від виконання такого рішення, то він підлягає затриманню і примусовому виселенню, проте для цього необхідна санк-ція прокурора. Затримання для примусового виселення допускається тільки на термін, необхідний для практичної реалізації даного рішення.

Висновок

Адміністративне право України являє собою одну з фундаментальних галузей права і профілюючих юридич-них дисциплін. Воно вивчає суспільні відносини у сфері державного управління і здійснює функції регулювання цих відносин притаманними йому юридичними засобами.

Адміністративне право ґрунтується на положеннях Конституції України, нормативних актів Верховної Ради, актів Президента та Уряду країни, актів центральних і міс-цевих органів державної виконавчої влади. Воно тісно пов'язане з теоретичними положеннями таких суміжних юридичних наук, як теорія держави і права, конституційне (державне) право, цивільне право, кримінальне право, кримінальний процес, кримінологія, трудове право та інших.

Адміністративне право посідає особливе місце в проце-сі реформування суспільства, подоланні кризових явищ в економіці та соціальній сфері. На цю галузь припадає ос-новне навантаження щодо юридичного забезпечення адмі-ністративної реформи, конституційних засад організації виконавчої влади, гуманізації діяльності держави, прав юридичних і фізичних осіб.

Поняття і підстави адміністративної відповідальності. Відокремлення адміністративної відповідальності від ін-ших видів юридичної відповідальності. Принципи адмі-ністративної відповідальності. Вік, після досягнення якого настає адміністративна відповідальність. Відповідальність неповнолітніх. Відповідальність посадових осіб. Відпові-дальність військовослужбовців та інших осіб, на яких по-ширюється дія дисциплінарних статутів. Відповідальність іноземних громадян і осіб без громадянства. Обставини, що виключають адміністративну відповідальність (крайня необхідність, необхідна оборона, неосудність). Можли-вість звільнення від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення.

Список використаної літератури

1. Кодекс України про адміністративні правопорушення.

2. Закон України «Про державну службу», 1993.

3. Админістративна діяльність органів внутрішніх справ. -- К., 1995.

4. Калаянов Д. П. Административно-юрисдикционная деятельность органов внутренних дел. -- Одесса, 1998.

5. Коваль Л. Адміністративне право. Курс лекцій. За-гальна частина, вид. 3-тє. Підручник. -- К., 1997.

6. Коваль Л. В. Відповідальність за адміністративні право-порушення. -- К., 1975.

7. Опрьчико В. Ф. Административная ответственность за правонарушения. -- К., 1988.

8. Остапенко О. І. Адміністративна деліктологія. -- Львів, 1995.

9. Самсонов В. М. Административное законодательство: понятие, содержание, реформа. -- Харьков, 1991.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5