Згадані та інші обставини призвели до різкого зменшення вилову товарної риби останніми роками, погіршення економічної ефективності рибництва, що видно з аналізу стану рибного господарства ВО «Укррибгосп», який є основним товаровиробником і постачальником риби на внутрішній ринок. Як видно з таблиці, в 1998 р. обсяг вилову риби до рівня 1989 р. становив тільки 23,6%, або зменшився в 4,2 рази. Причому спад виробництва відбувся у всіх природно-кліматичних зонах країни.

Аналіз показує, що основною причиною зменшення обсягів вилову товарної риби стало різке зниження рибопродуктивності нагульних ставів.

Занепад економіки рибного господарства став наслідком порушення технологій вирощування риби від личинок до товарного вигляду, погіршення використання основних і відсутності обігових засобів виробництва та інших причин. Отже, є необхідність проаналізувати основні причини зниження ефективності рибного господарства ВО «Укррибгосп».

Останніми роками виробничі показники вирощування рибопосадкового матеріалу значно погіршились: знизились рибопродуктивність вирощувальних ставів, середня наважка цьоголітків, їх вгодованість тощо.

Порівняно з попередніми роками та нормативними показниками якість рибопосадкового матеріалу гірше майже вдвоє. Внаслідок порушення технології вирощування середня наважка цьоголітків у 2004 р. становила 14 г. при нормативі - 20-25 г. Дуже низький вихід цьоголітків від посаджених на вирощування личинок - 25,5-37,3% при нормативах для України 50-60%. У зв'язку з недорозвиненістю вгодованість вирощених риб залишається низькою, що негативно позначається на їх перезимівлі.

На кількість та якість рибопосадкового матеріалу негативно впливає відсутність у ряді рибних господарств маточного поголів'я, невчасне проведення нерестової кампанії, недотримання технології інкубації ікри риб в інкубаційних цехах, що в підсумку призводить до пізньої посадки личинок риб на вирощування, масової їх загибелі. Нова технологія інкубації ікри рослиноїдних риб застосовується не скрізь. Зокрема, можливості його в Полтавському, Закарпатському та Вінницькому підприємствах використано в 2004 р. лише на 1,2-35%. Значну частину личинок риб завозять з інших господарств в непристосованій тарі, що призводить до їх загибелі під час транспортування.

Багато рибопосадкового матеріалу гине під час зимівлі. Так, на підприємствах ВО «Укррибгосп» вихід його із зимівлі становив: у 2002 р. - 58%, 2003-55% і в 2004 р. - 67% при нормативі 75-80%. Значний відхід риби під час зимівлі з багатьох причин, але основними з них є незадовільна якість рибопосадкового матеріалу, не підготовлені зимувальні стави та порушення правил зимівлі. Втрати рибопосадкового матеріалу під час зимівлі призводять до недозарибнення нагульних ставів та зростання собівартості товарної риби, оскільки незавершене виробництво загиблої риби переноситься на товарну. Все це погіршує ефективність рибного господарства.

Унаслідок низької якості рибопосадкового матеріалу, порушення технології вирощування товарної риби, відсутності повноцінних кормів для годівлі риби та інших чинників у більшості рибгоспів практикують велику густоту посадки рибопосадкового матеріалу, що нічим не обґрунтовується. Згідно з рибоводними нормативами на 1 ц товарної риби в нагульні стави слід пересаджувати 330-400 екз. річняків. Фактично цей показник перевищує норматив у кілька разів. У 2004 році на виловлений 1 ц товарної риби витрачено 1219 штук рибопосадкового матеріалу, а вихід дворічок становив 47,5%.

Ефективність використання рибопосадкового матеріалу для вирощування товарної риби в господарствах різна. Так, у 2004 році вихід товарних коропів від посаджених навесні в Сумському ВАТ був на рівні 91,3%, а рослиноїдних риб - 93,7%. У сусідньому Чернігівському об'єднанні вихід коропів становив лише 40%, рослиноїдних риб - 37%. В окремих підприємствах показники ще гірші: в Херсонському - відповідно, 14 і 29%, Вінницькому - 25 і 54%, Львівському ВАТ - 25,2 і 32% за нормативного показника - 75-80%. Відсутність належної уваги й контролю за використанням ресурсів та їх збереженням призводить до великих втрат рибопродукції і збитків.

Сільськогосподарські водойми, а їх понад 200 тисяч гектарів, за характером використання значно відрізняються від спеціальних рибоводних ставів рибгоспів, що ускладнює проблему їх рибогосподарського освоєння. В технологічному плані вони тісно пов'язані з організацією малого зрошення, використанням води для протипожежних заходів, напуванням худоби, відпочинком населення, аматорським рибальством тощо. Багато з наявних ставів потребують ремонту й реконструкції. Як правило, рибу тут вирощують без підгодівлі концентрованими кормами.

Свого часу Міністерством сільського господарства, а потім Держагропромом України було розроблено і здійснено заходи з використання цих водойм для вирощування риби і підвищення їх рибопродуктивності з концентрацією, спеціалізацією і міжгосподарською кооперацією рибництва в колективних і державних сільськогосподарських підприємствах. Протягом нетривалого часу на базі колгоспних ставів було створено 46 рибоводно-меліоративних станцій. Це були державні підприємства, що здійснювали свою діяльність на принципах господарського розрахунку і мали завдання вирощувати рибопосадковий матеріал, провадити ремонт і реконструкцію ставкового фонду в колгоспах і радгоспах, впроваджувати у виробництво новітні досягнення науково-технічного прогресу, зокрема, заводського методу відтворення риб, поліпшувати племінну справу у рибництві, здійснювати підготовку і перепідготовку рибоводних кадрів тощо. На базі рибоводно-меліоративних станцій систематично проводились республіканські та регіональні семінари, на яких вивчались досягнення науки і передового досвіду в цій галузі.

Вирощування рибопосадкового матеріалу на РМС зросло з 23,8 млн. шт. у 1971-1975 pp. до 103,1 млн. шт. в 2003 p., або в 4,3 рази. Підвищились рибопродуктивність вирощувальних ставів та якість рибопосадкового матеріалу. Колгоспи і радгоспи України були повністю забезпечені матеріалом для зариблення своїх ставів. Частину рибопосадкового матеріалу рибоводно-меліоративні станції реалізовували Ростовській, Бєлгородській, Тульській та іншим областям Російської Федерації. Особливо це стосувалося українських коропів. У свою чергу на РМС для вирощування завозили личинок рослиноїдних риб з Молдавії, Краснодарського і Ставропольського країв Росії. Рибоводно-меліоративні станції стали науково-технічними та організаційними центрами сільськогосподарського рибництва.

За інвентаризації ставкового фонду було встановлено, що в Україні більш як у 200 адміністративних районах площі ставів перевищують 300 гектарів. Треба було знайти можливості раціонально використати ці водні площі для вирощування риби. І такий шлях було знайдено - це міжгосподарська кооперація.

За кожною рибоводно-меліоративною станцією були закріплені зони для рибогосподарського обслуговування і при допомозі РМС були створені базові господарства, що мали порівняно кращі стави, кадри, матеріально-технічну базу і були в змозі освоювати в рибництві деякі елементи інтенсифікації. Таких господарств з так званим інтенсивним веденням рибництва було понад 250.

Є підстави вважати, що тільки завдяки концентрації, спеціалізації та міжгосподарській кооперації рибництва стало можливим виробляти щорічно в сільськогосподарських водоймах 15,4 - 18 тис. т товарної риби, або в 3,8 рази більше, ніж було в 1974 році до початку цієї роботи. Пошук шляхів подальшого розвитку рибництва тривав. Для деякої централізації окремих функцій міжгосподарських підприємств на обласному рівні почали створювати виробничі об'єднання в Черкаській та Вінницькій областях, асоціацію рибних господарств - у Дніпропетровській, виробничо-наукову систему «Риба» - в Тернопільській області.

Проте внаслідок реорганізації рибоводно-меліоративні станції ввійшли до ВО «Укррибгосп» Держагропрому України, в обласних управліннях сільського господарства було ліквідовано відділи ставкового рибництва, всі управлінські функції щодо рибництва перейшли до обласних рибокомбінатів, що мали чимало й своїх проблем. Рибоводно-меліоративні станції зменшили вплив на сільськогосподарські підприємства, що займалися рибництвом. Міжгосподарські підприємства розпалися, а рибницькі ферми було занедбано. Таким чином сільське господарство, взагалі жителі України втратили 12-15 тис. т риби, яку раніше без дотацій держави щороку виробляли рибоводно-меліоративні станції, міжгосподарські підприємства, об'єднання, асоціації і спеціалізовані рибницькі ферми колгоспів і державних господарств республіки.

1.2 Теоретико-методологічні методи формування рибопродуктивного підкомплексу

На основі методологічних положень щодо дослідження проблеми формування та розвитку рибопродуктивного підкомплексу виявлено достатню сукупність природних, організаційно-економічних і техніко-технологічних факторів, за наявності яких є всі підстави виділити його у відособлений продуктовий підкомплекс агропромислового комплексу країни. Тут виробництво продукції теж ґрунтується на використанні живих природних ресурсів, але досить своєрідних, які мають загальну назву - «аквакультура». Порівняно з іншими галузями сільського господарства у рибництві чи не найбільше проявляється роль природного фактора у технологічному циклі виробництва цієї продукції. Незмінним природним середовищем розвитку галузі є знову-таки специфічна сфера, яку населяють певні живі організми і яка являє собою водойми - внутрішні і зовнішні. У свою чергу внутрішні представлені річками, озерами, лиманами, ставками, іншими видами постійного збереження водних ресурсів. Зовнішні - насамперед моря й океани.

За засобами виробництва галузь рибництва значно відрізняється від використовуваних у рослинницьких і тваринницьких галузях сільського господарства. До них належать специфічні інженерно-будівельні споруди та облаштування водойм для їх використання у рибництві, засоби розведення й вирощування риби, догляду за водними басейнами, відтворювання водної продуктивної фауни тощо.

Для цього створюються відповідні основні, специфічні для галузі, фонди виробничої сфери, а також оборотні засоби для забезпечення функціональної діяльності основних фондів.

Продукція, одержувана в цих умовах, теж специфічна і не виробляється в галузях сільського господарства чи інших галузях матеріального виробництва. Отже, рибництво є відокремленим у процесі суспільного поділу праці виробництвом з властивими для нього засобами і предметами праці, технологіями й організацією виробничих процесів та характерною кінцевою продукцією. Це дає обґрунтовану підставу виділити рибне господарство, навіть те, що розвивається у внутрішніх водоймах, у самостійну галузь народногосподарського комплексу. При цьому слід зауважити, що рибництво як галузь виробництва продовольчих ресурсів характеризується високим рівнем інтеграції з промисловою переробкою і реалізацією продукції. Значною мірою це зумовлюється об'єктивними вимогами щодо необхідності зберігання і характеру споживання продукції рибного господарства. Як правило, переважна більшість видів і обсягів виготовленої продукції галузі може доставлятись і доставляється споживачам у готовому або майже готовому вигляді для харчування.

Таким чином, у країні в основному сформовано рибопродуктовий підкомплекс як важливу складову агропромислового підкомплексу, як сферу продовольчого забезпечення країни.

1.3 Основні фактори та система показників інтенсифікації розвитку рибопродуктивного комплексу

Усі рибогосподарські системи різняться між собою рівнем інтенсифікації. Якщо рибальство у водосховищах за рибопродуктивністю прийняти за одиницю, то товарне рибництво малих водойм буде становити 10, ставове - 100-600, індустріальне - 50-100 тис. У річках і водосховищах риба повністю живиться природними кормами, в ставовому рибництві їх питома вага - 15-40%, а в індустріальних рибу вирощують тільки на дорогих кормових сумішах.

Незважаючи на інтенсивний розвиток індустріальних методів рибництва і рибальства у водосховищах, основним постачальником живої товарної риби населенню в майбутньому залишиться ставове рибництво, а тому на факторах його інтенсифікації доцільно зупинитись детальніше.

Підвищення рівня інтенсифікації ставового рибництва потребує визначення й оцінки основних способів її досягнення.

Інтенсивні технології вирощування риби - це система науково обґрунтованих, взаємопов'язаних способів, технологічних операцій і прийомів, застосовуваних у тісному поєднанні й у відповідності з фізіологічними потребами риби за періодами її розвитку. Спрямовані ці технології насамперед на підвищення ефективності використання біологічних ресурсів водойм та риби.

У природних умовах без застосування методів інтенсифікації рибопродуктивність водойм в Україні може становити, ц/га: ставів - 1,5-2,0, малих водойм - 0,7-1,5, водосховищ - 0,2-0,4, озер, лиманів і водойм-охолоджувачів - 1,5-2,0. Основні витрати при цьому спрямовані на закупівлю рибопосадкового матеріалу і вилов риби для споживання. В річках і водосховищах відтворення рибних запасів відбувається в природних умовах. До основних факторів інтенсифікації розвитку рибопродуктивного підкомплексу належать такі.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5