Західноєвропейський живопис того часу представлений виключно книжковою мініатюрою. Книги виготовляли в монастирях. З поширенням християнства монастирі стали центрами церковної освіти і головними охоронцями бібліотек. Серед різноманітних галузей монастирського господарства, при великих абатствах, існували спеціальні майстерні-кіпторії, де переписували та прикрашали книги. Особливо розповсюдженим було Євангеліє, повчання отців церкви і богослужбові книги (лекціонарії, сакраментарії).

У кінці VІ-VІІ століття ірландські місіонери заснували ряд монастирів на континенті, сітка яких простягалася до Італії. Вони стали розповсюджувачами англо-ірландських форм декору рукописів, що зіграло не малу роль у подальшому розвитку книжкового мистецтва Європи.

У наступні віки мистецтво, не враховуючи виробів прикладного характеру, слугувало церкві. Із західноєвропейського мистецтва зникає статуарна скульптура на декілька століть.

У VІ - першій половині ІХ століття у країнах Західної Європи спостерігається розквіт релігійного мистецтва. Організація будівництва, монументальний живопис і створення розкішних рукописів займали помітне місце у прагненні державної влади до впорядкування внутрішнього життя імперії і всестороннього розвитку культури. Називають цей період каролінським відродженням, тривав він неповне століття. Найхарактернішою рисою цієї доби є свідоме звернення до спадку пізньої античності[38,46]. У становленні цього напрямку велике значення мали елементи меровінгського ірландського мистецтва, і вплив форм, вироблених народами Сходу, а саме Сірією, з якою країни, що входили до складу імперії Карла Великого, знаходились у тісних стосунках.

У архітектурі застосовують будівлі центричного типу. Яскравим прикладом є капела Карла Великого у Аахені, побудована біля 800р. за зразком церкви Сан Вітале у Равенні. У порівнянні з Сан Вітале форми відрізнялися великою тяжістю і простотою, надаючи їй суворого і величавого вигляду. Іншою пам'яткою центричного типу є церква у Жерміньї де Пре поблизу Орлеану, побудована тоді ж. Замальовки монастиря Сен- Рік'є (поч. ІХст., Північна Франція) свідчить, що каролінський період вже підготував тип романської базиліки з двома трансептами, подовженим хором і вежами.

Постійним і важливим елементом внутрішнього декору церков, монастирських приміщень були розписи у техніці мозаїки та фрески[57,39]. Від усіх розписів на основній території франської держави збереглися лише одиничні пам'ятки. Незвична своїм рідкісним сюжетом мозаїка апсиди у церкві Жерміньї де Пре (806). Зображений ковчег з ангелами по боках. Оригінальність форм та інтенсивність колориту свідчить про прямий вплив ранього християнського мистецтва Сходу.

Перше, що привертає увагу - багато золота і яскраве синє небо. У 30-х роках ХХ століття було віднайдено фрески з сценами із життя святого Стефана в Оксері (859). Природність пропорцій і руху фігур, а також живописна манера виконання де переважають коричневі тони на голубувато-сірому фоні свідчать про ремінісценції мистецтва пізньої античності. З іншого боку, схвильованість і драматизм дії, що складають характерні риси середньовічного мистецтва. Такі ж риси віднайдені у 1947 році у розписах біблейських і євангельських сюжетів у швейцарській церкві у Мюнстері (кінець ІХст.). Особлива цінність цієї пам'ятки у тому, що тут майже повністю зберігся ансамбль розписів, який дозволяє уявити розпис каролінського храму в цілому.

Стиль каролінського живопису проникає у Італію. У першій половині ІХ століття активізується художня діяльність у Римі. Поряд з виконаними у цей період мозаїками апсид церков Санта Марія ін Домініка, Санта Праседе (817-824), тут створюються пам'ятки обумовлені впливом художніх центрів до півдня від Альп. Композиція “Вознесіння Христа” у підземній церкві Сан Клементе (847-855), де експресивність персонажів повністю відповідають каролінському мистецтву.

Імперія Карла Великого була недовговічною. ІХ-Х століття - самий темний період у історії мистецтва західного середньовіччя. Лише у кінці першого тисячоліття нашої ери, коли минула загроза набігів, Західна Європа вступила знову у смугу більш нормального існування.

У 1000 році відкривається нова фаза мистецтва. У мистецтвознавчій літературі ця фаза отримала назву романського стилю. В основному це період ХІ-ХІІ століття. Єдність європейської культури цього часу обумовлена наявністю широких контактів між різними областями і країнами.

Зміни в господарському житті країн Західної Європи позначились на архітектурі і образотворчому мистецтві. Зростання економіки сприяло інтенсивному будівництву насамперед церковних соборів. Під впливом римських традицій і арабського мистецтва сусідньої Іспанії у Південній Франції на зламі Х-ХІ століття утворився новий стиль який дістав назву - романський. За своїм планом будівлі цього стилю відтворювали хрестоподібний тип римської базиліки з її поздовжніми і поперечними нефами, порталами у західному кінці.

Романське мистецтво поширилось у всіх країнах об'єднаних християнсько-латинською цивілізацією. Воно засвідчило зародження нової культури. Головна роль у їх існуванні випала на долю церкви. Вона досягає вершини могутності. Її вплив на життя того часу був необмежений. Тут зосередились великі матеріальні цінності, посилюється значення монастирів. Виникають загальноєвропейські монастирські угрупування, наймогутніше з яких було очолене бургунським абатством Клюні.

Основним замовником мистецьких творів була церква. Провідну роль займали монастирі. Їх активність була настільки великою, що романське мистецтво Франції, Англії, Іспанії, Германії можна назвати монастирським мистецтвом[3,140].

Важливим джерелом доходів монастирів і однією з основ їх впливу на народ були чудотворні мощі і реліквії святих. Це час найбільшого підйому культу святих.

Широкого розмаху набуло паломництво до святих місць і реліквій, головними з яких були Палестина, Рим, Північна Іспанія. Паломництво і хрестові походи відіграли велику роль у розвитку культури і мистецтва. Відбувався обмін досвідом, що сприяв збагаченню традицій, обумовив ту єдність стилю, яка характеризує європейську художню культуру ХІ-ХІІ століття.

Основним видом мистецтва є архітектура, головним завданням якої було створення кам'яного монастирського храму, який би відповідав вимогам церковної служби. Головний тип - базиліка, значно ускладнена у плані композиції. Новим є збільшення східної частини храму (хору), призначеного для духовенства. Стіни романських приміщень відрізняються великою товщиною і створюють враження міцності. Віконні і дверні прорізи дуже вузенькі.

Зовнішній вигляд романського храму чітко виражає особливості його плану і членування внутрішнього простору. Всі відмічені вище риси надають храму величі, строгості і в залежності від декоративних форм, більшу чи меншу суворість. Аналогічне враження створює і інтер'єр романського храму. Романські художники не прагнули відобразити реальний світ, не шукали правомірності фігур і достовірності їх оточення. Співвідношення компонентів, що зображували розраховане на створення враження реальної дії. Місце події зображувалось умовно. Для пояснення того, що воно здійснюється на лоні природи, художнику достатньо увести стилізоване зображення скали чи дерева. Схематична форма базиліки чи навіть одна аркада, розміщена поряд з персонажами, вказує, що подія відбувається у храмі.

Пануючим у композиції є площинне зображення. Фігури розміщенні у межах вертикальної поверхні, композиція не створює відчуття простору, глибини. Розміри фігур різного масштабу. Їх розмір залежить від ієрархічної значимості того, хто зображений. Зображення у середині тимпану більші ніж ті, що знаходяться по кутах; на фризах розміщені фігури приземистих пропорцій, на стовпах, колонах - переважають подовжені форми. Таке відношення до зображення складає одну з своєрідних і важливих рис романського стилю.

Об'ємність людської фігури мало виражена, пропорції вільні, одяг спадає складками, не узгодженими з формами і рухами тіла. Вони мало залежать від законів тяжіння [Дод.8].

Разом з тим виразність складає одну з важливих рис такого мистецтва. Любов до всього фантастичного і незвичайного притаманна мистецтву цього періоду. Щодо техніки, то в області монументального живопису, за виключенням Італії, де збереглися традиції мозаїк, звичною була фреска.

Як елементи декоративні в романському мистецтві переважали мотиви геометричних витків або стилізованої рослинності.

Скульптурі були притаманні умовність зображень людських фігур. Інтер'єри сакральних будівель дуже часто прикрашалися плоским настінним живописом, позбавленим тримірності фігур і перспективи. Кольоровість інтер'єрів посилювали різнобарвні вітражі, які саме в цей час почали застосовуватись у церковному мистецтві.

У ХІІ-ХІV столітті у більшості європейських країн розцвітає готика. Творча діяльність переходить від монастирів у руки світських майстрів, що об'єднуються у цехові організації. Посилення раціоналістичних моментів, реалістичні тенденції - ті риси, що відрізняють готику від романського стилю.

У Франції, де оформився цей стиль у першій половині ХІІ століття, собори були гордістю міст і крім релігійного призначення використовувались у світських цілях, для суспільних зібрань громадян. Використовуючи досягнення романського мистецтва у будуванні церков, дозволило звести великі кам'яні храми стрільчастої форми.

Тип базиліки зберігається, але спрощується у плані порівняно з романським. До найбільш розповсюджених зовнішніх декоративних форм належать невеликі вежі з гостроконечними шпилями на контрфорсах, високі фронтони над вікнами і дверима. Розповсюдженими є двобанні фасади, поділені на три яруси. Вони мають багато прикрашені портали, над якими розміщене велике кругле вікно (роза)[]. Над ярусом аркад - невисока декоративна галерея (тріфорій), над якою розташовані дуже великі вікна, що дають пряме світло головній частині собору. Вікна і рози заповнені легким кам'яним переплетенням, в інтер'єр якого вставлене кольорове скло. Динамічність внутрішнього простору посилюється химерною грою світла, що проникає через кольорове скло вітражів.

В усіх видах образотворчого мистецтва періоду готики провідне місце посідає скульптура. Складена на основі досягнень пізньороманської пластики, готична скульптура розвивалась у тісному зв'язку з архітектурою. Це дозволяє говорити про синтез мистецтв в період готики, що включала в себе і монументальний живопис у формі вітражу.

На зміну пануючого у художній концепції абстрактного начала приходить інтерес до явищ реального світу. Релігійна тематика продовжує домінувати, однак змінюються її образи, які наділяються рисами глибокої людяності. Одночасно посилюється роль світських сюжетів і важливе місце посідає портрет.

Портал залишається головним зосередженням скульптурного вбрання храму. Готична скульптура розвивається у тісному зв'язку з будівництвом великих соборів. Особливо важливими в цьому відношенні є французькі собори в Шартрі, Ам'єні, Реймсі [Дод.10], кожен з яких нараховує не менш двох тисяч скульптурних зображень. Відносно вибору сюжетів, а також розміщення зображень такий комплекс підкорений чітким правилам, встановленим церквою. Сукупність зображень на фасадах соборів виражає систему релігійного світовідчуття епохи.

У цей час ідеї богослов'я і уявлення про світ, напрацьовані у надрах церкви протягом ряду століть, досягли свого завершення і були зведені у чітку систему. Собор повинен служити втіленню зібраної у фокусі структури Всесвіту. Відносно символіки, закладеної в основі загального задуму храму, основний західний фасад звернений в сторону сонячного заходу, присвячений темі Страшного суду. Зображення його займало поле центрального тимпану, повторювало в основних рисах сформовану до цього часу іконографічну редакцію: зверху Христос, який сидить і показує на свої рани; по боках Марія і євангеліст Іоан (іноді Іван Хреститель); навколо ангели і апостоли; під ними звішуючий добрі і погані людські справи архангел Михаїл; зліва праведники, що ідуть в рай; справа демони і сцени мук у пеклі; ще нижче - воскресіння мертвих. Під тимпаном, по боках входу, відвідувачів зустрічали статуї Христа і апостолів. Бокові портали присвячувались Марії і особливо шанованому святому. У порталі Марії тимпан заповнювався сценами “Успіння”, “Вознесіння Марії”, “Коронування”. У порталах, присвячених святим, на тому ж місці розгортаються епізоди легенд. Задуманий як втілення загального уявлення про світотворення, готичний собор втілював зображення не тільки релігійних персонажів, але і реального світу.

Поширена у Франції і ряду інших країн середньої і північної Європи каркасна конструкція готичного собору, дозволила витіснити плоскі стіни великими вікнами, не залишила місця для монументального фрескового живопису. Відтепер фреску замінює вітраж, у якому зображення складаються з частин кольорового скла, поєднаних між собою вузькими перетинками [Дод.11]. Окремі деталі зображення - риси обличчя, волосся, складки одягу - наносяться особливими фарбами, які після опалення скла зливаються з його поверхнею і набувають прозорості. Тримався вітраж на залізній арматурі в свою чергу укріпленій у камінних амбразурах і переплетеннях віконних прорізів.

Отже, у ХІІ-ХІІІ столітті народились нові форми архітектури і образотворчого мистецтва, що репрезентували наступний стиль середньовічного мистецтва - готичний.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11