Як бачимо, унійні школи впродовж розглянутого періоду знайшли певний розвиток переважно на білоруських землях та білорусько-українському прикордонні. І хоч однією з цілей унії єпископи вважали піднесення освітнього рівня кліру і мирян, уніатській ієрархії наприкінці XVI -- у першій половині XVII ст. не вдалося зорганізувати хоч трохи значної шкільної мережі на українських землях. Реформа освіти у цей період була заслугою православних навчальних закладів -- Острозької академії, мережі братських шкіл на чолі з Львівським і Києво-Могилянським колегіумами.

Розділ 3. Книгописання

Період кінця XVI -- першої половини XVII ст. можна назвати часом розквіту української книжкової культури. Таке піднесення позначилось і на мистецькому оформленні, і на тематиці та мові рукописних пам'яток. Якщо в другій половині XVI ст., точніше, починаючи від 60-х рр., відбувався процес проникнення народної мови в літературні пам'ятки, причому не лише світського, а й богослужбового характеру, то в першій половині XVII ст. вживання народної розмовної чи української книжної мови стало явищем повсюдним [18, 25-26]. Серед історичних причин спалаху письменства (йдеться не лише про літературу, а й про книгописання) можна виділити деякі основні. Поширення реформаційних ідей стало неабияким поштовхом до пробудження національної свідомості, що, своєю чергою, спричинило вияв інтересу українських книжників до перекладу літургійних текстів "простою", тобто розмовною мовою. Другим важливим стимулом до активізації книгописання стала поява неперервного українського друкарства. З одного боку, друкована книжка збагатила репертуар новими пам'ятками і, зрозуміло, вигравала порівняно з рукописною за якістю виконання та мобільністю виготовлення. З іншого -- друковані видання викликали так звану читацьку спрагу на книжку, тоді як самі друковані книжки цієї спраги вдовольнити не могли. Адже можливості друкарень ще не відповідали рівневі попиту на їхню продукцію, друкована книжка коштувала набагато дорожче за рукописну [18, 27]. Окрім того, цензурний контроль не давав змоги друкувати всі поспіль потрібні тодішній читацькій аудиторії твори (йдеться передусім про пам'ятки полемічного письменства, що мали подекуди яскраву спрямованість проти офіційної політики та церкви в межах Речі Посполитої).

Починаючи від середини XVIст. в українські землі дедалі активніше проникали пам'ятки західноєвропейської та центральноєвропейської культури загалом і літератури зокрема, здебільшого в друкованих виданнях. Головними посередниками в передачі західних пам'яток були чехи та поляки [4, 132-133].

Спалах у розвитку національної книжності насамперед виявився в істотному розширенні кола пам'яток. Під впливом друкованих чеських та польських реформаційних переробок, що з'явилися в Україні, українські книжники виконали переклади "посполитою мовою" літургійних і канонічних текстів. Серед таких пам'яток насамперед варто згадати Крехівський апостол другої половини XVIст. (після 1563р.), переклад з кальвіністського видання, Новий Заповіт Валентина Негалевського 1581р., переклад з польського социніанського тексту 1577р. Мартина Чеховича.

Тогочасний книжковий репертуар збагачувався за рахунок нових для української книжності жанрів. Це були "четьї", книги релігійного або й світського змісту. До першої групи можна зарахувати Учительне Євангеліє нового типу. Ця популярна в Україні наприкінці XVI -- на початку XVIIст. пам'ятка перейняла чимало рис "Постилли" М. Рея, перший друк якої з'явився 1557р. у Польщі, та інших протестантських збірок проповідей. До другої групи залучають досить велике коло цілком світських творів, що надходили в Україну із Західної та Центральної Європи. Йдеться насамперед про пам'ятки повістевої літератури, зокрема твір угорського гуманіста Ніколая Олаха "Аттила", Роман про Трістана та Ізольду, уривки "Декамерона" Боккаччо, французькі фабльо (байки), польські фацеції (жарти). Розширювався український репертуар також за рахунок оригінальних та перекладних творів поезії, драми, історіографічної прози, правової літератури [4, 142-145].

Найяскравішою серед церковних пам'яток, де виразно присутня українська мова, є Пересопницьке Євангеліє 1556 -- 1561рр. -- найраніший повний текст перекладу канонічного Євангелія з церковнослов'янської українською книжною мовою. Майже одночасно з пересопницьким кодексом виникла ціла низка інших пам'яток з елементами розмовної мови: Житомирське Євангеліє 1571р., Євангеліє 1581р. (переклад виконав Валентин Негалевський у с. Хорошеві на Волині), Літківське Євангеліє кінця XVIст., яке містить дві вставки українською мовою, що органічно вплітаються в церковнослов'янський текст.

Найчастіше, судячи з кількості копій, переписували богослужбові книжки. Натомість за різноманітністю назв і жанрів істотно переважали твори літератури для читання, причому дедалі частіше серед них траплялися пам'ятки світського характеру (повісті, поетичні твори, літописи, хроніки, мемуарні записки тощо).

Упродовж другої половини XVI -- першої половини XVIIст. в Україні часто переписували Прологи, оскільки за цей час пам'ятка жодного разу не виходила друком. Найбільша кількість списків припадає на другу половину XVIст., трохи менше копій датовано першою половиною XVIIст., решту рукописів створено, очевидно, на зламі XVI і XVIIст. Для прикладу можна назвати Пролог 1579р. Іляша Туркевича; Пролог кінця XVI -- початку XVIIст.; Пролог 1633р.

Пам'ятки, призначені для індивідуального читання, представлені різноманітними жанрами. Виділяють, зокрема, пам'ятки патристичної, агіографічної, історичної (чи історіографічної) прози, природознавчої літератури, юридичні, художні. Найбільшу кількість списків творів патристичної літератури датують першою половиною XVIIст., трохи меншу -- XVIст. Найпоширенішими серед них були переписи творів Василія Великого, Єфрема Сирина, Григорія Богослова [15, 39].

Репертуар літератури природознавчої тематики представлений здебільшого пам'ятками, успадкованими від візантійської літератури, зокрема новими обробками Шестиднева, Фізіолога (збереглося небагато списків). Натомість про погляди західноєвропейських вчених-гуманістів в Україні можна було довідатися з друкованих видань. [71, 165]

Жанр юридичної літератури репрезентували пам'ятки церковного права, зокрема Кормчі (Номоканони), які були відомі в різних варіантах. Окрім того, у другій половині XVIст. в Україні поширювалися копії Литовських статутів, застосовуваних у судовій практиці. Серед таких пам'яток, наприклад, можна згадати Почаївський список Другого Литовського статуту початку 80-х рр. XVIст.; копію 1619р. Третього Литовського статуту, яку виконали Адам Залуський і Лукаш Гошковський у міській канцелярії Києва; Статут Литовський першої половини XVIIст. тощо.

Наприкінці XVIст. виникла українська мовознавча література, представлена здебільшого працями викладачів шкіл: Кирила-Транквіліона Ставровецького, Лаврентія Зизанія, Мелетія Смотрицького. Низку такого роду пам'яток видано друком, тексти яких копіювали від руки. Деякі твори поширювалися лише в рукописному вигляді, зокрема анонімна "Синоніма славеноросска" середини XVIIст., "Лексикон латинскій" 1642р. Єпифанія Славинецького [71, 187].

Як було зазначено, у другій половині XVI і особливо в першій половині XVIIст. відчутно збагатився репертуар художньої літератури, зокрема за рахунок нових перекладів. Надзвичайно популярною в Україні була "Александрія". Однак датовані XVI -- першою половиною XVIIст. списки цієї пам'ятки внаслідок частого використання не збереглися. Чималий інтерес викликала також "Повість про Варлаама та Йоасафа", доступна в окремих списках та в складі Прологів і збірників.

Упродовж другої половини XVI -- першої половини XVIIст. візантійська традиція ще помітно впливала на розвиток української книжності. Прикладом типу книжки, сформованого за візантійським зразком, може бути збірник морально-повчальних творів -- Ізмарагд. Одночасно виникали цілком нові типи, що склалися під впливом європейської (зокрема польської) книжкової культури (збірники з текстами творів світської літератури: поезії, прози, драми) і як самобутні національні типи (збірники полемічних творів). За приблизними підрахунками, співвідношення між перекладними та оригінальними пам'ятками (за кількістю назв і копій) від другої половини XVIст. почало змінюватися на користь оригінальних (переважно за рахунок полемічних та літописних) [71, 169].

Важливо, що в рукописну книжку XVIст. дедалі активніше проникали світські елементи: обширні передмови переписувачів, коментарі до основного тексту, дописки, а саме -- тлумачення незрозумілих слів та виразів (у Кормчій 1604р. священика Василія), примітки полемічного характеру (у "Бесідах" Іоанна Златоуста початку XVIIст.). Таке явище було важливим показником секуляризації книжкової культури. Причому немалу роль у цьому процесі відіграла друкована книжка як найавторитетніша: переписувачі наслідували її структуру і зміст, насичені світським елементом набагато більше, ніж рукописні пам'ятки.

Судячи із збережених списків або згадок про них, можна говорити про певну тенденцію розвитку книгописання. До 80-х рр. XVIст. кількість рукописних пам'яток помітно зростала. Після виникнення друкарства вони ненадовго (на одне-два десятиліття) трохи втратили попит. Проте від початку до середини XVIIст. масштаби книгописання внаслідок загального культурного прогресу (друкована книжка не встигала задовольняти запити широких освічених кіл) помітно зросли.

3.2 Книгодрукування і література

Вплив ідеології Відродження і Реформації знайшов відображення у розвиткові літератури і книгодрукування. Винахід І.Гуттенберга, перехід від папірусу і пергаменту до паперу у XV ст. були передумовами активного розвитку книжкової справи у Європі. Більшість книг, особливо наукових, в цей період друкувалися латиною.

У кінці XV - на початку XVIст. перші книги церковнослов'янською мовою надрукували Швайпольт Фіоль у Кракові і Франциск Скорина у Празі. В Україні поштовх для розвитку книгодрукарства дав Іван Федоров власне, І.Федоров відновив занедбане книгодрукарство, який втік з Москви від переслідування реакційного духовенства у 60-х роках XVI ст. У 1573р. Федоров за допомогою меценатів створив у Львові друкарню, де роком пізніше надрукував знаменитий “Апостол” (збірник описів життя святих). Через деякий час Федоров розорився, заклав друкарню і на запрошення князя К.Острозького, - одного з тих, хто зберіг відданість православ'ю, - переїхав у його маєток в м. Острозі. Саме в цей час тут за ініціативи К.Острозького здійснювався грандіозний проект - готувалося до друку перше у слов'янському світі повне видання Біблії церковнослов'янською мовою. Щоб уявити масштаби робіт, треба сказати, що з метою пошуків достовірного тексту К.Острозький спорядив послів до Чехії, Польщі, Московії, Болгарії, Греції, Палестини, вів листування з Вселенським патріархом, створив при Острозькій академії спеціальну комісію з перекладу Святого письма, залучив 72 перекладачів, грецьких вчених. У 1581р. “Острозька Біблія” (1256 сторінок) побачила світ, ставши взірцем для всього православного слов'янства. Її примірники купили королівські бібліотеки Швеції і Франції, що свідчило про високий рівень видання. У Москві Біблія переписувалася, так що ”Острозька Біблія“ довго залишалася єдиним подібним виданням. [53, 26]

Друкарська справа отримала розвиток у всій Україні. Вже в першій половині XVII ст. тут нараховувалося близько 20 друкарень, найбільшою з яких була друкарня в Києво-Печерській лаврі. Друкарні створювалися на кошти меценатів, Війська Запорозького. Активно займалися організацією типографій братства.

Зростання книгодрукування в Україні ілюструється такими цифрами. Якщо за 30 років (1574-1605 рр.) друкована продукція всіх друкарень в Україні знаходилася в межах 460 друкарських аркушів (що приблизно еквівалентно 46 сучасним книгам на 150 стор.), то тільки за 5 років (1636-1640 рр.) - вже понад 1927 друк. аркушів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12