Фрейд штучно (що виправдане лише теоретично) звужує існування людини, мотивацію його поведінки до «природного нарцисизму». Його владне існування не можна заперечувати, але не можна і редукувати людину до нього.

Багатющий мир культури, якнайтонші релігійні уявлення про світ людського духу не виводиться лише з прагнення індивіда вижити в людському співтоваристві. Фрейд визнавав за мистецтвом здатність дарувати людині задоволення, розширювати сферу його плотського задоволення, але функцію релігії різко звужував до нормативно-регулятивної, заснованої на страху перед Богом (отцем).

Давайте розгледимо одну з точок зору. Я приведу вислови дослідника природних наук Міронова А.В.:

«Люди завжди намагалися відповісти на питання: що таке релігія. Перші спроби дати визначення релігії відносяться до 17 століття. Французькі просвітителі (Вольтер, Дідро) стверджують, що релігія є наслідок обману і неуцтва людей; коли люди стануть освіченими, вона зникне. Але російські мислителі і філософи (Достоєвський, Бердяєв) бачили в релігії стрижень культури, що конституює ідею як основу і виправдання моральності. Вони першими вказали на те, що всі до цих пір існуючі культури і цивілізації були релігійними по духу.

Але жодне з приведених визначень релігії не може бути прийняте як достатнє, як що розкриває суть релігії. Але релігію можна пояснити в контексті аналізу духовного життя суспільства, духовного виробництва. У даному контексті релігія предстає як сфера духовного життя суспільства, групи, способу практично-духовного освоєння миру. У такій якості вона є:

· необхідний результат становлення суспільних стосунків, надає зворотну дію на них;

· спосіб існування і подолання людського самовідчуження;

· віддзеркалення дійсності;

· спільну підсистему;

· феномен культури.

Релігія не випадкова освіта, нав'язана людям жерцями, обманщиками, тиранами, як вважали багато мислителів минулого. Не підтверджується фактами і теза про неї як про самодовліючим початок - надсвітовим, надісторичним. Вона необхідно виникає і існує в суспільстві, включається в контекст усесвітньої історії і схильна до змін у зв'язку з суспільними змінами.

Глибше розуміння релігії стане можливе, якщо ми досліджуємо антропологічну підставу релігії. Таких підстав або першопричин, можна назвати чотири види.

- Онтологічні підстави релігії кореняться відносно смертної людини до Вічності. Людина тілесний смертний, і це очевидно, проте смертність людини духовного далеко не очевидно. Таким чином, суперечлива природа людини неминуче породжує віру в особисте безсмертя, що є однією з ознак релігії.

- Гносеологічні підстава релігії кореняться в пізнавальному відношенні людини до нескінченності, яке виражається в суперечності між потенційною можливістю пізнати мир як ціле і реальною неможливістю такого пізнання. Тільки релігія пояснює мир як ціле від його початку і до кінця часів».

- Соціологічні підстави релігії мають відношення до реальних умов людського життя, яке здійснюється в трьох вимірах історичного часу: що минуло, сьогодення і майбутнє. Ці підстави містяться в суперечності між дійсним і бажаним. Будучи завжди незадоволеним соціальною дійсністю, чоловік, як правило, бачить бажаний, справедливо організований мир або у минулому, або в майбутньому. Наближати бажане майбутнє можливо двома шляхами: зовнішніми і внутрішніми засобами. По першому шляху йшли реформатори-завойовники (Наполеон, Гітлер, Сталін), по другому - творці релігії, духовні вчителі людства (Ісус, Будда, Мухаммед).

- Психологічна підстава релігії, що зовні виявляється у відчутті страху, самоти, невпевненості, мир людини не може побут зрозумів, розкритий в рамках людського спілкування. Немає співбесідника, якого все зрозуміє, все пробачить, ніколи не зрадить. Вирішити протиріччя між людською індивідуальністю і людським суспільством, а також вирішити проблеми людського розуміння можливо тільки у сфері релігійної свідомості.

Саме тут людина знаходить ідеального співбесідника. І таким співбесідником є Бог. Не випадково тому у християн молитва розглядується як діалог з Богом.

Отже, ці факти не лише свідчать про складність такого духовного феномену, яким є релігія, але і доводить, що потреба в релігійній вірі закладена в самій суперечливій природі.

Релігійні ідеї, ґрунтуються на вірі в надприродні сили і зміст Священних книг, являють собою струнку систему уявлень про бога, мирі в цілому, суспільстві і людині.

Фрейд же зводить Бога до функції наглядача, не зачіпаючи таке функціонування Бога - як ідеалу, абсолюту добра і краси.

Під діями релігії слід розуміти різні способи її дії в суспільстві. У літературі виділяються: світоглядна, компенсаторська, комунікативна, регулятивна, інтеграційна і культурно-транслююча ролі.

Релігія включає певне світобачення, пояснення миру і деяких процесів в нім, природи людини, сенсу його існування, ідеалів.

Релігія виконує функцію компенсатора: фактичне безсилля людини компенсується всесиллям Бога, смертний виявляється безсмертним, мир зла замінюється царством Божим.

Релігія здійснює спілкування людей, де «богооспілкування» вважається за вищий вид спілкування, а спілкування з «ближнім» - другорядним. Спілкування відбувається, перш за все, в культурній діяльності. Релігія може виступати як чинник інтеграції суспільства. Підсумовую поведінку і діяльність індивідів, об'єднуючи їх відчуття, прагнення, направляючи зусилля соціальних груп, релігія сприяє стабілізації даного суспільства. Культурно-транслююча функція релігії дозволяє людині залучитися до культурних цінностей і традицій, в розвитку яких релігійний чинник грав або визначальну, або значну роль. У сучасних умовах значущість діяльності будь-яких інститутів, груп, лідерів, у тому числі релігійних, визначається, перш за все, тим, якою мірою вона служить затвердженню загальнолюдських гуманістичних цінностей».

Продовжуючи цю тему хотів би додати: роль релігії можна розділити на дві умовні частки: її роль «по горизонталі» і «по вертикалі». Я вважаю, що в першому релігія є просто регулювальником поведінки, щоб не було хаосу; у другому вона виводить людину з повсякденності, задає ідеал, сенс, прагненні. Вона допомагає людям натхненним, як вони говорять їх великі творіння їм приходили зверху. Той же Бетховен писав, що на нього інколи знаходили моменти, коли музика просто народжувалася в голові і треба було її просто встигнути записати. Неначе їм допомагав якийсь світовий розум.

Фрейд же звужує її тільки до першої частки, і тут стверджує, що вона може бути замінена державними і іншими формами регулювання. Її втрата як би нічим не загрожує людству. Але на сьогоднішній день в умовах ослабіння релігії реальність така:

- індивідуально-егоїстичні прояви людей наростають і виходять з підпорядкування держав у всьому світі;

- наростання бездуховності масової культури. Відсутність великих ідей, подвигів.

Тобто поки держави, втративши релігію, справитися з проблемами не можуть.

З погляду Касавіна і.Т. «віра у встановлений порядок (божественний пристрій) - це не ірраціональна установка свідомості, зобов'язана, з одного боку, його спільній органічній нестійкості і з іншої - невизначеності і неконтрольованості зовнішнього світу. Навпаки, дана віра вельми раціональна - вона виражає собою відомий ступінь освоенности миру і самого себе, досягнутий рівень їх узгодженості. Віра - навмисна згода з буттям, що може бути передумовою як його спокійного споглядання і перебування в нім, так і використання.

Як би незвично це не звучало, але древня релігійна віра є одна з якнайдавніших форм обміну між людиною і природою, встановлення умови спільного збалансованого буття».

На думку Кураєва А. «віра передбачає особисті стосунки до предмету дослідження, тобто, по-перше, вільні і тому неспровоковані ніякою примусовістю, по-друге, особове, по-третє, встановлення стосунків віри передбачає сутнісну зміну мене як суб'єкта віри. Виходячи з цього, віру можна визначити як особове самовизначення людини по відношенню до знання, що є у нього.

Коли людина відкриває, що якесь знання не може бути їм просто «взято до відома», а вимагає від нього життєвої відповіді - цією відповіддю виявляється віра.

Воля до віри діє в людині, оскільки мова йде не про активізацію одну з потенцій людини, а про його цілісного виконання. Тому і біля самої віри опиняються, зокрема, свої, ненаукові критерії самоподтверждения. Як писав С. Франк: «Віруючи, я зовсім не вимушений відкидати факти, на які спирається невіруючий. Я тільки додаю до цього, що я знаю ще і інші факти. По суті, суперечка між віруючими і невіруючими так само безпредметна, як суперечка між музичною і немузикальною людиною! Релігійна гносеологія в істоті своєму динамічна: вольовим чином міняючи себе і поле свого досвіду, особу відкриває предмет своєї віри. Але той, хто чекає в бездіяльності наитий, прочекає їх до кінця днів».

Атеїсти стверджують, що бог не видимий. Отже, я не можу вірити в те, що немабуть. Бог невидимий - це теза про людину. Як сказав Маленький Принц: «По справжньому можна бачити тільки серцем, головне немабуть для очей». Тому так нав'язливо і страшна головна спокуса: «визнай лише явне».

Отже, ми переконалися, що релігія не зовсім погана, як нам представляв її Фрейд. Я його розумію, адже на початку століття двадцятого були інші погляди на науку, релігію, мир. Залишається тільки порівняти сучасні погляди з фрейдівськими. Як виявилось, великі надії на науку на початку століття не виправдалися в кінці.

Австрійський психоаналітик поставив науку вище за релігію. Але його можна зрозуміти, перш за все, знається на питанні того, що ми називаємо «наукою». «Наука -- сфера людської діяльності, функція якої -- вироблення і теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність... Безпосередні цілі -- опис, пояснення і передбачення процесів і явищ дійсності... на основі законів, що відкриваються нею» (Енциклопедичний словник, 1979 р.).

Мова йде про передбаченні (прогнозі) подій. Саме прогноз подій і преклоняння перед потужністю такого прогнозу, здивування його можливостями і послужили основою піднесення в свідомості людей науки над релігією, їх зіставлення. Але ж наука не може замінити релігію!

На підставі роботи Грібова Л. я можу сказати, що не буде великим перебільшенням те, що людство увійшло до двадцятого століття з вельми поширеною вірою в торжество розуму, що розуміється, перш за все як можливість вибору найбільш «правильного» напряму дій на основі деяких формальних правил, законів, логічних побудов. Що зі всього цього вийшло, особливо в нашій країні, три покоління що слідувала по шляху, вказаному «самим передовим ученням», ми можемо спостерігати на ділі. Досягнення, що приголомшують уяву, є прямими следствиями саме можливостей наукового прогнозу, спостерігаються в техніці, медицині і ін. Проте навряд чи можна сказати, що людство в цілому стало від цього щасливіше або розумніше!

Звернемося тепер до релігії. Грибів стверджує, що «довгий час нам вселяли, що релігія є щось протилежне науці і взагалі дурість, поступово наукою що витісняється. Насправді, варто тільки відкрити Біблію, як на першій же сторінці читаний, що Бог створив Всесвіт, і людину у тому числі, за шість днів! Ну, прямо нісенітниця якась! Зрозуміти неможливо, як це люди все це читали тисячі років і знаходили для себе корисним? Напевно, тому, що рівнянь Максвелла не знали! Правда, при уважнішому читанні виявляється, що слово «день» в Бутті спожите зовсім не в тому сенсі, як це ми робимо в побуті: адже сама ситуація, при якій стала можливою регулярна зміна дня і ночі, з'явилася (по Біблії) лише на четвертий день. Отже, біблейське слово «день» і такий же звичний для нас термін означають абсолютно різні речі. Незрозумілим залишається і те, яким чином невідомі автори Біблії, спостерігаючи навколо себе незмінний мир, могли прийти до висновку, що він був створений з хаосу -- з «потворної речовини», як сказано в книзі Премудрощів Соломона, що по сенсу цілком узгоджується з сучасною теорією «первинного стрибка» або «початкового вибуху». Та і важко повірити, щоб мавпа, що поступово перетворюється на людину, могла, знову-таки спостерігаючи навколо себе в готовому виді і своїх родичів, і рослини, і тваринах, зміркувати, що життя зародилося у воді, що рослини з'явилися раніше за тварин, і що людина виникла в кінці ланцюга творіння!

Людина живе на складному і змінному світі. Він безперервно взаємодіє з жвавою і неживою природою і собі подібними на рівні сім'ї, найближчих друзів і родичів, невеликих співтовариств, крупних національних утворень і ін. Здійснюючи ті або інші вчинки, ухвалюючи рішення, що зачіпають лише його самого або цілі співтовариства, людина діє під впливом двох найважливіших чинників, які узагальнено прийнято позначати термінами «відчуття» і «розум». Не треба, напевно, доводити, що підпорядковувати всі свої дії тільки відчуттю або тільки розуму не можна в принципі. Вся історія людства це однозначно підтверджує. Наука може допомогти тільки в одній з цих сфер, да і то в областях, щодо нечисленних і обмежених спільними принципами побудови наукового знання, що обговорювалися вище».

От себе хочу додати, що як писав ще Л.Толстой, «Всяка розумна людина якщо не знає, то відчуває, що в найважливіших питаннях життя йому не можна керуватися ні особистими спонуками відчуттів, ні міркуваннями про найближчі наслідки його діяльності, тому що наслідків цих він бачить дуже багато різних і часто суперечливих, тобто таких, які також ймовірно можуть бути добродійними або шкідливі як для нього, так і для інших людей».

Осмислюючи роботу Фрейда, я мимоволі погоджувався з ним у всьому, окрім одного, його оцінки, яку він дав релігії. Він має рацію, кажучи, що релігія це ілюзія, але помилявся, висловлюючи ідею даремності її для людини і людства в цілому. Звичайно, вона не може дати знань, на основі яких ми, наприклад, могли б побудувати зореліт і відправитися на нім до далеких зірок, до інших цивілізацій. Але вона дає нам невимірний більше, оскільки «працює» на душевну рівновагу людини, бореться з пригнобленням. Людина, біля якої начебто все є, не може пояснити собі своє відчуття незадоволення. Воно заганяється углиб і породжує багаточисельні психічні відхилення. Відсутність системи цінностей і сенсу життя породжує багаточисельні депресії і самогубства. Немало випадків, коли «убиті» горем люди знаходили в ученні релігії втіху, і не лише. А зараз, це так звана мас культура, «робить» з ще нормальних людей «не людей» в чисто людському розумінні цього слова. Взагалі західної культури так такої вже немає. Все підкорялося капіталістичним ідеям. Визнаною цінністю є компроміс, тобто уміння поступитися будь-якими ідеалами ради можливості спільного існування. Під час першої і другої світових воєн людство переконалося, що без цієї цінності воно не виживе, але воно переконалося і в тому, що людина, що не має інших цінностей, - теж не мешканець. У наш час, в капіталістичному суспільстві кожен готовий убити іншого практично ні із-за чого. Адже якщо поглянути на все це з боку, то можна жахнутися - людство знищує само себе. Культура, і зокрема релігія, намагаються запобігти цьому впродовж століть, але видно чоловік ніколи цього не зрозуміє. А якщо і зрозуміє, то буде надто пізно.

Поглянемо на світ очима техногенної країни майбутнього - Америки. Фантасти постійно пишуть про вельми неблагополучне майбутнє, про різні проблеми з якими ми зіткнемося (зокрема проблема штучного розуму). Там немає етики, немає моралі; всі вчинки здійснюються із-за користі і вигоди. А якщо і згадується щось про релігію, то вона «там» пропагує тільки про власну насолоду (адже для цього людина і живе, адже основний життєвий принцип - принцип задоволення), «там» людина біжить від жахів життя в ці «осколки релігії. Тобто якщо подумати, то відбувається секуляризація суспільства. То, за що боролися вчора сьогодні вже підлягає руйнуванню. Звідси нестабільність, агресія, тероризм, тобто дуже багато незатребуваної енергії. Відбувається розпад сімей, поява згубних пристрастей (наркоманія), невиліковних захворювань. Ось, що підніс нам двадцяте століття! Думаючи про це страшне майбутнє, і в якому житимуть наші діти, думаєш: а що ж буде завтра, якщо ЦЕ вже сьогодні. Коли-небудь людство прокинеться в глибокій ямі, вибратися з якої воно вже не буде в силах. Наше майбутнє криється в нас самих. Тому непогано було б, щоб сильні світу цього звернули увагу на релігію, оскільки в ній криється наша «людяність». Нинішня людина вже не живе в руслі традиції, а вибирає релігію собі за смаком і по потребі. У такому виборі поміщені свої достоїнства і недоліки.

Якщо віра, вибирається, як товар, щоб задовольнити відповідну потребу, то часто вона обертається забобоном і ідолопоклонницею.

Розуміючи все це можна зберегти не лише якийсь окремий народ, але і мир в цілому. Релігія представляє інтереси цілого, а не одного індивіда, як розглядував Фрейд.

1. Грибов Л.: «Наука и религия: от конфронтации к дополнительности»; РАЕН, 2000г.

2. Касавин И. Т.: «Изобретение веры. Авраам и Иов»; Вопросы философии 2/99.

3. Кураев А.: «О вере и знании - без антипатий»; Вопросы философии 7/92.

4. Миронов А. В.: «Основы религиоведения. Происхождение религии и ее ранние формы»; СПЖ, номера 4 и 5 за 98г.

5. Моисеев Н. Н.: «Логика универсального эволюционизма и кооперативность»; Вопросы философии 8/89.

6. Философская энциклопедия; Москва, 1970г.

7. Фрейд З.: «Психоанализ, религия, культура»; Москва, Ренессанс 1992г.

Страницы: 1, 2, 3