Спасіння через пізнання (джнана-йога) вимагає ви-вчати вислови мудреців та священні книги, віддаватися медитації, звертаючи свою свідомість всередину себе, щоб усвідомити ідентичність атмана та Брахми.

Спасіння через самопожертвування (бхакті-йога) менш філософське і тому є популярнішим. Згідно з цією доктриною шлях до Бога є індивідуальним -- той, хто при-святив себе йому, сам вибирає певний спосіб служіння бо-жеству і сподівається таким чином злитися з ним.

Спасіння через виконання звичаїв (карма-йога) лю-дина може досягти за умови точного (абсолютно альтруїс-тичного, дуже щирого, із власної волі) виконання всіх ритуалів і церемоній, жертвопринесень, паломництва та ін-ших добрих справ.

Кожен спосіб певною мірою включає в себе і четверту доктрину -- раджа-йогу, яка є технікою медитації (конт-ролем за тілом, диханням і думками). Головна мета ра-джа-йоги -- злиття віруючого з Брахмою.

Індуїстська філософія розглядала цей світ як тимчасо-ве житло, щось на зразок тренувального полігону для ду-ші. Вважалося, що існує велика кількість галактик і світів, схожих на наш, і всі вони підкоряються моральному зако-ну карми. Всесвіт проходить через безкінечні цикли роз-витку, розвалюючись і утворюючись знову. Як стверджу-вали індуїсти, цей світ, із його насолодами і страждання-ми, добром і злом, є несуттєвим і облудним. Все, що оточує нас, -- майя (ілюзія). Тоді навіщо ж узагалі він існує? Від-повідь проста -- це велика гра божества -- ліла, косміч-ний танець безкінечних сил.

До ведичної літератури відносяться також Ітіхаси (Іс-торії), які, у свою чергу, складаються з Пуран, «Махабхара-ти» та «Рамаяни». Ітіхаси передають ведичну мудрість у формах легких для розуміння оповідань і описів історич-них подій. Тому про Пурани, «Махабхарату» і «Рамаяну» говорять як про п'яту веду.

Вважається, що Пурани розповідають про події, які від-бувалися не лише на Землі, а й на багатьох інших плане-тах Всесвіту. Те, чого не може осягнути людський розум, ще не означає, що його не існує. Тому послідовники Пу-ран вірять, що описане в них насправді мало місце у різ-ний час і за різних обставин, бо ж великий мудрець В'яса-дева, як автор, не наповнював би своїх творінь вигадками. Пурани описують надлюдську діяльність Верховного Гос-пода (Бхагавана) і його різних втілень, розповідають про життя мудреців і відданих Бхагавана.

Існує 18 основних Пуран. Найпопулярніша з них -- «Бхагавана Пурана» (відома ще як «Бхагаватам», що пе-рекладається як «Прекрасна наука про Бога»). Вона вва-жається прямим коментарем до Веданта-сутри, оскільки обидва твори мають одного автора -- В'ясадеву. Основ-ною темою «Бхагаватам» є опис особи Бхагавана Крішни (Крішна -- «Всепривабливий»), його діянь, оточення і під-даних. Тут можна зустріти і думки В'ясадеви про абсо-лютну істину -- джерело всього сущого.

У «Махабхараті» -- розповіді про велике царство Бха-рата-варшу -- описується історія імперії, до складу якої входив увесь давній світ. Іноді її називають ще «Ведою

Крішни». «Махабхарата» є найбільшим поетичним тво-ром світової літератури: вона складається зі ста тисяч чотиривіршів. Згідно з ведичною традицією її автором також вважається В'ясадева. Головною частиною «Ма-хабхарати» є «Бхагавад-гіта», що також присвячена Бха-гавана Крішні.

«Рамаяна» -- епос давнього поета Валмікі Муні. Цей поетичний твір написаний у IV ст. до н. є. і присвячений просуванню аріїв у Північну Індію та на о. Ланка (тепер Шрі-Ланка). У центрі оповіді -- героїчні подвиги народного улюбленця Рами, який вступає у боротьбу з демоном Раваною, аби звільнити свою дружину Сіту. Завершує поему розповідь про те, як Рама в оточенні своїх друзів купається у священній річці, а потім вирушає в божественних небесних колісницях на небо, де стає богом Вішну.

«Махабхарата» та «Пурани» декларують циклічність існування сущого. Виникнення Всесвіту розглядається як подія, що періодично повторюється. Народившись із води, вогню і золотого зародка, світ послідовно переживає чоти-ри епохи -- юги: Сатья, Трета, Двапара і Калі.

Перша епоха -- Сатья-юга -- це пора загального бла-годенства: пишна і щедра природа, люди живуть щасливо, не знаючи особливих клопотів і тяжкої праці. Немає соці-альних відмінностей, потреби в державній владі: всі одна-ково доброчинні, і виконання обов'язку (дхарми) ніким не ставиться під сумнів. Але вже в наступний період -- Трета-югу -- з'являються людські вади, а добро зменшу-ється на четвертину. Щоб задобрити богів, люди почина-ють приносити їм пожертви. Коли ж настає третя епо-ха -- Двапара-юга -- праведність і релігійність занепада-ють ще більше. Кількість вад збільшується, і людське життя входить у сферу хвороб і стихійних бід. Та справж-ні жахи приносить із собою завершальна, четверта епо-ха -- Калі-юга, яка щедра на суперечки, невігластво, безбо-жність і гріх. У ній практично відсутні справжні чесноти. Людською поведінкою керують злість, заздрість, честолюб-ство. І коли навіть страх не здатний стримувати злі інсти-нкти, Калі-юзі настає кінець. З'являється сам Верховний Господь в образі Калки-аватари, що знищує демонів, рятує своїх відданих та починає нову Сатья-югу. І все повтрю-ється знову: золота епоха переходить у цикл деструкції моралі, що приводить світ до катастрофи. Отже, світовий процес постає нескінченним повторенням одного і того ж. Тому конкретні історичні події не мають щонайменшого значення.

В основу індуїстського світобачення покладено віру в споконвічну логічність і взаємопов'язаність світу, в пев-ний вселенський духовний порядок, своєрідну еволюцій-ну шкалу космічних масштабів. Все в цьому світі послі-довно розвивається від матерії до духу, проходячи при цьому проміжні стадії від матерії до життя, свідомості, потім до розуму, і нарешті, до духовної досконалості.

Об'єднавчим чинником індуїзму виступає ідеалістич-на філософія, в якій першопричиною і найвищим нача-лом світу визнається не Бог у його християнському розу-мінні, а безначальний, безкінечний абсолют, духовний уні-версум, що включає (як Космос) і все, і всіх, недосяжний ні для розуму, ні для молитви, не доступний повною мірою ні усвідомленню, ні опису, ні визначенню. І якщо людина по-бажає недосконалим своїм словом хоч як-небудь переда-ти свої уявлення про нього, то не про небесне буття чи ангельський спів починає вона мову, а про дихання, життя, совість, безкінечність часу і простору, і зрештою, косміч-ний закон еволюції. Цей закон можна назвати найважли-вішою рисою індуїзму, його фундаментальною ідеєю. І са-ме в цьому полягає його суть.

3. Система варн.

У той же час індуїзм, як релігія народ-них мас, дуже відрізняється від філософського вчення. У народній релігії величезне значення має поділ суспільства на варни. Основних варн (соціальних станів) чотири:

брахмани, або браміни (жерці) -- згідно з віровчен-ням, створені із рота першолюдини Пуруші;

кшатрії (воїни і керівники) -- створені з рук Пу-руші;

вайш'ї (ремісники і селяни) -- створені зі стегна Пуруші;

шудри (наймити, слуги) -- найнижча каста, її члени створені з ніг Пуруші і вважаються «один раз народже-ними».

Члени перших трьох варн відносяться до «двічі наро-джених». Найнижчий щабель соціальних сходів належить так званим недоторканним -- людям, які не входять до жодної варни, а отже, позбавлені найменшої соціальної цінності та громадянських прав. Варни, у свою чергу, поді-ляються на більш ніж 3 тис. спеціалізованих каст.

Існування системи варн зумовлює таку жорстоку рег-ламентацію суспільних зв'язків, якої не існує в жодній іншій релігії. Оскільки відповідно до священних текстів статус людини визначено ще до її народження сукупніс-тю добрих справ і поганих вчинків у попередньому житті

(закон карми), каста окреслює не лише статус людини, а й професію, те коло, в якому вона колись знайде свого су-дженого (суджену). Іншими словами, всі соціальні зв'яз-ки і обов'язки, права і можливості не обираються і не ство-рюються індивідом, а неначе вручаються йому для безу-мовного виконання під час його появи на світ. Людина зразу ж вводиться до складної структури суспільства як елемент одного з наявних осередків, міцно прикріплених до ієрархічної піраміди.

Кожен із членів касти має свої права і обов'язки. Але він абсолютно позбавлений змоги зробити хоч найменший крок угору по соціальних сходах (у вищу касту).

Особливу роль у розгалуженій системі релігійної рег-ламентації соціальних зв'язків відіграють сімейно-шлюбні норми. Передусім вони визначають становище жінки, її обов'язки стосовно чоловіка (він сприймається як утілен-ня Бога), його рідних. Регулюються ними і стосунки бать-ків дружини з батьками чоловіка, які вважаються вищи-ми за статусом (навіть при повній як кастовій, так і мате-ріальній рівності).

Боги й богині в індуїзмі також підпорядковані касто-вій системі. На вершині ієрархічної піраміди розташова-на індуїстська Трійця (Брахма, Вішну і Шіва). Нижче -- менш значущі ведичні боги (Індра та Агні) -- і далі вниз, аж до богів і духів окремих населених пунктів, напівбогів, демонів та геніїв.

У XIX ст. серед прихильників індуїзму виникли рефор-містські течії. Одна з них пов'язана з іменем індійського мислителя Рамакрішни (1834--1886). Він заснував рух, ві-домий як «Товариство Веданти», що закликало до об'єднан-ня всіх релігій на чолі з вед античним індуїзмом. Основні положення вчення Рамакрішни -- ідея рівності людей пе-ред Богом, або можливість пізнання його всіма без винятків, принцип спасіння вірою, визнання головним критерієм при оцінці людини ступеня її любові до Бога -- мали явно анти-кастову спрямованість. У той же час Рамакрішна вважав, що кастові відмінності втрачаються лише тоді, коли людина пізнає Бога, а до цього вони залишаються дійсними.

Специфіка релігійних відправ і культу.

В індуїзмі немає цілісної церковної організації та церковної ієрархії. Натомість у ньому наявні численні течії й напрями. Як і сотні років тому, особливу шанобли-ву відданість індуси виявляють щодо найдавніших віру-вань -- ведизму, брахманізму з їх численними обрядами, церемоніями, ритуалами. Тому в індуїзмі говорити про уніфіковану єдину культову систему важко. Здебільшого кожна місцева община, кожен її храм має свою ієрархію божеств, а звідси -- й власну систему церемоній і бого-служінь, присвячених їм. У великих храмах вшановують спільних індуїстських богів -- Вішну, Шіву, Калі, Крішну.

Найчастіше обряди, які здійснюють у місцевих храмах, пов'язані з найважливішими віхами людського життя: народженням, укладанням шлюбу й похованням покійни-ків. Вони супроводжуються особливо пишними магічними церемоніями. В цих обрядах зазвичай бере участь велика кількість людей. Головними дійовими особами під час ри-туальних дій є жерці, які мають великий авторитет. Склад-ним релігійним церемоніям, що вони проводять, надається важливе значення. Це, зокрема, стосується поховального обряду, оскільки перевтілення душі померлого залежить не лише від сумлінності дотримання ним дхарми, а й від рівня обрядового дійства. Так, найвищим рівнем поховання вва-жається спалювання тіла небіжчика на березі священної річки Ганг, після якого над нею розвіюється попіл похо-вального вогнища. Поховання в землю практикується рідко.

Як усі релігії, індуїзм має велику кількість свят. Най-значнішими з них є Дашехра, Холі й Дівапалі.

Свято Дашехра символізує перемогу добра над злом. Святкується воно у жовтні -- листопаді. Його ще називають святом Нава Ратрі (буквально «Дев'ять ночей»), Дурча пуджа -- свято Дурчі (друге ім'я Парваті). Ритуал прове-дення свята залежить від місцевих традицій. Наприклад, у м. Калькутта у кожному будинку статую богині Дурчі (вона має ще ім'я Калі) прикрашають гірляндами -- як знак найбільшої шани. В останній день свята міську ста-тую богині занурюють у річку, яка є символом святості.

Холі -- свято весни. Воно пов'язане з різними леген-дами, що змінюються залежно від регіону. Згідно з однією з них один індійський принц поклонявся богу Вішну. Це не подобалося його тітці Холіка. Вона вважала себе не-вразливою для вогню і заманила племінника у багаття, але завдяки втручанню Вішну згоріла сама.

Діпавалі -- свято світла. Це одне з найвеселіших свят в Індії. Під час нього вшановують Лакшмі -- богиню доб-робуту і процвітання.

Основними центрами індуїстького паломництва є Айод-х'я, Матхура, Дварака, Канчіпурам, Пушкара, Мадураі тощо. Найсвятішим вважається Бенарес (Варанасі) -- найвідомі-ший релігійний центр Індії, «місце створення Шівою Все-світу». Однією з форм паломництва до Бенаресу є обхід міста пішки з відвідуванням 160 храмів протягом 6 днів.

Використана література.

1. Древо индуизма. -- М., 1999.

2. Малерб М. Религии человечества. -- М. -- СПб., 1997.

3. Индуизм. Джайнизм. Сикхизм: Словарь. -- М., 1996.

4. Мень А. История религии: В 7-ми т. -- М., 1991--1992.

Страницы: 1, 2