Індуїзм шлях від становлення до світової реліг
1 Реферат на тему Індуїзм: шлях від становлення до світової релігії ПЛАН 1. Індуїзм як система світосприйняття. 2. Походження та духовні джерела. 3. Система варн. 4. Специфіка релігійних відправ і культу. 5. Використана література. 1. Індуїзм як система світосприйняття. Для європейців, чиє світобачення сформовано християн-ством та атеїзмом, індуїзм здається надто складним для сприйняття, і тим паче для розуміння, явищем. Поняття «релігія» в європейському сенсі підходить індуїзму лише частково: його можна застосовувати тільки до культово-обрядового аспекту. Інколи індуїзм називають «способом життя», але й це надто вузьке і поверхове визначення. Ско-ріше всього -- це складна система світосприйняття. Ця система вклю-чає в себе і філософський, і релігійний, і соціальний компо-ненти, що тісно переплетені між собою. Індуїзм -- поширена в сучасній Індії релігія, в основі віровчення якої лежать релігійно-філософські ідеї брахманізму та ведичні традиції. Щоб зрозуміти індуїзм, надзвичайно важливо мати на увазі, що для індуса не лише не існує у світі іншої релігії, крім індуїзму, а й взагалі немає нічого, що б не було охоп-леним релігією. Немає поділу на світи матеріальний і ду-ховний. Немає нічого такого, що можна було б назвати мирським, світським, немає нічого, крім релігії, поза релі-гією, без релігії. Чи не тому й немає в індуїзмі спеціально-го слова (і навіть поняття), яке б відповідало європейсько-му розумінню релігії. Релігія для індуса -- це відчуття себе частиною Кос-мосу, слідування його вселенським законам. Релігія -- це життя, а життя -- це релігія. Нічого подібного в христи-янстві не існує. Віровченню індуїзму не притаманна воро-жнеча до іновір'я, тому відсутнє й поняття єресі. Немає тут і прозелітизму -- бажання залучити до своєї віри, а від-так -- і місіонерства (діяльності, спрямованої на навер-нення до свого вчення іновірців), адже двері до індуїзму щільно зачинено. Індуїстом не можна стати за власним бажанням або внаслідок збігу обставин -- індуїстом мо-жна лише народитися. Звичайно, в повсякденному житті все відбувається не зовсім так. І в минулому, коли інду-їзм поширювався на території теперішньої Індії, і в наш час певне включення до спільноти його прибічників має місце, здебільшого на двох рівнях: або до варни кшатріїв (воїнів), або до недоторканних (паріїв). В індуїзмі немає молитов, проповідей, сповідей, таїнств у їх християнському розуміні. Людина розглядається у нерозривному зв'язку з усією, живою і неживою, приро-дою. При цьому в рамках теорії переселення душ допус- каються варіанти посмертного втілення в нелюдському тілі. Немає поняття вродженої гріховності людини. І людина, і природа виступають як форми вияву божественного. Загалом індуїзм важко стисло описати: він увібрав у себе величезну кількість різноманітних звичаїв і вчень, та й сам увійшов до багатьох релігій, які не мають нічого спільного з його основами. Сьогодні існує так багато інду-їстських сект, що вичерпно охарактеризувати їх немож-ливо. Тому нижче мова йтиме лише про індуїзм в Індії. 2. Походження та духовні джерела. Індія -- стародавня країна. Проте її історія до приходу аріїв (індоєвропейців) маловідома. Безперечно лише те, що пращури індійців ме-шкали в одному регіоні з попередниками іранців, разом із якими вони утворювали так звану арійську гілку індоєв-ропейських народів. Найдавнішу стадію розвитку в індуїзмі, що триває до II тис. до н. е., в науці прийнято називати праведичним (протоведичним) періодом. Про послідовників праведич-ного індуїстського культу світової нації відомо мало. Це були індуси, що жили на півночі Індії, та дравиди, що насе-ляли південну частину півострова Індостан. У часи біб-лійного Авраама тут уже існувала цивілізація, схожа в загальних рисах на ранньомесопотамську. Індуси праве-дичного періоду сповідували політеїзм (багатобожжя) -- своєрідний протоіндуїзм, який нагадував ранні види ма-гії. З особливою пошаною вони поклонялися богині Мате-рі та рогатому божеству, яке сиділо, подібно до йогів, схре-стивши ноги, у позі «лотос». Стародавні індуси приносили жертви різним богам, але храмів ще не будували. Ведичний період починається приблизно з II тис. до н. е., коли арії (народи Центральної Азії) увійшли до Північ-ної Індії та поступово почали просуватися на південь. Свою назву він отримав від збірки священних текстів, що нази-валася Веди. Світлошкірі переможці нав'язали індусам свою цивілізацію і релігію, що ґрунтувалася на Ведах, яка значно відрізнялася від релігії дравидів: арії поклоняли-ся швидше силам природи, аніж зображенням ідолів. Го-ловними їх богами були: Індра -- бог космосу і зірок, Ва-руна -- бог неба та Агні -- бог вогню. Ведична релігія охоплювала безліч інших, дрібніших, богів, одним із яких був Сома -- бог наркотичної рослини. Слово «веди» означає «знати», «вінець знання», «досто-вірні знання», «священне знання». Веди -- найдавніша па-м'ятка індуїстської релігійної літератури. Вважається, що це священне знання прийшло від самого верховного Бога-Особи. Воно існувало на початку творіння і передавалось із покоління в покоління усно. І тільки приблизно 5 тис. ро-ків тому, коли життя людей почало скорочуватись, а розум і пам'ять слабнути, В'ясадева (сімнадцята аватара Крішни) записав Веди на санскриті -- найдавнішій мові на Землі. Звідси і священність, авторитетність Вед, визнання їхнього вихідного характеру щодо осмислення Всесвіту, місця в ньо-му людини, ЇЇ відносин із надприродними істотами. Веди стали першим Святим Письмом аріїв, тому їх релігія називається ведизмом. Найістотнішим у вченні ведизму було визнання того, що людина -- не просто тіло. Це духовна істота, ув'язнена в плоті. А відтак її завдан-ня -- вирватись із матеріального світу і повернутися до Бога, віднайшовши таким чином істинне щастя. Пізніше в буддизмі ця ідея набуде свого подальшого розвитку. Веди в основному є гімнами, що виконуються жерцями на честь богів. Збірка також, містить велику кількість мі-фів, відомостей з космології, побуту древніх індусів. Усі першоджерела індуїзму беруть свій початок із Вед. До цьо-го часу знання напам'ять гімнів однієї з вед -- Рігведи є обов'язковим для кожного освіченого індуїста. Веди поділяються на чотири частини. Рігведа (веда хвали) складається з 1028 гімнів міфоло-гічного і космологічного змісту, зібраних у 10 книгах. У більшості з них прославляються бог вогню Агні та бог ко-смосу і зірок Індра. Яджурведа (веда жертвопринесень) описує послідовність проведення жертвопринесень. Самаведа (веда пісень) складається з 1549 гімнів, бага-то з яких є в іншому тексті -- в Рігведі. До текстів цих гімнів, що супроводжуються коментарями, жерці зверта-лися під час жертвопринесень. Атгарваведа містить магічні заклинання й формули, здебільшого призначені для лікування хвороб. Чотири веди заохочують задоволення матеріальних ба-жань через поклоніння напівбогам. Стверджується, що ко-ли людина жадає матеріальних благ за життя, вона мусить здійснювати жертвопринесення. Наприклад, той хто шукає удачі, має поклонятися богині Дурзі, а той, хто жадає сили, повинен шанувати Агні, бога вогню. Людина, що прагне ба-гатства, має шанувати Васу. Якщо ж вона хоче, щоб тіло її було сильним, -- Землю. Ті, хто бажає мати гарне потомство, повинні вшановувати великих предків та Праджапаті. Ве-дична література говорить про напівбогів не як про про-дукт уяви, а як про наділених владою виконавців вищої волі, які управляють справами Всесвіту. Явища в природі не відбуваються самі собою, за будь-яким із них стоїть пев-ний бог. Наприклад, Індра розподіляє дощі, Варуна відає мор-ською стихією. На основі Вед арії розробили складну систему жертво-принесень, що пізніше призвело до утворення касти жер-ців -- брамінів. Арії запозичили і багатьох дравидських богів, а також деякі їх релігійні уявлення. Наслідком та-кої асиміляції стала надзвичайно складна ієрархія богів, багато з яких «дублюють» один одного. Приблизно 600 р. до н. є. індуїзм розділився на дві основні течії: народну, масову релігію та просякнуту фі-лософією релігію освічених верств суспільства, в якій Ве-ди переосмислювалися заново. Головним положенням дру-гої течії стало твердження, що Всесвіт є Богом і Бог є Все-світом. Універсальна, всеохватна, абстрактна душа називалася Брахма (або Браман), тому цей релігійно-філософський напрям отримав назву брахманізм. Духовний розвиток давньоіндійської культури в той період визначили Упанішади -- зібрання 108 філософсь-ких творів. Слово «упані-шат» означає «сидіти поруч». Воно вказує на учня, що сидить біля свого гуру (санскр. гуру -- важкий, навантаженний знанням) і уважно слухає його, щоб досягти трансцендентної ведичної мудрості. Упані-шади констатують нематеріальність абсолюту, недоступ-ність його для сприймання органами відчуття, підкреслю-ючи, що його можна осягнути тільки очищеними, духов-ними відчуттями. У період Упанішад індуїстська концепція спасіння сут-тєво змінилася. Якщо до цього наголос ставився на вико-нанні зобов'язань перед божествами, то тепер йшлося про необхідність відсторонення, втечі від життя. Було розроб-лено песимістичний погляд на земне буття, з'явилися вчен-ня про сансару та карму. Сансара (санскр. -- повторення народжень і смертей)--уявлення про єдиний ланцюг переходів душі з однієї оболонки в іншу. Ведична «Падма Пурана» свідчить, що душа після чи-сленних перевтілень у форми нерухомих істот, мікроорга-нізмів, птахів, тварин нарешті досягає людської форми, в якій їй дається можливість самореалізувалися (бхакті-йоги) -- повністю звільнитися від коловороту сансари. Ево-люціонуючи в людській формі життя, після 400 тис. пере-втілень, душа може досягнути звільнення, повернувшись у духовний світ. Усе, що перебуває в сансарі, перевтілюється згідно із законом карми. Карма (санскр., досл. -- дія, обов'язок, відплата) -- особлива міс-тична сила, автоматичний «закон відплати», відповідно до якого вчи-нки людини в реальному житті зумовлюють її нинішню долю і насту-пний стан її душі. Карма диктує те, що душа після смерті людини пересе-ляється, якщо вона була «праведною», в тіло «благородні-шої» людини. Якщо ж особа була грішником -- душу чекає тіло «нижчого» індивіда, а то й тварини чи навіть комахи. За дуже праведне життя людина матиме нагоро-ду -- спасіння. Спасіння -- втеча з круговерті перевтілень -- досяга-ється філософськими роздумами над словами мудреців та медитацією (самоконцентрацією та самоспогляданням). То-ді душа (іскра великого полум'я -- Вищого Духа чи крап-ля вселенського Океану) звільняється від вічного у своєму обертанні Колеса життя і зливається з Брахмою -- душею Всесвіту. Момент звільнення називається мокша (мукті). Водночас в індуїзмі почали виникати внутрішні рефор-маційні течії. Дві з них (буддизм та джайнізм) стали са-мостійними релігіями. Значна частина індуїстів поверну-лася до поклоніння єдиному вищому божеству. Та це не означає, що індуїзм прийшов до єдинобожжя. Адже полі-теїзм в Індії ніколи повністю не зникав, і єдине божество Брахма було представленим індуїстською трійцею (Три-мурті) -- трьома основними богами: Брахмою (творцем Всесвіту, вищим божеством), Вішну (хранителем Всесвіту) та Шівою (руйнівником Всесвіту). Багато індуїстів (їх називають вішнуїтами) поклоня-ються тільки Вішну та десяти його аватарам (втіленням). У дев'яти з них Вішну вже з'являвся у цьому світі, щоб урятувати його від неминучої загибелі. Аватари Вішну такі: матсья (риба); курма (черепаха); вараха (вепр); ма-расінха (людина-лев); вамана (карлик); марашурама на-расінха (Рама із сокирою); Рама; Крішна; Будда; калкі (білий кінь) -- месіанське втілення Вішну, в якому він з'явиться в кінці Калі-юги -- історичного періоду, що ни-ні триває. Сьоме й восьме втілення -- Рама і Крішна -- головні аватари, яким поклоняються найбільше. Інші індуїсти (шіваїти) шанують бога Шіву та його дружину, яка в різних втіленнях має імена Дурга, Калі, Парваті, Деві тощо. Багато з її втілень, особливо Калі, жор-стокі. Деякі прихильники Калі, наприклад члени секти шакті, практикують і схвалюють такий аморальний зви-чай, як храмова проституція. У І тис. до н. є. філософія індуїзму вступила у ведан-тичний (післяведантичний період). її основним джере-лом стала Веданта-сутра. Веданта-сутра -- філософська книга, що базується на ранніх Упанішадах та складається із сутр, які розкривають метод осягнення ведичного знан-ня. Це найстисліша форма всієї ведичної мудрості: сутра означає «афоризм». Веданта-сутра відома ще й за назвами Брахма-сутра; Шарірака; В'яса-сутра; Уттара-міманса і Ве-данта-даршана. Веданта-сутра складається з чотирьох розділів, кожен із яких має чотири частини -- усього 16 частин (зошитів) афо-ризмів. Вона починається словами: «Настав час запитати про абсолютну істину» -- і вчить, що людина потребує звіль-нення та мусить пройти через стадії прагнення до насолод та світського (мирського) успіху. Тільки з настанням зріло-сті особа звертається до ідеї самозречення і морального обо-в'язку (дхарми). Але її найглибша, найголовніша потреба -- усвідомлює це людина чи ні ---є звільнення (мокша). Мокша досягається, коли особа робить своє буття, сві-домість та думки нескінченно досконалими. Оскільки Бра-хма -- абсолютна душа -- є безкінечним життям, свідо-містю і блаженством, єдиний шлях досягнення мокші для людини -- усвідомити, що її приховане внутрішнє «Я» (атман) є не що інше, як Брахма. Щоб описати це звіль-нення особи через злиття з Брахмою, індуїсти користу-ються традиційною формулою «тат твам асі» (ти є це). Отже, індуїстське спасіння уможливлюється відокремлен-ням від свого смертного «Я» і злиттям із Абсолютом. Тоді людина занурюється в нірвану -- стан безкінечного спокою, позбавленого найменших бажань і емоцій.
Страницы: 1, 2
|