самого, або на батька протилежної статі. Від цього і залежить ідеальний

образ на думку Фрейда. [9]

На думку Джеймса Вайнрика, вирішальну роль у формуванні образу

ідеального сексуального партнера грає не ідентифікація, бажання

уподібнитися деякому зразку, а депривація, емоційний дефіцит: людину

приваблює стать тієї значимої особи (або осіб), від якої він був у

дитинстві відчужений. У світлі цієї теорії важливим індикатором майбутньої

сексуальної орієнтації дитини є стать дітей, із якими він не грає в

молодшому шкільному віці. "Нормальні" діти віддають перевагу грати з

однолітками власного статі. Дівчинки і фемінізовані хлопчики звичайно

виключають із кола свого спілкування "натуральних" хлопчиків, що здаються

їм занадто агресивними і грубими. Маскулінні хлопчики і козаки-дівчиська,

навпаки, виключають із своїх ігор дівчинок. Це відштовхування породжує в

дитини потребу компенсувати свою ущербність, і ця потреба з віком може

трансформуватися в одностатеву любов: фемінізовані хлопчики хочуть, щоб їх

любили чоловіки, а маскулінні дівчинки, навпаки, тягнуться до фемінінних

жінок. [2]

Але з якої б точки зору ми не розглядали питання ідеального образу,

усюди ми знайдемо визнання важливості дитинства, емоційних переживань у

ньому на становлення ідеального образу. Також усюди ми знайдемо

підтвердження того, наскільки важливу роль відіграє цей образ у сексуальних

відносинах.

Якщо реальний партнер не повністю відповідає ідеальному образу – можуть

виникати, у першу чергу, психологічні дисгармонії, може розвинутися начебто

без видимих причин депресія, невдоволення партнером, стосунками з ним.

Статева незадоволеність, скарги на яку пред'являє усе більше число

людей, може приводити до розвитку застійних і запальних явищ у статевих

органах, безплідності, росту міоми матки і ендометриозу, неврозам (біля 60%

у структурі неврозів у жінок і чоловіків), прояву схованих психічних

захворювань, розладам ерекції і сім'явивергання в чоловіків, зрідшанню

оргазму в жінок.

Але можуть бути і більш глибокі психічні порушення психосексуального

розвитку. Особливо якщо перший досвід жінка отримує з партнером, який не

відповідає її ідеальному образу. Чим більше ця розбіжність, тим більш

складними, на наш погляд, можуть бути зміни.

Ми вважаємо доцільним розглянути відносність поняття сексуальної норми

та деякі види психосексуальних порушень

2.2. ДИНАМІКА І ВІДНОСНІСТЬ СЕКСУАЛЬНОЇ НОРМИ

Енциклопедичний довідник сексології трактує сексуальну норму як

"оптимум індивідуальних статевих проявів у життєдіяльності людини, що

дозволяє йому випробувати сексуальну насолоду і забезпечувати гармонію

інтимних відносин з партнером за рахунок уміння розуміти почуття і бажання

сексуального партнера й адекватно виражати власні психосексуальні потреби в

спілкуванні з ним". [4, с.200]

Перекручені, неправильні уявлення про сексуальну норму нерідко

створюють у людей значні труднощі в особистому житті і можуть призвести до

формування в них мнимих сексуальних розладів, сексуальних дисгармоній і

сексуальних неврозів.

Одним з можливих підходів до вивчення даної проблеми є нозоцентричний

(від патології до норми), відповідно до якого спочатку визначаються границі

сексуальної патології, а всі статеві прояви, що не відносяться до неї

вважаються різними варіантами норми. Поняття норми – середня величина,

виведена з частотних характеристик тих чи інших сексуальних проявів. [12]

При цьому нормальним вважається те, що найчастіше зустрічається, а до

ненормального відносять все те, що зустрічається порівняно рідко, причому

ступінь ненормальності відповідає ступеню рідкості тих чи інших сексуальних

проявів.

Друге поняття норми в медико-психологічному аспекті не зв'язано ні з

критерієм цінності, ні ступенем частоти. Під поняттям "нормальне" мають на

увазі все здорове, необхідне для гарного фізичного і психічного

самопочуття, гарної соціальної адаптації.

Виділяють партнерську й індивідуальну сексуальну норму. К.Імелинський

наводить такі критеріїв партнерської норми:

1) розходження статі,

2) зрілість,

3) взаємна згода,

4) прагнення до досягнення обопільної насолоди,

5) відсутність збитку здоров'ю, відсутність збитку іншим людям, тобто

суспільству.

Відповідно до цих критеріїв до партнерської норми можуть бути віднесені

усі форми сексуальної активності, сексуального поводження і сексуальних

дій, що мають місце між двома зрілими особистостями різної статі,

приймаються ними обома і спрямовані на обопільну насолоду, що не шкодить їх

здоров'ю і не порушує норм суспільства.

Перераховані вище критерії партнерської норми досить умовні. Разом з

тим, вони дозволяють цілком адекватно оцінити відносини між сексуальними

партнерами з погляду оптимальності їхньої відповідності один одному в

інтимній сфері. Розглядати границі сексуальної норми і патології можна з

позиції значення статевої сфери для людини в самому широкому її розумінні.

До такого підходу до сексуальної норми відноситься потенційна здатність

виконувати всі 3 основні функції сексуальності: біологічну (запліднення),

психологічну (насолода, задоволення) і соціальну (реалізація потреби в

міжособистісних контактах). Утруднення чи неможливість реалізації людиною

кожної з цих функцій будуть визначати виразність у нього відхилень від

норми убік сексуальної патології.

Клінічне розуміння сексуальної норми охоплює широке коло сексуальних

дій і форм поводження, що умовно можна підрозділити на три категорії норми:

"оптимальну, прийняту і терпиму". [1, с.171]

До оптимальної норми варто віднести сексуальні дії і форми поводження,

що, завдяки своїм особливостям найбільш бажані з індивідуальної і

соціальної точок зору.

До прийнятної (визнаної) нормі відносяться такі сексуальні дії і форми

поводження, що, хоча і не є оптимальними, але не обмежують індивідуального

розвитку людини і не заважають йому налагоджувати тісні міжособистісні

контакти.

До терпимої норми варто віднести такі сексуальні дії і таке поводження,

оцінка яких може бути різної з погляду норми чи патології і залежить від

особистісного, ситуаційного і партнерського контексту. Сюди відносяться

такі форми поводження, що обмежують можливості гармонічного підбору

сексуального партнера і встановлення з ним тісних зв'язків. Однак ці

обмеження не мають абсолютно патологічного характеру, оскільки відповідний

сексуальний вибір може забезпечити гармонійне статеве життя в партнерської

пари.

Ми вважаємо, що всі наведені вище критерії сексуальної норми взаємно

доповнюють один одного, однак не виділяють границі повної сексуальної

норми, що, крім основної потреби в розрядці сексуальної напруги, містить у

собі задоволення потреби в позасексуальних контактах з коханою людиною.

Таким чином, сексуальні відносини тим більш наближаються до норми, чим

сильніше вони зміцнюють зв'язок партнерів. Усе це свідчить про відносність

поняття сексуальної норми і про необхідність розглядати її з урахуванням

функціонування партнерської пари, причому не тільки в сексуальній сфері.

2.3. СЕКСУАЛЬНА ПАТОЛОГІЯ.

Порушення психосексуальних орієнтацій являють собою перекручування

спрямованості статевого потягу і форм його реалізації, що відомі за назвою

статеві перекручення (сексуальні перверсії, парафілії). Їх можна вважати

істинними тільки тоді, коли перекручений статевий потяг витісняє і заміщує

нормальне статеве життя.

Сексуальні девіації торкаються вибірково спрямованості лібідо. Для них

характерна незвичність вибору. Але незвичність – поняття досить умовне.

Соціологічний термін “девіація” має більш вузький зміст, визначає

поведінку, яка порушує будь-які соціальні або культурні норми, викликаючи

насторожене або вороже відношення до оточуючих. Ще сильніший цей негативний

оціночний зміст в понятті “статеве перекручення”, яке припускає, що така

поведінка не тільки незвична, але й хвороблива, що порушує не тільки

соціальні норми, але й закони природи. Нарешті, психологічно ненормально не

тільки те, що дивно (погляд з боку), але й те, що спричиняє самій людині

незручності та робить його неповноцінним.

Існує ряд теорій виникнення перверсій: генетична, ендокринна,

нейроендокринна, конвенціональна (умовно рефлекторна), психоаналітична й

ін. Кожна з них пояснює перекручування спрямованості статевого потягу

порушеннями визначеного етапу психосексуального розвитку. Розподіл

парафілій на уроджені і придбані чисто умовне, оскільки психосексуальні

орієнтації формуються в процесі постнатального онтогенезу і визначаються

тісними взаємовідносинами соціально-психологічних факторів і патологічно

зміненого ґрунту, що нерідко деформується в пренатальному періоді.

Для розуміння даних девіацій ми пропонуємо хоча б дуже стисло

ознайомитися з видами порушень психосексуального розвитку.

2.3.1. ВИДИ ПОРУШЕНЬ ПСИХОСЕКСУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Транссексуалізм – порушення статевої самосвідомості

(аутоідентифікация,) виявляються різними варіантами транссексуалізму –

стійке усвідомлення своєї відносності до протилежної статі, незважаючи на

правильне (відповідно генетичній статі) формування гонад, урогенитального

тракту і вторинних статевих ознак.[10]

Транссексуальні особистості удягаються відповідно до психічного

відчуття своєї статевої приналежності, що не відповідає соматичній статі, і

виявляють прагнення до зміни структури свого тіла.

Трансвестизм – порушення стереотипу статеворольової поведінки – (от

лат. “транс” – через та “вести-ре” одягатись) отримання сексуальної

насолоди та задоволення від перевдягання в одяг протилежної статі.

Зустрічається майже завжди тільки у чоловіків. На відміну від

транссексуалів, які відхиляють свою громадянську стать, трансвестити

звичайно не мають на рахунок цього вагань та не хочуть змінювати свою

статеву ідентичність. Саме одяг протилежної статі дає максимум сексуального

задоволення, в останній час вони вдягаються та поводять себе згідно своєї

статі.

Гомосексуалізм – порушення психосексуальної орієнтації за статтю

об’єкта (от греч. Homуs – такий самий), гомоеротизм, сексуальна інверсія,

гомофілія, еквісексуалізм – сексуальний потяг до осіб власної статі;

жіночий гомосексуалізм має назву “лесбіянство” (від острова Лесбос).

Однозначного пояснення гомосексуалізму, як і інших сексуальних орієнтацій,

немає. В даний час більшість вчених схильні до думки, що гомосексуалізм –

це специфічний стиль життя. Він виключений з списку психічних захворювань,

оскільки ні по жодному психологічному тесту гомосексуальні індивіди не

відрізняються від гетеросексуальних. [2]

2.3.1.1. ПОРУШЕННЯ ПСИХОСЕКСУАЛЬНИХ ОРІЄНТАЦІЙ ЗА ОБ'ЄКТОМ (ЩО ЗАМІЩУЄ

НОРМАЛЬНИЙ ОБ'ЄКТ)

Фетишизм (ідолизм, сексуальний символізм) – стан, коли статеве

збудження викликає будь-який визначений предмет (предмети туалету чи

визначені частини тіла), "зведення в культ фетиша, що символізує

сексуального партнера і статевий потяг до нього, що супроводжується

сексуальним збудженням". [5, с.424]

Фетишизм зустрічається майже винятково в чоловіків.

Парафілієй це стає тільки в тому випадку, якщо символ перетворюється у

фетиш, тобто наділяється самостійним існування та захоплює владу над

суб’єктом.

Фетишизація частин тіла, якщо вона не заміщає нормального статевого

життя, являє собою парафілічні елементи.

Набагато рідше спостерігається ретифизм (фетишизм взуття), пігмаліонізм

(монументофілія) – потяг до статуй.

Нарциссизм (аутоеротизм, аутомоносексуалізм, аутофілія, аутоєрастія) –

спрямованість статевого потягу на самого себе, потяг до милування власним

тілом (культ свого тіла), що супроводжується статевим збудженням.

“Стан, при якому людина відноситься до власного тіла, як до

сексуального об’єкта, тобто милується ним, пестить його до тих пір поки не

отримує від цього повної насолоди.” [9, с. 99]

Ексгібіціонізм – потреба чоловіка (частіше за все) демонструвати свої

Страницы: 1, 2, 3, 4