Строки чинності майнових прав виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення. Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання. Майнові права виробників фонограм (відеограм) охороняються протягом 50 років від дати першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапису), якщо фонограма (відеограма) не була опублікована протягом зазначеного часу. Організації мовлення користуються наданими їм правами протягом 50 років від дати першого публічного сповіщення передачі.

Визначені строки охорони суміжних прав починаються з 1 січня року, наступного за роком, у якому мали місце юридичні факти, передбачені Законом.

До спадкоємців виконавця та правонаступників виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконань, фонограм, відеограм, передачі в ефір і по проводах (через кабель). До зазначених осіб переходить і право на одержання винагороди. Зазначені права переходять у межах частини строків, що залишились.

Права суб'єктів промислової власності, що випливають з охоронних документів

Права суб'єктів промислової власності щодо результатів їх науково-технічної творчості виникають лише на підставі державної реєстрації. Остання визнає заявлений результат об'єктом правової охорони і стверджує цей юридичний факт виданням охоронного документа (патенту чи свідоцтва). Охоронний документ визнає за заявником пріоритет заявленої пропозиції, авторство особи, яка її розробила, і право інтелектуальної власності на об'єкт правової охорони. Права, визначені охоронним документом, виникають у його власника від дати публікації про видачу охоронного документа.

Права власників патентів поділяються на дві групи: особисті немайнові і майнові права. До особистих немайнових прав патенто-власників належать право на авторство, право на назву об'єкта промислової власності і право на ім'я.

Право авторства полягає в тому, що автор заявленої пропозиції (винахідник, автор промислового зразка, селекціонер тощо) має право вимагати від будь-кого визнавати себе єдиним творцем об'єкта правової охорони. Право авторства виникає не з охоронного документа, що лише засвідчує наявність цього права, а з моменту створення об'єкта, що охороняється Законом. Тобто право авторства виникає ще до кваліфікації заявленої пропозиції об'єктом правової охорони. Саме з цього моменту виникає небезпека порушення права авторства. У сфері науково-технічної діяльності це інколи буває. Право авторства є абсолютним і виключним правом. Це право є також невідчужуваним, оскільки воно є суто особистим правом і не може бути передане будь-якій особі. Зазначене право належить творцю довічно і припиняється його смертю. Після смерті автора охороняється уже не право, а лише авторство як суспільно значимий інтерес, що полягає у визнанні творцем науково-технічного досягнення того, хто є дійсним його розробником.

Творець науково-технічного досягнення має право на ім'я, яке полягає в тому, що розробник цього досягнення має право вимагати, щоб його ім'я згадувалося кожного разу при використанні цього досягнення. Ім'я дійсного автора зазначеного досягнення має бути обов'язково вказане у патенті незалежно від того, хто буде заявником. Проте автор науково-технічного результату має право просити, щоб його ім'я не зазначалося в публікаціях про заявку та видачу патенту. Безперечно, патентовласник має право вимагати усунути помилки чи перекручення, що стосуються його імені.

Відповідно до п. 5 ст. 8 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» винахідник має право на присвоєння свого імені створеному ним винаходу (корисній моделі). На наш погляд, винахідник має право також і на присвоєння винаходу, корисній моделі спеціальної назви. Принаймні таке прохання не суперечить Закону.

За Законом України «Про охорону прав на сорти рослин» селекціонер сорту рослини (чи ІНШИЙ заявник) у заявці на видачу патенту на сорт обов'язково зазначає його назву. Назва має давати можливість ідентифікувати сорт, не повторювати назви або відрізнятися від назви вже існуючого сорту такого самого або близького ботанічного виду. Назва сорту не може складатися лише з цифр, за винятком випадків, коли це відповідає усталеній практиці найменування сортів, чи складатися виключно зі знаків чи зазначень, що вказують на вид, групу стиглості, якість, призначення, цінність, походження або технологію вирощування. Вона не повинна вводити в оману щодо властивостей, походження та значення сорту або щодо особи автора сорту, суперечити принципам суспільної моралі. У разі подання заявки на видачу патенту на один і той самий сорт в Україні і в інших державах назва сорту має бути однаковою.

При будь-якому використанні сорту будь-якою особою обов'язково має зазначатися назва сорту, під якою сорт занесено до Державного реєстру сортів рослин України.

Майнові права суб'єктів промислової власності, що випливають з охоронного документа. Зазначені права досить чітко регламентовані патентними законами України.

Майнові права винахідників та авторів промислових зразків, що випливають із патенту, досить близькі між собою, тому їх доцільно розглядати разом. Перш за все слід зазначити, що ці права виникають у патентовласників від дати наступної за датою їх державної реєстрації (ст. 465 ЦК України). Права, що випливають з патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи з деклараційного патенту на секретну корисну модель, діють від дати внесення інформації про нього до відповідного Реєстру.

Патент надає його власнику право використовувати об'єкт промислової власності на свій розсуд, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів. Патенти України мають чинність лише у межах території України.

Основною перевагою патентних законів України є те, що вони чітко й однозначно проголошують право інтелектуальної власності на об'єкт правової охорони. Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Цей конституційний принцип дістав своє відображення в ЦК України і в Законі України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».

Відповідно до Конституції України зміст права промислової власності характеризується тими самими правомочностями, що і звичайне право власності. Деякі фахівці вважають, що результат інтелектуальної діяльності не може бути об'єктом права власності, оскільки він не матеріальний, інші стверджують, що той самий результат творчої діяльності не може бути об'єктом права власності тому, що цим об'єктом не можна володіти. Не вникаючи у сутність цієї дискусії, відзначимо, що вона відображає лише різні підходи світової практики до цієї проблеми. Законодавство одних країн визнає результати інтелектуальної діяльності лише об'єктом виключного права на використання, інших -- об'єктом права власності. Слід зазначити, що ті країни, законодавство яких визнає творчі результати об'єктами права власності, нічого від цього не втрачають (США, Франція та ін.). Тому варто визнати позицію законодавця про визнання результатів науково-технічної діяльності об'єктами права власності виправданою. Творець має бути впевненим у тому, що творіння -- це його власність.

Але ж результат творчої діяльності -- це не матеріальна річ, а Конституція надає право творцю володіти цим результатом. І в цьому немає помилки -- об'єктом цивільного права може бути і безтілесна річ, тобто річ, що не має матеріальної субстанції. Таку конструкцію знало ще стародавнє римське приватне право. Нема чого її боятися і в наш час, адже під об'єктом цивільних прав розуміють матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини. Творчі результати і є ті самі нематеріальні блага. Якщо результати інтелектуальної, творчої діяльності можуть бути об'єктами цивільного права, то вони можуть бути також і об'єктами права власності -- одного із інститутів цивільного права.

Якщо ж творчий результат може бути об'єктом права власності, то, безперечно, він може бути й об'єктом володіння. Але особливість об'єкта інтелектуальної власності полягає в тому, що він має здатність до тиражування і його копією можуть володіти треті особи, що дає привід прихильникам теорії виключного права стверджувати, що цим результатом можуть володіти всі, хто забажає.

Є вдалим розв'язання цієї проблеми новим ЦК України, який визнав на творчі результати право інтелектуальної власності.

Результат творчої діяльності стає об'єктом правової охорони лише після його кваліфікації відповідним державним органом і лише після цього він може бути матеріалізований у певний матеріальний носій і сповіщений невизначеному колу осіб. До цього моменту творчий результат є об'єктом володіння тільки його творця, адже іншим особам він просто недоступний. Після його публікації ним може володіти будь-яка третя особа, але якщо вона володіє цим результатом правомірно, то лише від імені патентовласника. Інша правова ситуація буде суперечити цивільно-правовим засадам. Слід зазначити, що будь-яка третя особа може володіти творчим результатом без дозволу його творця, але користуватися не може. Проте і серед технічних рішень є такі, якими володіє виключно сам автор цього рішення. Йдеться про секрети виробництва (ноу-хау). Під цим поняттям розуміють знання та досвід науково-технічного, виробничого, організаційного, фінансового, торговельного чи іншого характеру, які, як правило, не можуть бути загальновідомими і придатними для використання у будь-якій сфері діяльності. Користуватися цим секретом може або сам його власник, або інша особа лише за його дозволом. Те ж саме і з володінням: ним володіє лише його власник.

Ноу-хау не є загальновідомим, якщо його зміст не розкритий настільки для невизначеного кола осіб, що настає можливість його використання. Отже, власником цієї інформації завжди є сам її автор. Він також може передати цей секрет третім особам і тоді вони здійснюють володіння від його імені.

Отже, об'єкти промислової власності (не матеріальні носії) можуть бути й у фактичному володінні їх творця. Суб'єкт права промислової власності позбавляється володіння лише тоді, коли науково-технічне досягнення гине, перестає існувати фізично, або він уступає його іншим особам.

Суб'єкт права промислової власності, як і будь-який інший суб'єкт права власності, має право на користування. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в п. 2 с

Проте не тільки економічна доцільність використання того чи іншого об'єкта промислової власності обмежує волю підприємця. Чинне законодавство про промислову власність України містить формальні обмеження. Таким обмеженням є, наприклад, вимога закону, щоб використання запатентованого рішення його патентовласником не нанесло шкоди патентним правам інших патентовласників. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в п. 2 ст. 28 чітко проголошує: «Патент надає його власнику виключне право використовувати винахід (корисну модель) на свій розсуд, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів». Така сама норма міститься і в інших патентних законах України.

Інше обмеження використання запатентованого рішення полягає у тому, що коли дане рішення не може використовуватися без використання запатентованого раніше рішення іншого патентовласника або використання без нього дає менший позитивний ефект, то, зрозуміло, що використання цього рішення може мати місце лише на підставі угоди з патентовласником раніше запатентованого рішення. Якщо такої угоди з патентовласником раніше запатентованого рішення досягти не вдається, спір розв'язується судом.

Майнові права інтелектуальної власності володільця патенту на секретний винахід або на секретну корисну модель чи промисловий зразок обмежуються Законом України. «Про державну таємницю» і відповідними рішеннями Державного експерта.

Власник патенту чи деклараційного патенту на об'єкт промислової власності, який визнано секретним, має право на одержання від державного органу, визначеного Кабінетом Міністрів України, грошової компенсації на покриття витрат за сплату зборів, передбачених чинним законодавством.

Для запобігання ненавмисного порушення патентних прав власник патенту може використовувати попереджувальне маркування із зазначенням номера патенту на продукті чи упаковці продукту, виготовленого із застосуванням об'єкта промислової власності.

Право розпорядження володільця патенту. Відповідно до Конституції України та чинних законів про промислову власність патентовласник має право розпоряджатися належним йому об'єктом промислової власності. Право розпоряджатися як одна із правомочностей власника патенту є юридично забезпечена можливість власника визначати правову долю об'єкта промислової власності. Оскільки об'єкти права промислової власності проголошені об'єктами права інтелектуальної власності, отже, і товаром, то патентовласник має право вчиняти будь-які цивільно-правові угоди, спрямовані на відчуження зазначеного об'єкта. Це можуть бути продаж, дарування, міна, оренда, прокат, найм тощо.

Патентовласник не завжди має економічну, фінансову чи будь-яку іншу можливість самому використовувати належний йому об'єкт промислової власності. У такому разі законодавство надає йому право розпорядитися об'єктом на свій розсуд. Передача патентних прав може здійснюватися різними способами у межах закону. Найчастіше така передача здійснюється у формі купівлі-продажу, а також міни. Проте як зустрічна плата за передачу патентних прав може виступати певний результат роботи або послуги. У такому разі тут можуть мати місце елементи договору підряду або послуги. Немає перешкод для безоплатної передачі патентних прав за договором дарування. Відчуження патентних прав можуть бути як юридичній, так і фізичній особі.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21