Юридична природа права інтелектуальної власност
3 Зміст Вступ 1. Історія розвитку права інтелектуальної власності в Україні 1.1 Передумови виникнення права інтелектуальної власності в Україні 1.2 Сучаний етап розвитку права інтелектуальної власної в Україні 2. Об'єкти права інтелектуальної власності 3. Суб'єкти права інтелектуальної власності 4. Права та обов'язки субєктів інтелектуальної власності 4.1 Авторське право 4.2 Субєктивні авторські права 4.3 Немайнові права 4.4 Майнові права 5. Захист прав на інтелектуальну власність 5.1 Цивільно-правовий захист патентних прав 5.2 Кримінально-правовий захист 5.3 Адміністративно-правовий захист 6. Експертиза обєктів інтелектуальної власності Висновки Список використаної літератури Вступ Актуальність теми дослідження. Світовий розвиток інтелектуальної діяльності і інтелектуальної власності виявив тенденції, за якими зазначені фактори набувають пріоритетного значення в соціально-економічному розвитку будь-якої країни, в тому числі і України. Зростання ролі і значення інтелектуальної власності для суспільного прогресу в свою чергу зумовлює виникнення ще двох тенденцій. Прибутковість використання інтелектуальної власності все більше приваблює тих, хто для одержання легкої наживи в усе більших масштабах вдається до неправомірного використання об'єктів інтелектуальної власності, що наносить велику шкоду суспільству. Друга тенденція полягає в тому, що інтелектуальна діяльність і її результат інтелектуальна власність знаходяться в постійній динаміці, відповідність правової охорони яких часто не встигає за їх розвитком. При цьому слід відзначити й те, що законодавство України про інтелектуальну власність створювалося в умовах її незалежності, майже на голому місці. До здобуття незалежності Україна власного законодавства про інтелектуальну власність не мала. Це законодавство ще досить недосконале, воно не позбавлене окремих істотних недоліків, прогалин, суперечливих положень, деякі норми не узгоджені між собою тощо. Зазначене законодавство України також знаходиться в постійній динаміці, - законодавець постійно шукає шляхи і способи його приведеня до світових стандартів та іншого удосконалення. Адже від належної, надійної та ефективної правової охорони інтелектуальної власності залежить рівень соціально-економічного розвитку України і, в кінцевому підсумку, добробут народу. Серцевиною законодавства України про інтелектуальну власність є суб'єктивні права творця цієї власності. В сучасних умовах творець набуває статусу головної фігури суспільного розвитку. Розвиток інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності в значній (якщо не в найбільшій) мірі буде зумовлюватися ставленням держави і суспільства до цієї фігури. Теоретичну базу наукового дослідження склали праці вчених в галузі теорії права, цивільного права та права інтелектуальної власності: Ч.Н. Азімова, Г.О. Андрощука, С.С. Алексеєва, С.М. Братуся, Л.О. Глухівського, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, Е.П. Гаврилова, М.М. Богуславського, В.І. Жукова, К.В. Жудри, В.Я. Йонаса, О.С. Йоффе, Н.С. Кузнецової, В.М. Коссака, В.В. Луця, В.П. Маслова, Г.К. Матвеєва, Є.Ф. Мельник, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, О.А. Пушкіна, А.А. Пиленко, М.П. Ринг, В.О. Рясенцева, О.Д. Святоцького, І.В. Спасібо-Фатеєва, В.І. Серебровського, К.А. Флейшиць, Є.О. Харитонова, Р.Б. Шишки, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневич, О.К. Юрченка, Л.С. Явича, В.Ф. Яковлева та ін. Оцінки, висновки, наукові положення, пропозиції та рекомендації дослідження опиралися також і на роботи іноземних авторів інших держав: Єнні Брукинг, Рене Давид, Л.Жулліо Дела Морандьер, В.М. Фейгельсон, Р. Фостер, Г. Штумпф, Е.П. Рокічіолі, Т. Сакайя, Дюма Ролан та інші. Від початку становлення законодавству України про інтелектуальну власність виповниться десять років. Проте, відповідного узагальнення та науково-теоретичного аналізу забезпечення творця необхідними гарантіями, правами й пільгами і взагалі визначення його правового статусу поки що в Україні не здійснювалося. Вважаємо, що настав час цю роботу здійснити, чим і визначається актуальність даного дипломного дослідження. Метою дослідження є науково-теоретичний аналіз законодавства України про інтелектуальну власність і розробка цілісної інтелектуально-правової концепції правового статусу творця інтелектуальної власності та його правонаступників, яка б забезпечила успішний розвиток інтелектуальної діяльності та її результату інтелектуальної власності і їх надійну охорону. Для досягнення зазначеної мети в роботі необхідно розв'язати наступні задачі: визначити роль і значення інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності в соціально-економічному розвитку України; визначити актуальність, зміст, види та місце інтелектуальної власності в системі цивільного права України; визначити склад об'єктів та суб'єктів права інтелектуальної власності за чинним законодавством України, , які підлягають цивільно-правовій охороні; дослідити цивільно-правові форми охорони права інтелектуальної власності, зокрема особистих немайнових і майнових прав; проаналізувати процес реалізації особистих немайнових і майнових прав суб'єктів інтелектуальної власності; здійснити науково-теоретичний аналіз системи захисту права інтелектуальної власності за чинним законодавством України; на основі результатів дослідження проблем правової охорони особистих немайнових і майнових прав, правового режиму об'єктів інтелектуальної власності та правового статусу суб'єктів інтелектуальної власності, виявити недоліки і прогалини в системі цивільно-правової охорони особистих немайнових і майнових прав суб'єктів інтелектуальної власності, дати їм відповідну оцінку, визначити їх причини і розробити належні пропозиції та рекомендації, спрямовані на усунення виявлених недоліків та підвищення цивільно-правової охорони інтелектуальної власності. Об'єкт дослідження складає система правовідносин в сфері інтелектуальної діяльності і інтелектуальної власності, шляхи підвищення ефективності правового впливу на них, загальні тенденції закономірного розвитку особистих немайнових і майнових правовідносин в зазначеній сфері. Предметом дослідження є правовий режим об'єктів права інтелектуальної власності та правовий статус суб'єктів права інтелектуальної власності, що складаються в процесі інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності, існуючий порядок регулювання відносин в зазначеній сфері, який забезпечує їх належну упорядкованість і захист прав та інтересів суб'єктів інтелектуальної власності в умовах переходу України до ринкових відносин, цивільне законодавство і законодавство про інтелектуальну власність. Метод дослідження складає діалектичний метод пізнання правових явищ. Особисті немайнові і майнові відносини, що стосуються цивільно-правової охорони інтелектуальної власності, в роботі розглядаються як складова частина соціальних відносин, які в процесі свого історичного розвитку піддаються істотним змінам. Дана обставина зумовлює й динаміку нормативного регулювання майнових відносин в зазначеній сфері, пошук і трансформацію правових засобів, спрямованих на охорону права інтелектуальної власності, що задіяні в процесі правового регулювання відносин в сфері охорони права інтелектуальної власності, їх співвідношення з іншими нормативними актами. В роботі використано також формально-логічний, системно-структурний, порівняльно-правовий та історичні методи дослідження. 1. Історія розвитку права інтелектуальної власності в Україні 1.1 Передумови виникнення права інтелектуальної власності в Україні У процесі розбудови правової держави Україна надзвичайно важлива роль цивільного законодавства, складовою частиною якого є законодавство про інтелектуальну власність. В ієрархії права друге місце після Конституції України (Основного Закону) має посідати цивільне право. І це справді так. Воно регулює ті суспільні відносини, які за своїм змістом є життєвою тканиною суспільства. В Україні ніколи не було свого завершеного цивільного законодавства. На території України у різні часи діяло законодавство тих держав, до складу яких вона входила: Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської держави, Австро-Угорщини. Багато чинників і найголовніший серед них -- відсутність власної самостійної і незалежної держави зумовили те, що в Україні діяло польське, російське, австрійське та інше законодавство, а не українське. Але категорично стверджувати, що Україна зовсім не мала цивільного законодавства, не можна. Були правові традиції і норми звичаєвого права. Наприклад, Литовський Статут у трьох його редакціях є пам'яткою не лише литовського, а й українського та білоруського народів. Багато його норм своїм корінням сягали у «Руську правду» часів Київської Русі. Правові звичаї продовжували існувати в Україні навіть у той час, коли вона входила до складу Росії. Згадаймо юридичні документи України XVIII і першої половини XIX століть: «Права, по которым судится малороссийский народ» (1743), «Экстрат малороссийских прав» (1767), «Экстрат из указов, инструкций и постановлений» (1786), «Собрание прав Малороссии» (1807), «Свод местных законов западных губерний» (1837). Під час роботи кодифікаційної комісії на чолі з Ф. Давидовичем було прийнято рішення про створення окремих збірників, які б систематизували діючі форми кримінального і цивільного права. Це була чи не перша спроба розробити проект першого Цивільного кодексу України. «Собрание прав Малороссии» було підготовлене на основі чинних в Україні Зерцала Законів, Литовського Статуту, Права Хелмського, Магдебурзького та ін. Цей збірник діяв в Україні до 1843 р. і в ньому в основному були викладені норми цивільного права. Проте внаслідок самодержавної політики царської Росії основним джерелом усіх галузей права в Україні в першій половині XIX ст. став «Свод законов Российской империи» у редакції 1842 р., десятий том якого містив норми цивільного права. Але свого власного цивільного кодексу не мала й Росія, не могла його мати й Україна. Не мала повністю сформованого цивільного законодавства й Українська Народна Республіка. У Законі УНР «Про порядок видання законів» від 8 грудня 1917 р. проголошувалось: «Усі закони і постанови, які мали силу на території Української Народної Республіки до 7 жовтня 1917 p., оскільки вони не змінені і не скасовані Універсалами, постановами Української Центральної Ради, мають силу і надалі як закони і постанови Української Народної Республіки». До таких належали і норми цивільного права «Своду законов Российской империи», що поширювалися на територію України. Авторське право з'явилося в Росії лише на початку XIX ст. у досить своєрідній формі -- у Статуті Цензурному від 22 квітня 1828 p., в якому за автором визнавалося виключне право на відтворення своїх творів шляхом друку. Проте вже у законі від 8 січня 1830 р. право автора на створений ним твір визнається як право власності, яким можна торгувати. Твір розглядався як «майно благонабуте», а його автору (або перекладачу) довічно надавалося виключне право видання і продажу. Зазначені права переходили до спадкоємців строком на 25 років; пізніше (1857 р.) цей строк було подовжено до 50 років. Під час чергового перевидання десятого тому Зводу законів Російської імперії авторське право вперше переноситься в цей том як додаток до ст. 420. У цьому додатку авторське право розглядається як право власності. Проте 20 березня 1911 р. приймається закон про авторське право, який досить детально регулював авторські відносини. Цим законом права автора були істотно врізані. У перші роки радянської влади було прийнято ряд нормативних актів, що регулювали авторські відносини. Лише 30 січня 1925 р. були прийняті «Основи авторського права» як загальносоюзний закон. Саме цим пояснюється те, що в Україні з 1925 по 1929 pp. не було прийнято загального закону про авторське право. В Україні у цей час приймалися лише нормативні акти з окремих проблем авторського права, зокрема постанова РНК УРСР від 8 грудня 1925 р. «Про авторський гонорар за публічне виконання драматичних і музичних творів». Багато положень з «Основ авторського права» були згодом перенесені в українське законодавство про авторське право. Проте термін дії авторського права після смерті автора було скорочено до 25 років, а в Основах авторського права СРСР від 16 травня 1928 р. авторське право мало чинність лише за життя автора. Основи допускали можливість будь-якої об'єктивізації творів, на які поширювалось авторське право (як союзного, так і республіканського законодавства), і діяли аж до другої кодифікації цивільного законодавства. Так, в Україні діяв Закон від 6 лютого 1929 р. Цивільний кодекс РРФСР від 11 червня 1964 р. авторське право включив повністю. Йому присвячено IV розділ, що складається із 41 статті (ст. 475-516 ЦК РРФСР). ЦК УРСР, прийнятий Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р.1 також містить розділ IV «Авторське право», що складається із 44 статей (ст. 472--516 ЦК УРСР). Після прийняття ЦК було прийнято ряд нормативних актів з окремих питань, наприклад, про розмір ставок авторського гонорару за використання тих чи інших творів, про авторські договори та ін. Звичайно, до розділу IV цього Кодексу було прийнято ряд змін і доповнень, але радикальним нормативним актом, що докорінно обновив авторське право, став Закон України «Про авторське право і суміжні права», прийнятий Верховною Радою України 23 грудня 1993 р.2 Згодом було прийнято також ряд нормативних актів, у тому числі постанови Кабінету Міністрів України «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» від 18 листопада 1994 р. № 784 та «Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва» від 18 липня 1995 р. № 532. Верховна Рада України 31 травня 1995 р. прийняла Закон України «Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 p., зміненого 2 жовтня 1979 р.). У зв'язку з прийняттям Закону України «Про авторське право і суміжні права» до ЦК УРСР були внесені відповідні зміни.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21
|
