б) іноземний суд не має компетенції на розгляд відповідної справи;

г) визнання або виконання іноземного судового рішення буде суперечити публічному порядку штату, суд якого здійснює сумарний розгляд;

д) рішення іноземного суду має карний характер або спрямовано на забезпечення сплати податків;

е) воно не є остаточним;

ж) рішення не спрямоване на сплату певної суми грошей.

Нарешті, зауважимо, що за обома системами невірне встановлення змісту іноземного права, так само як і його неправильне тлумачення, не завжди є підставами для ревізії винесеного рішення. Наприклад, як зазначається, в Австрії це буде визнано зазначеною підставою, тим часом як в Німеччині - ні Шах Х. Международное гражданское процессуальное право: Учебник. /Пер. с нем. -М.: БЕК, 2001. - с. 100.

На міжнародно-правовому рівні, зокрема в рамках Європейського Союзу, порядок визнання рішень іноземних судів визначається певними міжнародними угодами, про які згадувалось в попередньому підрозділі.

Луганська конвенція 1988 року була спрямована на створення умов для вільного руху судових рішень по цивільних і торгових справах в Європі (ст. 1 про сферу застосування Конвенції), тому вона заслуговує особливої уваги. Конвенція передбачає прості і надійні механізми приведення у виконання судових рішень між Договірними Державами (Австрія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Великобританія і Північна Ірландія, Ісландія, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Іспанія, Швеція і Швейцарія). Вона також містить тверді правила визначення підсудності і передбачає практично автоматичне визнання рішень, прийнятих в інших Договірних Державах. Застосування Конвенції виявилося вкрай успішним. На сьогоднішній день вона застосовується між 19 Договірними державами. В даний час Договірні Держави ведуть переговори про перегляд Конвенції з метою реформування правил про юрисдикції і спрощення процедур, зв'язаних із приведенням у виконання судових рішень. Ця реформа слідує за переглядом 1-х Брюссельських Правил. Нові держави ЄС також повинні будуть ратифікувати Луганську Конвенцію, а тому дана Конвенція має вивчатися фахівцями України, оскільки наша держава взяла курс на інтеграцію до ЄС.

Конвенція ґрунтується на концепції "прямої юрисдикції". Вона містить правила визначення юрисдикції, що є обов'язковими для всіх судів Договірних Держав і застосовні на стадії ухвалення судового рішення. У цьому зв'язку була скасована необхідність розгляду питання про юрисдикцію на стадії визнання рішення - Договірні Держави повинні забезпечити практично автоматичне визнання судових рішень, регульованих Конвенцією. У цьому зв'язку, суд що визнає рішення не вправі розглядати питання про наявність у нього юрисдикції відповідно до Конвенції, за винятком окремо обумовлених випадків. Перевагою системи є те, що вона спрощує процедуру приведення до виконання судового рішення.

Положення Конвенції про юрисдикцію застосовуються (за деякими винятками), якщо місцезнаходженням відповідача є одна з Договірних Держав. Якщо відповідач не має доміцилію в одній з Договірних Держав, суд може розглянути справу відповідно до національних правил про юрисдикцію. Однак, і в цьому випадку його рішення повинне визнаватися в інших Договірних Державах без розгляду питання про юрисдикцію.

Створені Конвенцією механізми різним чином захищають права відповідача. Конвенція істотно обмежує волю держави з метою запобігання перешкодам ефективності створених Конвенцією процедур і посилення принципу правової визначеності.

Правила визнання і приведення до виконання іноземних судових рішень охоплюють судові рішення, винесені в одній з Договірних Держав і такі, що підпадають під дію Конвенції. Поняття "судове рішення" означає будь-яке рішення, прийняте судом чи трибуналом, незалежно від його назви, у тому числі постанову, наказ, рішення чи виконавчий документ, а також визначення судових витрат чи витрат, виданих посадовою особою суду" (ст. 25). Конвенція охоплює також справжні документи і судові мирові угоди. Якщо попередні засоби чи міри захисту застосовуються, вони також, як правило, можуть бути приведені до виконання відповідно до норм Конвенції. Судові рішення, відповідно до яких повинне бути виконане інше судове рішення, винесене в третій країні, не підпадають під дію Конвенції.

Визначеність і швидкість виконання іноземних судових рішень реалізується через передбачену Конвенцією однакову процедуру видачі екзекватур. Ця процедура складається зі стадії дослідження, що провадиться без виклику сторін за клопотанням зацікавленої сторони. У Фінляндії клопотання про видачу екзекватури подається в районний суд у залежності від місця перебування сторони, проти якої повинне бути здійснене чи виконання в залежності від місця приведення до виконання рішення. На цій стадії суддя виносить постанову про виконання після того, як сторона подала всі необхідні документи. У визнанні рішення може бути відмовлено на підставах, встановлених статтями 27 і 28 Конвенції Лехтинен Л. Гражданские процессы России и Финляндии и международное исполнение решений по гражданским делам. Хельсинки: Министерство юстиции. 2003. -47-52 с.

.

Таким чином, у разі вступу України до ЄС її правова система має бути адаптована до встановлених у Луганській конвенції умов визнання та виконання рішень іноземного суду, а тому потребується привести законодавство України у відповідність вимогам Луганської конвенції.

Загальні аспекти визнання та приведення до виконання рішень розглянемо на прикладі Фінляндії, яка є членом Європейськогосоюзу. Зокрема, у фінському праві відсутня чітка система норм, що регулює визнання і приведення до виконання іноземних судових рішень. При відсутності відповідного законодавчого регулювання іноземне рішення не може бути визнане чи приведене до виконання на території Фінляндії. Наявність відповідних національних правових норм необхідна навіть у випадках, коли рішення винесене іноземним судом відповідно до угоди сторін. Загальний підхід фінського права в питаннях визнання і приведення до виконання іноземних судових рішень можна охарактеризувати як заборонний. Приведення до виконання іноземних судових рішень залежить як від предмета спору, так і від країни, у якій винесене рішення. Навіть, якщо іноземне рішення не може бути визнане і приведене до виконання, воно може бути використано сторонами як доказ визначених фактичних обставин чи змісту іноземного права в судовому процесі у Фінляндії. Доказове значення іноземного рішення залежить від конкретної справи. При цьому, міжнародні угоди, Конвенції Північних країн, а також національне законодавство і законодавство Європейського Союзу є основними джерелами права в сфері визнання і приведення до виконання іноземних судових рішень.

Підводячи підсумок, можна зробити висновок про значну роль міжнародних договорів у врегулюванні цього питання у Фінляндії. Слід також відмітити, що переваги у врегулюванні міжнародних і міждержавних відносин відіграють міжнародні конвенції, які у порівнянні з міждержавними угодами мають більшу юридичну силу.

Порівнюючи арбітражне врегулювання спорів в Україні з аналогічною процедурою в англійській правовій системі, можна стверджувати те, що в Англії перший арбітражний закон був прийнятий у 1889 році, а тому процедура арбітражного врегулювання спорів пройшла довший шлях розвитку ніж в Україні. Хоча деякі дослідники знайшли „прототипи арбітражних судів” у російській історії ще на початку ХІХ століття Васильев С. История становления арбитражных судов в Украине // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1999. - № 3. - С.40, але радянський період розвитку господарських відносин не давав суттєвого розвитку арбітражним судам. При цьому, неможливо арбітражне врегулювання спорів й в цій країні вважати абсолютним, оскільки деякі вчені відмічають недоліки судового контролю, оскільки при застосуванні арбітрами норм процесуального та матеріального права була відсутньою мотивація при мотивуванні і винесенні рішення Лебедев С.Н. Регламент международного арбитража: английская модель // Сов. государство и право. - 1991. - № 5. - С. 12. Це та інші положення свідчать про об'єктивну необхідність переглядати арбітражне судове рішення, яке у відповідності до ст. 105 Закону Англії „Про арбітраж” Афанасьев С.Ф. Особенности третейского судопроизводства в Англии // Актуальные проблемы процессуальной цивилистической науки. Материалы научно-практической конференции. - Саратов, 2003. - С. 79 встановлює відповідні повноваження суду графства або Високого суду.

Підставами для такого перегляду є:

- відсутність компетенції арбітражу вирішувати спори по суті (зокрема, арбітри повинні переконатися в тім, що сторони сформулювали третейське застереження, що наділяє правом Лондонський арбітражний міжнародний суд розглянути спір);

- недотримання правил процедури арбітражного розгляду, що носять серйозний характер (у відповідності зі ст. 68 Закону під серйозним недотриманням розуміється помилкова дія, що потягла за собою значний збиток стороні, що звернулася з апеляцією);

- наявність недоліків у застосуванні права (як відомо, ст. 46 Закону дозволяє сторонам вибрати матеріальне право, у противному випадку застосовуються колізійні норми. Однак суд у ході розгляду справи може явно невірно тлумачити і застосувати питання права, внаслідок чого саме рішення буде безперечно сумнівним. У цьому випадку сторони при обопільній згоді вправі звернутися в державний суд);

- присутність в судовому рішенні непевних положень, щодо наслідків винесеного арбітражного правозастосовчого акту (ця підстава виражена в п. 2 (f) ст. 68 Закону і стосується скоріше не самого рішення, а можливих варіантів розвитку подій);

- виявлення обману, зробленого однією із сторін чи з відома даної сторони (названа підстава, відбита в п. 2 (g) ст. 68 Закону, схожа з підставами, на підставі яких державний суд переглядає рішення у зв'язку з нововиявленими обставинам) Афанасьев С.Ф. Особенности третейского судопроизводства в Англии // Актуальные проблемы процессуальной цивилистической науки. Материалы научно-практической конференции. - Саратов, 2003. - С. 79.

Не важко помітити, що англійські підстави визнання і приведення до виконання деякою мірою відрізняються від загальноприйнятих норм, що мають місце в міжнародних договорах і конвенціях. Деякі принципи англійської процедури викладені настільки широко, що можуть використовуватись для перегляду рішення по суті, без чого неможливо встановити „наявність недоліків у застосуванні права”, якщо не обмежувати цю норму конкретними положеннями. Така можливість, що існувала "case stated" ("case stated" - встановлені в справі факти, на основі яких суд вирішує питання права (англ.) в Англії дозволяла стороні передавати "питання права" на розгляд у Верховний Суд у Лондоні. Як стверджує г-н К. Содерлунд, мабуть, що будь-який юрист, що володіє деякими новаторськими навичками, може трансформувати будь-яке питання в "питання права" і, таким чином, провести повторний розгляд арбітражної справи у відповідному державному суді. На практиці ця можливість сильно лякала діловий світ вибирати місцем проведення арбітражу Англію, що призвело до остаточного скасування в Англії звичаю "case stated" у міжнародному арбітражі Развитие арбитражного законодательства, правил и практики. Кристер Содерлунд, юридическая фирма Винге. Стокгольм. Доклад на международной конференции 8-13 февраля 2003 г. Стокгольм, Швеция.

Апеляційний суд, розглянувши клопотання про скасування рішення арбітражу, вправі повернути його арбітрам для повторного вирішення комерційного спору, саме такий підхід описаний у ст." 68 Закону Англії "Про арбітраж". Це ж положення свідчить про адекватність повноважень апеляційного суду України та Англії стосовно визнання і приведення до виконання рішень.

Цікавим для аналізу належності розглядуваного інституту до певних галузей права є й положення Цивільного кодексу Квебеку (Канада), у відповідності до якого питання про визнання та приведення до виконання іноземних рішень і про юрисдикцію іноземних влад входить до титулу 4 цього кодексу Гражданский кодекс Квебека: Современное зарубежное и международное частное право /Исследовательский центр частного права. // Пер. Г.Е. Авилов, М.В. Боряк, Д.А. Гришин и др. - М.: Статут. - 1999. - 472 с. Це положення представляє інтерес з декількох напрямків, оскільки, по-перше, Квебек не є самостійним суб'єктом міжнародного права, а тому не може встановлювати особливі умови визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів. По-друге, важко вважати процедуру визнання і приведення до виконання складовою частиною цивільного права. В цьому випадку доцільно розподіляти питання процедури визнання та приведення до виконання і матеріальні та процесуальні підстави відмови у задоволенні відповідних клопотань. Тому не має правових підстав для аналізу конкретних норм ЦК Квебеку на предмет їх суттєвої відмінності від загальновизнаних і застосованих в міжнародних конвенціях. Такий приклад свідчить про те, що неможливо питання визнання і приведення до виконання вирішувати на рівні адміністративних одиниць держави, наприклад, Автономної республіки Крим, оскільки ратифікуючи відповідні угоди держава бере на себе виконання їх умов на всій її території. Зокрема, це положення можна підтвердити на підставі федерального законодавства РФ, в якому відтворено загальні для всієї її території принципи визнання та приведення до виконання рішень іноземних судів та арбітражів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19