6. Європейська конвенція про зовнішньоторгівельний арбітраж, підписана в м. Женева 21 квітня 1961р. Європейська конвенція про зовнішньоторгівельний арбітраж 1961 // http://zakon.rada.gov.ua, ратифікована Верховною Радою УРСР 25 січня 1963р., якою передбачено деякі особливості проведення арбітражу порівняно з положеннями нью-йоркської Конвенції.

Неабияку роль у питанні визнання та виконання іноземних судових рішень відіграють двосторонні договори України про правову допомогу та про правові відносини в цивільних і кримінальних справах:

- З Республікою Грузія (підписано 9 січня 1995р., ратифіковано Україною 22 листопада 1995р.. В розумінні цього договору цивільними визнаються також сімейні справи) Договір між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом № 451/95-ВР від 22 листопада 1995 р. // webmaster@rada.gov.ua;

- З Естонською Республікою (підписано 15 лютого 1995р., ратифіковано Україною 22 листопада 1995р..) Договір між Україною та Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом № 450/95-ВР від 22 листопада 1995 р. // webmaster@rada.gov.ua;

- З Республікою Молдова (підписано 13 грудня 1993р., ратифіковано Україною 10 листопада 1994р.. Вжите в цьому договорі поняття «цивільні справи» охоплює також сімейні і трудові справи) Договір між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом № 238/94-ВР від 10 листопада 1994 р. // webmaster@rada.gov.ua;

- З Республікою Польща (підписано 24 травня 1993р., ратифіковано Україною 4 лютого 1994р.) Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах. Договір ратифіковано Постановою ВР № 3941-XII від 4 лютого 1994 р. // webmaster@rada.gov.ua;

- З Китайською Народною Республікою (підписано 31 жовтня 1992 р., ратифіковано Україною 5 лютого 1993р.. За цим договором термін «цивільні справи» включає також торгові, господарські, шлюбно-сімейні і трудові справи) Договір між Україною і Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Постановою ВР № 2996-XII від 5 лютого 1993 р. // webmaster@rada.gov.ua;

- Про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах із Литовською Республікою (підписано 7 липня 1993р., ратифіковано Україною 17 грудня 1993р.) Договір між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах. Договір ратифіковано Постановою ВР № 3737-XII від 17 грудня 1993 р. // webmaster@rada.gov.ua

- Про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах із Латвійською Республікою (підписано 23 травня 1995р., ратифіковано Ураїною 22 листопада 1995р. Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом № 452/95-ВР від 22 листопада 1995 р. // webmaster@rada.gov.ua

- Про правову допомогу в цивільних і кримінальних справах із Монголією (підписано 27 червня 1995р., ратифіковано Україною 1 листопада 1996р., згідно з яким термін «цивільні справи» охоплює також торгові, господарські, сімейні та трудові відносини) Договір між Україною та Монголією про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах. Договір ратифіковано Законом № 471/96-ВР від 1 листопада 1997 р. // webmaster@rada.gov.ua;

- Про правову допомогу то правові відносини в цивільних та сімейних справах із Републікою Узбекистан (підписано 19 лютого 1998р.) Договір між Україною та Республікою Узбекистан про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах. Договір ратифіковано Законом № 238-XIV від 05.11.98 р. // webmaster@rada.gov.ua.

Згідно із законом від 12 вересня 1991р. «Про правонаступництво України» (ст.7) нотами України, надісланими в січні 1994р. До посольств іноземних держав, з якими у СРСР були двосторонні договори про правову допомогу, про застосування цих договорів щодо України, поки обидві сторони не домовляться про інше. А також відповідно до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів від 23 серпня 1978р., яка набула чинності для України 6 листопада 1996р. І передбачає, що двосторонній міжнародний договір, який у момент правонаступництва держав був чинним щодо території, що є об'єктом правонаступництва, вважається чинним між новою незалежною державою та іншою державою-учасницею, коли вони чітко про це домовились або внаслідок їх поведінки вони повинні вважатись такими, що висловили зазначену домовленість, в Україні застосовуються положення таких міжнародних угод СРСР:

- Договору між СРСР та Алжирською Народною Демократичною Республікою про взаємне надання правової допомоги від 23.02.1982р Договору між СРСР та Алжирською Народною Демократичною Республікою про взаємне надання правової допомоги від 23.02.1982р. webmaster@rada.gov.ua.

- Договору між СРСР та Народною Республікою Болгарія про надання правової допомоги в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 19.02.1975р. Договору між СРСР та Народною Республікою Болгарія про надання правової допомоги в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 19.02.1975р. webmaster@rada.gov.ua;

- Договору між СРСР та Соціалістичною Республікою В'єтнам про праовоу допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 10.12.1981р. Договору між СРСР та Соціалістичною Республікою В'єтнам про праовоу допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 10.12.1981р.webmaster@rada.gov.ua;

- Договору СРСР та Грецькою Республікою про правову допомогу в цивільних і кримінальних справах від21.05.1981р. Договору СРСР та Грецькою Республікою про правову допомогу в цивільних і кримінальних справах від21.05.1981р. webmaster@rada.gov.ua;

- Договору про взаємне надання правової допомоги між СРСР та Іракською Республікою від 22.06.1973р. Договору про взаємне надання правової допомоги між СРСР та Іракською Республікою від 22.06.1973р. webmaster@rada.gov.ua;

- Договору між СРСР та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних та кримінальних справах від 19.01.1984р. Договору між СРСР та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних та кримінальних справах від 19.01.1984р. webmaster@rada.gov.ua.;

- Договору між СРСР та Туніською Республікою про праовоу допомогу в цивільних та кримінальних справах від 26.06.1984р. Договору між СРСР та Туніською Республікою про праовоу допомогу в цивільних та кримінальних справах від 26.06.1984р. webmaster@rada.gov.ua;

- Конвенція між СРСР та Італійською Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 25.01.1979р Конвенція між СРСР та Італійською Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 25.01.1979р. webmaster@rada.gov.ua.

У зв'язку з офіційним оформленням правонаступництва України для неї залишається чинною Конвенція з питань цивільного процесу, що була укладена в Гаазі 1 березня 1954р. І набула чинності для СРСР з 26 липня 1967р.

Щодо клопотання про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів в Україні, то вони подаються в порядку, визначеному відповідним міжнародним договором.

Згідно зі ст. 53 мінської Конвенції воно подається в компетентний суд Договірної сторони, де рішення підлягає виконанню, або ж суд, що постановив рішення у справі по першій інстанції, який надсилає його компетентному суду. Такий самий порядок подачі клопотань передбачено договорами України з Республіками Молдова, Узбекистан, Польща.

За договорами України з Республікою Грузія, Литовською, Латвійською, Естонською республіками клопотання про дозвіл на виконання рішення подається до суду, що розглядав справу по першій інстанції, а той надсилає його до суду, компетентного постановити за ним рішення.

Договорами між Україною і Китаєм, Україною та Монголією визначено, що клопотання про визнання й виконання судового рішення подається заявником суду, який постановив це рішення, і пересилається останнім до суду іншої Договірної Сторони через її центральні установи (у даному разі - через Верховні Суди). Якщо ж заявник проживає або перебуває на території Договірної Сторони, де рішення підлягає виконанню, клопотання може бути подано і безпосередньо до суду цієї Сторони.

Відповідно до київської Угоди господарюючі суб'єкти кожної з держав-учасниць можуть звертатись із клопотанням про виконання рішення загального, арбітражного чи третейського суду однієї з них безпосередньо до компетентного суду іншої, на території якої це рішення підлягає виконанню.

Через Міністерство юстиції України зазначені клопотання пересилаються в тому разі, коли такий порядок їх подання встановлено міжнародним договором, на підставі якого в даному випадку проводяться визнання і виконання рішення. У випадку, коли міжнародним договором передбачено, що відповідний іноземний суд має пересилати клопотання компетентному суду України через центральні органи, цим органом є Міністерство юстиції, якщо це прямо передбачено міжнародним договором. Якщо ж такої прямої вказівки в міжнародному договорі немає, таким центральним органом є Верховний Суд України, який за ст.125 Конституції України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.

Однак, не зважаючи на таку змістовну правову базу, все таки виникають складнощі в процесі визнання та виконання іноземних судових рішень (наприклад, неможливість виконання через відсутність договору між відповідними державами), що обумовлено існуванням різних правових систем і, відповідно, принциповою неможливістю уніфікації норм міжнародного цивільного процесу. Звідси така вагома роль двосторонніх та локальних угод.

1.2. Співвідношення понять «визнання» та «виконання» іноземних судових рішень в міжнародному приватному праві

Беззапречним є положення, за яким рішення суду має силу тільки в межах тієї держави, суд якої це рішення ухвалив. У всіх інших державах воно, саме по собі, правової сили не має і отримує її тільки тоді і в тій мірі, коли і в якій мірі цивільне процесуальне законодавство цих держав допускає визнання або виконання іноземних судових рішень. Причому, як відомо, обов'язку визнати іноземне судове рішення в силу загальних норм міжнародного права не існує.

Потреба у визнанні та у виконанні іноземних судових рішень є наслідком поширення міжнародного товарообороту, особливо - світової торгівлі, що призводить до виникнення великої кількості спорів між особами (як фізичними, так і юридичними, а також між тими і іншими), що знаходяться в різних країнах.

І тільки починаючи з 19-го ст. визнання судових рішень стало предметом переговорів при укладенні міжнародних договорів, засобом, який і сьогодні багато держав не бажають випускати з рук, доки не буде забезпечена взаємність Шак Х. Международное гражданское процессуальное право. Учебник \ пер.с нем.-М.:БЕК,2001 - С.Х с. 321.

Оскільки питання про взаємність у доктирні, зокрема пострадянській, залишається спірним, наведу деякі з думок цитованого автора. Х. Шак зауважує, що на перший погляд ідея взаємності спрямована на встановлення рівності між державами за межами міжнародних договорів, уявляється розумною. Проте, вимога взаємності навряд чи є придатним засобом для досягнення цієї мети. По-перше, вимагаючи взаємності, обидві держави очікують, що перший крок у цьому напрямі зробить інша держава. По-друге, оскільки рішення іноземного суду не обв'язково повинно бути рішенням вітчизняного суду позивача, то в такому випадку, так би мовити, б'ють віслюка, а вважають, що б'ють вершника. Нарешті, в таких випадках очікують від позивача подання позову, але вже до суду відповідної держави, що взагалі уявляється надмірною жорстокістю Шак Х. Международное гражданское процессуальное право. Учебник \ пер.с нем.-М.:БЕК,2001 - С.Х с.425-426.

Внаслідок цього багато законодавців відмовились у певних галузях, насамперед - у сімейному праві, від забезпечення взаємності. Тому , на думку Х. Шака, було б краще, якби законодавці взяли за взірець Закон Швейцарії про Міжнародне приватне право і зовсім відмовились від такої вимоги. «Для відбиття економічного вторгнення з боку держави, яка винесла судове рішення, достатньо передумов у компетенції по визнанню судових рішень та у застереженні про публічний порядок...», зауважує автор.

Взагалі неможливо не відзначити певні позитивні якості інституту визнання іноземного судового рішення.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19