Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ПЕНДЯГА ГАННА ЛЕОНІДІВНА

УДК 347.51

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ШКОДУ,

ЗАПОДІЯНУ ДЖЕРЕЛОМ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Майданик Роман Андрійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри цивільного права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Васильєва Валентина Антонівна, Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника, завідувач кафедри цивільного права та процесу;

кандидат юридичних наук, доцент Шимон Світлана Іванівна, Київський національний лінгвістичний університет, доцент кафедри права економіко-правового інституту

Захист відбудеться 26 лютого 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 001.06 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 253.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 18, к. 12.

Автореферат розісланий 24 січня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор юридичних наук, професор Боднар Т.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Ефективне соціально орієнтоване суспільство в умовах ринкової економіки передбачає активне використання аномальних зобов'язань, важливе місце серед яких мають ризикові (алеаторні) деліктні зобов'язання, з притаманним їм високим ступенем заподіяння випадкової шкоди, що ґрунтується не на принципі вини, а на принципі ризику, нетипового для вітчизняної доктрини деліктної відповідальності.

Додаткова актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена стрімким розвитком науково-технічного прогресу, який в останні десятиріччя поставив до порядку денного низку правових проблем, які виходять за межі нормальної життєдіяльності людини, пов'язані з освоєнням людиною новітніх технологій і зростанням використання атомної промисловості, транспорту, хімічних і токсичних речовин як непідконтрольних людині чинників випадкової деліктної шкоди.

Обумовлене цим розуміння “відповідальності за ризик” у випадку деліктної відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, вимагає науково обґрунтованих положень про аномальний деліктний ризик, деліктні зобов'язання за шкоду у зв'язку з використанням джерел атомної промисловості, інших об'єктів аномального деліктного ризику, загальний та алеаторний (спеціальний) види деліктного ризику (виправданого і невиправданого), доктринальне тлумачення яких є неналежним, що не сприяє формуванню одноманітної судової практики з цієї категорії спорів.

Сучасний стан наукової розробленості цих питань характеризується фрагментарністю цивільно-правового регулювання, неналежним рівнем наукових досліджень та обумовленою цим суперечливою правозастосовчою практикою.

Незважаючи на активне використання юридичною практикою відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, в сучасний період бракує системних монографічних праць із загальнотеоретичних і прикладних проблем зазначених деліктних зобов'язань, що негативно впливає на їх вирішення в Україні.

У дисертаційних й інших наукових дослідженнях розглядалися лише окремі питання деліктної відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, зокрема, деліктні зобов'язання (Д.В. Боброва, 1988), джерела підвищеної небезпеки (О.Л. Жуковська, 1994; Н.В. Терещенко, 2003), алеаторні та інші юридичні ризики (І.С. Тімуш, 2004; Р.А. Майданик, Н.І. Майданик; 2006; І.В. Волосенко, 2007), відшкодування ядерної шкоди (Г.І. Балюк, 2000; Ю.М. Крупка, С.В. Мікєров, 2005; А.І. Іойриш , В.Г. Терентьєв, А.Б. Чопорняк).

Відтак, подальше наукове розроблення загальнотеоретичних проблем деліктної відповідальності, зокрема за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, окремих її різновидів є необхідною умовою впровадження досконалішого правового регулювання зазначеного виду деліктних зобов'язань.

Вказані вище обставини обумовлюють вибір теми дослідження та її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота виконувалася на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до бюджетної теми № ДР 019 U007725 “Удосконалення правового механізму реалізації і захисту прав і інтересів людини і громадянина в Україні”. Дана робота включена до плану науково-дослідних робіт юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо розвитку та підвищення ефективності інституту деліктної відповідальності, зокрема за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання дисертаційного дослідження:

з'ясувати сутність деліктної відповідальності і деліктного ризикового зобов'язання з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки;

конкретизувати поняття джерела підвищеної небезпеки;

встановити поняття та роль правової категорії контролю як особливої ознаки поняття джерела підвищеної небезпеки;

дослідити особливості відповідальності за шкоду, заподіяну автотранспортними засобами як джерелами підвищеної небезпеки;

провести розмежування правового регулювання відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної ядерної небезпеки від суміжних правових конструкцій;

проаналізувати правові засади захисту прав та інтересів осіб шляхом відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної ядерної небезпеки;

виробити та сформувати конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства України.

Об'єктом дисертаційного дослідження є правовідносини цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Предметом дисертаційного дослідження є система чинних в Україні нормативно-правових актів, які регулюють зобов'язальні правовідносини з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, судова практика з розгляду спорів про відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, вітчизняні та зарубіжні наукові джерела.

Методи дослідження обрано відповідно до поставленої в роботі мети та завдань, з урахуванням об'єкта та предмета дослідження. В процесі дослідження застосовувалися такі методи: історико-правовий, за допомогою якого встановлено основні етапи правового регулювання категорії джерел підвищеної небезпеки та її структурних елементів; порівняльно-правовий, на основі якого проведено аналіз вітчизняного та іноземного законодавства щодо функціонування деліктної відповідальності та застосування відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки; системно-структурний, за допомогою якого визначалися основні види та класифікації джерел підвищеної небезпеки, місце ризикового (алеаторного) деліктного зобов'язання в системі ризикових зобов'язань; абстрагування та узагальнення, на основі якого розроблялися дефініції різних правових категорій та понять; аналізу та синтезу, за допомогою якого вивчалися юридична природа відповідальності за шкоду, заподіяну джерелами підвищеної небезпеки, наводилася характеристика основних ознак джерел підвищеної небезпеки та умов настання відповідальності, співвідношення основних цивільно-правових понять та категорій, що стосуються зазначеного спеціального делікту; емпіричного аналізу, який дозволив відокремити спеціальний делікт за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної ядерної небезпеки, від інших правових конструкцій; теоретико-прогностичний, за допомогою якого розроблено пропозиції щодо вдосконалення законодавства.

Науково-теоретична основа дослідження. Дослідження поставлених у роботі завдань, аналіз генезису наукової думки щодо досліджуваної проблематики, а також сформульовані в дисертації теоретичні висновки засновані на загальних досягненнях юридичної науки, у тому числі на результатах досліджень відомих вітчизняних та зарубіжних цивілістів, романістів, а також фахівців інших галузей правової науки. Зокрема, істотний вплив на результати цієї дисертації мали наукові дослідження: М.М. Агаркова, С.С. Алексєєва, Б.С. Антимонова,

Г.І. Балюк, Ю.Г. Басіна, Г.М. Белякової, Д.В. Бобрової, М.І. Брагинського, С.М. Братуся, В. Варкалло, В.А. Васильєвої, В.В. Вітрянського, В.Г. Верднікова, В.В. Глянцева, Є. Годеме, В.П. Грибанова, Г. Дернбурга, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, С.Є. Донцова, О.Л. Жуковської, А.І. Іойриша, О.С. Іоффе, Х. Кьотца, О.О. Красавчикова, Ю.М. Крупки, Н.С. Кузнєцової, Л.А. Лунца, В.В. Луця, Л.А. Майданик, Р.А. Майданика, Т.Б. Мальцман, М.С. Малеїна, Г.К. Матвєєва, В.П. Мозоліна, С.А. Муромцева, І.Б. Новицького, В.А. Ойгензіхта, Ю.А. Павлодського, І.С. Перетерського, Й.О. Покровського, Б.І. Пугинського, В.А. Рахмиловича, Р. Саватьє, Н.Ю. Сергєєва, В.І. Серебровського, В.І. Сінайського, А.О. Собчака, В.Т. Смірнова, Є.О. Суханова, В.О. Тархова, В.Г Терентьєва, К.А. Флейшиц, Є.О. Харитонова, В.М. Хвостова, А.Б Чопорняка, К. Цвайгерта, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, С.І. Шимон, Т.М. Яблочкова, К.К. Яічкова, К.Б. Ярошенко й інших учених.

Нормативну та емпіричну базу склали: Конституція України, міжнародно-правові акти, Цивільний кодекс України, інші акти цивільного законодавства України, законодавство колишнього Союзу РСР, окремі правові акти зарубіжного законодавства.

Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується у науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, основними з яких є такі:

Вперше:

1) обґрунтовується доцільність визнання зобов'язання з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки нетрадиційним (аномальним) видом зобов'язань, що обумовлено поширенням на ці правовідносини положень про юридичний ризик;

2) встановлюються правові категорії загального (притаманного генеральному делікту та іншим спеціальним деліктам) та алеаторного (спеціального) деліктного ризику (властивого саме досліджуваному делікту) як видів юридичного ризику;

3) визначається правова природа деліктного ризику як суб'єктивної та об'єктивної категорії. Суб'єктивним деліктним ризиком слід вважати психічне ставлення особи до результатів своєї діяльності та діяльності речей, які їй належать. Об'єктивний характер деліктного ризику обумовлений об'єктивно-випадковим характером подій у вигляді усвідомлюваного припущення ймовірності настання негативних майнових та інших наслідків;

4) обґрунтовується висновок про доцільність використання в деліктних зобов'язаннях з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки концепції “відповідальності за ризик”, замість концепції “відповідальності без вини”. Встановлено, що дійсною умовою притягнення боржника до відповідальності є дія випадку як зворотної сторони реалізованого ризику. Визначальну базу теорії відповідальності за ризик становить настання випадкової шкоди (алеаторний ризик);

5) доводиться доцільність визнання контролю як істотного й визначального впливу на майнове благо чи поведінку осіб, що забезпечує отримання передбаченого юридичного результату, визначальною ознакою поняття джерела підвищеної небезпеки. Встановлено, взаємозалежність контролю та юридичного ризику в деліктних зобов'язаннях, як ймовірність випадкового настання / ненастання деліктної шкоди;

6) обґрунтовується доцільність визнання деліктного ризику, що за своєю природою виключає отримання прибутку, на відміну інших юридичних ризиків (підприємницького, професійного), що пов'язані з отриманням прибутку (позитивний результат), з неотриманням прибутку (нульовий результат), та отриманням збитків (негативний результат), самостійною правовою конструкцією. Встановлено, що конструкція деліктного ризику означає небезпеку отримання саме негативних цивільно-правових наслідків;

7) встановлюється поняття виправданого (припустимого) деліктного ризику як умови звільнення від деліктної відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Виправданим ризиком визнаються такі дії володільця джерела підвищеної небезпеки, що спрямовані на недопущення шкоди відповідно до стандартів управління таким ризиком та, що встановлюють загальновизнані правила здійснення безпечної діяльності з використання, зберігання тощо такого джерела;

Страницы: 1, 2, 3