Учасники у кримінальному процес

1

Зміст

• Вступ
• 1. ПОНЯТТЯ і класифікація учасників КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
• 2. посадові ОСОБИ, ЯКІ ВЕДУТЬ та безпосередньо здійснюють КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
• 3. ОСОБИ, ЯКІ МАЮТЬ ТА обстоюють У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ СВОЇ ІНТЕРЕСИ
• 4. особи, ЯКІ захищають та представляють ІНТЕРЕСИ ІНШИХ ОСІБ
• 5. ОСОБИ, ЯКІ СПРИЯЮТЬ КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСУ І ЗДІЙСНЕННЮ ПРАВОСУДДЯ
• ВИСНОВОК
• Література
• ВСТУП
• Нам щодня доводиться вступати в різного роду суспільні відносини і при цьому ми часто навіть не звертаємо уваги на те, які права і обов'язки ми маємо, тому що такі міжлюдські стосунки нам звичні.
• Участь же осіб в кримінально-процесуальному провадженні вимагає чіткого знання прав та обов'язків кожного суб'єкта (учасника) цих відносин. Адже саме в ході кримінального процесу вирішується питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності - суттєвого обмеження її прав та свобод.
• Серед завдань кримінального судочинства (кримінального процесу) ст.2 КПК першим визначає охорону прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь.
• Формулювання у Кодексі цього завдання є уточненням щодо спеціальних суб'єктів - учасників кримінального судочинства - норми ч.2 ст. 3 Конституції України, яка визначає, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Це означає, що кримінальне судочинство покликане гарантувати всім його учасникам створення належних умов для повної і безперешкодної реалізації їхніх законних прав та інтересів, у тому числі і їхніх спеціальних прав як учасників кримінального судочинства.
• З огляду на вище викладене дана тема має важливе значення в підготовці фахівців-юристів. Вони повинні чітко знати хто має залучатися до участі в кримінальному процесі і які права і обов'язки при цьому особа матиме. Все це спрямовано на досягнення законності та правопорядку в нашій державі, захисту головної її цінності - прав та законних інтересів людини.

Суб'єкти кримінального процесу можуть бути поділені на чотири групи:

1. Органи та посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження: слідчий, орган дізнання (особа, яка провадить дізнання), суд (суддя), прокурор. Загальним для них є охорона державних інтересів та виконання функцій, спрямованих на досягнення завдань кримінального процесу. Вони наділені владно-розпорядчими повноваженнями та повинні бути не заінтересовані в результа-тах справи.

2. Особи, які мають та відстоюють самостійний інтерес: підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, цивільний пози-вач, цивільний відповідач.

3. Особи, які захищають та представляють інтереси «третіх осіб»: захисник, представник цивільного відповідача. Спільним для них є те, що вони сприяють захисту прав осіб, які мають свої інтереси. Вони не можуть бути допитані про обставини справи, що стали відомі їм у зв'язку з виконуваною ними функцією.

4. Особи, які сприяють кримінальному судочинству: сві-док, поняті, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судово-го засідання та ін. Ці учасники кримінального процесу сприя-ють кримінальному судочинству за допомогою виконання завдань, покладених на них законом.

Учасники процесу характеризуються тим, що вони:

а) беруть участь у справі на підставах і в порядку, перед-бачених кримінально-процесуальним законом, за умови, що відсутні обставини, за яких закон виключає можливість їх участі у справі;

б) мають визначені права та обов'язки (закон визначає порядок їх реалізації);

в) діють у кримінальному судочинстві у відповідності зі своїми правами та обов'язками у встановленому порядку;

г) вступають у процесуальні правовідносини;

д) несуть відповідальність за невиконання своїх обо-в'язків або порушення прав інших учасників.

До числа учасників (суб'єктів) кримінального процесу да-ної категорії належать: слідчий, орган дізнання (особа, яка провадить дізнання), прокурор, суддя (суд).

Слідчий - учасник (суб'єкт) кримінального процесу, упов-новажений провадити попереднє слідство У чинному Кримінально-процесуальному кодексі України для означен-ня даної форми розслідування використовується саме цей термін, у той час як у Конституції України (розділ 15 «Перехідні положення») вжито термін «досудове слідство», який набуває все ширшого обігу в мові юридичної науки. Цей термін використовують і розробники нового КПК України.. Попереднє слідство у кримінальних справах провадиться слідчими про-куратури, слідчими органів внутрішніх справ, а у справах про ряд державних злочинів - слідчими органів безпеки (ст. 112 КПК України). У справах про злочини, відповідальність за які передбачена ст. 801, ч. 2 і 3 ст. 1482 КК України, попереднє слідство провадять слідчі податкової міліції. Якщо при цьому будуть виявлені злочини, відповідальність за які передбачена ст. 84, 861, 87, 148, 1183-1485, 153', 1563, 165-172, 194 КК Украї-ни, ці злочини також розслідуються слідчими податкової міліції.

Незалежно від відомчої належності всі слідчі мають під час розслідування у кримінальній справі однакові процесуальні права та обов'язки, проводять розслідування в одному і тому ж самому процесуальному порядку.

Слідчий зобов'язаний у кожному випадку виявлення ознак злочину порушити справу та прийняти її до свого проваджен-ня, провести об'єктивне розслідування та вжити заходів до розкриття злочину, встановлення об'єктивної істини, захисту прав та законних інтересів громадян, відшкодування заподія-ної злочином шкоди, виявлення та усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, забезпечення правильного за-стосування закону.

Слідчий вправі самостійно провадити всі слідчі та інші пе-редбачені законом процесуальні дії в межах своєї компетенції.

Для реалізації своїх прав та обов'язків слідчий має широкі процесуальні повноваження.

Під час провадження попереднього слідства всі рішення про напрям слідства та проведення слідчих дій слідчий прий-має самостійно, за винятком випадків, коли щодо цього зако-ном передбачено рішення суду або отримання санкції проку-рора, і несе повну відповідальність за їх законне та своєчасне проведення.

Одна з гарантій встановлення об'єктивної істини у справі - забезпечення справжньої процесуальної самостійності слід-чого.

Якщо проаналізувати Закон України «Про прокуратуру», а також ст. 227-231 КПК України, то можна помітити, що проку-рорський нагляд став механізмом керівництва слідчим. Проку-рор, зазначав М.С. Строгович, не тільки наглядає за дізнанням та слідством, але й має вирішальну владу щодо всіх питань роз-слідування у справі Див.: Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. - М., 1968. - С.216.. Вказівки прокурора органам попереднього слідства мають обов'язковий характер, їх невиконання є однією з підстав для повернення справи на додаткове розслідування. Після декількох повернень такі справи часто-густо припиняють-ся за надуманими підставами, оскільки передбачені законом строки слідства минули. Більше того, прокурор має право змінити або відмінити обраний слідчим запобіжний захід, передати справу від одного слідчого до іншого, а в разі незгоди з об-винувальним висновком - скласти новий обвинувальний висно-вок; при цьому обвинувальний висновок, складений раніше, із справи вилучається (ст. 230 КПК України).

На мій погляд, за прокурором має бути закріплено не стільки право давати обов'язкові до виконання вказівки, скільки право скасовувати незаконні рішення слідчого, від-новлювати справедливість та законність, вносячи свої пропо-зиції та рекомендації.

Слідчий повинен негайно приступити до провадження слідства у порушеній або прийнятій ним до свого проваджен-ня справі. У разі необхідності проведення слідчих або розшукових дій в іншому районі слідчий має право провадити їх особисто або доручити провадження цих дій відповідному слідчому або органу дізнання, який повинен виконати дору-чення в строк не більше десяти діб (ст. 118 КПК України).

Слідчий має право давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій і вима-гати від органів дізнання сприяння під час провадження окре-мих слідчих дій.

Постанови слідчого, винесені у відповідності з законом у кримінальній справі, що перебуває в його провадженні, є обо-в'язковими для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

Згідно із ст. 60 КПК України слідчий не може брати участь у розслідуванні справи та підлягає відводу в таких ви-падках:

1) якщо він є потерпілим, свідком, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем будь-кого з них, а також родичем обвинуваченого;

2) якщо він брав участь у справі як експерт, спеціаліст, пе-рекладач, захисник або був представником інтересів потерпі-лого, цивільного позивача або цивільного відповідача;

3) якщо він або його родичі заінтересовані в результатах справи;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумніви в його об'єктивності.

За наявності вказаних підстав для відводу слідчий пови-нен заявити самовідвід. За цими ж підставами йому може бути заявлено відвід обвинуваченим, захисником, а також потерпі-лим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками. Питання про відвід вирішується прокуро-ром протягом двадцяти чотирьох годин.

Орган дізнання. Згідно із ст. 101 КПК України органами дізнання є: міліція; податкова міліція; органи безпеки - у спра-вах, віднесених законом до їх відання; командири військових частин, з'єднань, керівники військових установ - у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями та військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені робітниками та служ-бовцями Збройних Сил України у зв'язку з виконанням служ-бових обов'язків або в розташуванні частини, з'єднання, уста-нови; митні органи - у справах про контрабанду; керівники кримінально-виконавчих установ, слідчих ізоляторів, ліку-вальних та виховно-трудових профілакторіїв - у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчи-нені працівниками цих установ, а також у справах про злочи-ни, вчинені в розташуванні вказаних установ; органи держав-ного пожежного нагляду - у справах про пожежі та порушення протипожежних правил; органи прикордонної охорони - у справах про порушення державного кордону; ка-пітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.

Дізнання - це заснована на процесуальному законі діяльність спеціально уповноважених адміністративних органів, спрямована на запобігання та розкриття злочинів, розшук та викриття винних.

У кримінально-процесуальному законі дано вичерпний пе-релік органів, наділених правом провадити дізнання. Для них усіх функція дізнання не є основним видом діяльності. З необхід-ністю провадити розслідування злочинів вони зустрічаються лише у певних випадках, коли це потрібно та неминуче. В таких випадках дії цих органів регулюються нормами кримінально-процесуального закону, і вони виступають як органи дізнання.

Органи дізнання - це органи, уповноважені кримінально-процесуальним законом порушувати та розслідувати кримінальні справи у зв'язку з інформацією, що надійшла про вчи-нення злочину, та відсутністю можливості у слідчого присту-пити до провадження слідства. Дізнання - це розслідування, що здійснюється за необхідністю органами адміністративної юрисдикції, які наділяються статусом органу дізнання.

Кримінально-процесуальна діяльність органів дізнання включає:

- прийняття, реєстрацію, розгляд, перевірку заяв та по-відомлень про злочини та вжиття по них необхідних заходів або вирішення питання про порушення кримінальної справи у разі безпосереднього виявлення ознак злочину (ст. 94-100 КПК України);

- провадження дізнання у справах про тяжкі злочини (ч. 2 ст. 104 КПК України);

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6