Школа софістів: уявлення про державу і право

81

Міністерство освіти України

Київський національний університет України імені Т. Г. Шевченка

Кафедра господарського і фінансового права

(заочне відділення)

Дипломна робота

На тему: Школа софістів: уявлення про державу і право.

Студентки: 6 курсу 8 групи

Тетяни Сергіївни Вороніної.

Науковий керівник: Олег Ігорович Верник .

Київ-2008

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЛІТИЧНИХ І ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ ПРЕДСТАВНИКІВ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ ШКОЛИ СОФІСТІВ

1.1. Загальні риси політико-правових вчень Софістів

1.2. Основні представники політико-правової школи Софістів

РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ ПОЛІТИКО-ПРАВОВОГО ВЧЕННЯ СОФІСТІВ

2.1. Предмет та основні питання дослідження в політико-правовому вченні софістів: порівняльний аналіз

2.2. Ролі і місце політико-правового вчення софістів у політико-правовій думці Давньої Греції. Історичне значення вчення Софістів

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

У соціальному розвитку давньогрецького суспільства виділяють два періоди. Перший (гомерівська Греція), який тривав XII-VI ст. до н. е., характеризувався пануванням землеробської аристократії, патріархальними родовими від-носинами. Те суспільство багатьма рисами було схоже на європейське ранньофеодальне.

На другому етапі, який роз-почався в VI ст. і тривав до початку нашої ери, активно розвивалися ремесла, товарно-грошові відносини, набула широкого застосування рабська праця в усіх сферах вироб-ництва.

В політичному житті змагалися аристократія та демократія (торгово-ремісничі прошарки міста), що спри-чинило поступове відсторонення аристократії від влади. Наслідком цих змін стало переміщення центру соціально-економічного життя із села в місто, перетворення міста з осередку аристократії на ремісничо-торговий центр.

За суттю ці два періоди багато в чому схожі на феода-лізм та капіталізм у пізнішій Європі. Тільки в Давній Гре-ції недостатній розвиток техніки у процесі розвитку товар-но-грошових відносин перетворив людину на товар.

Давньогрецька філософія виникла в VI ст. до н. е. Особливий вплив на її формування справила полісна де-мократія. Вона підготувала появу вільної особи, інтелек-туальної свободи і, зрештою, сформувала особу як су-б'єкта філософського мислення.

Особливості суспільних відносин у полісах здійснили вплив на формування ос-новної проблеми, яка хвилювала давньогрецьких мисли-телів, - проблеми відношення загального і одиничного.

В умовах демократії загальне (моральні й правові норми, державні інститути, політичні інтереси) відокремилось від приватного життя громадянина полісу, однак воно про-довжувало перебувати в тісному зв'язку з ним. Загальне не стало недосяжним для рядових членів полісу, не про-тистояло їм як чужа зовнішня сила, як це було в східних деспотіях.

Взаємозумовленість загального й одиничного, полісу і громадянина у сфері соціального життя окресли-ла схему філософського осмислення світу в давньогрець-кій філософії.

Становлення філософії Стародавньої Греції відбувалося в VI-V ст. до н.е. Саме в цей період мудреці-філософи протиставляють міфологічно-релігійним уявленням наївно-стихійний філософський світогляд.

Філософія в Елладі виникає як світогляд промислово-торговельної частини населення, що почала боротися за владу, відбираючи її в аристократів-землевласників.

Зв'язок з виробництвом, бурхливий розвиток якого був пов'язаний насамперед із застосуванням заліза, розвиток товарно-грошових відносин, зростання культури, соціальне проти стояння і перехід від авторитарних аристократичних форм державного управління до тиранічних, а через них до демократичних - все це сприяло становленню і розвитку особливої філософії.

Більш як тисячолітня історія розвитку давньогрець-кої філософії поділяється на три етапи:

1. VI-V ст. до н. е. Це був період становлення рабо-власницьких полісних демократій. Філософія у формі на-турфілософії зосереджувалася на пошуках першооснови сущого, загального. Людина (одиничне) ще не стала про-блемою філософії.

2. IV-III ст. до н. е. Саме в цей період відбувся роз-квіт демократії, а в філософії - поворот мислителів від зовнішнього світу до людини, домінування політичної, ети-чної та гносеологічної проблематики. Намітилася певна рівновага інтересу до загального й одиничного (софісти заперечували загальне, Платон і Аристотель відновлюва-ли його права).

3. III ст. до н. е. - V ст. н. е. Епоха еллінізму та Рим-ської імперії. Соціально-політичне життя характеризували криза рабовласницького способу виробництва, занепад держав-полісів. У філософії - замикання особи (одиничного) на себе, домінування етико-релігійної проблематики.

Приблизно так само розвивалися погляди на державу і право у Стародавній Греції. Десь із VI ст. до н. е. вони почали складатися в окрему систему знань, але, на відміну від східних країн, у Греції цей процес розвивався активніше, держава і право ставали об'єктами дослідження багатьох мислителів і філософських шкіл. Цьому сприяло декілька чинників.

По-перше, Греція мала значний економічний і соціальний досвід. На той час вона проминула декілька форм державності: аристократію, олігархію й демократію, яким було притаманне осібне розуміння сутності держави і права, їхніх ролі й соціального призначення.

По-друге, сформувався певний зв'язок між людиною, державними інститутами і суспільством.

По-третє, в державі склалася певна правова система, було напрацьовано механізм законотворчого і правозастосовного процесів.

По-четверте, це значна диференціація суспільства. Кожен його стан убачав перспективи державного розвитку виходячи з власних інтересів, що знаходило відображення в конкретних теоріях.

Інтерес до грецької філософії, зокрема, до давньогрецької політико-правової думки, виникає з періодичністю, яка відображає зміни, що відбуваються у вітчизняному суспільстві на шляху до демократизації свідомості.

На початку ХХ ст. теоретик філософії права Чернишев В.В. писав, що «…погляд на софістів історично склався під високим тиском Платона і Аристотеля, їх супротивників. Їх твори до нас не дійшли, і ми знаємо лише уривки їх переконань у неточному перекладі. Тільки Гегель і Грот відновили їх репутацію. У англійській літературі панує сприятливе для софістів розуміння їх ролі в історії (Магаффі, Історія класичного періоду грецької літератури, рос. пер., 1883р., т.II, стор.56) [7; c.92]. Навпаки, в німецькій літературі переважає некритичне відношення до них. Виняток становлять Zeller (т.I, стор.1038, видавництво 5-е), і особливо тепер Белох (Історія Греції, т.I, стор.490, рос.пер. 1897р.). В російській літературі є спеціальна монографія Гілярова «Грецькі софісти, їх світогляд і діяльність», 1888. На думку князя С.Трубецького («Метафізика в Стародавній Греції», 1900, стор.402) [7; c.93] навряд чи знайдеться питання, про яке було написано стільки безглуздого, зайвого і непотрібного на всіх мовах європейських, не виключаючи і російської».

Початок ХХІ століття відображає чергову спробу звернення до даного матеріалу, його переосмислення з позиції сучасності.

Теоретично-джерельну базу дослідження складають навчальні посібники з філософії (Бартун М.П., Канке В.А.Причепій Є.М., Степанова А. С.), філософії права, історії політико-правової думки як вітчизняних, так і зарубіжних авторів (Алексєєв С.С., Сінха С.П., Малінова І.П. та ін.), монографії з історії Античної Греції, її політичної організації та державного устрою, розвитку науки, культури, педагогіки в Давній Греції тощо (Андрєєв Ю.В., Бергер А.К., Фюстель де Куланж Н.Д. та ін.), окремі публікації з питань дослідження (Мачін І.Ф., Кошеленко Г.А.), а також філософські словники.

Актуальність дослідження обумовлена, по-перше, практичною відсутністю глобальних досліджень, присвячених філософії представників школи софістів; по-друге, необхідністю осмислення досягнень античних філософів у сучасних умовах побудови демократичної держави.

Головною метою дипломної роботи є політико-правовий аналіз вчення софістів про державу та право.

Об'єктом дослідження є загальні ідеї філософської школи Софістів щодо політики, держави та права.

Предметом дослідження є політичні вчення представників філософської школи Софістів щодо політики, держави та права.

Новизною дослідження є спроба комплексного аналізу філософської думки софістів, зокрема, їх поглядів на політику, державу та право.

Методологічною основою дослідження є історичний, історико-правовий, порівняльний, порівняльно-правовий, аналітичний методи дослідження.

Основні завдання дослідження полягають у:

- аналізі передумов виникнення давньогрецької філософської школи софістів

- визначенні загальних рис політико-правових вчень основних представників школи софістів,

- проаналізувати сутність політико-правового вчення софістів, його предмет та основні питання дослідження,

- висвітленні ролі і місця політико-правового вчення софістів у політико-правовій думці Давньої Греції та історичного значення вчення Софістів.

Робота має наступну структуру: вступ, 2 розділи, 1 - присвячено дослідженню передумов та загальних положень політико-правових вчень представників школи софістів, 2 - розкриває сутність, предмет та основні питання в політико-правовому вченні софістів та ролі, місце, історичне значення політико-правового вчення софістів у політико-правовій думці Давньої Греції, висновки, перелік використаної літератури.

Софісти були першими в історії професійними фахівцями з суспільствознавства, які вчинили політику і економіку, вони гаряче прагнули подолати стародавні помилки у боротьбі, яку вони почали проти всього. Ця тема є позитивним прикладом для всього народу, адже софісти показали те, що в людині є те, що дозволяє їй бути вільною, але з іншого боку їхня свобода розсудлива.

РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТА ЗАГАЛЬНА

ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЛІТИЧНИХ І ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ

ПРЕДСТАВНИКІВ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ ШКОЛИ СОФІСТІВ

1.1. Загальні риси політико-правових вчень Софістів

Виникнення школи софістів як суспільного руху було викликано зміцненням демократичного ладу Афін в другій половині V ст. до н.е.

В середині I тисячоліття до н.е. в Греції завершується перехід до рабовласницького ладу. На характер і терміни цього переходу вирішальну дію надала досить рано сформована у греків морська торгівля - її розвиток стимулював зростання міст і створення грецьких колоній навколо Середземного моря, прискорив майнове розшарування суспільства. Завдяки жвавим зв'язкам з іншими країнами торгові центри Греції перетворилися на могутні центри культури, куди стікалися новітні досягнення в сфері техніки, природознавства, писемності і права.

Соціально-політичний лад Стародавньої Греції був своєрідною системою незалежних полісів, тобто невеликих, іноді навіть крихітних держав. Територія полісу складалася з міста і прилеглих до нього селищ. За підрахунками сучасних істориків чисельність вільного населення полісу рідко досягала 100 тис. чоловік [40; c.21].

Найважливішим досягненням суспільної думки греків в століття класики з'явилося вироблення вчення про державу і право.

Розвиток політичної думки в Стародавній Греції, як і в інших суспільствах, йшов паралельно з розвитком самого політичного життя. Кінець кінцем рух ідей в тій, що цікавить нас зараз сфері визначався зрушеннями у сфері соціально-економічній - цій основі основ будь-якого суспільства [19; c.266].

Відчутніші імпульси виходили зі сфери соціально-політичної і економічний прогрес набирав темпи, приводив до зміни структури і загострення відносин між тими групами, що складають класове суспільство, яке розвивається, зокрема в архаїчну епоху, - між народом і знаттю, а в класичну - між демократією і олігархією.

Але безпосередній поштовх до народження політичної теорії дала антична держава, яка формується, з її специфічними інститутами - писаними законами і цивільними органами влади - і відповідним їй уявленнями, з її проблемами, внутрішніми і зовнішніми, і обумовленими необхідністю їх рішення більш менш відвернутими спекуляціями.

У стародавній Греції і Римі склалося суспільство, не схоже на суспільства інших країн старовини. Стародавні греки називали його словом «поліс» і бачили в наявності у себе саме такого суспільства: головна відмінність еллінів від варварів, які не мали полісу. Вслід за німецькими вченими XIX ст. слово «поліс» часто переводиться як місто-держава. У зв'язку з цим головна особливість античного життя бачиться в тому, що кожне місто було самостійною державою, яка жила за своїми власними законами (автономія). Найважливішою її характеристикою виступає наявність акрополю, стенів, агори, громадських будівель і т.п. При цьому звертає особливу увагу на те, що античне місто в своїй основі було не промисловим (ремісничим) або адміністративним центром, а поселенням землеробів, створеним для оборони від ворогів. І пізніше в більшості полісів сільське господарство переважало над ремеслом, а землероби були основою античного суспільства, найбільш поважною його частиною.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11