У разі обґрунтованої вимоги заявника заява про вжиття запобіжних заходів розглядається лише за його участю без повідомлення особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи.

Ухвала про вжиття запобіжних заходів виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Запобіжні заходи припиняються у разі:

1) неподання заявником відповідної позовної заяви;

2) відмови господарським судом у прийнятті позовної заяви;

3) невиконання позивачем вимог, що має наслідком повернення позовної заяви;

4) винесення господарським судом ухвали про скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів.

Наукове пізнання будь-якого процесуального моменту з метою з'ясування основ здійснення господарського судочинства передбачає розгляд процесуальних строків, що представляють собою найважливіші якісні характеристики й орієнтири не своєчасне вирішення господарського спору. Формування процесуальних строків відбулось враховуючи практику судового розгляду та розвиток господарського судочинства на Україні. Ефективність захисту порушених прав та законних інтересів підприємств, організацій, установ та громадян-підприємців у сфері економічної, підприємницької діяльності в порядку господарського судочинства істотно залежить від часового фактора, тобто швидкості розгляду спору. Значення фактора часу усе більш зростає в умовах ринкової економіки, коли важливого значення набуває швидкість оборотності коштів. У цій ситуації господарські суди зобов'язані забезпечити не тільки правильне, але і своєчасне вирішення господарських спорів, що надходять до них.

Встановлення в законодавчому порядку строків для процесуальної діяльності господарського суду та здійснення процесуальних дій сторонами й іншими учасниками господарського процесу є гарантією забезпечення швидшого відновлення порушених прав або охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, організацій. Швидке вирішення спорів вносить визначеність у господарські відносини, сприяє ліквідації заборгованості, прискорює оборотність коштів.

Процесуальний строк -- це встановлений законом або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути здійснена та чи інша процесуальна дія або закінчена певна частина провадження по справі.

За загальним правилом, закріпленим у господарському процесі можна поділити на види:

-- строки, встановлені законодавством для господарського суду та для осіб, які беруть участь у справі;

-- строки, які визначені господарським судом, -- для осіб, які беруть участь у справі, та для осіб, які не беруть участь у справі.

Процесуальні строки для здійснення процесуальних дій визначаються:

-- точною календарною датою;

-- зазначенням події, яка повинна неминуче відбутися;

-- періодом часу, упродовж якого може бути вчинена дія[3].

Закінчення процесуального строку пов'язане з його закінченням. Це правило встановлює граничну межу строку, до якої може бути або повинна бути здійснена певна процесуальна дія.

Встановлені законодавством або призначені господарським судом процесуальні строки мають дотримуватися всіма учасниками господарського процесу. Разом із тим господарське процесуальне законодавство передбачає можливість відновлення та продовження процесуальних строків.

Позов -- це вимога позивача до відповідача про захист свого права або законного інтересу, яка подана через господарський суд (Додаток А). Позов є процесуальним засобом захисту інтересів позивача, яким спір передається на розгляд господарського суду. Позов займає важливе місце серед інших інститутів господарського процесу і є важливим процесуальним засобом захисту порушеного або оспорюваного права, який здійснюється шляхом подання позову та розгляду його по суті в засіданні господарського суду.

Господарське процесуальне законодавство закріплює право кожної заінтересованої особи звернутися в господарський суд з вимогою про захист свого порушеного або оспорюваного права й законного інтересу. Господарський суд розглядає спір про права, якщо такого спору немає, не може бути й позовного провадження господарського процесу.

Подання позову відбувається шляхом подання позовної заяви у письмовій формі в господарський суд. У позовній заяві заінтересована особа (передбачуваний носій спірного права) викладає свої вимоги другій особі (передбачуваному порушнику права позивача) як відповідачу. Правова природа позову як процесуального захисту якраз і полягає в тому, щоб господарський суд прийняв позовну заяву у визначеному процесуальному порядку, перевірив законність і обґрунтованість цієї матеріально-правової вимоги однієї особи до другої, які стають сторонами процесу і між якими іде спір про права.

Таким чином, позовом у господарському процесі слід вважати спірну правову вимогу однієї особи до іншої, яка випливає з матеріально-правового відношення, заснованого на юридичних фактах і поданого до господарського суду для розгляду й вирішення у суворо визначеному процесуальному порядку.

Ново виявлені обставини. Відповідно до ГПК України та судової практики підставою для перегляду справи можуть бути юридичні факти, які одночасно мають такі ознаки: передбачені нормами права і спричиняють виникнення, зміну або припинення правовідносин; мають істотне значення для вирішення справи, тобто такі фактичні дані, які спростовують факти, покладені в основу судового рішення; існували на момент звернення до суду з позовом і під час розгляду справи судом; не могли бути відомі ані особі, яка заявила про це, ані суду, в провадженні якого перебувала справа[2].

Не можуть бути ново виявленими обставини, встановлені на підставі доказів, які не своєчасно подані сторонами справи. Оцінюючи належність фактів, суд має виходити із загальних положень оцінки доказів. В разі, якщо нововиявлені обставини пов'язані із виявленням фактів протиправних діянь (завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, надання фальшивих документів або речових доказів чи вчинення по даній справі злочинних дій), такі факти повинні бути встановлені в визначеному процесуальним законодавством порядку (кримінальному або адміністративному). Тобто має бути рішення відповідного органу про притягнення до відповідальності (приміром, вирок або постанова суду) або постанова уповноважених органів про встановлення факту протиправних діянь та звільнення особи від відповідальності.

При скасуванні рішення, вироку, ухвали, постанови суду по іншій справі або постанови іншого органу слід ураховувати, що скасування такого акта може бути визнано нововиявленою обставиною лише у тому випадку, коли, по-перше, суд обґрунтовував це судове рішення цим актом чи виходив із вказаного акта, по-друге, якщо вже прийнято новий акт, протилежний за змістом скасованому, або коли саме скасування акта означає протилежне вирішення питання.

До нововиявлених обставин може бути віднесено рішення Конституційного Суду України в разі визнання певного положення нормативного акта таким, що суперечить Конституції України.

Таким чином, перегляд справ за нововиявленими обставинами дає «другий шанс» багатьом програним справам та ставить під загрозу вже отримані рішення в найвищих судових органах держави. Відтак, не варто нехтувати вмінням вдало використовувати всі процесуальні прийоми.

Незважаючи на те, що мирова угода в господарському процесі є новелою для нашого законодавства, такий інститут досліджувався ще в радянській юридичній літературі. Так, мирові угоди поділялись на досудові й судові. Досудова мирова угода являє собою звичайний, як правило, цивільно-правовий договір, у силу якого сторони припиняють між собою зобов'язання, трансформуючи його в нове, матеріальне, частіше за все шляхом взаємних поступок. При невиконанні такої угоди однією зі сторін друга має право звернутись за захистом своїх порушених прав з позовом до суду.

Судова мирова угода відрізняється від досудової тим, що вона укладається тоді, коли між сторонами вже виник спір на підставі певного зобов'язання, і з метою вирішення такого спору сторони приходять до рішення укласти іншу угоду. Таким чином, укладання досудової мирової угоди, на відміну від судової не вирішує спір між сторонами. Навіть незважаючи на те, що затверджуючи мирову угоду, суд не розглядає справу по суті, а в ухвалі про припинення провадження в справі встановлює факт існування між сторонами спору, який вже вирішено. Тому кожна із сторін судової мирової угоди позбавляється права звертатись до суду з таких самих підстав.

Слід зазначити, що інститут мирової угоди притаманний не лише господарському процесу, а й цивільному, провадженню справ про банкрутство тощо. Причому в кожному названому випадку такий інститут має свої особливості.

Нормативне визначення мирової угоди в Україні існує лише стосовно укладання мирової угоди при провадженні справи про банкрутство. Так, мирова угода визначається як домовленість між боржником і кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов'язання за угодою сторін[43].

Мирову угоду в господарському процесі можна визначити як одну з форм прояву свободи в реалізації сторонами господарського процесу своїх прав, що проявляється в укладенні між ними угоди про заміну зобов'язання, на підставі якого й виник спір, іншим зобов'язанням з метою врегулювання такого спору. Відповідно до ГПК, мирова угода затверджується ухвалою суду, якою одночасно припиняється провадження у справі.

Таким чином, мирова угода - це спосіб вирішення судового спору “миром”, без винесення судового рішення.

2.2 Стадії господарського судочинства

Вирішення розгляду справи по суті в засіданні господарського суду -- основна стадія процесу. Її значення полягає в тому, що саме при розгляді й вирішенні спору в судовому засіданні реалізується основне завдання господарського суду -- захист прав і охоронюваних законом інтересів організацій і громадян-підприємців.

Судовий розгляд відбувається в засіданні господарського суду, протягом чого суд безпосередньо досліджує докази і встановлює фактичні обставини, на підставі яких виносить законне й обґрунтоване рішення. На стадії судового розгляду найбільш повно виявляються основні принципи господарського процесу: законності, незалежності господарського суду і його суддів, рівності сторін, змагальності, гласності та інші.

Місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі спори, підвідомчі господарським судам.

Господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім:

* спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

* спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

* інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів[49].

Справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіальне у складі трьох суддів.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами:

* підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів;

* державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України;

* прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави;

* Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

З метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду:

1)вирішує питання про залучення до участі у справі іншого відповідача та про виключення чи заміну неналежного відповідача;

2) виключає з числа відповідачів підприємства та організації, яким не було надіслано пропозицію про досудове врегулювання спору у випадках, передбачених АПК України;

3) викликає представників сторін (якщо сторони знаходяться у тому ж населеному пункті, що й господарський суд) для уточнення обставин справи і з'ясовує, які матеріали може бути подано додатково;

4) зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо), витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11