Система науки господарського процесуального права взагалі збігається із системою господарського процесуального права як галузі права, та є базою для системи навчальної дисципліни.

Принципи господарського процесуального права -- це його фундаментальні положення, основоположні правові ідеї, які визначають таку побудову господарського процесу, що забезпечує винесення законних та обґрунтованих рішень. Значення принципів господарського процесуального права полягає в тому, що вони є орієнтиром у нормотворчої діяльності при вдосконаленні господарського процесуального законодавства; дозволяють господарському суду забезпечити правильне уяснення господарського процесуального законодавства та вірне його застосування згідно з дійсним змістом. Принципи знаходяться у певному взаємозв'язку, зумовленому різними факторами. Система принципів -- сукупність усіх принципів господарського процесуального права, їх взаємозв'язку та взаємозумовленості. В юридичній науці існують різні погляди на систему принципів, їх кількість, підстави їх класифікації. Найпоширеним є поділ принципів господарського процесуального права за об'єктом регулювання на дві групи: судоустрою та судочинства[43].

Принципи господарського процесуального права виявляються як в окремих нормах загального змісту, так і в процесуальних нормах, які містять гарантії реалізації на практиці загальних правових приписів.

Принципи судоустрою, організаційні принципи, які визначають устрій господарських судів: здійснення правосуддя лише судом; незалежність суддів і підкорення їх тільки Конституції України і законові; гласність розгляду справ; державна мова судочинства; рівність учасників господарського процесу перед законом і судом; обов'язковість виконання рішень суду.

Принципи судочинства -- принципи функціональні, які визначають процесуальну діяльність суду й учасників процесу: диспозитивність; доступність судового захисту прав і загальних інтересів; рівноправність сторін господарського процесу; змагальність; свобода надання ними своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості; об'єктивна істина.

Всі ці принципи знаходяться у взаємозв'язку, трапляється, що один і той самий принцип виступає і як організаційний, і як функціональний. Тому твердження, що немає тільки організаційних або функціональних принципів, правдиве, і такий поділ є досить умовним.

Особливе місце серед принципів господарського процесу займає принцип законності. Законність є основним принципом, притаманним для всієї системи українського права і, зокрема, господарського процесуального права. Господарський процес є формою захисту прав. Законність у діяльності господарських судів означає повну відповідність всіх судових рішень і процесуальних дій суддів і учасників процесу, які здійснюються при вирішенні спорів, нормам матеріального і процесуального права. Цей принцип включає вимогу до суддів правильно застосовувати норми матеріального права і здійснювати процесуальні дії, керуючись законодавством України про судочинство в господарських судах. Коли міжнародними договорами України встановлено інші, ніж законом, правила, застосовуються правила міжнародного договору. У разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини, господарський суд застосовує законодавство, яке розглядає подібні відносини, а за відсутності такого законодавства господарський суд виходить із загальних засад та змісту законодавства.

1.4 Право на звернення до господарського суду та його суб'єкти

Порушення прав та законних інтересів осіб є підставою для виникнення у сторін спору та необхідності його вирішення.

Спір як суспільне явище є протиріччям, різними думками двох або декількох осіб щодо певного явища чи предмету. Спори можуть бути різними: політичними, суспільними, сімейними, трудовими. Але серед усіх спорів особливе місце займають правові, предметом яких є права та обов'язки суб'єктів правовідносин [43].

Господарські спори - це різновид правових спорів, вони виникають в процесі здійснення господарської діяльності.

Вперше в законодавчих актах України зазначений термін було використано у ст. 1 Закону України “Про арбітражний суд”. Проте зміни змісту цього поняття були неминучими внаслідок принципової трансформації економіки та права України. Водночас чинне законодавство України визначення поняття цього терміну не містить. І сучасна доктрина, як і раніше, не містить єдиної думки з цього приводу.

Свого часу в радянській літературі велась масштабна дискусія з приводу визначення поняття спору про право. Одна група авторів, грунтуючись на етимологічному розумінні спору, визначала його як “розбіжність”, “суперечність”. Крім того, існували концепції спору і як “перешкоди в здійсненні права”, і як “правопорушення”.

Докладну критику свого часу було надано І. Зайцевим, який пропонував розуміти під правовим спором конфлікт між особами з приводу прав та обов'язків у матеріальних відносинах. З огляду на чинне законодавство, ця точка зору найбільшою мірою відповідає сутності взаємин сторін, що вступають у спори.

В юридичній конфліктології під конфліктом прийнято розуміти протиборство двох або кількох суб'єктів, спричинене протилежністю (несумісністю) інтересів, потреб, систем цінностей або знань. При цьому для визнання конфлікту юридичним досить, щоб правовими ознаками володів хоча б один елемент [46].

Слід зазначити, що категорія “конфлікт” дає змогу розглянути спір як комклексне значення, яке може мати в підгрунті для своєї появи розбіжності, суперечності сторін з приводу певних матеріальних прав та обов'язків, та водоночас, не зводиться до них (на відміну від концепції “протиріччя”); може мати основою порушення права, але не зумовлене ним безпосередньо; може охоплювати всі прояви поведінки сторін у спорі - як активне сперечання, так і ухилення від виконання обов'язків, але не ототожнюється з ними; і врешті-решт, конфлікт може мати місце і за реальної наявності правовідносин сторін, якщо вони є лише правопорушенням.

З урахуванням цього, спір про право визначається як конфлікт осіб, що вступили в нього з метою впливу на матеріальні права та обов'язки учасників. Господарський спір також є юридичним конфліктом, різновидом спору про право. Питання полягає в тому, чи притаманні господарському спору специфічні ознаки, що відмежовують його від інших правових спорів та які ці ознаки.

Такі науковці, як Т. Абова, В. Тадевосян та І. Побірченко вважають конституційною ознакою господарського спору його господарську сутність.

Д. Притика, наголошуючи на потребі поширення в ході судово-правової реформи юрисдикції арбітражних судів на усі конфлікти за участю юридичних осіб та громадян-підприємців, на спори про визнання недійсними усіх актів державної виконавчої влади та інших органів, справи про банкрутство та встановлення фактів, що мають юридичне значення, також обмежує її (юрисдикцію господарських судів) господарською сферою.

Висновок про нерозривність понять “господарські відносини” та “господарські спори” випливає і з тексту ст. 1 Закону України “Про арбітражний суд”.

Однак, сутність господарського спору обумовлюється сутністю господарської діяльності. Згідно із Законом України “Про ліцензування певних видів господарської діяьності”від 13. 09. 2000 р. господарська діяльність - це будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт [3].

Отже, основний критерій визначення полягає у функціональній спрямованості діяльності. Раніше законодавець при визначенні господарської діяльності використовував критерій характеру діяльності (Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність”). Господарською визнавалася діяльність, яка мала товарний характер. Нині діяльність, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт, що, однак, не виключає можливості виступати об'єктами таких відносин різні матеріальні та нематеріальні блага.

До таких відносин насамперед можна віднести відносини юридичних осіб, а також фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язані із здійсненням благодійності, безоплатної фінансової допомоги, відносини з соціальних, екологічних питань, деяких аспектів природокористування та ін., які не підлягають під поняття виробництва (виготовлення) продукції, торгівлі, надання послуг, виконання робіт, а разом з ними і відносини з оподаткування суб'єктів з цих питань.

Як суспільне явище спір є протиріччям, викликає різні думки про декілька або одне явище, предмет. Спори можуть бути самими різноманітними: політичними, суспільними, сімейними, трудовими і т.п. Серед усіх спорів особливе місце займають правові, предметом яких є права та обов'язки суб'єктів правовідносин.

Цілком зрозуміло, що в ході реалізації таких правовідносин виникають правові спори. На думку О. Бринцева назвати такі спори господарськими, виходячи з нормативного визначення господарської діяльності, не можна, оскільки вони виникають під час діяльності, що не є господарською. Це означає, що такі спори згідно з чинним законодавством, не можуть бути підвідомчими господарським судам, оскільки останнім підвідомчі лише господарські спори. Крім того, внаслідок свого суб'єктного складу, вони не підвідомчі і судам загальної юрисдикції. Це зводить дилему або до конструювання ще одного поняття для визначення таких спорів з подальшим визначенням їх підвідомчості, або до визнання недоцільності включення господарської сутності спору у визначення поняття господарського спору. При цьому слід зауважити, що річ не у визначенні дефініції господарської діяльності, адже і раніше існувало широке коло відносин відповідних суб'єктів, які не охоплювались господарськими відносинами та в ході реалізації яких виникали спори.

Перший варіант вирішення дилеми не може бути визнаний доцільним, оскільки в разі його прийняття слід було б визначити окрему категорію спорів для кожної окремої категорії відносин суб'єктів залежно від сутності прав та обов'язків сторін у таких відносинах - господарські, благодійні, екологічні та ін [35]. Одним з ідеалів правової держави, до якого слід прямувати, є універсальність регулювання суспільних відносин.

До того ж в окремих випадках правовідносини господарського та іншого характеру, які спричинили конфлікт, можуть бути пов'язані так тісно, що однозначно визначити, які саме відносини становлять сутність спору, неможливо.

На думку В. Яркова, правильним є другий варіант вирішення цієї дилеми. Господарську сутність не слід включати до ознак спору. Взагалі, визначати окремі категорії правових спорів через сутність діяльності, під час якої вони виникають, з подальшим визначенням особливого порядку вирішення їх неправомірно. Сутність прав та обов'язків учасників спору не повинна бути підставою для встановлення будь-яких особливостей у захисті цих прав. Сумнівним є твердження авторів про те, що спрощення та прискорення процедури розгляду господарських спорів, порівняно зі спорами, що розглядаються судами загальної юрисдикції, зумовлене потребою у захисті інтересів цивільного обігу під час господарської діяльності. З рівності прав усіх людей, проголошеної ст. 21 Конституції України, випливає недопустимість встновлення будь-яких привілеїв та обмежень у засобах захисту прав.

Отже, в правовій державі слід взагалі відмовитись від категорії господарський спір, визнати існування лише спорів про право та гарантувати кожному право на вирішення їх судовою владою держави в однаковому для всіх порядку.

Визначаючи господарську сутність спору, слід звернути увагу на позитивні та негативні сторони його виникнення. Так, вчені І. Побирченко та В. Тадевосян відмічають в ньому позитивний момент, вказуючи, що правовий спір сприяє встановленню чіткості і визначеності у взаємовідносинах спірних сторін. З іншого боку він свідчить про неврегульованість взаємовідносин контрагентів. Для того, щоб усунути її, необхідно розв'язати виниклий спір. Тому завдання господарників та юристів сьогодні полягає в тому, щоб попередити спори, а при виникненні - оперативно вирішувати, самими сторонами, без звернення до господарського суду.

Незважаючи на різноманітність думок щодо визначення сутності господарського спору, більшість науковців додержуються давно встановленої класичної позиції з цього приводу. А саме, господарські спори є різновидом правових спорів, що виникають в процесі здійснення господарської діяльності, самостійним інститутом господарського права або іншими словами протиріччям двох або декількох осіб про права та обов'язки в господарських правовідносинах [29].

Спори з приводу господарських правовідносин частіше всього виникають в результаті правопорушень по укладеним договорам. Але вони можуть породжуватись у випадку заподіяння позадоговірної шкоди, незаконного привласнення чужого майна, розходжень при укладанні договорів, порушеннях прав суб'єктів підприємницької діяльності неправомірними рішеннями органів влади і управління, при заборгованості підприємств та організацій.

В залежності від змісту, сутності господарських спорів їх можна розділити на кілька категорій. Раніше, в умовах Радянського Союзу, вони розмежовувались на три групи:

1) переддоговірні, до яких відносились спори, пов'язані з примушуванням укладати договір, про умови договору, про зміни та його розірвання;

2) майнові, що випливають з відшкодування збитків, сплати неустойки, віндикації речі і т.п.;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11