Неустойка як форма відповідальності покладає на правопорушника додатковий, майново не вигідний для нього обов'язок по сплаті визначуваних неустойкою сум, сплата яких не звільняє боржника від виконання, покладеного на нього основного, забезпечуваного неустойкою зобов'язання в натурі (якщо інше не передбачене законом або договором). Якщо боржник зовсім не приступав до виконання зобов'язання, сплата неустойки і відшкодування збитків кредиторові звільняє такого боржника від виконань зобов'язання в натурі.

У тих випадках, коли боржник не несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, кредитор не має права вимагати від нього сплати неустойки.

Для вживання неустойки досить довести лише факт здійснення забороненого законом діяння. Немає необхідності звернення до наслідків, викликаних цим діянням.

Поширеність неустойки як заходу відповідальності є також результатом того, що ця санкція застосовується і в інших галузях права (адміністративному, фінансовому, трудовому екологічному і ін.).

Але застосування неустойки у цих галузях права є проблематичним і таким, яке не завжди збігається з використанням неустойки у цивільному праві.

Наприклад, ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України визнає неустойку як грошову суму або майно, які боржник має передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання. Неустойка за Цивільним Кодексом може виступати у вигляді штрафу та пені. Разом із тим Господарський кодекс оперує поняттям «штрафні санкції». Ними є господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. При цьому Господарський кодекс виділяє такі види штрафних санкцій як неустойка, штраф, пеня.У такому підході Господарського кодексу до класифікації штрафних санкцій є певні недоліки. Так, визначення видів штрафних санкцій Господарський кодекс не містить. Відсутнє і чітке відмежування їх одна від одної. Є лише вказівка, що розмір штрафних санкцій може бути визначений договором:

- у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання ;

- у певній визначеній грошовій сумі;

- у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання;

- у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Тим не менше, виходячи з цієї вказівки неможливо визначити, що з перерахованого вище є неустойкою, що штрафом, а що пенею [30, с.80].

Ця прогланина могла б бути заповнена шляхом застосування до недостатньо чітких положень Господарського кодексу про штрафні санкції положень про неустойку, що містяться в Цивільному кодексі України як у нормативному акті загального характеру.

Така можливість існує завдяки положенню Господарського кодексу України, яке визначає, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Але слід мати на увазі, що Цивільний кодекс України визначає штраф і пеню як види неустойки, тоді як Господарський кодекс визначає неустойку, штраф і пеню як окремі самостійні види санкцій [30, с.80].

Одним з найбільш цікавих питань є питання щодо розміру відповідальності за порушення зобов'язання . Так, згідно ст. 551 Цивільного кодексу України , встановлений законом розмір неустойки може бути збільшений у договорі за згодою сторін. Частина 2 вказної статті передбачає заборону лише на зменшення встановленого законом розміру неустойки. Водночас ст.231 Господарського кодексу наголошує на тому, що передбачений законом розмір штрафних санкцій стосовно окремих видів зобов'язань не може бути змінений.

Стає незрозумілим, чи можуть сторони самостійно збільшити розмір штрафних санкцій (неустойки) у випадку, якщо це не передбачено законом. Але норма Цивільного кодексу не передбачає будь-яких винятків із загального правила про збільшення розміру неустойки, до того ж цей пункт має не меншу силу, ніж Господарський кодекс, тому це питання лишається відкритим.

Звернемося до колізії, яка виникає при вирішенні питання про порядок стягнення неустойки та відшкодування збитків. Так, ст. 624 Цивільного кодексу передбачає, що неустойка підлягає стягненню в повному розмірі незалежно від стягнення збитків. Водночас Господарський кодекс передбачає , що збитки стягуються в частині, яка не покрита штрафними санкціями. Можливість же відшкодування збитків у повному обсязі поряд зі стягненням неустойки має бути передбачена законом чи договором. Можна вважати, що ст.624 Цивільного кодексу і є тим самим передбаченим законом варіантом, але тоді абсолютно незрозуміло, яке практичне значення має згадана норма Господарського кодексу України.

Та найбільш незрозумілим є питання, чи можливо взагалі застосовувати визначення штрафу та пені, наведені в ЦК України стосовно господарських правовідносин. Господарський кодекс оперує даними поняттями, але визначення їм не дає. Так, Господарський кодекс України передбачає, що розмір санкцій може бути встановлений у процентному відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання в певній визначеній сумі або в процентному відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання [30, с.80].

Разом із тим ст. 549 Цивільного кодексу України при визначенні терміна «штраф» використовує поняття нвиконаного чи неналежним чином виконаного зобов'язання, а при визначенні «пені» - поняття несвоєчасно виконаного зобов'язання . Тобто штраф і пеня, згідно з Цивільним кодксом не передбачають можливості стягнення неустойки від усієї суми зобов'язання , натомість визначають її лише у відсотковому відношенні від невиконаного, виконаного неналежним чином чи несвоєчасно виконаного зобов'язання [50, с.138].

Більше того, Господарський кодекс визначає штрафні санкції виключно як господарські санкції у вигляді певної грошової суми, тоді як згідно Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею)може бути й інше майно, яке боржник має передати кредиторові у випадку порушення зобов'язання. Майном же, в силу ст.190 Цивільного кодексу , можуть бути, наприклад, майнові права.

Можна також розглянути питання про строки нарахування штрафних санкцій (неустойки). Так, Цивільний кодекс не передбачає будь-яких строків, що обмежували б її нарахування . Господарсьий кодекс ж однозначно вказує на те, що нарахування штрафних санкцій в разі прострочення виконання зобов'язання припиняється, якщо інше не встановлено договором чи законом, через шість місяців з того моменту, коли зобов'язання мало бути виконаним.

Звісно, можна припустити, що ця норма просто конкретизує загальні положення Цивільного кодексу України. Однак справа полягає в тому, що штрафні санкції існують, згідно з Господарським кодексом України , виключно у грошовій формі, а неустойка (штраф, пеня) за Цивільним кодексом може нараховуватись і як інше майно. Таким чином, якщо пеня існує в грошовій формі, то її нарахування за загальним правилом має бути припинено із закінченням шести місяців з моменту, коли зобов'язання мало бути виконаним. А у випадку, коли пеню, відповідно до Цивільного кодексу , встановлять у вигляді певного майна (будь-якого товару, що підлягає передачі), то строк її вже не обмежений, адже це вже не штрафна санкція, передбачена Господарським кодексом України, з огляду на те, що майно не є грошовою сумою. На жаль, список подібних казусів дуже довгий [50, с.139].

Можна зробити короткий висновок : неустойка - найпоширеніша міра відповідальності за правопорушення. Поширеність цієї санкції пояснюється тим, що вона є зручною і легко вживаною мірою відшкодування збитків. У цьому сенсі неустойці властиві наступні риси:

- зумовленість розміру відповідальності;

- можливість стягнення за сам факт порушення (без доказу наявності шкоди);

- можливість передбачення неустойки на свій розсуд або збільшення передбаченого законом розміру.

Оскільки неустойку дуже часто використовують і в інших галузях права, то виникають правові колізії між нормами Цивільного кодексу та основними нормативними актами інших галузей права. Це привертає увагу до того, що законодавсвто України є неузгодженим і потребує удосконалення.

3.2 Збитки

Одним з основних способів захисту цивільних прав та інтересів , який є водночас універсальною мірою відповідальності, є відшкодування збитків. Оскільки відшкодування збитків є мірою відповідальності, воно застосовується, за загальним правилом, за наявності вини несправного боржника.

Основною формою компенсації заподіяної шкоди потерпілої особи є відшкодування збитків. Можливість використовувати відшкодування збитків як засобу захисту порушених прав виникає у громадян і юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав, тобто незалежно від того чи є вказівка в тій чи іншій нормі цивільного кодексу про таке право. Слід зазначити, що до Цивільного кодексу включена низка норм, які розташовані в різних книгах та регулюють відносини, що виникають при відшкодуванні збитків : ст.ст.16, 92, 119, 123, 403, 623, 624 та інші статті Цивільного кодексу.

Таким чином, відшкодування збитків має характер універсального засобу захисту цивільних прав. Одночасно, відшкодування збитків є мірою відповідальності. Тому слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (ст.611, 623 Цивільного кодексу) від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди [65,c.442].

Правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще й тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором, може бути обмеженим, а при відшкодуванні позадоговірної шкоди остання підлягає стягненню у повному обсязі [65,c.442].

Якщо сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однієї зі сторін другій стороні не пов'язане з виконанням зобов'язання, що випливає з цього договору, то підлягають застосуванню правила глави 82 Цивільного кодексу України «Відшкодування шкоди».

У цій главі розглядається відшкодування шкоди, яка витікає з деліктних зобов'язань. Слід зупинитися на деяких з них для того, щоб окреслити деякі особливості.

Стаття 1172 Цивільного кодексу України регламентує відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою. За правилами цієї статті обов'язок відшкодовувати шкоду покладається на особу, яка її не завдала.

Так передбачаються три випадки , коли такий обов'язок покладається:

1. на юридичну чи фізичну особу ;

2. на замовника в цивільно - правовому договорі;

3. на підприємницькі товариства або кооперативи.

Особою, яка завдала шкоди, відповідно є працівник, підрядник, учасник (член) підприємницького товариства або кооперативу.

Покладення обов'язку відшкодувати шкоду на юридичну або фізичну особу пояснюється тим, що працівник у даному випадку юридично втілює його волю. Тобто юридична або фізична особа реалізує свою цивільну право- дієздатність, зокрема, деліктноздатність через дії працівників. Отже, дії працівників юридично сприймаються як дії самої юридичної або фізичної особи. Цим же пояснюється відповідальність замовника за шкоду, завдану підрядником , якщо при цьому останній діяв за завданням замовника, а також підприємницьких товариств або кооперативів за шкоду, завданими їх учасниками (членами) під час здійснення ними підприємницької або іншої діяльності [65, с.759].

Економічний результат такого підходу полягає в перенесеені ризику збитків , який виникає внаслідок відшкодування шкоди, на юридичну або фізичну особу, замовника, підприємницьке товариство або кооператив. Оскільки останні, відшкодувавши шкоду , мають ризик економічної неможливості отримання або неповного отримання від працівника, підрядника, учасника (члена) кооперативу відшкодування власних зитків за зворотною вимогою, яка виникає у нього.

Отже, у разі виникнення судового спору відповідачем є юридична або фізична особа, замовник, підприємницьке товариство або кооператив, а безпосередній заподіював шкоди притягується як третя особа. Матеріальне становище останнього не має значення, оскільки відповідальність для нього не настає.

Працівник, підрядник, учасник (член), які завдали шкоди відповідають перед юридичною або фізичною особою , замовником, підприємницьким товариством або кооперативом у регресному порядку [65, с.759 ].

Також, слід звернути увагу на статтю 1178 Цивільного кодексу України - «Відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою». Малолітні особи визнаються неделіктноздатними, тому не можуть бути суб'єктами цивільної відповідальності. У ст.1178 мова йде про завдання малолітніми шкоди майну, зокрема, упущену вигоду; здоров'ю; моральної шкоди. Вона може бути завдана як одній, так і декількома особам; як одним, так і групою малолітніх осіб.Майнова шкода може бути завдана і юридичній особі.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12