1. державний примус;

2. негативні несприятливі наслідки для правопорушника (боржника);

3. засудження правопорушення і його суб'єкта.

Залежно від конкретних обставин відповідальність за цивільним правом може бути різною. Це залежить від характеру правопорушення, суб'єктного складу цивільного правовідношення і ряду інших обставин.

У юридичній науці прийнято диференціювати цивільно-правову відповідальність на різні види. При цьому критерії розмежування можуть бути вибрані залежно від цілей такої диференціації.

Залежно від підстави виникнення відповідальності розрізняють договірну і позадоговірну відповідальність. У тих випадках, коли на стороні боржника за зобов'язанням виступають декілька осіб, відповідальність цих осіб може бути дольовою, солідарною і субсидіарною. У тих випадках, коли настання шкоди або збитків стало результатом не лише поведінки порушника цивільних прав, але і винної поведінки самого потерпілого, говорять про так звану змішану відповідальність.

Особливий характер відповідальності встановлений законом на випадок прострочення у виконанні зобов'язання [19,c.18].

Юридичний словник дає таке визначення субсидіарної відповідальності: «Субсидіарна відповідальність - одна з видів відповідальності цивільної : додаткова відповідальність осіб, які як і боржник відповідають перед кредитором за належне виконання зобов'язання у випадках, встановлених законом чи договором. Субсидіарну відповідальність несуть батьки (піклувальники) за шкоду, завдану неповнолітнім у віці від 15 до 18 років: у випадках, коли у неповнолітнього немає майна чи заробітку, достатніх для відшкодування завданої шкоди, стягнення може бути звернено на майно батьків або піклувальників. Однак, цей обов'язок припиняється коли особа, що завдала шкоди досягає повноліття, а також, якщо до цього моменту в нього з'явиться майно, достатнє для відшкодування шкоди» [71,с. 443].

При дольовій відповідальності кожен із співборжників зобов'язаний нести відповідальність в тій долі, яка згідно із законом або договором припадає на нього. Долі ці можуть бути рівними або нерівними, але вони завжди визначені. У тих випадках, коли з договору або додаткової угоди між боржниками не виявляється, що долі їх не рівні, вони зобов'язані нести відповідальність в рівних долях. Так пайова відповідальність настає в разі невиконання учасниками загальної пайової власності своїх обов'язків перед третіми особами [66, с.115].

Солідарні зобов'язання виникають, зокрема, при неподільності предмета зобов'язання , при відповідальності учасників повного товариства по загальних боргах товариства, а також при сумісному заподіянні шкоди декількома особами.

При єдиному солідарному обов'язку декількох боржників перед кредитором , останній вправі вимагати виконання від будь-якого боржника (або від них усіх сумісно), причому не тільки в частині боргу, а й в повному обсязі. Подібно до ст.175 ЦК 1963 року, недоотримане з одного з солідарних боржників у такому ж порядку може бути витребувано кредитором від спів боржників [65,C.716].

Необхідність розмежування договірної і позадоговірної відповідальності обумовлена тим, що вони підкоряються різним правилам.

Під договірною відповідальністю прийнято розуміти відповідальність, що настає у випадках невиконання і неналежного виконання зобов'язання, що виникло з договору [66,c.117]

Порушення зобов'язання, що виникло не з договору, а за іншими підставами, - тягне за собою позадоговірну ( завдяки походженню із Римського цивільного права її ще називають - деліктною) відповідальність. Під час настання деліктної відповідальності, шкода завдається особою, яка не знаходилась в договірних відносинах з особою, якій спричинили шкоду. Своїми діями особа, що спричинила шкоду порушує не конкретний обов'язок активного характеру (виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), а загальний пасивний обов'язок - не порушувати суб'єктивних прав іншої особи. Деліктна відповідальність виникає у момент спричинення шкоди майну або особі. У відповідності з цим воно регулює окрім загальних правил про цивільно-правову відповідальність спеціальними нормами про зобов'язання зі спричинення шкоди. Правила про деліктні зобов'язання не можуть змінюватись за згодою сторін [48,c.60].

Основна ж відмінність між договірною і позадоговірною відповідальністю, як прийнято вважати, полягає в тому, що договірна відповідальність настає у випадках не лише передбачених законом, як це має місце при позадоговірній відповідальності, але і сторонами в договорі. При укладенні договору сторони мають право підвищити відповідальність порівняно з тією, що встановлена законом, або знизити її розмір (у випадку, якщо відповідальність визначена диспозитивною нормою), але і встановити заходи відповідальності за невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань згідно до певних законів.

Діючий Цивільний кодекс, містить норми про відшкодування моральної шкоди. Якщо громадянинові заподіяна моральна шкода (фізичні або етичні страждання) діями, що порушують його особисті немайнові права, а також в інших випадках, передбачених законом, суд може покласти на порушника обов'язок грошової компенсації вказаної шкоди. При цьому суд повинен також враховувати міру фізичних і етичних страждань, пов'язаних з індивідуальними особливостями особи, якій заподіяна шкода . Не можна не відмітити, що відповідальність у вигляді відшкодування моральної шкоди не може виникнути з договірного зобов'язання. Підставою такої відповідальності є факт спричинення громадянинові фізичних або етичних страждань. Розмір компенсації моральної шкоди встановлюється судом і не може бути передбачений сторонами в договорі. З цього виходить, що відшкодування моральної шкоди громадянинові слід визнати різновидом позадоговірної відповідальності. Про це свідчить також і та обставина, що підстави і розмір компенсації громадянинові моральної шкоди визначаються правилами, встановленим в Цивільному кодексі [65,c.755].

Ч.1 ст. 549 вказує, що неустойка - грошова сума або інше майно,які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Цивільний кодекс України дає визначення традиційним різновидам неустойки - штрафу та пені. Відповідно до ч.2. ст. 549 ЦК штраф - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пеня - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання. Штраф може, по суті, встановлюватись за будь-яке порушення зобов'язання, в той час як пеня - на випадок прострочення виконання зобов'язаннь, тобто вона покликана забезпечити лише своєчасне виконання обов'язків боржника. Пеня є тривалою неустойкою, яка стягується за кожний послідуючий період прострочення невиконаного в строк (певний термін) зобов'язання [ 65, c.397].

Одним з основних способів захисту цивільних прав та інтересів , який є водночас універсальною мірою відповідальності, є відшкодування збитків. Оскільки відшкодування збитків є мірою відповідальності, воно застосовується, за загальним правилом, за наявності вини несправного боржника.

Основною формою компенсації заподіяної шкоди потерпілої особи є відшкодування збитків. Можливість використовувати відшкодування збитків як засобу захисту порушених прав виникає у громадян і юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав, тобто незалежно від того чи є вказівка в тій чи іншій нормі Цивільного кодексу про таке право. Слід зазначити, що до Цивільного кодексу включена низка норм, які розташовані в різних книгах та регулюють відносини, що виникають при відшкодуванні збитків : ст.ст.16, 92, 119, 123, 403, 623, 624 та інші статті Цивільного кодексу.

Таким чином, відшкодування збитків має характер універсального засобу захисту цивільних прав. Одночасно, відшкодування збитків є мірою відповідальності. Тому слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (ст.611, 623 Цивільного кодексу) від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди [65,c.442].

Виходячи з всього вищевикладеного можна зробити короткий висновок про те, що хоч тема «Форми і види цивільно-правової відповідальності» здається легкою для дослідження та вже досить вивченою, то можна сказати, що під час більш глибокого вивчення цієї теми відкриваються недоліки та «білі плями», які ще не досліджені науковцями. До того ж цивільно-правові відносини є найпопулярнішими серед фізичних та юридичних осіб, оскільки вони вступають в такі відносини майже щодня, навіть не розуміючи цього, тому періодично треба проводити вивчення та модернізацію цієї сфери суспільних відносин, пристосовуючи їх до реалій сьогодення.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА

Не дивлячись на поширеність неустойки, Цивільний кодекс характеризує її як захід відповідальності, вживаний лише за порушення зобов'язань. Неустойці як правовій категорії, діючий Цивільний кодекс надає двояку роль. Вона вважається способом забезпечення виконання зобов'язань і мірою відповідальності.

Характер неустойки і практичне вживання дають підставу відмітити, що одночасне визнання неустойки способом забезпечення і мірою відповідальності невиправдано . Ні законодавець, ні автори, що звернулися до аналізу категорії «неустойка», не лише не змогли розмежувати неустойку, визнану способом забезпечення, від неустойки, визнаною мірою відповідальності, але і та обставина, з якого моменту припиняється практична дія неустойки як способу забезпечення і починається її функціонування як заходу відповідальності. Тому подвійність неустойки штучна. Неустойка є лише мірою відповідальності і як така, як і будь-яка міра дії або відповідальності, виконує також забезпечувальну функцію. Видно, що своїм характером, особливостями вживання, способом передбачення і другими якостями вона істотно відрізняється від передбачених в Цивільному кодексі способів забезпечення (застава, гарантія, поручительство, завдаток, утримання). Із характеру угод відносно неустойки (штрафу, пені), досягнутих в договорах, що укладаються між учасниками правовідносин, видно, що вона є не способом забезпечення, а санкцією, передбаченою за невиконання або неналежного виконання зобов'язань. Наприклад, фабрика телеграфних апаратів «Калуга» пред'явила ООО «Ліпаркабель» вимогу повернути переведену ним суму за товар вигляду ПВКФ-95-100 і суму штрафу за затримання постачання товару на 190 днів, встановлену у розмірі 0,2% за кожен день затримання в п. 6.1 договорів [57,c.58].

З наведеного прикладу видно, що встановлена договором неустойка є не способом забезпечення виконання зобов'язання, а санкцією, вживаною за прострочення постачання.

Оскільки вся історія розвитку цивільного права свідчить, що неустойка у всіх правових системах і в різних галузях права застосовується як міра відповідальності, отже, дивлячись на вищевикладене, наш законодавець, віддаючи дань традиції, закріпив передбачений колишнім законодавством, але не виправданим на практиці не обгрунтований принцип двоякого вживання неустойки .

Нарешті, не менш важливою є та обставина, що як в системі загального права, так і в розвинених державах західноєвропейської системи неустойка (штраф, пеня) розглядається і регулюється як міра відповідальності.
Викладене дозволяє зробити висновок, що усунення недоліків, що є в області законодавчої регламентації неустойки, має важливе практичне значення. З цієї причини ми вважаємо, що норми відносно неустойки, необхідно викласти в главі 51 «Відповідальність за порушення зобов'язань». Така зміна не лише підвищить ефективність вживання неустойки як заходу відповідальності, але і послужить основою, аби право звільнилося від необхідності пошуків надуманих обгрунтувань для пояснення ролі і значення неустойки як способу забезпечення або штучного приписування способу забезпечення властивих санкції функцій. Наука дістане додаткову можливість зосередити всю свою увагу на виявленні єства і вдосконаленні механізмів вживання неустойки як заходу відповідальності. А про те, що є необхідність в серйозних дослідженнях в цій області, свідчить практика вживання неустойки .

Зокрема, сучасна практика вживання неустойки показує, що необхідно, виходячи з характеру, небезпеки, правових наслідків правопорушень, встановити максимальні розміри неустойки, аби вживання цієї санкції не використовувалося як джерело необгрунтованого збагачення або для того, щоб поставити учасника правовідношення в безвихідь. Наприклад, не може вважатися нормальним явище, коли сума неустойки, що стягується, майже прирівнюється до суми боргу.

Практика вживання неустойки свідчить також, що за обставин різного вживання неустойки Цивільний кодекс штучно обмежив сферу вживання неустойки як заходу відповідальності, вважаючи її мірою відповідальності, вживаної тільки за невиконання або неналежне виконання зобов'язань. Проте саме вивчення законодавства показує, що такий підхід - визнання неустойки санкцією, вживаною в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань , - не відображає реального стану речей і зменшує значення неустойки .

Річ у тому, що захист прав за допомогою неустойки забезпечується не лише в зобов'язальних стосунках. Інші цивільно-правові акти, які регулють процес господарського звороту, і акти, які регулюють земельні, екологічні і інші стосунки, передбачають неустойку також за правопорушення, які не витікають із зобов'язальних стосунків (наприклад, за порушення стандартів, ліцензій,сертифікатів екологічного законодавства, фінансового законодавства і так далі). Це доводить, що неустойка як засіб захисту суб'єктивних прав застосовується для захисту інтересів як учасників зобов'язальних стосунків, так і учасників інших стосунків і суспільних інтересів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12