Однак для того, щоб зміст такого акта правосуддя як рішення суду міг бути доведений до сторін, інших осіб, що беруть участь у справі, інших зацікавлених осіб, а також до широкого загалу населення, воно повинне мати матеріальне вираження, тобто бути викладене у вигляді процесуального документа, який складається з чотирьох частин (вступної, описової, мотивувальної та резолютивної) і має чітко встановлені законом реквізити.

У розділі четвертому «Контроль суду першої інстанції за власними рішеннями», який складається з трьох підрозділів, розкривається зміст терміна «самоконтроль» та здійснюється аналіз повноважень суду першої інстанції з виправлення описок та арифметичних помилок у власних рішеннях, ухвалення додаткових рішень та надання роз'яснень рішення, якщо його зміст є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця.

У підрозділі 4.1. «Виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні» описується один із засобів усунення недоліків рішення суду, передбачений ст. 219 ЦПК України. Це виправлення описок та арифметичних помилок у рішенні.

Можливі два способи виправлення описок та арифметичних помилок у рішенні залежно від того, коли їх було виявлено. Якщо описки та арифметичні помилки було виявлено ще при складанні рішення (тобто до підписання і проголошення рішення), то такі помилки можуть бути виправлені прямо в тексті рішення з відповідним застереженням перед підписом судді (ч. 7 ст. 209 ЦПК України). Якщо ж помилка була виявлена пізніше, то вона може бути виправлена лише в порядку, передбаченому ст. 219 ЦПК України.

У підрозділі 4.2. «Додаткове рішення суду» розкривається сутність цього процесуального документа. У кожній цивільній справі, як правило, має бути одне рішення, яке вичерпно вирішує спір між сторонами. У кожному рішенні суду, окрім головного питання, яке є об'єктом процесу, мають бути у визначених законом випадках вирішені питання про строк і порядок виконання рішення, про розподіл судових витрат. Але іноді не всі питання, які вирішуються в процесі судового розгляду, відображаються в судовому рішенні, або взагалі не розглядаються питання, вирішення яких домагався позивач. У таких випадках зацікавлені особи можуть просити суд про ухвалення додаткового рішення.

Допущена судом прогалина в рішенні може бути усунута ним шляхом ухвалення додаткового рішення у випадках:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії необхідно виконати;

3) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених ст. 367 ЦПК України;

4) судом не вирішено питання про судові витрати.

Підрозділ 4.3. «Роз'яснення рішення суду» присвячений ще одному способу виправлення недоліків рішення суду. Роз'яснення рішення суду є найбільш простим способом виправлення рішення, на що суд уповноважений відповідно до ст. 221 ЦПК України.

Необхідність роз'яснення судового рішення настає тоді, коли його зміст викладено нечітко, його положення незрозумілі, внаслідок чого реалізація такого рішення викликає труднощі або стає неможливою. Застосування цього засобу усунення недоліків рішення є можливим, якщо суд, правильно вирішивши всі спірні питання, нечітко і неясно сформулював їх у своєму рішенні.

Огляд способів виправлення судового рішення без його скасування, які допускаються цивільним процесуальним правом, свідчить, якими широкими у цьому відношенні є повноваження суду першої інстанції. Вони спрямовані на те, щоб підтверджене судом дійсне правовідношення могло служити керуючою вказівкою для подальшої поведінки сторін, щоб рішення було переконливим і справедливим, щоб у випадку, якщо виникне необхідність звернутися до заходів примусового виконання, воно було для цього цілковитою і надійною підставою.

Розділ п'ятий «Процесуальні питання виконання рішення суду» складається з двох підрозділів і присвячений окремим випадкам, коли суд має обов'язок або право звернути рішення до негайного виконання, а також іншим питанням виконання судових рішень, які вирішуються судом ще під час його ухвалення. Сюди відносяться питання про порядок виконання рішення, надання відстрочки або розстрочки виконання, вжиття заходів для забезпечення виконання рішення.

Підрозділ 5.1. «Негайне виконання рішення суду» присвячений випадкам та умовам, коли рішення суду звертається до виконання негайно, ще до набрання ним законної сили.

Так, якщо рішення не виконане добровільно, воно підлягає виконанню в примусовому порядку, як правило, після набрання ним законної сили. Однак, у передбачених законом випадках суд зобов'язаний або може застосувати негайне виконання рішення суду, тобто одразу після його проголошення (ст. 367 ЦПК України). При цьому, однак, не слід змішувати поняття «негайне виконання рішення» і «набрання рішенням законної сили». Те, що рішення звертається до виконання негайно після його проголошення, зовсім не означає, що воно тоді ж набирає законної сили. Порядок набрання такими рішеннями законної сили не відрізняється від загального порядку, характерного для всіх інших рішень. Характерна риса рішень, які підлягають негайному виконанню, якраз і полягає в тому, що вони виконуються ще до набрання рішенням законної сили Це пов'язано з тим, що ці рішення ухвалюються у справах, в яких беруть участь найбільш незахищені верстви населення, або ж з питань, які не терплять відкладення. Уповільнення у виконанні рішення, яке допускається у звичайних випадках, у цьому випадку може призвести до негативних наслідків.

Негайне виконання рішень суду першої інстанції поділяється на обов'язкове і факультативне. При обов'язковому негайному виконанні суд у встановлених законом випадках зобов'язаний звернути рішення до негайного виконання, при факультативному - може звернути рішення до негайного виконання, виходячи з обставин справи.

У підрозділі 5.2. «Визначення порядку виконання рішення суду» описуються випадки, коли, ухвалюючи рішення, суд може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (ст. 217 ЦПК України). Зазначені процесуальні дії необхідно відрізняти від аналогічних дій суду, які здійснюються ним у порядку, визначеному ст. 373 ЦПК України. У цьому випадку відстрочка та розстрочка виконання, зміна або встановлення способу та порядку виконання здійснюються вже під час виконання рішення, оформлюються ухвалою суду й тому не стосуються проблематики цієї роботи.

Відстрочка виконання полягає в перенесенні виконання рішення на інший, більш пізній строк.

Розстрочка виконання - це виконання рішення за визначеними судом частинами й у встановлений судом строк.

У розділі шостому «Законна сила рішення суду», який складається з трьох підрозділів, надається визначення поняття законної сили рішення суду, досліджується порядок набрання рішенням суду законної сили з аналізом окремих нестандартних ситуацій, аналізуються правові наслідки набрання рішенням суду законної сили та окреслюються об'єктивні та суб'єктивні межі законної сили рішення суду.

У підрозділі 6.1. «Порядок набрання рішенням суду законної сили» зазначається, що законна сила рішення суду - це правовий імператив, заснований на застосованих судом нормах матеріального і процесуального права, а також на силі й авторитеті судової влади, який має вираження у певних, чітко визначених правових наслідках.

Стосовно набрання рішенням суду законної сили чинний ЦПК України передбачає низку правил:

1. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

2. Якщо заява про апеляційне оскарження рішення була подана у встановлений строк, то рішення суду набирає законної сили, якщо протягом встановленого ч. 1 ст. 294 ЦПК України двадцятиденного строку на подання апеляційної скарги зазначена апеляційна скарга подана не була.

3. У випадку подання апеляційної скарги у встановлений строк рішення суду першої інстанції набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом у тому випадку, якщо воно не було ним скасоване.

У підрозділі 6.2. «Правові наслідки набрання рішенням суду законної сили» аналізуються зазначені правові наслідки, які ще називають властивостями законної сили рішення суду. Наслідками набрання рішенням суду законної сили є:

обов'язковість рішення суду, що набрало законної сили, тобто обов'язковість приписів, що містяться у рішенні суду, для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян;

неспростовність рішення суду, що набрало законної сили, під якою розуміють неможливість подальшого оскарження рішення, що набрало законної сили, і, отже, неможливість його скасування або зміни вищестоящим судом;

виключність рішення суду, що набрало законної сили, тобто така властивість, унаслідок якої рішення суду виключає можливість повторного розгляду того самого спору між сторонами або тієї же заяви зацікавленої особи;

преюдиційність рішення суду, що набрало законної сили, яка означає, що обставини та правовідносини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не підлягають доказуванню при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини;

реалізованість рішення суду, що набрало законної сили, - це його реальна здійсненність, можливість реалізації тих обов'язкових приписів, що в ньому містяться.

У підрозділі 6.3. «Межі законної сили рішення суду» мова йде про те, що рішення суду, будучи актом застосування правових норм до певних, встановлених судом правовідносин, є актом індивідуальної дії. Тому наукою цивільного процесуального права розроблене поняття про межі законної сили рішення суду. Проте, досліджуючи питання про межі дії законної сили рішення суду можна дійти висновку, що кожен із вищезазначених правових наслідків (властивостей) рішення суду, що набрало законної сили, має свої межі дії, які у своїй сукупності визначають межі дії законної сили рішення в цілому Це не означає, однак, що вказані правові наслідки існують самостійно й окремо один від одного та від законної сили рішення в цілому Тільки після набрання рішенням суду законної сили воно набуває всіх зазначених властивостей остаточно і повною мірою, а дія кожного із цих властивостей є проявом дії рішення суду, що набрало законної сили.

ВИСНОВКИ

В результаті здійсненого дослідження питання про рішення суду першої інстанції в цивільному процесі України можна зробити такі висновки.

1. Рішення суду в цивільному процесі являє собою одночасно й акт підтвердження наявності чи відсутності між сторонами спору певних правовідносин, і наказ суду діяти відповідно до встановлених судом прав та обов'язків, і акт застосування норм права, і процесуальний документ установленої форми, і юридичний факт, який породжує, змінює чи припиняє правовідносини Всі ці аспекти рішення суду органічно поєднані між собою і взаємообумовлені. Таким чином, можна дійти висновку, що сутність рішення суду являє собою сукупність властивостей та проявів, а всі вони доповнюють один одного та разом відбивають сутність цього багатогранного акта правосуддя.

Отже, рішення суду - це вольовий акт правосуддя в цивільному процесі, ухвалений судом іменем України у встановленому законом порядку в результаті здійснення правозастосовчої діяльності, який містить в собі наказ і підтвердження наявності або відсутності правовідносин, спрямований на охорону та захист прав, свобод і законних інтересів суб'єктів права і який має наслідком виникнення, зміну або припинення процесуальних, а в деяких встановлених законом випадках і матеріальних правовідносин.

2. Класифікація рішень суду в цивільному процесі здійснюється за різними підставами Однією з найбільш поширених підстав є класифікація за видом провадження, в якому ухвалюється рішення. При цьому необхідно пам'ятати, що рішення суду як таке ухвалюється тільки в позовному та окремому провадженні, в наказному ж провадженні видається судовий наказ, який не можна відносити до видів рішень суду. Крім зазначеної підстави класифікації рішення суду також поділяють за способом захисту, який використовується судом у позовному провадженні, за видами матеріально-правових відносин, які є предметом спору і, відповідно, предметом судового рішення, за критерієм суб'єкта ухвалення рішення та за змістом рішення суду. Запровадження в українському цивільному процесі заочного розгляду справи і, відповідно, заочного рішення, викликало можливість поділу рішень суду у позовному провадженні за ступенем реалізації принципу змагальності процесу.

Страницы: 1, 2, 3, 4