Привід звичайно розуміють як процес, що сприяє прояву причин.

У кримінально-правовій літературі цьому питанню приділяється мало уваги, тому немає єдиної відповіді на нього: одні автори ототожнюють поняття привода і причини; інші - протиставляють дані поняття, але помилка цієї точки зору в тому, що не вказується чим же тоді він є; треті вважають, що в одних випадках привід може бути причиною, а в інших - умовам. Суперечливу думка по даному питанню висловлює проф. В.Н.Кудрявцев: в одному випадку він вважає, що "привід" по суті стає причиною, а в іншому "привід" тільки розв'язує дію причини , що раніше існувала. Кудрявцев В.Н. Категория причинности в советской криминологии //Сов.государство и право - 1965. - №11. - С.83.

На наш погляд, варто погодитися з точкою зору С.С.Остроумова і Н.Ф.Кузнєцова: "Привід не породжує слідство, а лише розвиває його, тому що це слідство давно підготовлене відповідними причинами і наявністю умов, що сприяють. Таке слідство чекає для свого виникнення поштовху, яким є привід". Остроумов С.С., Кузнецова Н.Ф. О причинах и условиях преступности //Весник МГУ Серия 12 Право. - 1965. - №4. - с.49 Відповідно до даної точки зору, привід грає самостійну роль, виходить за рамки причин і умов, сприяє реалізації причин.

Кримінально-правове значення приводу в тому, що він може бути визнаний обставиною, що впливає на міру кримінально-правового впливу.

На підставі вище викладеного, можна зробити один висновок: у науці кримінального права України побудоване єдине вчення про причинний зв'язок, що в основі своїй має положення філософії про причинність.

Під причинним зв'язком у кримінальному праві варто розуміти зв'язок між суспільно небезпечним діянням осудного і винного суб'єкта і злочинним наслідком.

Причинний зв'язок у кримінальному праві, наслідуючи з її поняття, необхідно розглядати як у рамках об'єктивної /зовнішньої/ сторони злочину, так і внутрішньої, суб'єктивної.

Основні положення, що стоять в основі встановлення причинного зв'язку на практикці:

1.причина завжди передує слідству в часі;

2.нерівноцінність спричиняючих чинників: у кримінальному праві необхідно розмежовувати причини й умови, причину і привід;

3. страждає саме той об'єкт, що був поставлений у небезпеку даним діянням; суспільно-небезпечний наслідок , що наступив , однорідний з небезпекою, якої було варте діяння. Дане положення, на наш погляд, розкриває поняття причини саме з боку механізму її впливу на слідство. З цієї позиції дає поняття причини Н.Кристі: "Причина - це обставина, що була необхідна і достатньо для того, щоб ставшеся відбулося, тобто така обставина, що обумовила не тільки можливість, але і неминучість його виникнення". Кристи Н. Вопросы причинной связи в автотехнической экспертизе //Сов.юстиция. - 1970. - №21- с.21 М.Єфімов визначає поняття причини в такий спосіб: "Причина - дія чи бездіяльність, спроможна сама по собі, із внутрішньою необхідністю призвести до результату, і являється необхідною умовою настання суспільно небезпечних наслідків". Єфимов М. Причинная связь в уголовном праве //Сов. юстиция. 1966. №15. - с.8. Такого ж поняття причини притримуються М.И.Ковальов і П.Т.Васьков. З цього погляду поняття причини розглядають і інші автори /наприклад, проф. .Н.Кудрявцев, а також Г.В.Тимейко, що під причиною розуміє діяння "із неминучістю" породивше злочинний результат/. Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления. - Ростов: Изд-во Ростовского ун-та, 1977. - с.127. Поняття причини, із погляду механізму її впливи на слідство, розкриваються вченими-юристами через такі категорії, як "необхідність", "неминучість", "закономірність" На нашу думку, це правильно. Але здається, що, розглядаючи причину в цьому аспекті, не слід її поняття давати через поняття "необхідної умови". Говорячи про причину якогось злочинного результату, звичайно мають на увазі суспільно-небезпечне діяння і супровідні його умови. Але суспільно-небезпечне діяння може виступати й у якості причини, і в якості умови. Умови, наслідуючи їх класифікації у філософії, можуть бути необхідними, достатніми і супутніми. Чільне і визначальне місце займають необхідні умови, тому що вони вирішують весь хід подальшого процесу. Отже, якщо суспільно небезпечне діяння виступає в якості умови /у тому випадку якщо причиною є дії сил природи, дії сторонніх осіб/, то воно повинно бути саме необхідною умовою. Обмежувати ж поняття причини тільки необхідною умовою, на наш погляд, є неспроможним.

Автори, що розуміють причину тільки як необхідну умову, не дають критеріїв для відмежування її від необхідної умови у власному змісті слова. Що ж розуміти під необхідною умовою? Що треба для того, щоб визнати суспільно небезпечне діяння необхідною умовою? З цього приводу проф. В.Н.Кудрявцев пише: "Якби ця дія не була зроблена /або бездіяльність не була допущена/, то і злочинний результат не наступив би". Кудрявцев В.Н.Объективная сторона преступления. - М.: Госюриздат, 1960. - с.193. Іншими словами: чи є необхідна умова незамінною умовою, тобто обставиною, відсутність якої не може бути замінено ніякою іншою обставиною? При встановленні причинного зв'язку виходим із фактів, з аналізу конкретних подій, а не її з припущень або нездійснених можливостей, що були в реальній дійсності. До того ж, навряд чи можливо назвати такі обставини, що є "незначними" для настання визначеного результату. Тому, поняття необхідної умови не включає незамінності цієї умови для даного результату. Воно лише означає, що при тих реальних обставинах, що мали місце в дійсності, це умова була необхідною для настання даного результату, без нього /або без заміни його аналогічними умовами/ цей результат не наступив би.

Треба відзначити, що поняття причини, що дається через поняття необхідної умови, правильно, якщо причину розуміти в широкому змісті слова.

Таким чином, на нашу думку, правильним буде таке поняття причини: причина - це суспільно небезпечне діяння /дія, або бездіяльність/; спроможне саме по собі, із внутрішньою необхідністю призвести до результату, або, яке являється необхідною умовою настання суспільно небезпечних наслідків. Це поняття причини дається з позиції механізму її впливу на слідство і воно відбиває пізнання про встановлення причинного зв'язку, названі нами вище: відбиває саме той об'єкт, що був поставлений у небезпеку даним діянням; небезпечний наслідок , що наступив, однорідний з небезпекою, якої було варте діяння.

Дані теоретичні положення про поняття причинного зв'язку характеризують її як важливий елемент об'єктивної сторони складу злочину, що має велике кримінально-правове значення.

Розділ 2. Кримінально-правове значення причинного зв'язку.

§ I Значення причинного зв'язку для кримінальної відповідальності.

I. Причинний зв'язок як елемент складу злочину.

Досліджуючи поняття причинного зв'язку, неможливо мати повне уявлення про нього, не знаючи кримінально-правового значення, що має причинний зв'язок. Кримінально-правове значення причинного зв'язку є одним з основних положень, що входять у загальне вчення про причинний зв'язок у науці кримінального права України. Під кримінально-правовим значенням того або іншого поняття звичайно розуміють: значення цього поняття для кримінальної відповідальності, для призначення покарання і для кваліфікації злочинів. У такому ж плані буде в даному розділі роботи розглянута і проблема кримінально-правового значення причинного зв'язку.

У науці кримінального права проф. А.Н.Трайніним пропонувалася точка зору, відповідно до котрого причинний зв'язок у кримінальному праві має двояке значення: як підстава кримінальної відповідальності і як елемент складу злочину, розглянемо аргументи, що він приводить у підтвердження своєї теорії. На його думку, кримінальна відповідальність має дві підстави: винність і причинність: "У кримінальному праві відповідальність спочиває на двох однаково необхідних основах: об'єктивній підставі - причинного зв'язку, і суб'єктивній підставі - вини." Трайнин Состав преступления по советскому уголовному праву. - М.: Госюриздат, 1951. С.119.

У цьому він бачить діалектичний підхід до аналізованої проблеми: сполучення суб'єктивних і об'єктивних моментів, оцінки особистості злочинця і його поведінки, тобто відмова відривати суб'єктивне від об'єктивного, суб'єкта від дії, злочинця від злочину. Звідси він робить висновок: підстави кримінальної відповідальності не можуть спочивати на однім лише суб'єктивному моменті: вина, у якості суб'єктивної підстави кримінальної відповідальності, повинна сполучитися з іншою, об'єктивною її підставою. Такою об'єктивною підставою може бути тільки причинний зв'язок: "Будь-яка злочинна дія і його результати повинні бути заподіяні суб'єктом, повинні являться плодом його поводження, його творчості; лише автор злочинної дії і його результат можуть нести за них відповідальність". Там же.

Інші елементи складу, що характеризують його об'єктивну сторону: засіб, місце, час учинення злочину й ін., - мінливі, малозначні і для багатьох груп злочинів не характерні, тому не можуть бути висунуті в якості одної з підстав кримінальної відповідальності. Причинність же виходить за межі конкретного складу.

Причинний зв'язок він розглядає не тільки як об'єктивну підставу відповідальності і як об'єктивний її критерій: дія особи, що утворило головну причину суспільно-небезпечного результату при інших рівних умовах повинна тягнути за собою велику кримінальну відповідальність, чим дія особи, що грала другорядну роль у заподіянні цього результату /теорія розподілу причин і причинних зв'язків по ступеню заподіяння розглядалася раніше в даній роботі/. На його думку, не тільки ступінь вини, але і ступінь заподіяння визначають ступінь суспільної небезпеки і, отже міру кримінальної відповідальності.

У той же час він пише: "У загальній формі можна сказати, і це буде, звичайно, вірно, що підставою для кваліфікації конкретного злочину служить наявність у діях підсудного всіх елементів складу цього злочину. Але це саме, загальна відповідь... " Вказа вище робота. - С.93.

Іншими словами, проф. А.Н.Трайнин притримується тієї точки зору, відповідно до котрого причинний зв'язок виступає самостійною підставою кримінальної відповідальності. З чим не можна погодитися.

Варто визнати правильну позицію проф. В.Н.Кудрявцева: "Значення причинного зв'язку в праві визначається тим, що він є елементом складу злочину, а при відсутності хоча б одного з елементів складу не може наступити кримінальна відповідальність."23 В цьому і полягає значення причинного зв'язку для кримінальної відповідальності і її вплив на останню. Значення причинного зв'язку, як елемента складу злочину, припускає її значення і для кримінальної відповідальності: за допомогою складу злочину вона стає підставою кримінальної відповідальності.

II. Причинний зв'язок у злочинах із "формальним" і "матеріальним" складами.

Закон, конструюючи різноманітні склади злочинів, в одних випадках прямо вказує на необхідність установлення причинного зв'язку, а в інших - карає за саме учинення визначених суспільно небезпечних дій, не згадуючи про наслідки цих дій, а отже, і про причинний зв'язок. У теорії кримінального права по цій особливості всі склади злочинів поділються на .дві великі групи: на склади "матеріальні" і на склади "формальні". Розподіл усіх складів злочинів із погляду урахування ролі і значення злочинного результату на "матеріальні" і "формальні" має практичне значення. Воно показує, що кримінальну відповідальність можуть спричиняти і такі злочинні діяння, що не викликали матеріально шкідливого результату.

Склади, що сконструйовані законодавцем так, що злочин повинний вважатися з моменту вчинення особою дій /бездіяльності/, незалежно від характеру викликаних їм наслідків, прийнято називати "формальними" складами злочинів. Основною властивістю таких злочинів є те, що наслідки, а отже, причинний зв'язок між ними і суспільно небезпечним діянням обвинувачуваного, не є елементами складу злочину. Тому, наявність або відсутність злочинних наслідків може служити лише: обставиною, що впливає на міру покарання. Наприклад, для того, щоб притягнути особу до кримінальній відповідальності по статті 3 КК України достатньо вчинення даною особою суспільно-небезпечного діяння, передбаченого даною статтею. Настання яких-небудь шкідливих наслідків тут не потрібно.

Проти такого розподілу складів злочинів заперечує проф. А.Н.Трайнин. Його докази можна зводити до такого: I. такий розподіл підриває принцип правосуддя про двуєдину /об'єктивну і суб'єктивну/ підставу кримінальної відповідальності; 2.не має змісту; 3.наслідки мають місце при всіх злочинах.

Ці докази спростовні: 1-ий доказ - повинний бути явний той факт, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є склад злочину, котpий і включає об'єктивне і суб'єктивне; 2-ий доказ - про зміст розподілу: дійсно, щоб притягти особу до відповідальності, треба довести, що саме вона вчинила ці злочинні дії /бездіяльність/, той факт, що визначена особа вчинила такі дії /бездіяльність/, ще не виходить, що тут є причинний зв'язок; 3-ій доказ - наслідків багато, але суду потрібні лише ті, що визначають кваліфікацію діяння, а тому, не всі наслідки можуть мати кримінально-правове значення, що законодавець і враховує /ст.187 КК України недонесение про злочин/. Злочини з "формальним" складом відрізняються від злочинів із "матеріальним складом не тим, що вони не тягнуть за собою наслідків, а лише тим, що їхнє настання або не настання не мають значення для кваліфікації в злочинах із "матеріальним" складом і -навпаки.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7