405 Купівля жінок у кавказьких горців практикується ще і нині. Пор.: Дубровин Н. там само, с. 131, 141. Характерно, що купівля у черкесів не має місця, якщо у дівчини немає рідних. Це вказує, що плату за дівицю отримують її прісні, і їй самій спочатку нічого із цієї плати не дістається. Про купівлю дружин у осетин див.: Ковалевский М.М. Современный обычай и древний закон. Обычное право осетин в историко-сравнительном освещении. -- М.: Тип. Гатцук, 1886. -- Т.1. -- С. 246.

406 Hermann K.F. Lehrbuch der griechischen Privatalterthumer. Umgearbeitet und herausgegeben von Dr. Hugo Blumner. Aufl. 3-e. -- Freiburg, 1882. -- S. 262. -- У тому ж розумінні висловлюється Leist B.W. Alt-arisches Jus Gentium. -- Jena: Fischer, 1889. -- S. 128.

407 Поp.: Rossbach A. Untersuchungen uber die romische Еhе. -- Stut., 1853. -- S. 245.

408 Rein W. Das Priwatrecht und der Civilprocess der Romer von der altesten Zeit bis auf Justinianus. Leipzig: Fleischer, 1858. -- S. 178.

409 Пор.: Leist B.W. Alt-arisches jus Gentium. - Jena: Fischer, 1889. -- S. 126.

410 Веrnhoft F. Staat und Recht der Romischen Konigszeit im verhaltniss zu verwandten Rechten. - Stuttgart: Enke, 1882. -- S. 186, визнає соеmptio за пізніший інститут, який введено з метою політико-правових, а саме для підняття плебейських шлюбів на рівень зі шлюбами патриціанськими (c. 188). Сказане в тексті спростовує таку думку Веrnhoft F. Потім він говорить, що соеmptio є інститут не чисто індогерманський, а складений із злиття індогерманських елементів з елементами права аборигенів (с. 189). Ця думка знаходиться в залежності від загальної думки Веrnhoft F. про гетеризм у індоєвропейців, про який було сказано вище.

411 Kohler I. Indisches Ehe-und Familienrecht // Zeitschrift f. v. R. Bd. III. 1897. -- S. 346: Asura є, подібно соеmptio, тільки юридичною формулою без господарського значення.

412 Такі наші весільні обряди і особливо викуп нареченої. Так було у франків, де дівчину за часів Салічеського закону (lех Salica tit. 48) продавали для вигляду за одну монету. Пор.: Grimm J. Deutche Rechts-Alterthumer. -- Gottingen, 1828.

S. 423, 424; Rossbach A. Untersuchungen uber die romische Еhе. -- Stut., 1853. -- S. 234.

413 Cicero M.Т. Cicero de oratore. Fur den Schulgebrauch erklart von K.W. Piderit. 3. Auflage. -- Leipzig: Teubner, 1868. -- S. 56; Oratio pro Murena. Recensuit et explicavit Aug. Wilh. Lumptius. -- Berolini: Deummleri, 1859. -- P. 12.

414 Gans E. Scholien zum Gajus. -- Berlin, 1821. -- S. 147; Rossbach A. ibid. -- S. 73. та Bernhoft F. ibid. -- S. 188.

415 Gardthausen V. Mastarna oder Servius Tullius. Mit einer Einleitung uber die Ausdehnung des Etruskerreiches. -- Leipzig, 1882. -- S. 31.

416 Coemptio .... apud priscos peragebatur. Ibid. -- S. 214.

417 Gаi J. Institutionum juris civilis. 5 ed. -- Lipsiae: Teubner, 1886. -- S. 86. і Ulpianus D. Fragmenta quae nunc parum accurate dicuntur in unico codice titali ex corpore Ulpiani inscripta. Curavit G. Hugo. Ed. 5-a. Brl., 1814. Tit. VI, 5.

418 Becker W.A., Marquardt J. Handbuch der Romischen Alterthumer nach Quellen bearbeitet. Th. 1-5. -- Leipzig, 1843-1867; Voigt M. Die XII Таfeln. Geschichte und System des Civil-und Criminal -- Rechtes, wie-Processes der XII Таfeln nebst deren Fragmenten. Bd. 1-2. -- Leipzig: Liebes, 1883. Вd. 1. -- S. 699.

419 Rosbach A., ibid. S. 76, справедливо відкидає, як доказ взаємності соеmptio, етимологічне трактування самого слова: соеmptio, нібито складеного із сum і еmрtiо і тому означаючого спільну дію. Rosbach наводить ряд прикладів, які показують, що прийменник сum (скорочене: со) за звичай не змінює корінного значення слова. Такі С. II. 24. 2. В. 14. 3. 5. 1., D. 47. II. 6. р.

420 Рikot J. Du mariage romain, chetien et francais. - Paris, 1849. р. 96, стверджує, що соерtio не могло бути здійснюване самою жінкою, тому що вона не могла брати участь в народних коміціях, а соерtio є акт публічний і урочистий, що створює, за зразком коміцій центуріатських, lех, але lех рrivata.

421 Роst A.H. Die Geschlechtsgenossenschaft der Urzeit und die Enstetung der Ehe. Ein Beitrag zu einer allgemeinen vergleichenden Staats-und Rechtswissenschaft. - Oldenburg: Schulze, 1875. -- S. 65.

422 Цілий ряд прикладів заборон викрадення можна бачити в праці: Шпилевский С. М. Семейные власти у древних славян и германцев. - Казань: Университет, 1869. С. 23--29. Англосаксонський закон Етельберта стягує з викрадача пеню, надаючи йому право купити викрадену. Німецькі закони (Салічеський, Ріпуарський, Саксонський) забороняють викрадення (Пор.: Grimm J. ibid. - S. 440). Статути князів Ярослава і Володимира забороняють «умикання дівчат». Пор.: Загоровский А. О разводе по русскому праву. - Харьков, 1884. -- С. 7, прим. 1.

423 Проти положення, що sponsalia були договором про продаж, виступає Voigt M. Die XII Таfeln. Geschichte und System des Civil-und Criminal - Rechtes, wie-Processes der XII Таfeln nebst deren Fragmenten. Bd. 1-2. -- Leipzig: Liebes, 1883. Вd. 1. -- S. 683, стверджуючи, що sponsalia в Римі були односторонньою обіцянкою, як у греків, але не двосторонньою, як у латинян: тому римляни не допускали і позову із sponsalia. Латинські sponsalia, на його думку, становлять явище пізнішого часу, а римські -- споконвічне, старе. Проти цього заперечення Vоigt'а, окрім історичних міркувань про походження договору шлюбного із договору купівлі, говорить місце Геллія, що наводиться далі в тексті, в якому говориться про sponsalia в розумінні обов'язкового договору, як про явище минуле і таке, що припинилося з часів підкорення Лаціуму і запровадження в ньому права римських громадян. Рим був частиною Лаціуму, але в юриспруденції стояв вище нього і раніше інших народів перестав вживати купілю--продаж, а договору про продаж надав іншого характеру. Таким чином, нам уявляється історичний хід розвитку sponsalia протилежним, ніж Vоigt'а M.: в Лаціумі ми бачимо первісну форму sponsalia, а в Римі, -- пізнішу. -- Пор.: про руський рядний запис: Загоровский А. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. -- С. 277, і взагалі про зговір і споріднені риси його з римським sponsalia і sponsalia : Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. 3-е Изд. К., 1900. -- С. 90.

424 Такий же характер мав зговір в Індуському праві.

425 Lippert J. Die Geschichte der Familie. -- Stutgart, 1884. -- S. 42, 96. Cuno, Vorgeschihte Roms. s. 564. Не з усіма сусідніми племенами римляни обмінювались жінками, а тільки з тими, з якими жили в мирі і здійснили особливу умову з цього приводу. Livius T. Ab urbe condita lubri. Iterum recognovit Wilh. Weissenborn. T. 1-3. -- Lipsiae: Teubneri, 1877--1889. VШ. P. 14, говорить про подібний договір з латинянами; Strabo. Geographie. Ubersetzt von K. Karcher. Band 1-12.- Stuttgart, 1829-1836. -- Bd. 5. -- S. 3-4. Албанці спочатку жили у згоді з римлянами, будучи самі латинянами і розмовляючи однією з ними мовою, хоча обидва народи мали особливих царів; вони вступали між собою в щлюб, мали спільні жертвоприношення в Альбі. Думка Ліперта про те, що Рим виник внаслідок договору про соnnubium між латинами і сабінами, невірна; такий договір політичної єдності утворити не міг.

Gentis enuptio має, на думку більшості дослідників, зв'язок з соnnubium. Пізніші уявлення про gentis enuptio не відхиляються від його первісного по-няття. Деякі вчені стверджують, що за історичних часів gentis enuptio давалось тільки як виняток. Але це навряд чи вірно. Щоправда, Livius T. Ab urbe condita lubri. Iterum recognovit Wilh. Weissenborn. T. 1--3. -- Lipsiae: Teubneri, 1877--1889. XXX. P. 19 говорить, що Gentis enuptio було дано, між іншим, в нагороду Феценнії Гіспалі за виявлення Вакханалій; але звідси неможна брати висновку про його виключність. Ф. Гіспала отримала можливість тупити в шлюб з особою вищого класу і при тому з тією перевагою, що цей шлюб не міг, не повинен був потягти за собою ніякого безчестя, ні невигоди для чоловіка, хоча б останній був стану вищого. Особливість цього випадку, отже, полягає не в тому, що дарована у вигляді винятку gentis enuptio, взагалі ж неприпустима і в найдревнішому Римі навіть невідома, а в тому, що тут жінці низького походження дана була можливість вступити в шлюб з особою вищого стану без всяких дурних наслідків, що мали місце при нерівних шлюбах. Пор.: Азаревич Д. И.. Патриции и плебеи в Риме Историко-юридическое исследование. -- СПБ.: Общая польза, 1875. --Т.1. --С. 114. і Моmmsеn Th. Romische Geschichte. Aufl. 7-e. Band 1--3, 5. -- Berlin, 1881--1885. -- Bd. 2. -- S. 10.

426 Bernhoft F. Staat und Recht der Romischen Konigszeit im verhaltnis zu verwandten Rechten. -- Stuttgart: Enke, 1882. -- S. 175,176. Див.: Дубровин Н. История войны и владычества русских на Кавказе. -- СПБ., 1873. -- Т. 1. -- С. 163. У черкесів чоловік вважає своїх дружин рабинями; таке рабство походить від звичаю платити калим батькам нареченої. Пор. становище жінки у древніх балтійських слов'ян: Котляревский А.А. Древности юридического быта балтийских славян. -- Прага, тип. Клауди. Ч. 1. -- 1874. -- С. 89, 90.

427 Порівняння дружини з родючим полем зустрічаємо в Індії, про що було вже сказано вище. Потім цей же погляд існував у кавказьких горців: осетин (Ковалевский М.М. Закон и Обычай р. 22.), дігорців (Леонтович Ф.И. Адаты кавказских горцев. Материалы по обычному праву Северного и Восточного Кавказа. -- Одесса: тип. Зеленого. Вып. II‚ 1883. -- С. 37).

428 Lеtоurneаu Ch. L'evolution de la morale. -- Paris, 1887. -- P. 113; Kohler I. Indisches Ehe-und Familienrecht // Zeitschrift f. v. R. Bd. III. -- P. 128.

429 Plinius S. G. Histoire naturelle. T. 1--20. -- Paris: Panckoncke, 1829--1833.-- T. 8. -- S. 48.

430 Те ж саме в іншому місці у Плутарха. Plutarchus Scripta moralia. Romanae et latine. Emendavit: Fr. Dubner. -- T. 1--2,4. -- Paris, 1868--1877. -- P. 85.

431 Вкажемо, для ілюстрації сказаного, на основі сервієвої реформи -- ділення на класи за майновим цензом.

432 Навіть згоди на шлюб не вимагалось від дочки, бо шлюб здійснювався батьками. Ще в пізніші часи дочка могла відмовитися від нареченого, вибраного їй батьком, тільки тоді, коли могла надати цілком грунтовні причини і взагалі у древніх аріїв згода дочки не складала юридично необхідної складової частини здійснення шлюбу.

433 Leist B.W. Alt-arisches Jus Gentium. -- Jena: Fischer J. G., 1889. -- S. 125 правильно говорить, що положення: соnsensus facit nuptias, яке вказує на союз між чоловіком і жінкою, є створення цивільного шлюбного права (jus civile) і, отже, з'явилось з утворенням цього права. Але слід думати, що під соnsensus розумілось спочатку не угода тих, що беруть у шлюб, а їх батьків, і тільки потім стала вимагатись згода нареченого і нареченої.

434 Фюстель-де-Куланж. Гражданская община античного мира: Пер. Е. Корша. -- М.‚ 1867. -- 327 с.

435 Культ предків є первинною релігією, що виникла із боязні перед помстою тіней померлих: Мэн К. Древнейшая история учреждений /Перевод А. Нахимова. -- СПБ.‚ 1876. -- С. 40‚54.

436 Sagra privata perpetuo manento. Deorum manium jura sacra sunto. Ciccero M.T. De legibus Recognovit C.F. W. Muller. -- Libstae: Tenbneri, 1889. -- 380--450 s.

Perpetua sint sacra ... ut ne morte patris familias sacrorum memoria accideret.

437 Uxorem liberum guaerendorum causa ducere religiosum est: Macrobius A. A.T. Saturnalia: Trad., introd. si note de G. Tohaneanu, -- Bucuresti, 1860. -- P. 16.

438 Livius T. Ab urbe condita lubri. Iterum recognovit Wilh. Weissenborn. -- T. 1-3. -- Lipsiae: Teubneri, 1877-1889. VШ.

439 Дружина стає поруч з чоловіком при жертвоприношеннях. Manou, IX, 96. Вона повинна бути однієї касти з чоловіком. Також і в Римі дружина допомагає чоловіку при жертвоприношеннях.

440 Plutarchus. Vitae parallelae.T. 1-9. -- Lipsiae: Tauchnittii, 1829. -- T. I. Romulus, - P. 22.: qui antem venderet uxorem, deis inferis immolari. Поp.: Lange L. Romische Alterthumer. 3. Auflage. Bd. 1-2. -- Berlin: Weidmann, 1876-1879. Bd. 2. Th. 2. 1879. -- S. 94.

441 Приклад індуського шлюбу Rakschasas, що здійснюється викраденням з на-сильством, за повної відсутності яких-небудь релігійних обрядностей, слу-жить яскравим підтвердженням сказаного. Тоді, як при інших формах вимога релігійних церемоній доходить до скрупульозності, тут про них зовсім не говориться.

442 Звідси заборона чи, у крайньому випадку, невигідні наслідки холостяцького життя після відомого віку.

443 Див.: Rossbach А., ibid. P. 293-327.

444 Rossbach A., ibid.,p.207.

445 Пор.: Осипов П. Там само, с. 202.

446 Rossbach A., ibid. Чи була така заборона в Римі загальною, сумнівно. Скоріше слід вважати, що не було‚ і що купівля відпала сама по собі, ставши незгідною з релігійними і етичними поглядами народу.

447 Ibid, p. 97.

448 Tacitus, Annal. 4. 16. Gajus, Comment. I, 112. Rossbach А.; ibid. -- P. 96, 97, 332-334. Пор.: Manou, III. 35.

449 У індусів шлюб через посередство купівлі дружини був взагалі заборонений; але ця заборона настала не відразу. На нашу думку, в параграфах 23--25 книги 3-ї законів Ману відобразилась історія заборони купівл дружин. § 23 говорить, що шість форм шлюбу (Вrаhmа, Devаs, Richis, Pradjapatis, Аsоurаs и Gandharbas) були доступні брамінам, чотири (Аsоurаs, Gandharbas, Rakschasas и Pisatchas) були доступні кшатріям, а вайсіям і шудра--те ж, за виключенням Rakschasas. Згідно з цим параграфом брамини ще могли здійснювати шлюб у формі купівлі-продажу (аsоurаs). § 24 говорить вже, що брамінам, внаслідок постанов закону, доступні тільки перші чотири форми; отже п'ята -- купівля-продаж їм уже недоступна. Врешті § 26, який містить правило, що відноситься до часів Ману, забороняє купівлю (аsоurаs ) цілком і для всіх, називаючи її способом незаконним. Таким чином, вища каста -- браміни, скоріше за всіх відхитнулась від історично виниклої форми шлюбу посередністю купівлі дружин. -- Священне право заборонило купівлю дружин ще раніше Ману, як це можна бачити із Ваudhауаnа Dhаrmаcastа I, 11, 21, 2. 3: «відомо, що дружина, куплена за гроші, не є дружина (тобто не приймається до сімейного культу). Продавши дочку за гроші здійснює страшений гріх».

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63