Викладаючи особисте становище заміжньої жінки за давньоєврейським правом, ми не можемо не відзначити перш за все багатства постанов Талмуду стосовно цього предмета. Постанови ці визначають особисте становище заміжньої жінки прямо-таки з усіх боків. Походження цих постанов, як ми побачимо нижче, шляхом угоди також безсумнівне. Зарученій жінці, як дорослій, так і малолітній, надано було право відмовлення від укладення шлюбу815‚ право розлучення надане було і дружині під загрозою, однак, втрати кету-би816. Чоловік відповідає за приниження ним честі дружини: «якщо хто розпустив (про дружину свою) «недобру славу», і його свідки виявляються злісними, то він піддається тілесному покаранню і платить чотириста зузь, а злісних свідків відводять на місце побиття каменями”817. Відповідає він так само і за приниження особистого достоїнства дружини: «Якщо він (чоловік) дав обітницю, щоб вона не давала (сусідкам) у борг решета, сита, млина чи печі, то він повинен розлучитися з нею, видавши кетубу, тому що він доставляє їй дурне ім'я перед її сусідками»818. Чоловік зобов'язаний доставляти дружині їжу, викуп (з полону) і поховання819‚ встановлюється і точний розмір утри-мання820, що відпускається дружині. Дружина може виговорити також утримання і для своєї дочки821. Подається в Талмуді, далі, перелік тих робіт, які дружина виконує для свого чоловіка: «вона меле зерно, пече, пере білизну, варить, годує грудьми свою дитину, стелить постіль і обробляє вовну. Якщо вона принесла йому (у придане) одну рабиню, то вона не меле, не пече і не стирає» тощо. Той, хто шляхом обітниці заборонив дружині своїй працювати, повинен розлучитися з нею, видавши кетубу, тому що ледарство веде до бо-жевілля”822. Якщо чоловік відмовляє дружині в зляганні з нею, то до її кетуби додається три динара за кожний тиждень, а якщо дружина відмовляє в зляганні чоловіку, то з її кетуби вираховують сім динарів за кожний тиждень823. Нарешті, у Талмуді точно перелічуються випадки, коли дружина може бути відпущена без кетуби. Так, якщо вона виходить з розпущеним волоссям, чи пряде на вулиці, чи розмовляє з будь-якою людиною. «Абба Саул говорить: також якщо вона лає його батьків при ньому. Р. Тарфон говорить: також якщо вона голосиста. Яка жінка називається голосистою? -- якщо вона говорить у своєму домі, а сусіди чують голос її»824. Якщо вона ходить з відкритою головою, з розпоротим на боках платтям, не соромиться перед своїми рабами чи перед своїми сусідами, купається в лазні разом із будь-якою людиною825.

З іншого боку, у відомих випадках чоловік зобов'язаний розлучитися з дружиною проти свого бажання. Так, наприклад, якщо він прокажений, страждає запахом з рота826. Не можна, нарешті, не відзначити, що дружина не завжди була зобов'язана слідувати за чоловіком при зміні ним місця проживання: навпаки, іноді навіть чоловік зобов'язаний був слідувати за дружиною‚ наприклад, якщо вона побажає переселитися на землю Ізраїлю827.

Більшість перерахованих вище постанов Талмуду виникло, імовірно, на ґрунті приватної угоди зацікавлених у тому осіб. Але і окрім цього припущення в Талмуді міститься ряд прямих указівок на шлюбний контракт, як підстави шлюбного права заміжньої жінки. Так, шляхом шлюбного договору встановлено було багато правил, що з часом одержали значення звичаїв, і тому вважалися домовленими, хоча б сторони про їх і не згадали в шлюбному договорі. Так, наприклад, правило про викуп дружини з полону828. Лікування дружини не відноситься, однак, до звичайних умов829. Чоловік може взяти дружину за умови не годувати її чи за умови, щоб вона його годувала830. Так само можлива умова про те, щоб сини успадковували кетубу, щоб дочки і сама дружина жили в домі після смерті батька і чоловіка, а рівно харчувалися з його майна до свого виходу заміж. Утім, ця остання умова вже була звичаєм831.

Нам необхідно тепер сказати декілька слів про становище вдови в давньоєврейському праві. Тут ми знову знаходимо підтвердження думки про договір, як основу сімейного права заміжньої жінки. Згідно з Руською Правдою і законми Хаммурапі вдова не може бути змушена, проти свого бажання, залишити дім свого чоловіка. Те ж саме правило ми знаходимо й у Талмуді. При цьому, у Талмуді виразно вказується на договірне походження цього правила. «Якщо вдова говорить: «я не хочу вирушати з дому мого чоловіка», то спадкоємці не можуть сказати їй: «йди в дім батька твого, а ми будемо годувати тебе», але вони повинні годувати її в домі її чоловіка, надавши їй приміщення відповідно до її гідності. Якщо вона говорить: «я не хочу вирушити з дому мого батька», то спадкоємці можуть сказати: якщо ти будеш у нас, то будеш одержувати їжу, а якщо ти не будеш у нас, то їжі одержувати не будеш»832. «Жінка, у якої помер чоловік, живе в тих домах, у яких вона жила за життя чоловіка, і користується тими рабами і рабинями, тими золотими і срібними речами, якими вона користувалася за життя чоловіка, тому що так він (чоловік) пише їй (у кетубі): «ти будеш проживати в домі моєму і харчуватися від мого майна усі дні удівства твого в моєму домі»833. З часом, право вдови жити в домі чоловіка і харчуватися від його майна в усі дні її вдівства стає звичаєм і не потребує, тому, в особливому застереженні у шлюбному записі834. Однак, це право вдови було вироблене лише жителями Єрусалима і Га-лілеї. «Жителі ж Іудеї писали: «доки спадкоємці не захочуть видати тобі твою кетубу»; тому, якщо спадкоємці хотіли, вони видавали їй її кетубу і відпускали її”835. Удова є, далі, опікункою своїх дітей чи ще за життя свого чоловіка і за його призначенням836 чи за своєю волею, після смерті чоловіка837. При цьому, як за Руською Правдою і законами Хаммурапі, так і згідно з Талмудом вона відповідальна перед спадкоємцями за свою опіку838.

На закінчення наведемо форму кетуби (шлюбного запису), вживаної у євреїв на початку ХХ століття.

„У такий-то день тижня, такого-то місяця, такого-то року від створення світу по численню, прийнятому тут, у такій-то країні. N, син N, наречений, сказав цій дівиці NN: «будь мені дружиною за законом Мойсея й Ізраїлю, а я буду піклуватися про тебе, почитати, годувати і утримувати тебе за звичаєм Іудеїв, що піклуються про своїх дружин, які почитають, годують і утримують їх сумлінно. Я дам тобі вено дівоцтва твого, двісті зузь сріблом, що належить тобі за законом, також їжу твою, і одяг твій, і утримання твоє, і подружню любов за звичаєм усього світу». Пані NN дівиця виразила згоду стати його дружиною, і от наділок, що вона принесла йому з рідного дому сріблом, золотом, прикрасами, платтями, меблями і постільною білизною... Усе прийняв N наречений на таку-то суму і додав їй від себе рівну суму, так що усього виявляється стільки-то. І так заявив наречений N: «відповідальність за контракт, що містить кетубу, наділок і прибавку, я беру на себе і на моїх спадкоємців після мене, що він буде оплачений кращим і найдорогоціннішим майном, яке я маю під небом чи яке придбаю, рухомим чи нерухомим. Усе моє майно є забезпеченням і порукою, щоб можна було стягнути з мене все, зазначене у договорі: кетубу, наділок і прибавку, вимагаючи навіть плащ, що на плечах моїх, за життя мого і після моєї смерті від цього дня і навіки». Відповідальність за зазначене у договорі: кетубу, наділок і прибавку, узяв на себе наречений N по строгості всіх актів кетуб, звичайних для дочок Ізраїлю і виготовлених за постановою блаженної пам'яті учених наших не для удаваних угод і не в якості простого проекту. Обряд кіньян, необхідний для передачі володіння, був нами здійснений за законом між нареченим N і дівицею NN. Усе твердо і закономірно. NNN, свідок. NNN, свідок»839.

Глибока стародавність наведеної кетуби, яка вживається у євреїв, початку ХХ століття -- поза всяким сумнівом. У цьому переконує, між іншим, порівняння наведеної нами кетуби з найдавнішою кетубою 5422 р. від створення світу, 76 р. до Різдва Xристового. Кетуба початку ХХ століття являє собою у розумінні форми, з дуже незначними змінами, буквальне відтворення найдавнішої кетуби. Наведена нами кетуба відображує, як у дзеркалі, особисте і майнове становище заміжньої жінки у давньоеврейському праві. Навіть така риса, як обряд кіньян, указує нам, очевидно, на укладення шлюбу, який здійснювався колись шляхом купівлі-продажу. За поясненням Н. Переферковича840, обряд цей полягав у тому, що нареченому і нареченій підносили хустку‚ ті торкалися до неї і повертали назад‚ це -- символічна дія придбання при купівлі-продажу за Мойсеєво-талмудичним правом.

6.3 Особисте і майнове становище заміжньої жінки в Стародавньому Єгипті

Оглянувши способи і форми укладення шлюбу в Стародавньому Єгипті, ми легко можемо викласти тепер майнове й особисте становище заміжньої єгиптянки.

1. У шлюбі, що укладається за способом дійсної купівлі чи уявлюваної купівлі нареченої (самопродажу), заміжня жінка не мала ніякої майнової самостійності. Вона не могла ні мати власність ні здобувати її. Усе, що вона мала до шлюбу чи набувала в шлюбі, ставало власністю її чоловіка (невільний шлюб).

2. У шлюбах, що укладаються за способом, так би мовити, символічної купівлі дружини (фіванський шлюб), чи у вигляді позики чоловіком у дружини, забезпеченої всім майном чоловіка (мемфіський шлюб), чи, нарешті, за способом пробного шлюбу, ми маємо системи деякої спільності і роздільності майна подружжя. Система спільності, відома Стародавньому Єгиптові, мало досліджена в сучасній літературі; проте заперечувати її ніяким чином не можна. Безсумнівно, що в Єгипті панувала набогато більшою мірою система роздільності майна подружжя, зовнішнім вираженням якої був обов'язок чоловіка сплачувати дружині чи її батькові щорічне утримання. Роздільність майна була, однак, найвищою мірою незручна у практичному житті. Тому, треба думати, був створений мемфіський шлюбний контракт, за яким майно дружини хоча і переходило по оцінці до чоловіка, але в той же час на чоловікові виникав борг дружині, забезпечений усім майном чоловіка. Зрозуміло, що ця видозмінена система роздільності майна стосувалася тільки того майна (приданого), яке дружина приносила із собою в дім чоловіка. Незалежно від цього, заміжня жінка зберігала, звичайно, повну самостійність мати і набувати знову всяке інше майно. Найкращим доказом існування системи роздільності майна подружжя у шлюбі, що встановлюється мемфіським контрактом, служить те, що «борг чоловіка дружині» переходить у спадщину до її дітей, а за відсутності їх, -- до її батьків і взагалі в рід дружини, а не чоловіка. Нарешті, пробний шлюб припускає, саме собою зрозуміло, систему повної і послідовно проведеної роздільності майна подружжя.

Таким чином, ми маємо в стародавньоєгипетському праві не одну якусь визначену систему майнових відносин подружжя, а кілька систем:

1) систему поглинання майна дружини майном чоловіка; 2) систему роздільності, прикриту в деякій частині майна дружини «боргом чоловіка дружині» (мемфіський контракт); 3) систему повної і явно вираженої роздільності (пробний шлюб) і 4) систему деякої спільності. Звідси, у єгипетському праві так само, як і в руському праві, ми зустрічаємося з розвитком майнових відносин подружжя, а не з якимось одним майновим відношенням, раз та назавжди визначеним і характерним для єгипетського шлюбного права.

Що стосується, нарешті, особистого становища заміжньої єгиптянки, то воно також змінювалося в залежності від різних способів і форм укладання шлюбу.

1. У невільному шлюбі, що укладається по способу дійсної купівлі чи удаваної купівлі нареченої (самопродажу), заміжня жінка знаходилася в безпосередній особистій залежності від свого чоловіка. Правда, при укладанні шлюбу у формі самопродажу, жінка ставила на свою користь умову про моногамію‚ але ту умову, яка зобов'язує чоловіка не брати іншої дружини чи навіть і наложниці, лише непрямим чином поліпшувало особисте становище заміжньої жінки в сім'ї чоловіка.

2. У вільному шлюбі особисте становище заміжньої єгиптянки різко змінюється. У пробному шлюбі заміжня жінка є зовсім незалежною від чоловіка, тому що юридично вона не належить до сім'ї чоловіка. Батько зберігає право витребувати її з сім'ї чоловіка.

Незалежність заміжньої жінки в особистому відношенні від чоловіка різко позначається також і в інших формах вільного шлюбу. Типами цього шлюбу, як ми знаємо, були Фіванський шлюб (символічна купівля) і Мемфіський шлюб (шлюбний контракт у вигляді позикового листа). Звичайно, батько нареченої чи більшою частиною вона сама вимовляли на користь нареченої: 1) положення «господарки дому» у сім'ї чоловіка; 2) визнання за її дітьми спадкоємних прав у майні чоловіка, їхнього батька; 3) утримання, яке відпускається щорічно чоловіком дружині, або участь її у майні чоловіка як власника і 4) свободу припинення шлюбу за бажанням дружини. Вникаючи глибше в ці обумовлені договором права заміжньої жінки, ми не можемо не відмітити різких особливостей цього договірного права у сфері особистих відносин подружжя. Так: 1) упадає в око, що щорічне утримання сплачувалося чи батькові дружини, чи їй самій, чи, нарешті, її сину в тому місці, де їй буде завгодно. Сплата щорічного утримання батькові дружини показує, що заміжня жінка, очевидно, могла жити й окремо від чоловіка. Таким чином, місце проживання сім'ї не визначалося місцем проживання чоловіка; 2) Крім того, іноді прямо вказувалося, що чоловік не може перешкодити дружині переміняти її місце проживання; 3) Нарешті, іноді відзначалося, що заміжня жінка мала чоловіка, а чоловік її не мав у ній дружини. До останнього часу передбачалося в літературі, що заміжня жінка у вільному шлюбі мала переважно права стосовно чоловіка. Однак, у деяких папірусах, що стали відомими останнім часом, ми знаходимо вказівки і на обов'язки дружини. Так, дружині не дозволялося ні ночувати поза домом чоловіка, ні проводити цілий день де-небудь без відома чоловіка, ні перебувати у зв'язку з яким-небудь чоловіком, ні заподіювати шкоди загальному господарству, ні ганьбити чоловіка. Невиконання дружиною цих обов'язків тягло за собою, очевидно, відпущення дружини із втратою для неї приданого. Не можна, однак, не звернути уваги на те, що покладанням на дружину вищевказаних обов'язків мався, очевидно, на увазі не стільки вільний шлюб, скільки шлюб у дійсному розумінні цього слова. За цього ж шлюбі правове становище дружини характеризується тим, що вона перестає у сім'ї чоловіка і стає не тільки членом цієї сім'ї, але і товаришем чоловіка. Сказане підтверджується тим, що в деяких вищевказаних контрактах заміжня жінка є, наприклад, співвласником у майні чоловіка.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63