Международное право

15

МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ УКРАИНЫ

ОДЕССКИЙ НАЦИОНАЛЬНЫЙ УНИВЕРСИТЕТ ИМ. И.И. МЕЧНИКОВА

Контрольная по курсу: «Международное публичное право»

Студентки 3-го курса отделения международных отношений

Митинской Ирины

Одесса-2004

11. Международное право и международные отношения.

На каждом этапе развития международных отношений междуна-родное право отражает их особенности, является производным от международных отношений во всем их разнообразии. Являясь над-строечной категорией, оно как бы вырастает над экономическими, политическими, военными и другими международными отношения-ми и затем активно воздействует на все эти отношения, способствуя развитию одних и тормозя другие.

Под предметом международного права понимают как раз международные отношения, которые включают отношения между странами, между странами и межправительственными организациями, между странами и образованиями подобными государствам, между международными межгосударственными организациями.

40. Природа обязательной силы международного права.

Юридически обязательная сила -- необходимое качество международного права, которое регулирует международные отношения присущим праву методом. Источник этой силы всег-да был предметом разногласий.

При создании нормы имеются как бы два соглашения. Одно -- относительно содержания нормы, второе -- о придании ей юридически обязательной силы. Это, в общем, теоретическое положение имеет практическое значение. Зачастую согласив-шись о содержании нормы, государства договариваются о при-дании ей не юридической, а политической обязательной силы и, следовательно, это уже не международно-правовая норма. И таких норм сегодня очень много.

Соглашение государств придает юридически обязательную силу не только отдельному договору, отдельной норме, но и международному праву в целом. Это находит выражение в принципе добросовестного выполнения обязательств по меж-дународному праву -- в принципе pacta sunt servanda (догово-ры должны соблюдаться), который юридически обязывает со-блюдать международно-правовые нормы. Юридическая сила общепризнанных норм международного права порождается общим согласием государств. Эти положения не раз находили выражение в международной практике.

Свобода воли, соглашения государств не означает произво-ла. Они детерминированы условиями существования государств. Признание за международным правом обязательной силы оп-ределяется потребностями жизни международного сообщест-ва и коренными интересами государств. Правовое регулирова-ние международных отношений -- абсолютная необходимость, и, следовательно, придание международному праву юридичес-кой и обязательной силы неизбежно.

98. Закон Украины «Про действие международных договоров на территории Украины» от 10 декабря 1991 года.

Закон України "Про дію міжнародних договорів па території Ук-раїни" від 10 грудня 1991 р. передбачає, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори є невід'ємною частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. В цьому випадку міжнародний договір, учасником якого є Україна, має таку ж юридичну силу, як і її національний закон.

„Виходячи з пріоритету загальнолюдських цінностей, загальновизнаних принципів міжнародного права, праг-нучи забезпечити непорушність прав і свобод людини, включитись у систему правових відносин між державами на основі взаємної поваги державного суверенітету і де-мократичних засад міжнародного співробітництва, Вер-ховна Рада України постановляє:

Встановити, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід ємну частину національного законодавства Ук-раїни і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.”

127. Особенности международной правосубъектности международных организаций.

Правосуб'єктність міжнародних організацій вторинна. Міжна-родні організації беруть участь у міжнародних правовідно-синах: володіють правосуб'єктністю в межах, установле-них міжнародними угодами -- установчими актами цих організацій.

Міжнародні організації володіють спеціальною міжна-родною правосуб'єктністю. Спеціальна правосуб'єктність міжнародних організацій визначається їхніми функціями. Тому її інколи ще називають функціональною. Саме че-рез функції ООН Міжнародний Суд вивів у Консульта-тивному висновку її правосуб'єктність. Як правило, межа правосуб'єктності міжнародних організацій вказується в їхніх установчих актах.

Крім специфічних прав та обов'язків міжнародних організацій, їхні установчі акти формулюють і загальні типові права та обов'язки -- складові міжнародної пра-восуб'єктності. Це: а) право укладати договори з дер-жавами та міжнародними організаціями; б) право виз-нання держав та урядів (через прийом в організацію); в) право на співробітництво з суб'єктами міжнародного права та ін.

Права та обов'язки міжнародної організації як суб'єкта міжнародного права не слід плутати з її правами та обо-в'язками як юридичної особи; а) право укладати контрак-ти, договори найму; б) право на придбання рухомого та нерухомого майна і розпоряджатися ним; в) право укла-дати договори про оренду; г) право бути стороною в су-довому розслідуванні та ін.

Міжнародні організації не можуть бути стороною у справі, яку розглядає Міжнародний Суд ООН. На їхні за-пити Суд дає лише консультативні висновки. Міжнародні організації не здійснюють юрисдикції щодо злочинів, ско-єних на території розташування організації. Це -- функ-ція держави перебування організації, яка в той же час не може без згоди Генерального секретаря Організації про-водити обшуки, арешти тощо в межах розташування ор-ганізації.

Для міжнародних організацій характерне односторон-нє представництво; вони, як правило, не посилають своїх представників у держави-члени (виняток становить прак-тика діяльності ООН, ОБСЄ та місії деяких інших орга-нізацій).

Формально маючи право укладати міжнародні догово-ри, фактично (і юридично) міжнародні організації обме-жені щодо сфери реалізації цього права. В основному ус-тановчі акти міжнародних організацій передбачають їхнє право укладати договори про співробітництво з іншими міжнародними організаціями, про штаб-квартиру органі-зації, з адміністративних та фінансових питань, про надання технічної допомоги і з питань правонаступництва, і хоч Віденська конвенція про право договорів з участю організацій (1986) закріплює універсальне правило: «Пра-воздатність міжнародної організації укладати договори ре-гулюється правилами цієї організації», кількість таких до-говорів ще досить незначна.

Право на правонаступництво міжнародної організації має свої особливості порівняно з таким правом у державі. Воно не завжди пов'язане з припиненням існування дер-жави. Відомо, що право на майно Ліги Націй передавало-ся за угодою між цією організацією та ООН -- останній. Випадки реалізації права правонаступництва відомі в практиці Ліги Націй, ООН, Всесвітньої метеорологічної організації та ін.

В Консультативному висновку від 11 квітня 1999 р. Міжнародний Суд ООН з'ясовував питання: чи володіє ООН міжнародною правосуб'єктністю? Позитив-на відповідь базувалася на Статуті ООН.

У цьому рішенні Суд торкнувся ще одного питання, відповідь на яке була підхоплена вченими: чи впливає кількість членів міжнародної організації на її правосу б'єктність? Суд відповів так: «П'ятдесят держав, складаю-чи значну більшість членів міжнародного спілкування, мають можливість відповідно до міжнародного права створювати організацію, що володіє об'єктивною міжнарод-ною правосуб'єктністю, а не лише правосуб'єктністю, яку визнають тільки вони». Цей висновок швидко знайшов своїх прихильників (М. Соренсен, А. Серені та ін.). Підтвердженням тому є укладання міжнародною організацією угоди з державами, які не є її членами.

156. Декларация прав национальностей Украины.

Верховна Рада України, виходячи з Декларації про державний суверенітет України, з Акту проголошення незалежності України, керуючись Загальною декла-рацією прав людини та ратифікованими Україною міжнародними пактами про права та свободи осо-бистості;

прагнучи утвердження в незалежній, демократичній Україні священних принципів свободи, гуманізму, соціальної справедливості, рівноправності всіх етнічних груп народу України;

беручи до уваги, що на території України проживають громадяни понад 100 національностей, які разом з ук-раїнцями складають п'ятдесяти двохмільйонний народ Ук-раїни, приймає цю Декларацію прав національностей України:

СТАТТЯ 1

Українська держава гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права.

Представники народів та національних груп обирають-ся на рівних правах до органів державної влади всіх рівнів, займають будь-які посади в органах управління, на підприємствах, в установах та організаціях.

Дискримінація за національною ознакою заборо-няється й карається за законом.

СТАТТЯ 2

Українська держава гарантує всім національностям права на збереження їх традиційного розселення і забез-печує існування національно-адміністративних одиниць, бере на себе обов'язок створювати належні умови для розвитку всіх національних мов і культур.

СТАТТЯ З

Українська держава гарантує всім народам і національним групам право вільного користування рідними мовами в усіх сферах суспільного життя, вклю-чаючи освіту, виробництво, одержання і розповсюдження інформації.

Верховна Рада України тлумачить статтю 3 Закону „Про мови в Українській РСР” таким чином, що в межах адміністративно-територіальних одиниць, де компактно проживає певна національність, може функціонувати її мова на рівні з державною мовою.

Українська держава забезпечує право своїм грома-дянам вільного користування російською мовою. В регіонах, де проживає компактно кілька національних груп, нарівні з державною українською мовою може функціонувати мова, прийнятна для всього населення даної місцевості.

СТАТТЯ 4

Усім громадянам України кожної національності га-рантується право сповідувати свою релігію, використо-вувати свою національну символіку, відзначати свої національні свята, брати участь у традиційних обрядах своїх народів.

СТАТТЯ 5

Пам'ятки історії та культури народів та національних груп на території України охороняються законом.

СТАТТЯ 6

Українська держава гарантує всім національностям право створювати свої культурні центри, товариства, земляцтва, об'єднання. Ці організації можуть здійснювати діяльність, спрямовану на розвиток національної куль-тури, проводити в установленому законом порядку масові заходи, сприяти створенню національних газет, жур-налів, видавництв, музеїв, художніх колективів, театрів, кіностудій.

СТАТТЯ 7

Національні культурні центри і товариства, пред-ставники національних меншин мають право на вільні контакти із своєю історичною батьківщиною.

185. Метод создания юридических норм.

Міжнародна правотворчість -- це активно творча діяль-ність суб'єктів міжнародного права щодо формування правової норми через узгодження державних інтересів, волі (позицій). Звідси випливає висновок, що головним суб'єктом правотворчого процесу є держава.

Сформована державна воля, якщо вона може бути за-доволена в національних умовах, формулює внутрішньо-державний правовий акт; якщо для її реалізації необхідні зусилля інших держав, то вказана воля формує відповідну позицію держави для досягнення результату разом з інши-ми державами.

Це відбувається в певному правовому порядку. Про-цесу міжнародно-правового нормоутворення властиві дві стадії: а) досягнення згоди інших суб'єктів міжнародного права (передусім держав) щодо змісту правил поведінки; б) досягнення згоди (на рівні волевиявлення) стосовно визнання цих правил поведінки як норм міжнародного права.

Міжнародна правотворчість починається з правотворчої (договірної) ініціативи, що може здійснюватися у формі запропонування проекту угоди. Цьому передує доправотворча стадія, коли на основі усвідомлення своїх потреб та інтересів держава формує власну позицію і ус-відомлює, що захист її без зусиль інших держав немож-ливий. Сформована позиція держави, як правило, бу-дується на трьох основних компонентах: а) власному ба-ченні механізму розв'язання проблеми; б) прогнозі пер-спективи її впорядкованого розвитку; в) можливості ви-користання потенціалу інших держав при вирішенні вка-заної проблеми.

225. Ієрархія норм у міжнародному праві.

Доктрина міжнародного права дає однозначну відповідь про існування ієрархічних зв'язків між нормами в системі міжнародного права. Чільне, з погляду юридичної сили, місце в системі посідають договірні та звичаєві основні принципи загального міжнародного права, які є імпера-тивними нормами загального міжнародного права, що містяться у певних універсальних міжнародних договорах. Імперативні норми визначають межі дійсності або не-дійсності інших норм як двосторонніх, так і багатосто-ронніх договорів. Доцільно наголосити на тому, що такі норми визначають не зміст інших норм, а їхню юридич-ну дійсність або недійсність у загальному міжнародному праві.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5