2. Як формується особистість злочинця?

Злочин, як і будь-яка інша поведінка людини, - це прояв її волі і свідомості. Отже: по-перше, особливості злочинця слід шукати саме у властивостях, притаманних його волі і свідомості; по-друге, властивості, притаманні волі і свідомості злочинця мають сформуватись і існувати у нього до вчинення злочину, щоб у цьому злочині вони могли проявитись. З цього можна поняття особистості злочинця визначити наступним чином: особистість злочинця - це сукупність певних властивостей, притаманних волі і свідомості людини, котра вчиняє злочин.

Які ж саме ці "певні властивості, притаманні волі і свідомості злочинця"?

Ці властивості можна поділити на дві групи: 1) властивості, загальні для усіх злочинців; 2) властивості, котрі відрізняють одних злочинців від інших - індивідуалізуючи властивості.

Загальними властивостями, притаманними волі і свідомості усіх злочинців, на відміну від інших людей є:

а) особливий стан волі, котрий ми називаємо станом сваволі;

б) особливий стан свідомості, котрий ми називаємо станом ілюзій.

Стан сваволі і стан ілюзій створюють ті загальні властивості волі і свідомості злочинця, котрі можна назвати терміном "комплекс сваволі і ілюзій". Індивідуалізуючими властивостями, за якими одні злочинці відрізняються від інших є: природжені і набуті індивідуальні властивості, котрі індивідуалізують кримінальний прояв комплексу сваволі і ілюзій у кожного злочинця. До таких властивостей відносяться: стать, вік, стан фізичного і психічного здоров'я, життєвий досвід, здібності, виховання і безліч інших.

Відповідно до цієї концепції особистості злочинця питання "Чому вчиняються злочини?" складається з двох питань:

1. Чому людина вчиняє будь-який злочин взагалі?

2. Чому людина вчиняє саме цей злочин, а не якийсь інший?

Відповідь на перше питання має бути така: "Те, що людина вчиняє будь-який злочин взагалі, пояснюється наявністю у неї комплексу сваволі і ілюзій”.

Відповідь на друге питання наступна: "Те, що людина вчиняє саме цей злочин, а не якийсь інший, пояснюється її природженою і набутою індивідуальністю (вік, стать, фізичне і психічне здоров'я, життєвий досвід, здібності, виховання і т п.).

Значення викладеної концепції особистості злочинця полягає у тому, що вона допомагає: по-перше, відрізнити злочинців від інших людей за певними властивостями волі і свідомості; по-друге, розрізняти у формуванні злочинця: а) фактори, що формують комплекс сваволі і ілюзій, їх ми називаємо причинами злочинності; б) фактори, котрі формують індивідуальність прояву волі і свідомості злочинця, їх ми називаємо умовами, що сприяють злочинності.

Крім того за індивідуалізуючими властивостями здійснюється класифікація злочинців на певні групи.

Питання 2. Соціальне і біологічне в особистості злочинця

Злочинець, як і будь-яка інша людина, є істотою, у котрій поєднуються певним чином і біологічне, і соціальне начало. Для кримінології надзвичайно важливою є проблема визначення ролі кожного з цих начал соціального і біологічного начала людини у народженні злочинності. Це має значення для розробки засобів протидії злочинності.

Існує три підходи до розв'язання проблеми співвідношення соціального і біологічного у механізмі породження злочинності: 1) соціологічний; 2) біологічний; 3) соціально-біологічний.

Соціологічний підхід полягає у наданні вирішального значення у породженні злочинності соціальним властивостям людини. Це означає, що злочинність породжується соціальними факторами, в середовищі яких знаходиться людина. Отже, злочинець це витвір середовища, в якому він живе.

Такого підходу, зокрема, довгий час притримувалась радянська кримінологічна наука. Таким чином перебільшувалась роль соціальних факторів і заперечувалась роль біологічних факторів у механізмі породження злочинності.

Біологічний підхід полягає у наданні вирішального значення біологічним (тобто фізіологічним і психологічним) властивостям людини. Це означає, що злочинність породжується виключно біологічними факторами.

Цей підхід започаткував італійський судовий психіатр і криміналіст Чезаре Ломброзо, родоначальник антропологічного напряму у кримінології (ломброзіанства). Він намагався обґрунтувати положення про існування особливого типу людини, схильної до вчинення злочинів в силу природжених біологічних властивостей.

Соціально-біологічний підхід полягає у визнанні того факту, що і соціальні властивості і біологічні властивості відіграють певну роль у породженні злочинності. Однак, на сьогодні прибічники цього підходу ще не визначились яку саме криміногенну роль і в яких межах відіграють соціальні і біологічні властивості людини.

Досвід і розвиток кримінологічної науки засвідчили, що як соціологічний, так біологічний підходи є безперспективними. Плідним може бути соціальне - біологічний підхід за умови пізнання ролей і меж дії соціального і біологічного чинників в структурі людини, у тому числі і злочинця.

Виходячи з визначення злочину як соціального явища, що полягає у прояві за певних умов волі і свідомості людини у вигляді злочинного діяння, співвідношення ролей соціального і біологічного у породженні злочину може бути визначено наступним чином.

Соціальним чинником в структурі злочинця як людини є комплекс сваволі і ілюзій, котрий виконує роль причини злочинного діяння.

Біологічним чинником в структурі злочинця як людини є фізіологічні і психологічні властивості, котрі виконують роль умов: 1) для формування у даної людини комплексу сваволі і ілюзій; 2) для прояву цього комплексу у вигляді того чи іншого певного злочину. Отже, ніякі фізіологічні чи психологічні властивості людини не можуть вважатися причинами злочинності, але вони можуть відігравати роль лише умов.

Питання 3. Кримінологічна класифікація злочинців

Кримінологічна класифікація злочинців необхідна для розробки конкретних методик протидії злочинцям, пристосованих до конкретних злочинів. Класифікація злочинців є можливою завдяки існуванню у особистості злочинця певних індивідуалізуючих властивостей, за якими одні злочинці відрізняються від інших.

Класифікація засновується на можливості виділяти типові індивідуальні властивості, притаманні групам осіб. Тип особистості - по Ожегову, "образ, що містить характерні загальні риси якої-небудь групи осіб".

Типологія фіксує не будь-які риси, а лише те головне, без чого не можна вирізнити особистість певного типу. Існують різні види класифікації злочинців. Підстави класифікації різноманітні і залежать від поставлених завдань. Найбільш поширеними є наступні:

1. Класифікація заснована на виключно демографічних даних: за статтю, за віком, освітою і т.д.

2. Класифікація заснована на даних про соціальне становище і рід занять: робітники, селяни, службовці, пенсіонери, непрацюючі і ті, що навчаються.

3. Класифікація, що враховує місце проживання (місто, село), місцеві жителі, приїжджі.

4. Класифікація за станом особи в момент вчинення злочину (стан алкогольного сп'яніння, наркотичного збудження, перебування в установі, де відбувається покарання, на робочому місці, при виконанні службових обов'язків і т.п.).

5. Класифікація по інтенсивності злочинної діяльності (повторність, рецидив).

6. Класифікація по характеру злочинної поведінки (насильницькі, корисливі, посадові і т. п.).

Для виділення певних типів злочинців, їх типологізації, класифікація будується за наступними підставами: а) за змістом кримінальної спрямованості; б) за формою прояву цієї спрямованості.

За змістом кримінальної спрямованості злочинців поділяють на такі типи:

1. Насильственні (агресивні) злочинці, що посягають на життя, здоров'я, честь, гідність людини. Це вбивці, насильники, хулігани.

2. Корисливі злочинці, що вчиняють крадіжки, хабарники, контрабандисти, фальшивомонетники і т. п.

3. Корисливо-насильственні: бандити, грабіжники, вимогателі, корисливі вбивці.

4. Особи, які проявили при вчиненні злочинів правовий нігілізм, громадську непокору, ігнорування своїх громадянських і службових обов'язків. Злочини проти порядку управління, службові злочини (халатність).

5. Особи, що вчинили злочини з необережності.

За формою прояву кримінальної спрямованості злочинців поділяють на такі типи:

1. Випадкові (особи, які вперше скоїли злочини, що суперечать їх позитивній спрямованості, і які характеризуються попередньою позитивною поведінкою).

2. Ситуаційні (особи, які вперше скоїли тяжкі злочини під впливом несприятливого збігу зовнішніх обставин і характеризуються позитивно у побуті, на роботі).

3. Нестійкі (особи, які скоїли злочини вперше, але раніше допускали правопорушення та інші аморальні проступки).

4. Злісні (особи, які неодноразово вчиняли злочини, у тому числі і раніше судимі).

5. Особливо небезпечні (особи, які підпадають під категорію особливо небезпечних рецидивістів).

Треба мати на увазі, що належність конкретних осіб до того чи іншого типу не є абсолютною.

ТЕМА 6. ПРИЧИНИ І УМОВИ КОНКРЕТНОГО ЗЛОЧИНУ

План

1. Поняття причин і умов конкретного злочину.

2. Механізм злочинної поведінки.

3. Конкретні життєві обставини, в яких формується особистість злочинця.

4. Конкретна життєва ситуація, в якій вчиняється злочин.

5. Віктимологічний аспект злочинної поведінки.

Література

1. Криминология. Учебник. Под ред. В.Г.Лихолоба и В.П.Филонова. - Киев, 1997.

2. Зелинский А.Ф. Криминология. - Харьков, 1996.

Питання 1. Поняття причин і умов конкретного злочину

Причини і умови злочинності, які існують в суспільстві, діють на конкретну людину через конкретні обставини її життя, в яких вона формується, а також через конкретну ситуацію, в якій вона діє.

Для того, щоб успішно протидіяти злочинності на рівні конкретних злочинів, необхідно уміти діагностувати (визначити) криміногенні фактори в конкретних життєвих обставинах, під дією яких людина формується, а також в конкретній життєвій ситуації, в якій вона діє. Кримінально-процесуальне законодавство зобов'язує слідчого, дізнавача, прокурора і суд по конкретних справах встановлювати причини та умови злочинів та вимагати від відповідних осіб їх усунення (ст. 23, 231, 232 КПК України).

Причини і умови конкретного злочину ті ж самі, що і причини і умови злочинності взагалі. Але причини і умови конкретного злочину конкретизуються через фактори формування і діяльності певної людини. Тобто, через обставини формування людини в конкретній сім'ї, ситуацію, в якій людина опинилася в конкретному місці, в конкретний час, і таке інше. Отже, причини і умови конкретного злочину, це криміногенні фактори, втілені в конкретні життєві обставини і в конкретні життєві ситуації, в яких опиняється людина.

Питання 2. Механізм злочинної поведінки

Для протидії злочинним діянням необхідно знати не лише причини і умови конкретних злочинів, а й те, як саме ці криміногенні фактори діють у процесі породження злочинного діяння.

Процес породження злочинного діяння називають механізмом злочинної поведінки. Механізм злочинної поведінки складається з наступних 4-х етапів:

І етап - Під дією життєвих обставин, в яких втілені криміногенні фактори, у людини формується особистість злочинця, тобто комплекс сваволі і ілюзій.

II етап - Під впливом комплексу сваволі і ілюзій людина вибирає саме злочинний спосіб задоволення своїх потреб, в результаті чого у неї виникає злочинний мотив.

III етап - Під впливом комплексу сваволі і ілюзій людина ставить собі ціль - виконати певні дії, необхідні для задоволення її потреб саме злочинним способом.

IV етап - Під впливом злочинного мотиву і злочинної цілі людина вчиняє злочинне діяння в умовах конкретної життєвої ситуації, що сприяє злочинному прояву.

Для того, щоб не дати спрацювати механізму злочинної поведінки, слід діяти певним чином на конкретні життєві обставини, в яких втілені криміногенні фактори, а також на конкретну життєву ситуацію, яка містить умови, сприятливі для злочинних проявів.

Питання 3. Конкретні життєві обставини, в яких формується особистість злочинця

Первинним соціальним середовищем, в якому діють конкретні життєві обставини, що формують особистість людини взагалі є сім'я. Саме сім'я є тим природним утворенням, у якому мають діяти антикриміногенні фактори, які перешкоджали б формуванню комплексу сваволі і ілюзій у людини, тобто особистості злочинця. Але в дійсності не кожна сім'я виконує цю антикриміногенну функцію.

Існує багато так званих неблагополучних сімей, в котрих обставини складаються так, що сім'ї не лише не протидіють формуванню сваволі у дітей, а навпаки - формують її. Крім цього, у неблагополучних сім'ях, де батьки чи інші дорослі допускають аморальні поступки чи правопорушення, діти можуть на їх прикладі навчатися стереотипам свавільної поведінки, тобто набиратися кримінального досвіду.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9