6) вжиття необхідних заходів щодо виявлення осіб, які потребу-ють психологічного, клініко-психіатричного або іншого обстеження з метою блокування і усунення відхилень, які травмують психіку.

Реалізація заходів, які б максимально зменшували практичні мож-ливості вчинення злочинів у місцях позбавлення волі, передбачає перш за все усунення організаційно-управлінських, контрольно-на-глядових, інформаційних, оперативно-розшукових та деяких інших недоліків, які сприяють вчиненню злочинів. Для цього необхідні: а) організація належного оперативного обміну інформацією між різними підрозділами виправних установ про угруповання і «елітні» прошарки засуджених, які є потенційними джерелами негативно-го впливу і насильницьких дій; б) недопущення перевищення фак-тичного контингенту засуджених над лімітом, розширення наявних і будівництво нових, сучасних виправних установ, які відповідали б міжнародним стандартам утримання і поводження із засуджени-ми; в) своєчасне виявлення учасників конфліктів, професійний аналіз їх психологічних особливостей, пошук методів впливу на конфліктні ситуації без використання дисциплінарних і каральних заходів, гласне інформування засуджених про наслідки і санкції, які застосовувалися до винних; г) впровадження групової профілактики злочинів, тобто розроблення механізму саморегуляції у спеціально або стихійно створених групах з метою управління розвитком кри-міногенної ситуації (групова психотерапія, групові заняття, соціогігієна, психогігієна, аутотренінг, проповіді тощо); ґ) соціотехника, тобто проведення заходів щодо спеціального управління групами засуджених --- руйнування малих груп, включення до групи засуд-женого, який може запобігти розвитку конфлікту, поєднання різних за установками груп шляхом поставлення спільної мети, для досяг-нення якої потрібні спільні зусилля та ін.; д) переорієнтація суб'єк-тів криміногенної ситуації засобом інформування про дійсні обста-вини; є) роз'єднання учасників криміногенної ситуації за допомо-гою обмеження або повного виключення особистих стосунків; є) використання інформації оперативних апаратів слідчих ізоляторів про злочинну діяльність засуджених; ж) підвищення рівня і вдос-коналення методів проведення індивідуальної профілактики зло-чинів, особливо із засудженими, які схильні до втеч, уже вчиняли злочини в місцях позбавлення волі, систематично або злісно пору-шують режим відбування покарання, мають психічні аномалії, є хронічними алкоголіками, наркоманами; з) своєчасне формування служб нагляду та безпеки, укомплектування їх досвідченими квалі-фікованими кадрами, забезпечення їх спеціалістами та технічними засобами і обладнанням.

Адміністрації виправних установ надзвичайно складно поперед-жувати вчинення злочинів у місцях позбавлення волі через існую-чу серед засуджених кругову поруку і підкорення їх злодійським законам. Як вже відзначалося, злодійські закони і традиції -- це своєрідний неформальний регулятор «іншого життя». Характерно, що особи, які ніколи до засудження не стикалися з «правилами» поведінки засуджених, починають їх засвоювати з моменту надход-ження до слідчого ізолятора, проходять так звану «прописку». Але й тоді, коли засуджені поступають до виправних установ, продов-жується їх оброблення професійними злочинцями під різними при-водами. Так здійснюється поступовий перехід до злодійського спо-собу життя і поведінки з неофіційною системою стосунків. І цей процес активно відбувається не тільки в місцях позбавлення волі, а й поза їх стінами.

Отже, без руйнування кримінальної субкультури неможливі ні виправлення засуджених, ні ефективна попереджувальна діяльність у місцях позбавлення волі. Поширенню кримінальної субкультури треба протиставити метод розвінчання злочинного світу, підриву авторитету лідерів кримінального середовища, формування в гро-мадській думці певного ставлення до злочинної субкультури з метою зменшення її впливу на підлітків і молодь. Тому доцільно вжити в масштабі країни низку дискредитаційних заходів за спеціально розробленою програмою через засоби масової інформації, кіно, театр, літературу, естраду тощо.

Консолідація зусиль широкої громадськості у вирішенні про-блем пенітенціарної системи, в тому числі у попередженні злочин-ності в місцях позбавлення волі, передбачає тривалу та добре орга-нізовану роботу, створення відповідних громадських структур, по-ширення кримінологічної інформації про стан злочинності в місцях позбавлення волі, їх причини і умови, про мотиви злочинів, осіб злочинців і потерпілих, про умови відбування покарання взагалі, налагодження взаємодії і координації між різними державними, гро-мадськими і релігійними суб'єктами попереджувальної діяльності у виправних установах. Поінформована і активна громадськість є ос-новною складовою демократичного суспільства.

У статтях 122-126 Виправно-трудового кодексу України перед-бачаються основні форми участі громадськості у виправленні засуд-жених і попередженні злочинності в місцях позбавлення волі. Такими є: спостережні комісії, служби у справах неповнолітніх, шефство трудових колективів та громадських організацій над виправними установами. Зазначені форми в цілому виправдали себе, хоча бага-то в чому їм не вистачає наполегливості, знання дійсного буття за-суджених, взаємовідносин з адміністрацією виправних установ, відповідальності і принциповості у роботі. Необхідно підняти їх на новий рівень відповідно до сучасних поглядів на роль пенітенціар-ної системи в цивілізованому суспільстві.

Можуть існувати й інші форми участі громадськості, не перед-бачені чинним кримінально-виконавчим законодавством.

Певну роль у попередженні злочинності в місцях позбавлення волі відіграють релігійні організації. Багато із засуджених -- віру-ючі люди. Церква, релігія з їх основними постулатами ненасиль-ства, милосердя, співчуття, терпіння здатні сформувати такі відно-сини, які зможуть допомогти в подоланні духовної кризи, вирішенні міжособистісних і групових конфліктів, життєвих проблем і взагалі поступово підточувати кримінальну субкультуру. Крім того, деякі релігійні організації ведуть добровільну роботу серед засуджених, надають їм матеріальну допомогу.

Отже, активізація традиційних і впровадження нових форм участі громадськості у справі підвищення виховної роботи серед засуджених сприяють підвищенню рівня попереджувального потен-ціалу в місцях позбавлення волі.

Запобігання злочинам та їх припинення. Запобігання злочи-нам та їх припинення переносяться на ті стадії розвитку злочинної поведінки, які характеризуються або виникненням наміру вчинити злочин, або коли поведінка деяких осіб здатна його викликати, або коли злочин вже почав фактично вчинятися.

Запобіжна діяльність у місцях позбавлення волі може спирати-ся на методи нейтралізації криміногенних явищ -- деалкоголізацію і девіктимізацію, руйнування кримінальної субкультури, криміналь-но-правового утримання від вчинення злочинів та методи медико-реабілітаційоного характеру. Тут основними запобіжними напрям-ками є:

- переорієнтація антисуспільної установки особи чи групи осіб (цілеспрямований вплив на осіб, у яких, як стало відомо, виникло рішення вчинити злочин; вплив на осіб, поведінка яких в умовах виправних установ створює підвищену ймовірність вчинення щодо них злочинного посягання тощо);

- активні контрзаходи (оперативне втручання суб'єктів поперед-ження з метою запобігання насильству, масовим безпорядкам, вте-чам; створення умов, які унеможливлюють продовження злочинної діяльності, огляд, обшук, перлюстрація кореспонденції, перевірка посилок і передач, прослуховування телефонних розмов засудже-них, виявлення криміногенних зон і угруповань, їх лідерів, «авто-ритетів», «злодіїв у законі» і впровадження відповідних заходів щодо зменшення їх впливу на інших засуджених тощо);

- організаційно-превентивний напрям припинення злочинів (створення спеціальних підрозділів з попередження найбільш по-ширених злочинів, припинення поширення різної дезінформації та чуток, якими вміло маніпулює певна частина засуджених для «від-новлення справедливості» або виправдання своїх дій, та ін.);

- спонукальний напрям (цілеспрямована робота адміністрації виправних колоній та громадських організацій по схиленню засуд-жених до добровільної відмови від злочинів і взагалі відмови від злочинного способу життя, термінова ізоляція конкретних засудже-них, переведення до інших загонів або виправних установ та ін.;

- рішуча протидія розвиткові злочинної діяльності і настанню більш тяжких її наслідків (затримання, арешт, притягнення до кри-мінальної відповідальності тощо).

61. Корупційна злочинність.

62. Екологічна злочинність.

Екологічна злочинність - це сукупність злочинів І осіб,

що їх скоїли, які завдають шкоду навколишньому

природному середовищу.

Суспільна небезпечність екологічних злочинів

створюють загрозу екологічній безпеці держави;

завдають шкоду здоров'ю людей нинішнього і майбутніх поко-лінь;

сприяють формуванню споживацького ставлення до природ-них ресурсів;

наслідки цих злочинів бувають непоправними.

Екологічна злочинність обумовлена як загальними, так і специ-фічними причинами. Загальні причини криються у суперечностях, що виникають при взаємодії людини і природи: між можливостями суспільства й держави щодо використання довкілля І соціальними потребами; між правовим статусом природних ресурсів (їх форми власності) і способами їх освоєння; між суспільством, соціальною групою та індивідом як самостійними суб'єктами природокористу-вання і природоохорони; між різними інтересами і цілями цих суб'єктів. Вказані чинники в умовах нецивілізованого розвитку економіки створюють стійку мотивацію злочинної «екологічної по-ведінки».

Говорячи про загальні причини даної злочинності, потрібно звернути увагу на систему поглядів, які виражають ті чи інші де-формації суспільної екологічної свідомості. До них, передусім, від-носяться: явна переоцінка спроможностей людини правильно впливати на довкілля, пізнавати закономірності природи та проце-си взаємодії з нею; хибна думка про невичерпність природних ресурсів і можливість їх поновлення; безвідповідальне ставлення до стану природи та ігнорування вимог природоохоронного зако-нодавства.

Визначенню специфічних причин екологічних злочинів може сприяти їх якісний аналіз; Вивчення кримінальних справ цієї катего-рії показує, що дані злочини вчиняються як посадовими особами, так і окремими громадянами. Посадові екологічні злочини відрізня-ються, як правило, великою суспільною небезпечністю, спричиня-ють величезні матеріальні збитки та шкоду здоров'ю людей. Еколо-гічні злочини можуть скоюватися як умисно, так і з необережності. Для умисних правопорушників характерні егоїзм, ігнорування вимог природоохоронного законодавства, незадовільна професійна підго-товка, невиправдана жорстокість тощо. Мотиви поведінки нерідко мають у кінцевому підсумку корисливу спрямованість.

До об'єктивних криміногенних факторів відносяться також не доліки в плануванні та здійсненні різних промислів, відсутність легітимних способів задоволення потреб у продуктах природи, прогалини в законодавстві, що регламентує кримінальну та адмі-ністративну відповідальність за екологічні правопорушення. Суб'-єктивними чинниками злочинів проти довкілля є низький рівень екологічної культури та правової свідомості.

Найбільша злочинна активність проявляється у регіонах, де іс-нують умови для незаконного природокористування. Останнім часом частіше стали скоюватися такі види екологічних злочинів, як протиправна розробка надр, заготовка лісу, збір ягід тощо. Не-рідко ця діяльність носить масовий характер, обумовлена розши-ренням «чорного ринку», який може забезпечити збут будь-якої кількості природних цінностей, добутих браконьєрами.

Під впливом «тіньової економіки» і накопичення значних сум неконтрольованих грошових мас постійно розширюється коло осіб, які бажають займатися прибутковими видами екологічної діяльності, наприклад, незаконний вилов риби. 70% браконьєрів мають постійних клієнтів, які реалізують рибну продукцію за добре відпрацьованою схемою. Питома вага правопорушників, які за-ймаються незаконним промислом для забезпечення власних по-треб складає значну частину. Але тут треба зауважити, що мас-штаби негативної дії промислового виробництва на водойми значно перевищують шкоду, що наноситься рибним запасам бра-коньєрством.

Низка екологічних злочинів може скоюватись на ґрунті вандаліз-му і хуліганських мотивів. Скажімо, знищення лісових масивів через пожежі, які виникають внаслідок недбалого розведення ба-гаття чи умисних підпалів, Для цих злочинів характерна висока латентність, і шкода від них дуже велика. Аналіз ситуаційно-осо-бистісних чинників названої категорії злочинів показує, що тут взаємодіють багато різних факторів, як то: обстановка злочину, безкультур'я, егоїзм, правовий нігілізм, цинічне ставлення до при-родних цінностей та наслідків своєї злочинної поведінки, впевне-ність у її безкарності тощо.

Здійснення загальних заходів попередження екологічної зло-чинності прямо пов'язане з нормалізацією процесів у сфері взає-модії «суспільство - природа». Саме на макрорівні формується антикриміногенна протидія ущербній екологічній свідомості і по-ведінці. Велике значення у цій справі має законодавче вирішення такого питання, як існування різних форм власності на природні об'єкти,

Провідну роль у попередженні цієї злочинності відіграють захо-ди технічного характеру, пов'язані з удосконаленням технологій виробництва, і передусім гірничодобувної, металургійної, хімічної галузей господарства, які негативно впливають на навколишнє се-редовище; раціональним використанням земель, лісових і водних запасів, надр; зменшенням шкідливого впливу на різноманітні при-родні об'єкти шляхом їх забруднення. При цьому до уваги треба брати географічні, кліматичні й інші фактори, що можуть впливати на поведінку людини, характер її праці, самооцінку тощо.

Важливе значення має також формування високої еколого-правової культури і свідомості як на загальному, так й індивідуаль-ному рівнях. На вирішення цього завдання мають бути спрямовані зусилля державних та громадських організацій, Саме тут створю-ється реальна можливість подолання суб'єктивних факторів еко-логічних злочинів, як то: некомпетентність, відомчість, безконтро-льність, безвідповідальне ставлення до природи. В цьому плані неоціненну роль може відіграти правова пропаганда та широка

гласність правоохоронної діяльності усіх її суб'єктів, виховання у громадян нетерпимості до екологічних правопорушень. Попере-дження екологічної злочинності передбачає також застосування примусових заходів, які включають заходи адміністративної і кри-мінальної відповідальності за порушення норм природоохоронно-го законодавства. Якраз у цій сфері ще існує чимало нерозв'я-заних проблем, пов'язаних з реалізацією принципу невідворотнос-ті покарання за скоєний злочин.

Суб'єктами профілактики екологічних злочинів є правоохоронні органи, природоохоронні інспекції, громадські організації, відомчі органи контролю тощо. Методи профілактики включають безпосе-редній нагляд за станом природних об'єктів шляхом обходів, пат-рулювання, перевірок; охорону об'єктів від неправомірного проник-нення на них; встановлення пропускного режиму; вилучення зна-рядь учинення екологічних злочинів тощо. Особливе місце займає здійснення нагляду за дотриманням правових норм, що регламен-тують екологічні правовідносини. Це - прокурорський нагляд, діяль-ність дозвільної системи, адміністративний нагляд.

Важливе профілактичне значення має також подальше вдоско-налення природоохоронного законодавства. Насамперед, йдеться про те, щоб на основі широких кримінологічних досліджень та економічної політики держави провести науково обґрунтовану криміналізацію і декриміналізацію суспільно небезпечних посягань на навколишнє природне середовище.

Причини екологічної злочинності

-суперечність в системі взаємодії «суспільство - природа»;

-суперечність між можливостями держави у використанні природних ре-сурсів і суспільними потребами;

-суперечність між формами власності на природні об'єкти і способи їх освоєння;

-суперечність між загальнодержавними, груповими та індивідуальними інтересами в сфері природокористування;

-відсталі технології промислового і сільськогосподарського вироб-ництва;

-низький рівень екологічної та правової культури;

-неефективність кримінального законодавства у цій сфері.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15