Секретаріат відповідно до покладеного на нього завдання, зокрема: аналізує політичні, соціально-економічні та інші процеси, що відбувається в Україні та за її межами, і за результатами такого аналізу готує та подає на розгляд Президентові України оперативно-інформаційні матеріали, пропозиції щодо забезпечення державного суверенітету і територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав та свобод людини і громадянина, їх захисту; забезпечує підготовку проектів послань Президента України до народу, Верховної Ради України; доповідей та виступів Президента України; забезпечує підготовку, опрацювання і подання на підпис главі держави проектів указів, розпоряджень і доручень Президента України;здійснює в установленому порядку експертизу прийнятих Верховною Радою України законів, що надійшли на підпис Президентові України, готує главі держави пропозиції щодо підписання законі або застосування щодо них право вето; забезпечує офіційне оприлюднення Президентом України законів, а також указів і розпоряджень Президента України;здійснює матеріальне, фінансове, соціально-побутове забезпечення діяльності Президента України, його консильтутативно -дорадчих та інших допоміжних органів і служб, а також виконує інші функції(п. 4).

Секретаріат для виконання покладених на нього основного завдання має право: 1) одержувати в установленому порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань; 2) користуватися в установленому порядку інформаційними базами даних державних органів, додержаними системи зв'язку і комунікацій; 3) скликати наради, організовувати конференції, семінари; 4) залучати в установленому порядку до виконання окремих робіт і завдань, участі у вивчені окремих питань учених і фахівців, працівників центральних і місцевих органів виконавчої влади, створювати відповідні робочі групи; 5) виступати замовником проведення наукових досліджень з питань, віднесених дот повноважень Президента України (п. 5) [12; 365].

До складу Секретаріату входять: Глава Секретаріату Президента України, Перший заступник Глави Секретаріату Президента України, заступники Глави Секретаріату Президента України, Представник Президента України у Верховній Раді України, Представник Президента України у Кабінеті Міністрів України, Представник Президента України у Конституційному Суді України, Прес-секретар Президента України, Офіс Президента України, головні служби, Режимно-секретний відділ, які є самостійними структурними підрозділами Секретаріату.

Згідно з Указом Президента України «Про створення Секретаріату Президента України» від 14 жовтня 2005 року у складі Секретаріату є такі головні служби: Головна державно-правова служба; Головна служба документального забезпечення; Головна служба документального забезпечення; Головна служба регіональної та кадрової політики; Головна служба політичного аналізу; Головна служба зовнішньої політики; Головна служба оборонної політики; Головна служба правової політики; Головна служба політики інституційного розвитку; Головна служба соціально-економічної політики; Головна служба гуманітарної політики, а також служби: Служба Глави Секретаріату Президента України; Прес-служба; Інформаційна служба; Служба підготовки виступів Президента України; Служба зведення та стратегічного планування; Служба ситуативного аналізу; Служба з питань звернення громадян; Служба з забезпечення зв'язків з Кабінетом Міністрів України; Служба з забезпечення зв'язків з Верховною Радою України;; Служба з забезпечення зв'язків з Конституційним Судом України; Служба з матеріального забезпечення (п. 4) [12; 367].

2.3 Рада національної безпеки України

На відміну від Секретаріату Президента України національної безпеки і оборони України є конституційним органом. Засади її правового статусу визначено Конституцією України. Згідно з Конституцією «Рада національної безпеки і оборони при Президентові України» (ч. 1 ст. 107). Конституційна функція Ради національної безпеки і оборони України полягає у тому, що вона «координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони» (ч. 2 ст. 107).

За Конституцією України Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України. Він формує персональний склад Ради національної безпеки і оборони України. До складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять: Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, голова Служби безпеки України Міністр внутрішніх справ України, Голова Служби безпеки України, Міністр закордонних справ України. У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати Участь Голова Верховної Ради України. Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводиться в дію указами Президента України. Компетенція і функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються законом (ч. 3-8 ст. 107).

Таким законом є Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 5 грудня 1998 року [4]. Він визначає правові засади організації та діяльності Ради національної безпеки і оборони України є: 1) внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад зовнішньої і внутрішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; 2) координація і здійснення за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час; 3) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України (ст.3).

Відповідно до зазначених функцій Рада національної безпеки і оборони України: 1) розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які відповідно до Конституції та законів України, Концепції (основ держаної політики) національної безпеки України, Воєнної доктрини, та подає відповідні пропозиції Президентові України; 2) здійснює поточний контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, подає Президентові України відповідей висновки та пропозиції; 3) залучає до аналізу інформації посадових осіб та фахівців органів виконавчої влади, державних установ, підприємств та організацій усіх форм власності; 4) ініціює розроблення нормативних актів та документів з питань національної безпеки і оборони, узагальнює практику їх застосування та результати перевірок їх виконання; 5) координує і контролює переведення центральних і місцевих органів виконавчої влади; 6) координує і контролює діяльність органів місцевого самоврядування в межах наданих повноважень під час введення воєнного чи надзвичайного стану; 7) координує та контролює діяльність органів виконавчої влади по відбиттю збройної агресії, організації захисту населення та забезпечення життєдіяльності, підтриманню громадського порядку в умовах воєнного та надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожує національній безпеці України (ст.4) [7; 343].

Розділ 3. Повноваження президента України відповідно до проекту Конституції України

31 березня 2009 р. Президент України Віктор Ющенко вніс на розгляд Верховної Ради України проект Закону “Про внесення змін до Конституції України”, визначивши цей законопроект як невідкладний для позачергового розгляду Парламентом [5].

Обґрунтування необхідності прийняття проекту проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України» спрямовано на системне оновлення конституційного регулювання суспільних відносин. Зміни до Основного Закону держави пропонується викласти у формі нової редакції Конституції України. Ініціювання змін обумовлено станом сучасного українського суспільства і політичного процесу в Україні, який об'єктивно потребує необхідності вдосконалення конституційного регулювання суспільних відносин. Ці зміни мають сприяти досягненню визначеної у чинній Конституції України мети, пов'язаної, зокрема, з прагненням розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, а також необхідністю забезпечення наступництва у конституційному творенні. Комплексні зміни до Конституції України викликані також практикою застосування її положень, виявленням та необхідністю усунення у її змісті певних недоліків, зокрема, недостатності гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, вад в організації та функціонуванні державного механізму, недосконалості системи стримувань і противаг, які мала б забезпечувати збалансованість та єдність цього механізму

Мета і завдання проекту: проектом передбачається внести зміни до Конституції України, що повинні мати комплексний, змістовний характер і бути реалізовані шляхом прийняття Основного Закону в новій редакції у порядку, встановленому Конституцією України[11; 27]. Адекватним і витребуваним способом конституційного реформування є здійснення системного оновлення (удосконалення) Конституції України, що має завданням, зокрема:

· систематизацію, посилення конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина, реальне забезпечення їх захисту насамперед у судовому порядку;

· забезпечення здійснення ефективної державної влади на засадах чіткого розподілу функцій, удосконалення системи стримування і противаг, уникнення дуалізму в системі виконавчої влади, а також збалансування всього державного механізму;

· розширення конституційного регулювання інститутів безпосередньої демократії;

· оптимізацію територіальної організації влади в Україні;

· розвиток місцевого самоврядування;

· створення передумов для здійснення судової реформи та реформи правоохоронних органів;

· встановлення конституційних засад участі України у процесах світової і європейської інтеграції;

· усунення наявних неузгодженостей конституційного тексту.

Виходячи з усталених засад сучасного конституціоналізму, було здійснено аналіз положень чинної Конституції. Опрацьовано міжнародний та вітчизняний досвід конституційно-державного будівництва, загальновизнані міжнародні стандарти та вимоги міжнародно-правових документів у сфері прав людини. Враховувалися висновки і рішення Конституційного Суду України. Проект підготовлено, переважно, базуючись на напрацьованому робочою групою Національної конституційної ради проекті Концепції системного оновлення регулювання суспільних відносин в Україні. Були взяті до уваги проекти нової редакції Конституції України, що розроблялися науковцями, політичними партіями, а також напрацювання Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права, Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України, громадських, зокрема правозахисних, організацій, думки вчених, передусім провідних фахівців у галузі конституційного і адміністративного права, окремі пропозиції, що висловлювалися у засобах масової інформації. Загальна характеристика і основні положення проекту. Зміни, ґрунтуючись на положеннях чинної Конституції України, розвивають їх з метою забезпечення послідовної реалізації принципу народного суверенітету, засад правової, демократичної, соціальної держави, принципів верховенства права та соціальної справедливості, що сприятиме розвитку в Україні громадянського суспільства. Оскільки людина є найвищою цінністю суспільства і держави, особливу увагу приділено системному, комплексному викладу правових норм стосовно прав і свобод людини і громадянина, посиленню гарантій їх реалізації. Вихідною позицією у роботі над проектом було те, що в Україні нині є змішана республіканська форма державного правління. Пропонується внести до Конституції України зміни, мета яких - усунути проблеми, що виникли, особливо після контр реформи, запровадженої Законом України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України», у діяльності державного механізму, створити необхідні умови для його збалансованості та ефективного функціонування змішаної форми державного правління на основі більш чіткого розподілу функцій і повноважень державних органів, удосконалення системи противаг і стримувань у трикутнику «Президент - Парламент - Уряд». Суттєво демократизовано модель здійснення влади на місцях. Оскільки Конституція України є цілісним актом, норми якого перебувають у системній єдності між собою, комплексний характер пропонованих і чітко взаємопов'язаних змін зумовив необхідність одночасного внесення змін практично до усього тексту Основного Закону, до всіх його розділів, відтак викладу проекту змін у вигляді нової редакції Конституції України. Структура нової редакції Конституції України і виклад її положень забезпечують наступництво у конституційному регулюванні суспільних відносин, а також зумовлюють загальну логіку формування нормативно-правового матеріалу. Проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України» складається з розділу I, в якому викладається Конституція України у новій редакції; розділу II, що врегульовує порядок набуття чинності прийнятим Законом.

У новій редакції Конституції України вбачається доцільним викласти назву розділу I «Засади конституційного ладу», розділу III «Народне волевиявлення»; об'єднати в одному розділі положення стосовно організації судової влади і органів прокуратури, виклавши їх у розділі VII «Суд і прокуратура», а також об'єднати в один розділ положення щодо місцевого самоврядування, конституційного статусу Автономної Республіки Крим, організації місцевого самоврядування та виконавчої влади на місцях[11; 29].

1. Президент України - Глава держави. Президент України представляє державу і забезпечує її правонаступництво.

2. Президент України є гарантом забезпечення суверенітету, територіальної цілісності і безпеки держави, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

3. Президент України обирається всенародно на прямих виборах строком на п'ять років. Одна і та ж особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд.

4. Президент України здійснює керівництво у сферах зовнішньополітичної діяльності, оборони і безпеки держави, є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, Головою Ради національної безпеки та наділений відповідними повноваженнями.

Так, Президент України: ухвалює рішення про визнання іноземних держав; укладає міжнародні договори України, уповноважує на укладення міжнародних договорів від імені України; призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України; приймає вірчі та відкличні грамоти акредитованих при ньому дипломатичних представників; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; ухвалює рішення про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації, про надання військової допомоги іноземним державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України, інших військових формувань до іноземної держави чи про допуск підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України - з наступним затвердженням відповідних указів Сенатом; призначає на посади за згодою Сенату та звільняє з посад Генерального прокурора України, а також Голову Служби безпеки України, Голову Національного бюро розслідувань України, керівників інших державних органів, які здійснюють досудове слідство, Голову Служби зовнішньої розвідки України; скасовує акти Кабінету Міністрів України з питань зовнішньополітичної діяльності, оборони і безпеки держави після консультацій з Прем'єр-міністром України.

5. Президент України призначає всеукраїнський референдум відповідно до Конституції України; звертається з посланнями до Українського народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Національних Зборів України про внутрішнє і зовнішнє становище України; призначає вибори народних депутатів, сенаторів у строки, передбачені Конституцією України; утворює суди у встановленому законом порядку та визначає судові округи; здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України.

6. Передбачається, що координаційним органом з питань зовнішньополітичної діяльності, оборони і безпеки держави, що координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у цих сферах, є Рада національної безпеки України на чолі з Президентом України.

7. До складу Ради національної безпеки України входять за посадою Прем'єр-міністр України, Міністр закордонних справ України, Міністр оборони України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр юстиції України, Голова Служби безпеки України, Голова Служби зовнішньої розвідки України, а також інші посадові особи, визначені Президентом України. У засіданнях Ради національної безпеки України можуть брати участь голови палат Національних Зборів України.

8. Унаслідок переходу до двопалатної побудови парламенту імпічмент набуватиме класичного вигляду, коли рішення про звинувачення Президента України ухвалюється нижньою палатою, а рішення про усунення його з поста - Сенатом [15].

Висновок

Інститут Президента України як глави держави є порівняно новим явищем у політичному житті і державному будівництві України. Глава держави - це особа, яка формально посідає вище місце у структурі державних інститутів і одночасно здійснює функцію представництва глави держави.

Слід зазначити, що з часу впровадження в Україні посади Президента його правовий статус змінювався. Спочатку Президент України був визначений як найвища посадова особа Української держави і глава виконавчої влади.. Пізнішими змінами до Конституції України він визначався за статусом як глава держави та глава виконавчої влади. Цей статус було підтверджено Конституційним Договором 1995 року. Конституційно - правовий статус глави держави - це встановлена нормами конституції сукупність його функцій, повноважень і форм відповідальності.

В Україні згідно зі ст. 103 Конституції України Президент обирається на п'ять років. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.

Загальну систему функцій Президента України становлять: забезпечення єдності держави, представництво держави, забезпечення державного суверенітету та національної безпеки України, забезпечення реалізації основних прав і свобод громадян, установча, нормотворча, кадрова функція, а також керівництво зовнішньополітичною діяльністю.

Функція глави держави реалізується через його повноваження. Глава держави формально наділяється широкими повноваженнями у сфері законодавчої, виконавчої і судової влади та зовнішньо - політичної діяльності. Формальна й особливо реальна наявність у глави держави тих чи інших повноважень визначається передусім формою державного правління.

Відповідно до п.28 ст.106 Конституції, глава української держави «створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби», які входять до складу президентського апарату. Отже, апарат Президента України - це сукупність консультативно-дорадчих та інших допоміжних органів і служб, створених при главі держави, куди входить і Адміністрація Президента України.

Ознайомившись з Основним законом України, низькою нормативних актів, таких як Закон України “ Про вибори президента України”, проект Закону України “ Про внесення змін до Конституції України” необхідно зробити певні висновки:

1. Однією із необхідних умов законного проведення виборів є право звернення до ЦВК зі скаргами, що стосуються підготовки і проведення виборів Президента у час голосування і наступного дня виборчого процесу;

2. Необмежений строк щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів виборчого процесу;

3. Необхідність реформування конституційних повноважень президента у формуванні і подальшому нагляді щодо здійснення обов'язків цих органів.

Список використаних джерел

Нормативно-правові акти:

1) Конституція України від 28 червня 1996 № 2222-4//ВВР, с. 47.

2) Закон України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 р№ 2222- 4 ВР

3) Закон України “Про Президента Української РСР” від 5 липня 1991р. N 1295-12 ВР

4) Закон України “ Про Раду національної безпеки і оборони України” від 5 грудня 1998 року N 183/98-ВР

5) Проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України.

Основна література:

6) Агафонов С. Історичний розвиток інституту глави держави в Україні // Право Укр. - 2001.- №7.- С. 102-104.

7) За ред. С.В. Дорожжиної: Навчальний посібник - К.: Знання, 2006р. -350 С.

8) Погорілка В. //Конституційне право України: Підручник / За ред. - К.: Наукова думка. 2003. - С. 486-495.

9) Кравченко В.// Конституційне право України: Навчальний посібник - Видавництво, - К.: Акта, 2009. - с.608

10)Олеськів І. Реформування в України інститут президентства // Юридична Укр. - 2006. - №3. - с.53

11) Футей Б.// Конституція від П: попередній аналіз // Ю.В. У. - 2009. - №19.- с. 38

12) Фрицький О.// Конституційне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2003 р. -с. 536

13) Шляхтун П.// Конституційне право України: Підручник. - Укр. КНТ, 2008р. - с.529

14) Чушеко В. // Конституційне право України: Підручник: Видавничий Дім, 2007 р.- с. 495

Страницы: 1, 2, 3, 4