1) Завершуючи огляд ролі інституту президентства в державотворенні України, можна стверджувати, що протягом всіх років незалежності глава держави є головною рушійною силою суспільно-політичних і соціально-економічних перетворень.

2) За чинною Конституцією (ст.102) Президент України є главою держави і виступає від її імені, і, з одного боку, можна вважати, що не входить до жодної з гілок влади,забезпечуючи узгоджене функціонування всього державного механізму [13; 341]

1.2 Конституційно-правовий статус Президента України

Конституційно-правовий статус Президента України виник і дістав своє нормативно-правове закріплення, після проголошення незалежності України.

Законом ”Про Президента Української РСР” від 5 липня 1991 р. в Україні було запроваджено посаду Президента України, який згідно зі ст. 1 Закону визнавався найвищою посадовою особою Української держави і главою виконавчої влади[2].

Згаданий правовий статус Президента України булло уточнено ст. 19 Конституційного договору між Верховною Радою та Президентом України “Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України ” від 18 червня 1995 р., за якою Президент України визнавався главою держави і главою державної виконавчої влади в Україні.

Нарешті, Конституція України 1996 р. визначила, що Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Глава держави - це або конституційний орган, або водночас і вища посадова особа держави. У першому випадку глава держави відповідно до Конституції розглядається як невід'ємна складова парламенту, тобто законодавчої влади, оскільки без його підпису закон є недійсним. У другому випадку він є главою виконавчої влади і водночас главою держави. У третьому лише главою держави, який не входить до будь-якої гілки влади:законодавчої, виконавчої та судової.

Главою держави звичайно є особа, яка посідає вище місце в ієрархії державних інститутів і яка здійснює верховне представництво як у внутрішньо економічному житті, так і на міжнародній арені. Нарешті, це символ державності народу.

Правовий статус президента визначається республіканською формою правління.

Роль глави держави в президентських республіках досить важлива, оскільки він поєднує повноваження глави держави і глава уряду [9; 356].

Сутність напівпрезидентської моделі зводиться перш за все до міцної президентської влади, яка здійснюється в умовах нежорсткого поділу влади, як це спостерігається у президентських республіках. Глава держави звичайно відповідає за розв'язання загальних стратегічних питань, контролюючи при цьому певні сфери діяльності уряду, в той час як прем'єр-міністр несе безпосередню відповідальність за здійснення державного управління.

Така модель притаманна і правовому статусу Президента України.

При з'ясуванні місця і ролі будь-якого органу держави і посадової особи, які визначаються Конституцією, принциповим є: визначення його функціонального призначення і місце, яке орган або посадова особа посідає у системі державних органів [9; 357].

Згідно з Конституцією України Президент України є главою держави. Проте місце і роль глави держави в системі органів саме державної влади у Конституції чітко не визначені. Надання Президентові статусу глави держави пояснюється перш за все необхідністю підвищити рівень представництва держави всередині країни і за її межами в період проголошення і становлення України як незалежної держави, а здійснення цих функцій у всіх країнах з напівпрезидентською формою правління завжди притаманне Президентові країни.

Виходячи з цього, слід визнати, що здійснення ним представницької функції гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина дає можливість Президентові України посідати особливе місце в системі органів державної влади і не входити до жодної з її гілок.

У процесі здійснення представницької функції Президент України визначає основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики держави відповідно до Конституції і законів України, виходячи з передвиборчої програми Президента, в якій визначено стратегічні напрями побудови держави, суспільства, їх економічного, соціального і культурного розвитку.

Президент вживає відповідних заходів, пов'язаних з охороною суверенітету України, її територіальною цілісністю, використовуючи при цьому лише визначені Конституцією його власні повноваження.

Він несе персональну відповідальність за додержання Конституції України, захистом прав і свобод людини і громадянина. Здійснення Президентом цих функцій не дає підстався стверджувати, що його влада поширюється на всі гілки державної влади.

У Конституції України закладено загальні засади системи стримувань і противаг, яка покликана сприяти взаємодії і взаємозалежності законодавчої, виконавчої та судової влади. При цьому Президент України забезпечує погодження функціонування і взаємодію всіх органів державної влади, виступаючи як своєрідний арбітр[9; 359].

1.3 Реформування конституційно-правового статусу Президента України

Конституційно-правовий статус Президента України встановлюється нормами Конституції України, які визначають місце та роль Президента України в системі органів державної влади; та його взаємовідносини з іншими органами державної влади; закріплюють порядок заміщення поста Президента України; передбачають конституційно-правову відповідальність за державну зраду та інші злочини;визначають функції та повноваження Президента України.

Президент України посідає окреме місце в системі органів державної влади. Конституція України 1996р., на відміну від попередньої Конституції та Конституційного договору від 8 червня 1995р., які визначали його статус як глави держави і глави виконавчої влади, не відносить Президента України до законодавчої, виконавчої чи судової гілок влади. Водночас, за Конституцією України 1996 р. глава держави зберігав досить широкі повноваження (установчі та контрольні) в сфері виконавчої влади і наділявся суттєвими прерогативами в сферах законодавчої і судової влади[10; 23].

Із внесенням змін до Конституції України змін 8 грудня 2004р. конституційний статус Президента України отримав подальшу трансформацію, що пов'язано з переходом до парламентарно - президентської форми правління. Так, суттєво зменшуються його прерогативи в сфері виконавчої влади (повноваження щодо формування Уряду фактично перейшли до парламенту), тим часом розширилися його контрольні повноваження стосовно Верховної Ради України - Президент України отримав додаткові підстави для дострокового припинення повноважень парламенту.

Конституційна реформа не призвела до зміни функцій глави держави - Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав та свобод людини і громадянина (ст. 102 Конституції України) та не вплинула на конституційні гарантії його діяльності. Це свідчить, що і після внесення до Конституції України 8 грудня 2004 р. Президент України продовжує відігравати суттєву роль в механізмі державної влади, насамперед, як інститут, що забезпечує стабільність державної влади, взаємодію її різних гілок.

Конституція України передбачає певні умови, що забезпечують контроль за діяльністю Президента України, виключають можливість його перетворення в авторитарного правителя. До них можна віднести:

1)обмеження терміну повноважень Президента України п'ятирічним строком (ч. 1 ст.103);

2) його обрання на загальних прямих виборах (ч. 1 ст. 103);

3)заборона мати Президентові України інший представницький мандат, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян (ч. 4 ст. 103);

4) заборона займати пост Президента України однією й тією ж самою особою більше ніж два строки підряд (ч. 3 ст. 103);

5)можливість усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (ст. 111);

6)можливість визнання Конституційним Судом України актів Президента не конституційними, через що вони втрачають чинність з дня ухилення Конституційним Судом України відповідного рішення (ст. 152) [10; 25].

1.4 Принципи конституційно-правового статусу Президента України

Незалежно від форми державного правління, формальних і реальних повноважень конституційний статус одноособового глави держави визначається низькою принципів, що відрізняють його від статусу інших вищих органів і посадових осіб держави. Основоположними з таких принципів є незмінюваність, невідповідальність і нейтральність. До інших принципів конституційного статусу глави держави належать недоторканість і несумісність поста з іншими посадами або видами діяльності, які тією чи іншою мірою притаманні статусу посадових осіб органів публічної влади та депутатів представницьких установ. Одні з цих принципів закріплюються в конституціях безпосередньо, інші є похідними від них або випливають із конституційно закріплених функцій і повноважень глави держави.

Незмінюваність глави держави означає неможливість усунення його з поста законним шляхом за життя (монарх) або до закінчення встановленого законом (конституцією) строку повноважень. Якщо повноваження парламенту можуть бути припинені достроково главою держави за настання певних підстав, уряд може бути відправлений у відставку парламентом або головою держави, то повноваження самого глави держави яким-небудь державним органом не можуть бути достроково припинені. Усунення спадкового монарха з поста юридично, законним шляхом неможливо. Його можна тільки примусити зректися престолу, скинути або усунути фізично. Незмінюваність президента не є абсолютною. Його можна усунути з поста не тільки незаконним шляхом - у результаті державного перевороту, а й законним - у порядку конституційно встановленої особливої процедури - імпічменту.

Невідповідальність глави держави полягає в тому, що він не несе юридичної відповідальності за свої дії, здійснювану політику, незалежно від її наслідків для суспільства і держави. Невідповідальність глави держави не слід путати з невідповідальністю, як це іноді робиться, що означає відсутність в особи почуття відповідальності і є оцінкою моральною, а не юридичною категорією. За парламентарних (парламентарна монархія, парламентарна республіка) і змішаної республіканської форм правління юридичним оформленням зняття відповідальності з глави держави за видані ним акти є контрасигнатура (міністерський підпис) - скріплення акта глави держави підписом прем'єр-міністра або відповідного міністра, без якого акт не набирає юридичної сили.

Формально призначення контрасигнатура полягає у тому, щоб взяти політичну і юридичну відповідальність за виданий акт з глави держави і покласти її на уряд та окремих його членів. Фактично контрасигнатура може бути засобом обмеження повноважень глави держави і здійснення їх від імені глави держави урядом. У різних країнах сферах застосування контрасигнатура неоднакова. У країнах з парламентарними формами правління контрасигнуються всі, або майже всі акти глави держави, включаючи рішення глави і членів уряду, про промульгацію закону, про повернення закону на повторний розгляд до парламенту і про розпуск парламенту.

У країнах зі змішаною республіканською формою правління інститут контра сигнатури застосовується значно меншою мірою, більшість рішень президента в них не потребують контрасигнування взагалі. В Україні інститут контра сигнатури відіграє формальну роль. Він є засобом зняття відповідальності з Президента України за виданий ним акт і покладення її на Прем'єр-міністра України і міністрів, але не ставить главу держави у залежності від уряду.

Принцип невідповідальності глави держави включає також його недоторканість, яка означає, що він не може бути притягнений до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований.

Принцип незмінюваності і невідповідальності Президента України Конституція України безпосередньо як такі не закріплює. Вони вводяться із різних конституційних положень, зокрема, щодо виборів Президента України, скраплення його актів підписами глави уряду і міністрів, можливості притягнення його до відповідальності тільки в порядку імпічменту[13; 370-371].

Конституція України передбачає можливість усунення Президента України з поста в порядку імпічменту:»Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину» (ч.1 ст.111).

Імпічмент - це конституційно встановлений порядок притягнення парламентом до відповідальності вищих посадових осіб держави за порушення ним законів.

Встановлена Конституцією Україною процедура імпічменту є досить складною; «Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України. Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертинами від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину» [1; 31].

Страницы: 1, 2, 3, 4