У дослідженні Р.Хоула міститься висновок, з яким ми не можемо не погодитися, він вважає, що акт про емансипацію католиків і акт про зміну народного представництва в Англії і Уельсі (тобто реформа 1832р.) Являють собою єдине целое.66 В усякому разі, вони дуже тісно пов'язані. 14 квітня 1829 білль про емансипацію католиків був підписаний Георгом IV. З виданням закону католики отримали право бути членами парламенту, займатися громадською і державною службою, окрім посади регента королівства і віце-короля Ірландії. Ірландцям була надана свобода зборів і спілок. Це була велика політична реформа, яка дозволила на деякий час утихомирити католицьку Ірландію, де зосереджено майже все католицьке населення Великобританії.Білль про емансипацію католиків був прийнятий на тлі найсильнішої опозиції з боку палати лордів і короля, після його підписання королем англіканська монополія була порушена, католики і протестантські дисиденти могли тепер вільно брати участь у виборах, бути членами парламенту, займати посади в місцевих і національних органах влади ".

Ця реформа, як ми вважаємо, багато в чому підготувала і парламентську реформу 1832р. Вона сприяла формуванню громадської думки на користь виборчої реформи.

З кінця 1829 р. рух за реформу в Англії посилилося. У першому розділі нашого дослідження ми писали про діяльність "Політичної союзу для захисту народних прав", створеного в Бірмінгемі в грудні 1829 р. У грудні 1829 р. був розроблений статут "Політичного союзу", а в січні 1830р.відбувся 15-тисячний мітинг, на якому прозвучало головна вимога - вимога реформи парламенту. Мітинг на Біммінгеме послужив сигналом для виступів в інших містах: протягом лютого - березня 1830р. настійні вимоги виборчої реформи звучали в Лондоні, Лідсі та інВеликий вплив на політичну боротьбу в Англії надали події Липневої буржуазної революції у Франції. Вони надихнули радикальних і ліберальних діячів у Англії.

Хоча вибори в Англії почалися до того, що була отримана звістка про результат революції в Парижі, воно зробило все ж певний вплив на результат виборчої компанії, тривалою до початку серпня. У липні 1830 р. Помер Георг IV, на престол вступив його син Вільгельм IV. За своїми переконаннями був більш ліберальним, ніж його батько. У жовтні 1830 відкрилася сесія нового парламенту. Лідер вігів лорд Грей заявив, що поступки з реформи є єдиним засобом у політичному спасіння. В відповідь прем'єр-міністр Веллінгтон вимовив вкрай необережну мова, яка спровокувала криза в його уряді і, в кінцевому рахунку, призвела до його відставки, хоча приводом послужила причина, прямо пов'язана з питанням про політичну реформу.

Веллінгтон заявив, "Я глибоко переконаний, що країна в даний час користується такою формою правління, яка відповідає всім необхідним вимогам хорошого управління і навіть у незмірно більшому ступені, ніж форма правління будь-якої іншої країни". Веллінгтон заявив, що він буде вважати своїм обов'язком протидіяти прийняттю будь-які пропозиції про реформе. Заява Веллінгтона викликало хвилю протестів і мітингів, що охопили всю країну. Войовнича промова прем'єр-міністра була вироком для самого міністерства. 15 листопада 1830р. він подав у відставку.

Віги на чолі зі своїм лідером лордом Греєм сформували міністерство реформ (з листопада 1830р. по листопад 1834 року). Починається останній етап боротьби за реформу. Таким чином, можна бачити, що "Веллінгтон залишався самим собою і коли він тримався до останнього на поле Ватерлоо, і коли він не з меншою стійкістю противився прийняттю парламентської реформи".

Різкі заперечення Веллінгтона щодо виборчої реформи пояснюється, як пише Курні М. М., тим що "Веллінгтон залишився людиною XVIII століття, людиною минулого, переконаним торі, затятим захисником інтересів корони і аристократії і супротивником перетворень. Як военноначальник, герцог все життя боровся зі спадщиною Французької революції, як політик - зберіг стійку антипатію до радикалів і лібералів. Зневагу до громадської думки, невміння прорахувати ситуацію на кілька ходів вперед, як це вміли робити його політичні суперники Дж. Каннінг і Роберт Піль, - навряд чи з подібними якостями Веллінгтон міг розраховувати на успіх ". Беджгот призводить один з листів герцога Веллінгтона лорду Дебрі, написане вже після відставки залізного герцога "... Протягом багатьох років я намагався керувати палатою згідно з тими принципами, на підставі яких, як я думаю,існує ця установа в країні: згідно з принципами консерватизму. Я незмінно перешкоджав всяким насильницьким і крайніх заходів, а цим шляхом не можна придбати в Англії вплив на політичну партію, особливо на опозиційну уряду. Я незмінно підтримував уряд у парламенті у важливих випадках і завжди користувався своїм впливом, щоб попередити таке нещастя, як сварка і розбіжності між палатами ".

Відомий англійський історик Л.Вудворд у своїй знаменитій книзі "Вік реформи" писав, що "переконання Веллінгтона відрізнялися відсталістю і вузькістю. Він ніколи не розумів економічних проблем, абсолютно не розумів нових аспектів, які піднімалися Бентамом і прихильниками останнього. Він вважав, що інститут держави досконалі і всякі зміни можуть призвести тільки до гіршого. Його бачення результатів парламентської реформи було абсурдно невірним ".

2.2 Віги при владі. Підготовка проекту парламентської реформи міністерством Грея

Прийняття закону про реформу

Партійна система Великобританії, сприяла "формуванню ліберально-демократичної держави, підтримання політичної стабільності та розширенню цивільних свобод". Парламентські дебати у зв'язку з біллем про реформу відображали розбіжності між торі і вигами і водночас зробили сильний вплив на громадський політичний рух у країні.

орд Грей писав Вільгельму IV: "По-моєму переконання громадську думку висловилося з приводу парламентської реформи з такою силою, і одностайністю, що піти проти нього було б неможливо без величезного ризику поставити уряд в положення, при якому воно позбавлене було б будь-якого авторитету і сили ". Дійсно, протягом чотирьох місяців в палату громад було представлено 645 петицій про парламентську реформу.

1 березня 1831 віги внесли до парламенту білль про реформу. Над остаточною редакцією білля працювали лорд Дерк і лорд Рассел, який і вніс білль в палату громад.

К.Маркс наступним чином характеризує значення білля в боротьбі торі і вігів: "Надання і позбавлення виборчих прав було в загальному розраховане не на збільшення впливу буржуазії, а на підрив впливу торі і посилення впливу вігів". В статті "Лорд Джон Рассел" Маркс не тільки дає політичну характеристику одному з лідерів партії вігів, який зробив білль про парламентську реформу, а й розкриває причини поступок вігів: "Вигнання Веллінгтона з кабінету за те, що він висловився проти парламентської реформи,липнева революція у Франції, загрозлива активність великих політичних організацій, створених буржуазією і пролетаріатом в Бірмінгемі, Манчестері, Лондоні і т.д., селянська війна в землеробських графствах, червоний півень, який поширював свій полум'я по самим родючим районах Англії, - всі ці обставини змусили вігів внести хоч який-небудь білль про парламентську реформу. Віги поступилися знехотя, не відразу, після неодноразових, але марних спроб утримати за собою посади шляхом компромісної угоди з торі. "

Парламентські дебати з біллю про реформу в березні і квітні 1831 р. викликали заклопотаність певних членів кабінету Грея. Це пояснилося тим, що торі вказували на "демократичні небезпеки" білля. Після того як опозиції вдалося внести до білль поправку, істотно його змінила, Грей поставив короля перед вибором, або розпустити парламент і призначити нові вибори, або прийняти відставку кабінету Грея. У травні 1831р. пішли вибори до парламенту, на яких реформісти посилили свої позиції. Протидія білля про реформу в палаті громад було незначним. Він пройшов в нижній палаті в трьох читаннях більшістю голосів і, нарешті, в кінці вересня 1831р. перейшов до палати лордів, де натрапив на наполегливу опозицію. У першому читанні білль був пропущений, на 1 жовтня було призначено друге читання. При голосуванні 8 жовтня 1831р. голоси розподілилися наступним чином: 158 лордів - за, 199 - проти. Результати голосування викликали різке заперечення уряду, палата громад прийняла резолюцію про довіру до уряду Грея. У країні знову розростається рух за реформу. Під час велелюдного мітингу 7 листопада в Лондоні була заснована нова радикальна організація "Столичний союз", яка висунула вимогу знищення спадкової передачі будь-якої влади і ряд інших радикальних реформ.

У грудні 1831 року парламент знову відкрив свої засідання. Опозиції вдалося затягнути вотирование білля палатою громад до березня 1832 року, коли він, нарешті, був прийнятий більшістю в 116 голосів (355 проти 239).

Для прийняття білля через палату лордів Грей запропонував створити додаткове число перів, лояльно відносяться до реформи парламенту. Торийских члени парламенту поставилися негативно до цієї ідеї, вважаючи цей захід неконституційною. Король вагався. Отже, як можна зрозуміти з огляду напруженої політичної боротьби в парламенті, уряд вважав, що після перемоги в нижній палаті головними умовами, покликаними забезпечити успіх у верхній палаті, були 2:

1) заручитися підтримкою групи "коливаються торі" на чолі з лордом Уорнкліффом і піти їм на поступки;

2) створити в палаті лордів додаткове число лояльних до білля перів, для чого необхідна згода короля.

Оскільки король виявляв нерішучість, прем'єр-міністр запропонував ультиматум - або створення додаткового числа перів у верхній палаті або відставка його кабінету. Після тривалих дебатів палата лордів 14 квітня 1832 прийняла білль більшістю в 9 голосів, маючи намір провалити його в комісії своєї палати. Проте, коли лорди вдавалися до цього засобу, Грей подав у відставку. Так почалася урядова криза відомий як "травневі дні". Веллінгтон намагався сформувати новий уряд, але перед обличчям зростаючого тиску мало не всієї нації його спроба не зустріла підтримки навіть у його власній партії. У ці дні по всій країні пронеслася буря демонстрацій і мітингів, спрямованих проти Веллінгтона. Ряд англійських істориків вважають, що "протягом десяти днів видатного кризи" після відставки Грея "революція була дуже серйозною можливістю". Король змушений був знову закликати до влади Грея, який тепер наполягає на наданні йому права призначити у разі необхідності таке число нових перів, щоб провести білль через палату лордів; 18 травня король у своєму посланні Грею заявив, що уповноважує прем'єр-міністра на створення такої кількості перів, яка необхідна для прийняття білля. Веллінгтон, Ліндхерет та інші торі представили необхідні гарантії. Після цього лорди і партія торі відмовилися від боротьби, і білль, нарешті, 4 червня було ухвалено в палаті лордів в третьому читанні: 106 проти 22. 7 червня він був затверджений королем і став законом. Так закінчилася багаторічна боротьба за реформу парламенту, яка велася не тільки всередині парламенту, а й на рівні масової свідомості.Говорячи про підсумки, Маркс справедливо зауважив: "Мабуть ніколи ще таке могутнє і, по всій видимості, успішне народний рух не зводилося до таких нікчемним і показним результатами". "Акт про реформу" чи "Акт про зміну народного представництва в Англії та Уельсі" із захопленням зустріли у народі: "... радість охопило всі класи суспільства", навіть діти в школах влаштовували між уроками ходи і кричали "білль пройшов, білль пройшов!" У Бірмінгемі, залишалася остаточно центром агітації за реформу, в день одержання повідомлення про затвердження білля відбувся експромтом мітинг, на який зібралося до 50000 чоловік. Головуючого місце зайняв Аттвуд ... Зустрінутий захопленими оплесками, він сказав, звертаючись до присутніх: "Дорогі друзі! Я сповнений нескінченної подяки до всемогутнього Бога за те, що ми уникли жахливої революції".

"Акт про народне представництво 1832р. "Покликаний був запобігти" різні зловживання, які довго мали місце при обранні депутатів до палати громад парламенту, позбавити безліч незначільних містечок права посилати депутатів до парламенту; надати таку привілеї великим, густонаселеним і багатим містах; поширити право участі у виборах на багатьох підданих його величності, які до цього не користувалися таким, і зменшити витрати на виборчі компанії ". Відповідно до біллем більшість" гнилих " і " кишенькових "містечок ліквідувалося. У ньому вказувалося:

1."Всяке з містечок, перелічених у списку під літерою" А "(всього 56), від і після закінчення повноважень цього парламенту припиняє посилати депутатів до парламенту.

2. Кожне містечко, перераховане у списку "В" (всього 30), посилає лише по одному депутату.

3.Кожне містечко, назване в списку "С" (всього 22), буде посилати двох депутатів до парламенту.

3. Кожне містечко, назване в списку "D" (всього 20), буде посилати одного депутата до парламенту.

Суттєвим моментом були міста списку "С", в якому на першому місці йшли Манчестер, Бірмінгем, Ліді, Шеффілд і інші.

Реформа залишала в силі старий ценз для кандидатів у парламент. У графствах бути обраним міг лише землевласник з річною рентою не менше ніж 300 фунтів стерлінгів. Реформа 1932 робила виборцем всякого, хто володів нерухомістю, яка дає не менше 10 фунтів на рік. Ряд статей "акту про народне представництво" містив докладний перерахування вимог, що висуваються до "десятіфунтовікам"

18.Правом обирати лицаря графства в майбутні парламенти користуються лише ті фрігальдери, що володіють землею строком на одну, дві або кілька життів, володіння яких приносять в рік дохід не менше десяти фунтів ...

19.Кожен чоловік, що досяг встановленого законом віку і не вражений в правах, що володіє копігольд або звичайним триманням строком на одну або кілька життів, з доходом не менше 10 фунтів на рік, за вирахуванням всіх належних рент, платежів, також має право обирати лицаря графства.

20.Кожен чоловік, що досяг встановленого законом віку і не вражений в правах, має будь-яку оренду або тримання - будь то фригольд, копігольд або звичайне тримання терміном не менш ніж на шістдесят років, з чистим доходом не менше десяти фунтів, або володіє землею або держателем як орендаря за угодою, зі сплатою річної ренти не менше 50 фунтів ... також має право вибирати в майбутні парламенти лицаря графства ...

27.У містах ..., що посилають одного або декілька депутатів парламенту, правом обрання користується кожен чоловік, що досяг встановленого законом віку, не вражений в правах і є власником або наймачем будинку, що приносить дохід не менше 10 фунтів на рік ...,за умови сплати податку на бідних та інших встановлених податків ... "

Білль про реформу означав серйозну поступку промислової буржуазії, "виборче право було надано в містах кожному жителю, який мав відомим майновим цензом, вся буржуазія отримала до нього доступ, з рук земельної аристократії вирвана була її політична монополія;палата лордів була знищена, корона перетворена на покірного слугу народного, здійснює історичні прерогативи для народу і за вказівкою його представників. Центр політичної ваги був остаточно перенесено до палати громад ".

Прийняття закону 1832р. означало важливий крок у розвитку буржуазно-демократичних інститутів у Великобританії, "буржуазія була, таким чином, визнана і в політичному відношенні панівним класом".

Висновок

Боротьба за парламентську реформу 1832 року стала одним з найважливіших напрямів політичної історії Англії кінця XVIII - першої третини XIX ст. Боротьба за реформу була боротьбою за демократію. У результаті проведеного дослідження ми прийшли до висновку, що незважаючи на видимі успіхи руху за реформу в XVIII ст. здійснення її виявилося неможливим і лише до 30-х років XIX ст. склалася найбільш сприятлива ситуація для проведення парламентської реформи. Представляється, що головна причина полягала в тому, що сформувалася соціальна база для її здійснення; виникли нові форми боротьби: організація масового позапарламентського руху, відповідних громадських структур, масовий народний рух на користь парламентської реформи багато в чому визначило прийняття білля 1832 року й справляло величезний вплив на внутрішньополітичну боротьбу двох буржуазних партій.

Боротьба за парламентську реформу стала важливим етапом у формуванні партійно-політичної системи Великобританії, в діяльності її головних учасників - торі і вігів. До моменту підйому боротьби за реформу віги уникали входу в уряд. Вони сподівалися, що кабінет торі зуміє приборкати демократичний рух, дискредитує себе в очах широкої громадськості і змушений буде поступитися командні пости протиборчої партії. К.Маркс пише: "Лише тоді, коли біля керма правління стоять торі, починається сильний тиск ззовні ... і здійснюються неминучі перетворення. Так, емансипація католиків проходить при міністерстві Веллінгтона; те ж саме можна сказати якщо не з приводу самого білля про парламентську реформу, то, принаймні, з приводу руху за реформу - руху, що мав велике значення, ніж його результати ".

Віги в кінці 20-х років XIX ст.більш гнучко і тверезо сприймали нові процеси в економіці і політиці та більш чуйне ставилися до потреб промислової буржуазії. Це пояснює політичний успіх вігів в 1832 році, що вилився також і в тому, що в 30-50 роки вони перебували при владі майже 20 років, в той час, як їх суперники лише 8 років. Набагато багатше були віги талановитими й популярними особистостями, такими як Пальмерстон, Рассел, Кларендон та ін. Відомий ліберальний історик А. Бріггс, аналізуючи вигский реформи першої половини 30-х років показує, що вони "виявили здатність, уникаючи кровопролиття, чинить великомасштабні зміни" .

Цей сюжет з англійської історії дає можливість розглянути процес затвердження у Великобританії ліберальної демократії. У статті "Британська конституція" Маркс писав, що і після 1832 року "загальне управління, у всіх його деталях, навіть виконавчий орган законодавчої влади, тобтосаме "роблення законів" в обох палатах парламенту, буде закріплено за земельною аристократією. Буржуазія в 1830 році віддала перевагу новий компроміс із земельною аристократією, компромісу з масою англійського народу ". І тим не менш, багато авторів вважають, "що тільки така реформа могла бути схвалена без крайнього загострення класових пристрастей і гарантувати мирний - щось більш цінне, ніж демократія, - шлях розвитку в напрямі утвердження політичної рівності". Дійсно, реформа 1832 року давши представництво промисловим містам "ввела в лоно конституції середні класи, буржуазію". У висновку хотілося б навести думку відомого політолога М. Острогорського, який, як нам здається, дуже точно і ємко оцінив значення реформи: "... парламентська реформа спричинила за собою наслідки, які виходили далеко за межі законодавчих змін, нею запроваджених, хоча і позначилися не відразу. Вона не тільки створила нову атмосферу політичну, але надала владою незалежна громадська думка, повідомила імпульс соціальним і політичним інформаторам, суспільним підйомом нею викликаним;вона не тільки встановила в державі нове співвідношення суспільних сил, але ввела, правда несвідомо і непомітно, нові політичні принципи, які повинні були в кінець зруйнувати весь старий конституційний лад, переробити, як в організмі, всі тканини його".

Список використаної літератури

1. Збірник документів, Нова в документах і матеріалах / / Под ред. Лукіна Н. М., Далина В. М. - М., 1934.

2. Збірник документів з історії нового часу. Буржуазні революції XVII - XVIII ст. / / За ред. Сироткіна. - М., 1990.

3. Збірник Конституції та законодавчі акти буржуазних держав XVII - XIX ст. - М., 1957.

4. Збірник Документи і матеріали з історії держави і права нового і новітнього часу. - М., 1994.

5. К. Маркс, Ф. Енгельс. Статті. / / Соч. 2-е вид. - Т.8, 9,11.

6. Тексти: Акту про зміну народного представництва в Англії і Уельсі (1832), Закону про робочі коаліціях, Законодавства англійської революції.

7. Хрестоматія з нової історії / / За ред. Губера А. А. Єфімова О. В. - Т. 2.

8. Pax Britannica: Актуальні проблеми соціально-економічної та політичної історії Великобританії в нове і новітнє час. -Ч. 2. - Уфа, 1991.

9. Кертман Л.Є. Географія, історія та культура Англії. - М., 1979.

10. Колмаков С.А. Ідеологія і політика ліберальної партії Великобританії в 80-і рр.. XIX ст. - М., 1985.

11. Курні М.М. Артур Уеллслі герцог Веллінгтон (1769-1852) / / Нова і новітня історія. - 1995. - № 6.

12. Согрин В. В. Історія партійно-політичної системи у Великобританії, аналіз немарксистських концепцій / / Нова і новітня історія. - 1988. - № 5.

Страницы: 1, 2, 3